Постанова № 38769469, 12.05.2014, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 травня 2014 року 10:30 № 826/3940/14

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Скочок Т.О., при секретарі судового засідання Новик В.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві

про скасування податкового повідомлення-рішення №0000941701 від 03.10.2013 року, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулась фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (надалі - позивач або ФОП ОСОБА_1) з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (надалі - відповідач або ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києва) про скасування податкового повідомлення-рішення №0000941701 від 03.10.2013 року.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 31.03.2014 року відкрито провадження у справі, закінчено підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду у судовому засіданні на 15.04.2014 року.

В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що контролюючим органом не враховано повернення коштів на суму 9 450,00 грн. у червні 2011 року та не враховано звіт з хмелярства на суму 32 900,00 грн., який був поданий як помилковий, у зв'язку з чим відповідачем зроблено необґрунтований висновок про перевищення ФОП ОСОБА_1 300000,00 грн. протягом останніх 12 календарних місяців загальної суми від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з положеннями Податкового кодексу України.

У судове засідання 15.04.2014 року з'явилися представники сторін.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити їх з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача проти позову заперечував, підтримавши доводи, вкладені у письмових запереченнях проти позову, зазначивши, що під час перевірки позивача виявлено перевищення обсягів виручки за період з липня 2010 року по червень 2011 року, а саме: обсяги продажу (послуг) у вказаний період склали 306 027,54 грн., тобто перевищили встановлений положеннями Податкового кодексу України ліміт.

Суд у судовому засіданні 15.04.2014 року за згодою сторін на підставі положень ч. 4 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), враховуючи відсутність потреби заслухати свідка чи експерта, ухвалив про перехід до розгляду справи у порядку письмового провадження.

Розглянувши наявні в матеріалах справи документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києва на підставі наказу №256 від 19.07.2013 року, згідно п.п. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, п.п. 77.4 ст. 77 Податкового кодексу України проведена документальна планова виїзна перевірка ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2010 року по 31.12.2012 року.

Результати перевірки оформлені актом від 16.08.2013 року №936/26-58-17-01-17-2108220065 (надалі - акт перевірки).

У висновках вищезазначеного акту перевірки контролюючим органом, зокрема, вказано про порушення позивачем приписів п.181.1 ст.181, п.183.2 ст.183. п.187.1 ст.187, ст.194, ст.203 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року, а саме: несвоєчасна реєстрація платником ПДВ, недекларування податкових зобов'язань з ПДВ та встановлено розмір податку на додану вартість, що підлягає сплаті - 70 336,00 грн.

На підставі викладеного вище, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києва прийнято податкове повідомлення-рішення від 03.10.2013 року №0000941701, яким ФОП ОСОБА_1 збільшено суму грошового зобов'язання за платежем «податок на додану вартість» у загальному розмірі 87 920,00 грн., з яких за основним платежем - 70 336,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 17 584,00 грн.

Вважаючи вказане вище податкове повідомлення-рішення необґрунтованим, а, отже, таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Розглядаючи справу по суті, суд виходить з наступного.

Спірні правовідносини до 01.01.2011 року регулювалися Законом України «Про податок на додану вартість» і Законом України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», а з 01.01.2011 року - Податковим кодексом України.

Відповідно до пп.2.3.1 п.2.3 ст.2 Закону України «Про податок на додану вартість», особа підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку у разі коли загальна сума від здійснення операцій з поставки товарів (послуг), у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, що підлягають оподаткуванню згідно з цим Законом, нарахована (сплачена, надана) такій особі або в рахунок зобов'язань третім особам, протягом останніх дванадцяти календарних місяців сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість).

Положеннями п.9.3 ст.9 Закону України «Про податок на додану вартість» визначено, що особи, які підпадають під визначення пункту 2.3 статті 2 цього Закону, зобов'язані зареєструватися як платник податку у податковому органі за їх місцезнаходженням (місцем проживання).

Відповідно до пп.3.1.1 п.3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість», об'єктом оподаткування є операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Під час перевірки відповідачем встановлено, що покупцями позивача в оплату реалізованих товарів і послуг за період з липня 2010 року по червень 2011 року перераховано грошові кошти всього в сумі 289 603,04 грн., що підтверджується грошовими чеками та періодичними звітами, а саме: надходженнями по звітах РРО липень 2010 - 10 727,35 грн., серпень 2010 - 21 170,40 грн., вересень 2010 - 30 202,35 грн., жовтень 2010 - 29 269,15 грн., листопад 2010 - 28 810,85 грн., грудень 2010 - 29 774,75 грн., січень 2011 - 27 279,70 грн., лютий 2011 - 25 725,00 грн., березень 2011 - 32 900,00 грн., квітень 2011 - 24 826,01 грн., травень 2011 - 18 151,08 грн., червень 2011 - 27 190,90 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, у червні 2011 року згідно з видатковим чеком №0002 від 19.06.2011 року повернено 9 450,00 грн. Разом з цим, в акті перевірки кошти сховані в повній сумі без врахування повернення. Також, фактична сума грошових надходжень підтверджується даними РРО, тобто сума виручки становить 25 925,50 грн. Звіт з хмелярства на суму 32 900,00 грн. був помилковим та був уточнений.

Судом встановлено, що позивач не реалізував товарів за цей період на суму 32 900,00 грн., оскільки, в березні 2011 року позивачем всього реалізовано товарів на суму 25 925,50 грн.

Згідно з п. 181.1. ст. 181 ПК України, у разі, якщо загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів/послуг, що підлягають оподаткуванню згідно з цим розділом, у тому числі з використанням локальної або глобальної комп'ютерної мережі, нарахована (сплачена) такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, сукупно перевищує 300000 гривень (без урахування податку на додану вартість), така особа зобов'язана зареєструватися як платник податку в органі державної податкової служби за своїм місцезнаходженням (місцем проживання) з дотриманням вимог, передбачених статтею 183 цього Кодексу, крім особи, яка є платником єдиного податку.

З аналізу викладеного вище вбачається, що під сумою 300000 грн. без урахування ПДВ, у статті 181.1 ПК України законодавець розуміє суму операцій з постачання; норма вказаної статті не містить умови про те, що загальна сума від операцій постачання визначається із вирахуванням суми ПДВ, сплаченої позивачем постачальнику у ціні товару.

Проте, відповідно до п. 188.1. ст. 188 ПК України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

Таким чином, положення «без урахування податку на додану вартість» в п. 181.1. ст. 181 ПК України слід тлумачити як необхідність вирахування суми ПДВ, сплаченої позивачем при придбанні товару.

Тобто, з наведеної вище норми акту регулювання податкових правовідносин вбачається, що обов'язок особи зареєструватись як платник податку на додану вартість в органах державної податкової служби, а також нараховувати, утримувати і сплачувати податок на додану вартість, виникає з моменту, коли загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що сплачена такій особі протягом останніх 12 календарних місяців, без урахування податку на додану вартість, сукупно перевищує 300000,00 грн.

Отже, базою оподаткування операцій з постачання товарів ПДВ є договірна (ринкова) ціна товару, за виключенням ПДВ.

В подальшому, постачальник, на підставі п. п. 194.1.1 п. 194.1 ст. 194 ПК України, визначає податок у розмірі 17 відсотків (п.10 підрозділу 2 розділу XX ПК України - ставка 20 %) від бази оподаткування та додає його до ціни товарів.

Якщо особа здійснює господарську діяльність з постачання товарів і, при цьому, є і платником податку на додану вартість, сформована ним остаточна договірна (ринкова) ціна товару завжди буде включати 20 відсотків податку на додану вартість (за виключенням випадків, якщо такий суб'єкт господарювання здійснює операції, які не є об'єктами оподаткування, звільнених від оподаткування, та операції, до яких застосовується нульова ставка податку).

Тому, виходячи з положень п. 181.1. ст. 181 ПК України, необхідно визначати за кожні наступні 12 календарних місяців не лише загальну суму від здійснення операцій з постачання товарів позивачем, але й встановити чи містять ціни товарів, що поставляються позивачу, податок на додану вартість та чи був такий непрямий податок сплачений споживачами в складі ціни товарів, що поставляються позивачем. За наявності підтвердження вказаних обставин, податок повинен бути обов'язково вирахуваний із загальної суми операцій з постачання товарів, оскільки в такому випадку сума податку на додану вартість, сплаченого позивачем, не може бути віднесена ним до податкового кредиту, з тих підстав, що позивач не є платником податку на додану вартість.

Крім того, суд звертає увагу на те, що настання обставина, передбачена приписом п.181.1. ст. 181 ПК України, є лише підставою для реєстрації особи як платника податку на додану вартість, а тому така особа до дати реєстрації та отримання відповідного свідоцтва, не має права нараховувати, утримувати та сплачувати податок на додану вартість, а також на таку особу не розповсюджуються всі ті права та обов'язки платника податку на додану вартість, окрім тих, що пов'язані з відповідальністю за його не сплату. Тому, положення п.181.1. ст.181 ПК України, яке містить умову необхідну для розрахунку сум від здійснення операцій з постачання товарів і полягає у вирахуванні податку на додану вартість, закономірно не може містити податок на додану вартість, розрахунок якого здійснювався б з торгівельної націнки особою, яка лише перевіряються на наявність ознак такого платника податку. Такий податок на додану вартість з торгівельної націнки, може бути доданий до ціни товару лише особою, яка здійснює постачання товарів та зареєстрована як платник податку на додану вартість і такий податок визначається такою особою як різниця між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту.

Як випливає з акту перевірки, за період з липня 2010 року по червень 2011 року, тобто за 12 послідовних місяців, обсяг операцій з постачання позивачем товарів, які є об'єктом оподаткування, становить, за твердженням контролюючого органу, 306 027,54 грн., тобто з перевищенням граничної суми на 6 027,54 грн.

Однак, відповідач, під час розрахунку суми оподаткованих операцій позивача, не виконав вимоги п. 181.1. ст. 181 ПК України, оскільки не вирахував повернення коштів на суму 9 450,00 грн. у червні 2011 року та не врахував звіт з хмелярства на суму 32 900,00 грн., який був поданий як помилковий та уточнений на суму 25 925,50 грн., а також не вирахував із загальної суми операцій з постачання товарів суму податку на додану вартість. При цьому, іншого представником відповідача не доведено, а вищевикладеного не спростовано.

Вирахувавши, що відповідачем неправомірно включено до суми грошових коштів, в оплату реалізованих товарів суму у розмірі 51 004,59 грн. (сума ПДВ), позивач втрачає ознаки особи, яка підлягає обов'язковій реєстрації як платник податку на додану вартість, оскільки, як вбачається з викладеного вище, загальна сума від здійснення операцій з постачання товарів, що підлягають оподаткуванню, нарахована (сплачена) позивачу протягом останніх 12 календарних місяців (з липня 2010 року по червень 2011 року), сукупно не буде перевищувати 300000,00 грн.

Отже, висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки про те, що позивач зобов'язаний був зареєструватись платником податку на додану вартість, подати реєстраційну заяву та сплачувати податок на додану вартість - не відповідає вимогам п. 181.1. ст. 181 ПК України, оскільки загальна сума від здійснення операцій з постачання позивачем товарів та сплачена йому, без урахування податку на додану вартість, за період з липня 2010 р. по червень 2011 р., сукупно не перевищувала 300 000,00 грн.

Крім того, податкове законодавство України ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (стаття 4 ПК України).

Враховуючи усе викладене, суд, керуючись принципами справедливості та верховенства права, з урахуванням встановлених обставин справи та вищезазначених висновків суду, з метою достатнього та повного захисту прав позивача вважає за можливе в межах повноважень суду при вирішенні справи, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києва від 03.10.2013 року №0000941701.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

При цьому, суд, оцінюючи спірні дії відповідача, виходить з критеріїв оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, встановлених ч. 3 ст. 2 КАС України, до яких, зокрема, відносяться вчинення дій на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для вчинення дії.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. В свою чергу, ДПІ у Солом'янському районі ГУ Міндоходів у м. Києва, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Беручи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а, відтак, такими, що підлягають задоволенню.

Згідно зі ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 69-71, 94, 158-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Солом'янському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві від 03.10.2013 року №0000941701.

3. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер: НОМЕР_1, адреса: 03056, АДРЕСА_1) судові витрати з видатків Державного бюджету України, спрямованих на асигнування діяльності Державної податкової інспекції у Солом'янського районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (ідентифікаційний код: 38747190, адреса: 03151, м. Київ, вул. Смілянська, 6) у розмірі 182,70 грн. (ста вісімдесяти двох грн. 70 копійок).

Постанова набирає законної сили в строк і порядку, передбачені ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Т.О. Скочок