Рішення № 38768960, 14.05.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

______________

Справа № 645/57701/14. Головуючий 1 інст.: - Бондарева І.В.

Провадження №22-ц/790/3545/14. Суддя-доповідач: - Кокоша В.В.

Категорія: договірні.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 травня 2014 року. Судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого - судді: - Кокоші В.В.,

суддів: - Бобровського В.В., Шевченко Н.Ф.,

при секретарі: - Гелашвілі Т.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_6, ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-особи: приватні нотаріуси Харківського МНО ОСОБА_13, ОСОБА_14, Харківське міське управління юстиції - про визнання договорів купівлі - продажу квартир недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, визнання права власності, скасування державної реєстрації,

в с т а н о в и л а:

У серпні 2013 року ОСОБА_6 звернувся в суд із вказаним позовом, який уточнив у лютому 2014 року.

В обґрунтування своїх вимог зазначав, що 10 жовтня 1981 року він зареєстрував шлюб з ОСОБА_10, який був розірваний 12 липня 2006 року.

В період їх шлюбу за ОСОБА_10 було зареєстровано право власності на квартири АДРЕСА_1, які є спільною сумісною власністю подружжя.

9 червня 2010 року ОСОБА_10 уклала з ОСОБА_11 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 та з ОСОБА_12 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3.

При укладанні вказаних договорів ОСОБА_10 надала нотаріусу заяву про те, що вона у шлюбі не перебуває, та в цій заяві не зазначила, що майно, яке відчужується, є спільною сумісною власністю подружжя.

21 вересня 2010 року між ОСОБА_12 та ОСОБА_7 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3.

17 листопада 2011 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 був укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1.

Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 листопада 2011 року, який на даний час не зареєстрований в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, був укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_8 у зв'язку з тим, що 11 листопада 2011 року він звернувся в суд з позовом про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними. Вважав, що вказаний договір є фіктивним, оскільки укладений без наміру створення юридичних наслідків та є зловмисною домовленістю ОСОБА_11 з ОСОБА_8

Він, як колишній чоловік ОСОБА_10, не давав своєї письмової згоди на продаж квартир ОСОБА_10, яка на порушення ст. 369 ЦК України самостійно розпорядилась майном, що знаходилось у їх спільній сумісній власності. Вказаними договорами було порушено його право як співвласника спірного майна на переважне право купівлі частки у праві спільної часткової власності, яке передбачене ст. 362 ЦК України.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року за ним визнано право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 та на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3.

Посилаючись на вказані обставини, ОСОБА_6 просив суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 від 9 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 за р. №1890; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 9 червня 2010 року, укладений між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 за р. №1886; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 17 листопада 2011 року, укладений між ОСОБА_11 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_14 за р. №4878; витребувати у власність ОСОБА_10 з чужого незаконного володіння ОСОБА_7 1/2 частину квартири АДРЕСА_3; повернути сторони до первісного стану, який існував до укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, посвідченого приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 9 червня 2010 року, шляхом повернення 1/2 частини вказаної квартири ОСОБА_10 та визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_12 та ОСОБА_7; скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_11

Відповідачка ОСОБА_10 позов визнала, посилаючись на те, що про укладання договорів купівлі-продажу квартир вона не повідомляла свого колишнього чоловіка ОСОБА_6, оскільки її запевнили, що після повернення нею боргу вона знову отримає квартири у свою власність. Про укладання угод ОСОБА_6 стало відомо в кінці січня 2011 року.

Відповідач ОСОБА_7 позов не визнав.

При цьому посилалася на те, що під час купівлі квартири АДРЕСА_3 у ОСОБА_12, останній повідомив йому, що в ній мешкають колишні власники, у зв'язку з чим він мав намір вирішити питання про їх виселення у судовому порядку. Квартиру перед купівлею він не оглядав, оскільки планував капітальний ремонт житла, тому її стан не мав для нього значення. Купівля квартири була вчинена за 22 000 доларів США, проте у договорі купівлі-продажу вони зазначили меншу суму.

Відповідач ОСОБА_8, в особі свого представника, проти позову заперечував та вказував, що за придбання квартири АДРЕСА_1 він сплатив ОСОБА_11 200 000 грн. та є добросовісним набувачем квартири. Про те, що у вказаній квартирі мешкають сторонні особи, продавець ОСОБА_11 йому не повідомив.

Відповідачі ОСОБА_11, ОСОБА_12, в судове засідання не з'явилися.

Представник Харківське міське управління юстиції позов не визнав.

Вважав, що скасувати рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартири можливо лише на підставі рішення адміністративного суду.

Приватні нотаріуси Харківського МНО ОСОБА_13, ОСОБА_14, в судове засідання не з'явилися.

В письмових поясненнях наданих до суду, позов не визнали, посилаючись на його безпідставність.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2014 року позов задоволено частково.

Визнано договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, і договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 - недійсними.

В іншій частині у задоволенні позову - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на користь ОСОБА_6 судовий збір у розмірі 114 грн. 70 коп., в рівних частках з кожного, тобто по 22 грн. 94 коп. з кожного.

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду в частині відмови у задоволенні його позову про скасування рішень державного реєстратора про реєстрацію прав власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_12 і ОСОБА_11, а також в частині відмови повернення сторін договору в первинний стан, та постановить в цій частині нове рішення.

В апеляційних скаргах ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права, просять скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6

Апеляційна скарга ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, апеляційні скарги ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9, підлягають задоволенню в повному обсязі, а рішення суду першої інстанції скасуванню з підстав, передбачених п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 309 ЦПК України, з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив з того, що укладаючи договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, ОСОБА_10 не повідомила письмово іншого співвласника квартир про намір продати свою частку в квартирах, чим порушила переважне право ОСОБА_6 на купівлі частки у праві спільної часткової власності.

Проте погодитися з таким висновком суду не можна, оскільки він дійшов його з порушенням норм матеріального і процесуального права.

З матеріалів справи вбачається, що у 10 жовтня 1981 року ОСОБА_6 зареєстрував шлюб з ОСОБА_10, у якому в них у 1982 році народилася дочка ОСОБА_15

У період шлюбу сторонами була придбана квартира АДРЕСА_1. Пайові внески за вказану квартиру ними сплачувалися за спільні кошти, членом ЖБК «Глобус» була ОСОБА_10

11 березня 1996 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_16 був підписаний договір довічного утримання, відповідно до якого остання відчужувала квартиру АДРЕСА_3, яка переходила до подружжя, як спільне майно після її смерті, а подружжя ОСОБА_6, ОСОБА_10 зобов'язувалися забезпечувати ОСОБА_16 матеріальною допомогою.

12 липня 2006 року шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_10 було розірвано, проте ОСОБА_6 продовжував надавати матеріальну допомогу ОСОБА_16

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_16 померла (а. с. 10-20 том №1).

9 червня 2010 року ОСОБА_10 та ОСОБА_11 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 за р. №1818, згідно з яким ОСОБА_10 продала ОСОБА_11 за 200 000 грн. квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 23 том №1)

9 червня 2010 року ОСОБА_10 та ОСОБА_17 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 за р. №1890, згідно з яким ОСОБА_10 продала ОСОБА_12 за 174 900 грн. квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 22 том №1)

21 вересня 2010 року ОСОБА_12 та ОСОБА_7 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_13 за р. №3207, згідно з яким ОСОБА_12 продав ОСОБА_7 за 174 900 грн. квартиру АДРЕСА_3 (а. с. 23 том №1).

17 листопада 2011 року ОСОБА_11 та ОСОБА_8 уклали договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Харківського МНО ОСОБА_14 за р. №4878, згідно з яким ОСОБА_11 продав ОСОБА_8 за 25 000 грн. квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 24 том №1).

У 2011 році ОСОБА_10 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_11, ОСОБА_12, 3-особа: приватний нотаріус Харківського МНО ОСОБА_13, в якому просила визнати недійсними договори купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1, укладенні 9 червня 2010 року між нею та ОСОБА_11, ОСОБА_12, посилаючись на те, що вказані правочини вчинені нею під впливом обману.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 липня 2011 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 18 жовтня 2011 року, у задоволенні позову ОСОБА_10 до ОСОБА_11, ОСОБА_12 про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними - відмовлено ( а. с. 140-146 том №1).

У листопада 2011 року ОСОБА_6 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-особи: приватні нотаріуси Харківського МНО ОСОБА_13, ОСОБА_18 про визначення частки у спільній сумісній власності, визнання права власності, визнання частково недійсним договорів купівлі-продажу квартир, анулювання реєстрації на 1/2 частину квартир, в якому просив визначити його частку у спільній сумісній власності і визнати за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1; визнати частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11; визнати частково недійним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12; анулювати реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 за ОСОБА_7; анулювати реєстрацію права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_8

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 липня 2013 року у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено (а. с.169-173 том №1).

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 січня 2014 року, рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 4 липня 2013 року скасовано та ухвалене нове рішення, яким визнано договір купівлі - продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 і договір купівлі - продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, укладений 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 - недійсними. Визнано за ОСОБА_6 прав власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 і на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1. В іншій частині позову відмовлено (а. с. 164-168, 224-225 том №1).

Таким чином, рішенням апеляційного суду Харківської області від 22 жовтня 2013 року було поновлено порушене право ОСОБА_6, який є співвласником спірних квартир, визнано частково недійсними договори купівлі-продажу вказаних квартир, на укладання яких ОСОБА_6 не давав згоди, та визнано за ним право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 і на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1.

Згідно ст. 362 ЦК України у разі продажу частки у праві спільної часткової власності співвласник має переважне право перед іншими особами на її купівлю за ціною, оголошеною для продажу, та на інших рівних умовах, крім випадку продажу з публічних торгів. Продавець частки у праві спільної часткової власності зобов'язаний письмово повідомити інших співвласників про намір продати свою частку, вказавши ціну та інші умови, на яких він її продає. Якщо інші співвласники відмовилися від здійснення переважного права купівлі чи не здійснять цього права щодо нерухомого майна протягом одного місяця, а щодо рухомого майна - протягом десяти днів від дня отримання ними повідомлення, продавець має право продати свою частку іншій особі. Якщо бажання придбати частку у праві спільної часткової власності виявили кілька співвласників, продавець має право вибору покупця. У разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі співвласник може пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця. Одночасно позивач зобов'язаний внести на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договором повинен сплатити покупець. До таких вимог застосовується позовна давність в один рік. Передача співвласником свого переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності іншій особі не допускається.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року №5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав», в разі продажу частки у праві спільної часткової власності з порушенням переважного права купівлі інших співвласників будь-який співвласник має право пред'явити до суду позов про переведення на нього прав та обов'язків покупця протягом одного року від дня, коли він довідався або міг довідатися про вчинення правочину (ч. 4 с. 362 ЦК України). Позов, пред'явлений із пропуском зазначеного строку, задоволенню не підлягає, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі до винесення рішення у справі (ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України). Водночас за заявою позивача відповідно до ч. 5 ст. 267 ЦК України цей строк може бути поновлений, якщо його пропущено з поважних причин. Під час розгляду позову про переведення на підставі ст. 362 ЦК України прав та обов'язків покупця за договором купівлі-продажу, укладеним з порушенням переважного права купівлі частки у праві спільної часткової власності, суду слід виходити з дійсної вартості частки на час розгляду справи. Невнесення одночасно з пред'явленням позову на депозитний рахунок суду грошової суми, яку за договором повинен сплатити покупець, є підставою для відмови в позові. У разі порушення переважного права купівлі частки в праві спільної часткової власності рішення суду, яким задоволено позов співвласника нерухомого майна про переведення на нього прав та обов'язків покупця, є підставою для державної реєстрації права власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Вирішуючи такі спори, суд не має права задовольняти позови про визнання правочину недійсним, якщо його метою є переведення на позивача (співвласника майна) прав та обов'язків покупця, оскільки цивільним законодавством передбачено інші наслідки порушення положення ч. 4 ст. 362 ЦК України.

Звертаючись з позовом до суду про визнання недійсними договорів купівлі-продажу квартир АДРЕСА_1 від 9 червня 2010 року, укладеного між ОСОБА_10 та ОСОБА_12, ОСОБА_11, позивач ОСОБА_6 послався на те, що при укладанні договорів купівлі-продажу спірних квартир ОСОБА_10 не повідомила його про намір продати свою частку в квартирах покупцям ОСОБА_12 та ОСОБА_11, чим порушила його переважне право на купівлю частки у праві спільної часткової власності.

В той же час, позивач ОСОБА_6 з позовом до суду про переведення на нього прав та обов'язків покупця 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, не звертався, а також не вносив на депозитний рахунок суду грошову суму, яку за договорами купівлі-продажу квартир повинен сплатити покупець.

Визнаючи договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладеним 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11 та договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, укладеним 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_12 недійсними, суд першої інстанції помилково дійшов висновку, що порушення переважного права ОСОБА_6 на купівлю частки у праві спільної часткової власності на квартири, є підставою для визнання частково недійсними договорів купівлі-продажу спірних квартир.

При цьому суд не врахував, що цивільним законодавством передбачено інші наслідки порушення положення ч. 4 ст. 362 ЦК України.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не може бути визнано колегією суддів законним та обґрунтованим та підлягає скасуванню.

Згідно ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Доказів того, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 17 листопада 2011 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8, посвідчений приватним нотаріусом харківського МНО ОСОБА_14 за р. №4878 є фіктивним, матеріали справи не містять.

Не надані такі докази представником позивача ОСОБА_6 - ОСОБА_19, і в судовому засіданні апеляційної інстанції.

З огляду на викладене, судова колегія вважає за необхідне відмовити у задоволенні позову ОСОБА_6 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеного 17 листопада 2011 року між ОСОБА_11 та ОСОБА_8, посвідченого приватним нотаріусом харківського МНО ОСОБА_14 за р. №4878.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_6 і щодо витребування у власність ОСОБА_10 із чужого незаконного володіння ОСОБА_7 1/2 частини квартири АДРЕСА_3.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦПК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Судовим розглядом встановлено, що на даний час ОСОБА_10 не є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_3, оскільки рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 28 липня 2011 року їй відмовлено у задоволенні позову про визнання договору купівлі - продажу вказаної квартири недійсним, а тому не має права вимагати її повернення у свою власність від ОСОБА_7

Не підлягають задоволенню і вимоги ОСОБА_10 щодо повернення сторін до первісного стану, який існував до укладення договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладеним 9 червня 2010 року між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, шляхом повернення 1/2 частини вказаної квартири ОСОБА_10 та визнати за ОСОБА_10 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_3 за ОСОБА_12 та ОСОБА_7, скасування рішення державного реєстратора про реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1 за ОСОБА_11

Судовим розглядом встановлено, що ОСОБА_10 на даний час не є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, а тому правові підстави для повернення їй 1/2 частини вказаної квартири та визнання за ОСОБА_10 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 відсутні, оскільки згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема правочинів.

З урахуванням викладеного, судова колегія вважає за необхідне скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-особи: приватні нотаріуси Харківського МНО ОСОБА_13, ОСОБА_14, Харківське міське управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, приведення сторін договору в первинний стан, визнання права власності на квартиру, скасування державної реєстрації, відмовити за його необґрунтованістю.

Керуючись ст. ст. 303, 304, п. 2 ч.1 ст. 307, п. п. 3,4 ч. 1 ст. 309, ч. 2 ст. 314, ст. ст. 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія,

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6 - задовольнити частково.

Апеляційні скарги ОСОБА_7, представника ОСОБА_8 - ОСОБА_9 - задовольнити в повному обсязі.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 3 квітня 2014 року - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_7, ОСОБА_8, 3-особи: приватні нотаріуси Харківського МНО ОСОБА_13, ОСОБА_14, Харківське міське управління юстиції про визнання договорів купівлі-продажу квартир недійсними, витребування майна із чужого незаконного володіння, приведення сторін договору в первинний стан, визнання права власності, скасування державної реєстрації - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення і може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: