Постанова № 38766983, 16.04.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 квітня 2014 р. Справа № 804/12160/13-а Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіСтепаненко В.В. при секретаріНовченко Є.Ю. за участю: представників позивача представника відповідача Деркач Н.М., Ридчук Н.Є. Кисельова А.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом приватного підприємства «ПРМУ-98» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «ПРМУ-98» звернулось до суду з позовними вимогами до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому із врахуванням заяви про уточнення просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0000432205 від 18.10.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач не погоджується з висновками, викладеними в акті, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам, вважає, що пода ткове повідомлення-рішення, винесене за результатами перевірки, суперечить діючому пода тковому законодавству та підлягає скасуванню з підстав, викладених у позовній заяві та поясненнях.

У судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач позов не визнав, надав до суду письмові заперечення, зазначивши, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення винесено податковим органом правомірно, в межах повноважень та на підставі законодавства України. Представник відповідача у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши пояснення сторін, розглянувши наявні документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Працівниками Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства «ПРМУ-98» з питань дотримання вимог податкового законодавства України при визначенні податку на додану вартість, податку на прибуток по взаємовідносинам з ТОВ «Шоковіта» (код ЄДРПОУ 33421689) за період з 01.10.2012 року по 31.12.2012 року.

За результатами проведеної перевірки складено акт №102/22/5-35684530 від 03.04.2013 року, висновками якого встановлено порушення позивачем п.198.1, п.198.2, п.198.3 статті 198 Податкового кодексу України.

17.05.2013 року податковим органом винесено податкове повідомлення-рішення №0000292250, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у сумі 262462,00 грн. та застосовано штрафні санкції у розмірі 50% на суму 131231,00 грн.

В порядку адміністративного оскарження рішенням Головного управління Міндоходів у Дніпропетровської області №1406/10/10-25 від 27.05.2013 року дане податкове повідомлення-рішення скасовано частково та Західно-Донбаською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській винесено нове - №0000432205 від 18.10.2013 року, яким зменшено суми грошових зобов'язань в частині штрафних санкцій.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Пунктом 185.1 статті 185 Податкового кодексу України встановлено, що об'єктом оподаткування податку на додану вартість є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Згідно із пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

У відповідності до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України закріплено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом встановлено, що у грудні 2012 року між ПП «ПРМУ-98» (покупець) та ТОВ «Шоковіта» (продавець) було укладено договір №101212 від 10.12.2012 року, згідно умов якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю товар в асортименті, за ціною та у кількості, визначеними у специфікаціях, оформлених у вигляді додатків до даного договору.

Крім того, згідно договору №26/12 від 26.12.2012 року ТОВ «Шоковіта» (зберігач) зобов'язується зберігати майно, передане йому поклажодавцем (позивач) згідно акту прийому-передачі і повернути його в цілості, на строк до виконання зобов'язань з погашення кредиторської заборгованості за товар, але не більше 1 року.

На підтвердження виконання умов даних договорів позивачем надано видаткові та податкові накладні, акти прийому-передачі.

У своїх запереченнях відповідач посилається на те, що ПП «ПРМУ-98» не надало виписок банку, платіжних документів, бухгалтерських регістрів по рахункам 311, 631, на підставі яких можна було б встановити факт оплати за товар.

Відповідно до первинних документів та декларацій з податку на додану вартість ПП «ПРМУ-98» було віднесено до складу податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Шоковіта» суму податку на додану вартість у розмірі 262462,00 грн.

Поряд з цим додатковою угодою №3 від 31.12.2012 року до договору поставки №101212 від 10.12.2012 року позивач та ТОВ «Шоковіта» у зв'язку з важким фінансовим становищем по оплаті заборгованості за товар від ТОВ «Шоковіта» дійшли згоди про те, що поставлений товар на загальну суму 1574770,23 грн. підлягає поверненню постачальнику.

На підставі коригуючих бухгалтерських та податкових накладних, отриманих від ТОВ «Шоковіта», 12.04.2013 року підприємством позивача було відправлено уточнюючий розрахунок з ПДВ за грудень 2012 року, у Додатку №5 якого по ТОВ «Шоковіта» відображено з мінусом податковий кредит на суму 262461,70 грн. і зі знаком плюс по ПП «Алкіона» (ІПН 306012016342) на підставі первинних документів.

Таким чином, взаємовідносини позивача з ТОВ «Шоковіта» автоматично розірвані, підстави для донарахування податкового зобов'язання на суму 262462,00 грн. і відповідно фінансових санкцій у розмірі 50% - 131231 грн. відсутні.

Щодо твердження податкового органу про ненадання позивачем до перевірки документів, що підтверджують якість товару, його походження, дотримання технічних умов суд зазначає, що законодавством про бухгалтерський та податковий облік не передбачено, що сертифікат, паспорт якості (відповідності) є обов'язковим первинним документом, що підтверджує здійснення між суб'єктами господарювання операцій з поставки товару. Таким чином, перелічені документи не відносяться до тих, які є підставою для формування валових витрат та податкового кредиту, а тому надання їх позивачем для проведення перевірки не було обов'язковим.

Зі змісту акта перевірки №102/22/5-35684530 від 03.04.2013 року вбачається, що висновки акту загалом ґрунтуються на акті документальної позапланової невиїзної перевірки фінансово-господарської діяльності з питань дотримання вимог податкового законодавства ТОВ «Шоковіта» від 21.12.2012 року №7206/229/33421689.

Проте суд не погоджується з викладеною позицією відповідача, оскільки згідно пункту 36.1 статті 36 Податкового кодексу України податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Пунктом 36.5 даної статті встановлено, що відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім ви падків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Висновки про порушення контрагентами позивача податкової дисципліни, зафіксовані в акті, не можуть бути підставою для обмеження права позивача на податковий кредит за умови реальності господарської операції.

При цьому судом встановлено, що на момент укладення угод та вчинення господарських операцій контрагент позивача був зареєстрований як юридична особа та як платник податку на додану вартість.

Якщо податковим органом встановлено нена лежне виконання контрагентом позивача своїх податкових обов'язків, відповідальність за таке невиконання або неналежне виконання пода ткового обов'язку повинно нести саме це підприємство.

Отже, посилання відповідача на акт іншого податкового органу як на підставу, що позивачем здійснювались господарські операції з метою отримання податкової вигоди, не може вважатись обґрунтованим.

Стосовно твердження податкового органу про проведення досудового розслідування господарської діяльності ТОВ «Шоковіта» суд зазначає, що правове значення у відповідності з чинним законодавством України може мати лише вирок суду, що не було доведено відповідачем.

Частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України закріплено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд керується вимогами частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якими, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 11, 70-72, 86, 94, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов приватного підприємства «ПРМУ-98» до Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Західно-Донбаської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області №0000432205 від 18.10.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь приватного підприємства «ПРМУ-98» судові витрати у розмірі 3281,00 грн. (три тисячі двісті вісімдесят одна гривня нуль копійок).

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Постанова набирає законної сили у порядку та у строки, встановлені статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 22 квітня 2014 року.

Суддя В.В. Степаненко