Ухвала суду № 38792419, 19.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 362/6704/13 Головуючий у І інстанції Медведєва К.В.Провадження № 22-ц/780/2692/14 Доповідач у 2 інстанції БілоконьКатегорія 26 19.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

головуючого: судді Білоконь О.В.,

суддів: Таргоній Д.О., Олійника В.І.,

при секретарі Черепинець А.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою приватного підприємства «Родинний сад» на рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2014 року у справі за позовом приватного підприємства «Родинний сад» до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору безпроцентної позики,-

встановила:

У листопаді 2013 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, посилаючись на таке.

14 травня 2010 року між приватним підприємством «Родинний сад» та ОСОБА_1 було укладено договір безпроцентної позики №14/05-10, відповідно до п.п.1.1, 2.1, 5.1 якого ОСОБА_1 передає у власність позичальнику грошові кошти в розмірі 200 000 грн., які ПП «Родинний сад» зобов'язалося повернути до 14 травня 2011 року.

Позивач вказав, що даний договір укладений з порушенням вимог ч.2 ст.203 ЦК України, оскільки сторонами договору зазначені зі сторони ПП «Родинний сад» директор ОСОБА_2, який не мав повноважень на укладення договору відповідно до п.3.2 статуту ПП «Родинний сад» в редакції від 03 серпня 2009 року, згідно з яким директор вирішує усі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключеної компетенції засновників.

Крім того, позивач зазначає, що директор ОСОБА_2 оспорюваний договір не підписував та підпис печаткою підприємства не скріплював, тому договір зі сторони ПП «Родинний сад» підписаний невідомою особою, не уповноваженою на це.

Враховуючи викладене, позивач просив суд визнати недійсними договір безпроцентної позики №14/05-10 від 14 травня 2010 року, укладений між ОСОБА_1 та приватним підприємством «Родинний сад» з підстав, передбачених ст.ст. 207 ч.2 та 203 ч.4 ЦК України.

Рішенням Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2014 року в задоволені позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду, позивач ПП «Родинний сад» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі, посилаючись на порушення і неправильне застосування судом норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано суду доказів недійсності оспорюваного правочину, зокрема, що директор ПП «Родинний сад» ОСОБА_2 не мав повноважень на підписання оспорюваного договору, що підпис на договорі йому не належить ОСОБА_2, натомість матеріали справи містять докази про те, що позивач прийняв кошти від відповідача і не повернув їх.

Колегія суддів згідна з такими висновками суду з таких підстав.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.2, 4 ст.203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Відповідно до ч.2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона передає у власність другій стороні грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання його позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», порушення вимог закону щодо укладення правочину в письмовій формі є підставою для визнання його недійсним лише в разі, коли це прямо передбачено законом, зокрема статтями 547, 719, 981, 1055, 1059, 1107, 1118 ЦК тощо.

Відповідно ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Судом встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 14 травня 2010 року між ОСОБА_1 та директором ПП «Родинний сад» ОСОБА_2 було укладено договір безпроцентної позики за №14/05-10, згідно з яким ОСОБА_1 передає у власність ПП «Родинний сад» грошові кошти в розмірі 200000 грн., а позичальник зобов'язався повернути її в строк до 14 травня 2011 року (а.с.6).

Відповідно до платіжних доручень 17 травня 2010 року ОСОБА_2 від імені ОСОБА_1 на виконання оспорюваного договору вніс на рахунок ПП «Родинний сад» 100000 грн., 25 травня 2010 року - 70000 грн., 28 травня 2010 року - 10000 грн., 10 червня 2010 року - 3000 грн., 17 червня 2010 року - 20000 грн., а всього: 203000 грн. (а.с.25-29)

Призначення платежу за даними платіжними дорученнями визначено як безвідсоткова позика від ОСОБА_1 за договором №14/05-10 від 14 травня 2010 року, що дає підстави вважати про наявність боргових зобов'язань між ОСОБА_1 та ПП «Родинний сад» в особі директора ОСОБА_2 та укладення між ними договору на суму 203000 грн.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області, що набрало законної сили, задоволено позов ОСОБА_3 та стягнено з ПП «Родинний сад» на користь позивача борг за договором позики, укладеному між сторонами 14 травня 2010 року за № 14/05-10.

Як видно з наказу № 01-к від 3 серпня 2009 року ОСОБА_2 є директором ПП «Родинний сад», який відповідно до п. 3.2. ПП «Родинний сад» в редакції від 03 серпня 2009 року, згідно з яким директор вирішує усі питання діяльності підприємства, окрім віднесених до виключеної компетенції засновників; директор має право підпису будь-яких документів стосовно діяльності підприємства, необхідних для забезпечення фінансово-господарської діяльності підприємства без окремої довіреності ( а.с.10,11).

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачем не надано доказів, того недійсності правочину, укладеного 14 травня 2010 року між сторонами, зокрема, що ОСОБА_2 не підписував вказаний договір тому він не є таким, що укладено у письмовій формі, що ОСОБА_2 як директор ПП «Родинний сад» не мав повноважень на підписання договору.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та скасуванню не підлягає.

Доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними у рішенні.

Щодо інших доводів апеляційної скарги, то вони теж не спростовують висновків суду.

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія судів, -

ухвалила:

Апеляційну скаргу приватного підприємства «Родинний сад» відхилити.

Рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: