Ухвала суду № 38772428, 20.05.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"20" травня 2014 р. м. Київ К/800/11712/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі:

головуючого - судді суддів:Іваненко Я.Л., Мойсюка М.І., Пасічник С.С., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_4 до Управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області про скасування вимог за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до Управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області, в якому просила визнати протиправними та скасувати вимоги відповідача про сплату боргу від 04 червня 2013 року № Ф 107 та від 05 червня 2013 року № Ф 107, якими позивачеві визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн. та у розмірі 1194,03 грн., скасувати розрахунки відповідача, згідно яких позивачеві нараховано єдиний внесок за І-ІІ квартали 2013 року.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначила, що вона здійснює підприємницьку діяльність та є пенсіонером за віком, яка обрала спрощену систему оподаткування, тому відповідно до частини 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» звільнена від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Проте відповідач, всупереч вказаним нормам Закону, виніс оскаржувані вимоги.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року провадження у справі в частині позовних вимог про скасування розрахунків відповідача, згідно яких позивачеві нараховано єдиний внесок за І-ІІ квартали 2013 року, закрито.

Постановою Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправними та скасовано вимоги Управління Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області про сплату боргу від 04 червня 2013 року № Ф 107 та від 05 червня 2013 року № Ф 107, якими фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 визначено до сплати заборгованість по єдиному внеску у розмірі 4572,42 грн. та у розмірі 1194,03 грн.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позову.

В касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.

Перевіривши за матеріалами справи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі у межах доводів касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 як фізична особа- підприємець зареєстрована Виконавчим комітетом Бучанської міської ради Київської області 08 грудня 2011 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 09 вересня 2013 року та з 2012 року є платником єдиного податку, що підтверджується копією свідоцтва платника єдиного податку серії НОМЕР_1.

Водночас позивач є особою, яка постійно проживає на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_2, наявного у матеріалах справи.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, з 2009 року перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області і отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

04 червня 2013 року Управлінням Пенсійного фонду України у м. Буча Київської області винесено вимогу про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску № Ф-107 на суму 4572,42 грн.

Також 05 червня 2013 року відповідачем винесено вимогу про сплату недоїмки по єдиному соціальному внеску № Ф-107 на суму 1194,03 грн.

Не погоджуючись із вказаними вимогами, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги та скасовуючи оскаржувані вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що частина 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не пов'язує звільнення від сплати єдиного внеску із досягненням особою певного віку та не містить застережень щодо незастосування вказаної норми до осіб, яким пенсію за віком призначено на пільгових умовах.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про відмову в задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції виходив з того, що критерієм звільнення від сплати єдиного внеску є досягнення особою, яка обрала спрощену систему оподаткування, певного віку, передбаченого частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а не факт отримання пенсії, у тому числі пенсії за віком на пільгових умовах, а тому оскаржувані вимоги є правомірними та обґрунтованими, підстав для визнання їх протиправними та скасування немає.

Проте, колегія суддів з таким висновком суду апеляційної інстанції не погоджується, виходячи з наступного.

Пунктом 4 частини першої статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» встановлено, що платниками єдиного внеску є фізичні особи - підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Згідно з частиною 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (в редакції Закону України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року №3609-VI, який набрав чинності 6 серпня 2011 року) особи, зазначені у пункті 4 частини першої цієї статті, які обрали спрощену систему оподаткування, звільняються від сплати за себе єдиного внеску, якщо вони є пенсіонерами за віком або інвалідами та отримують відповідно до закону пенсію або соціальну допомогу. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску виключно за умови їх добровільної участі у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно до частини 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Частиною 1 статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року) встановлено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення чоловіками 60 років, жінками - 55 років та наявності страхового стажу не менше п'яти років.

Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

З аналізу вказаної статті можна зробити висновок, що пенсійний вік для громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, за відповідних умов може зменшуватися, а отже, призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку не впливає на статус позивача як пенсіонера за віком.

Матеріали справи свідчать про те, що позивачу призначено пенсію за віком на підставі статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зниженням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Отже, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи в задоволенні позову з підстав не досягнення позивачем пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», суд апеляційної інстанції помилково не врахував положення статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та те, що частина 4 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» не містить застережень щодо її поширення на осіб, яким знижено пенсійний вік, як особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Висновки суду першої інстанцї ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права та відповідають правовій позиції Верховного Суду України, висловленій у справах цієї категорії, зокрема у постанові Верховного Суду України від 15 квітня 2014 року у справі №21-69а14.

Відповідно до частини 1 статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

За таких обставин, колегія суддів, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що апеляційний суд помилково скасував законне і обґрунтоване рішення суду першої інстанції, а тому постанова апеляційного суду підлягає скасуванню, а постанова суду першої інстанції - залишенню в силі.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,

у х в а л и л а :

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11 лютого 2014 року скасувати, а постанову Київського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2013 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та оскарженню не підлягає.

Головуючий: Судді: З оригіналом згідно помічник судді Н.В. Мостова Я.Л. Іваненко М.І. Мойсюк С.С. Пасічник