Ухвала суду № 38760048, 13.05.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №486/165/14-ц 13.05.2014 13.05.2014 13.05.2014

Провадження №22-ц/784/1366/14 Суддя по 1 інстанції - Франчук О. Д.

Доповідач апеляційного суду - Шолох З.Л.

Ухвала

Іменем України

13 травня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів - Довжук Т.С., Коломієць В.В.,

при секретарі судового засідання - Бакуті Т.В.,

за участю:

- представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3,

- представника відповідача - відділу ДВС - Чаловського Є.С.,

- представника відповідачки ОСОБА_5 - ОСОБА_6,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою

відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції

на окрему ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 березня 2014 року у справі за

позовом

ОСОБА_2 до відділу Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області, ОСОБА_5, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спорку: орган опіки та піклування Южноукраїнської міської ради, про визнання дій державного виконавця незаконними, скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу,

в с т а н о в и л а :

28 січня 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відділу Державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції Миколаївської області (далі - відділ ДВС), ОСОБА_5, про визнання дій державного виконавця щодо звернення стягнення на нерухоме майно незаконними, скасування постанови та акту про передачу майна стягувачу.

Рішенням Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 26 березня 2014 року позов задоволено.

Визнано незаконними дії відділу ДВС щодо звернення стягнення на нерухоме майно без дозволу органу опіки та піклування. Скасовано постанову державного виконавця відділу ДВС від 25 грудня 2013 року та акт від 25 грудня 2013 року про передачу нереалізованого майна стягувачу.

27 березня 2014 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області, за результатами розгляду цивільної справи, постановлена окрема ухвала на адресу прокурора м. Южноукраїнська для вирішення питання про порушення кримінального провадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ст. ст. 364, 367 КК України, посадовими особами відділу ДВС під час здійснення виконавчих дій по примусовому виконанню судового рішення по цивільній справі. Крім того, постановлено про зазначене довести до відома керівництва Южноукраїнського міського управління юстиції.

Рішенням апеляційного суду Миколаївської області від 13 травня 2014 року вищезазначене рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

В апеляційній скарзі представник відділу ДВС, посилаючись на незаконність окремої ухвали та порушення судом норм процесуального права, просив її скасувати.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення осіб, які брали участь у справі, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваної ухвали, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 211 ЦПК України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону і встановивши причини та умови, що сприяли вчиненню правопорушення, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним особам чи органам для вжиття заходів щодо їх усунення.

Отже, окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли, й вона за формою та змістом повинна відповідати вимогам ст. 210 ЦПК України.

Крім того, відповідно до вимог ст. 209 ЦПК України, окрема ухвала постановлюється виключно в нарадчій кімнаті та заноситься до журналу судового засідання. Постановлення окремих ухвал поза межами нарадчої кімнати законом не передбачено.

Проте таким вимогам закону оскаржувана окрема ухвала не відповідає.

Як вбачається із матеріалів справи та дослідженого судом апеляційної інстанції виконавчого провадження ВП № 20747593, на примусовому виконанні у відділі ДВС з 6 серпня 2010 року знаходився виконавчий лист № 2-61, виданий 19 березня 2010 року Южноукраїнським міським судом Миколаївської області про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 63 200 грн. боргу за договором позики.

В процесі здійснення виконавчий дій державним виконавцем описано та арештовано майно належне боржнику: ? частка двокімнатної квартири АДРЕСА_1, яка в подальшому не була реалізована під час проведення прилюдних торгів через відсутність покупців.

25 грудня 2013 року державним виконавцем винесена постанова про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу за початковою ціною 79 150 грн.

В цей же день складено акт передачі стягувачу нереалізованого майна та винесена постанова про закінчення виконавчого провадження.

Постановляючи окрему ухвалу, суд вважав, що державними виконавцями та іншими посадовими особами відділу ДВС під час здійснення виконавчих дій (ВП №20747593) порушені вимоги чинного законодавства, що встановлено в судовому засіданні під час розгляду цивільної справи.

13 травня 2014 року апеляційний суд Миколаївської області, скасовуючи рішення Южноукраїнського міського суду від 26 березня 2014 року та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_2, дійшов протилежного висновку про те, що оскаржувані дії державного виконавця відповідали вимогам чинного законодавства, а права та законні інтереси ОСОБА_2 не порушені.

Відповідно до ст. 319 ЦПК України рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення.

За такого, висновок районного суду в окремій ухвалі щодо протиправності дій посадових осіб відділу ДВС є безпідставним.

Крім того, відповідно до вимог ст. ст. 209, 210 ЦПК України, окрема ухвала постановлюється виключно в нарадчій кімнаті, оголошується та заноситься до журналу судового засідання. Постановлення окремих ухвал поза межами нарадчої кімнати законом не передбачено.

Як вбачається із матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалив рішення 26 березня 2014 року, а окрему ухвалу постановив 27 березня 2014 року.

При цьому із журналу судового засідання від 26 березня 2014 року та технічного запису судового процесу вбачається, що після виходу із нарадчої кімнати головуюча оголосила вступну та резолютивну частину рішення суду, окрему ухвалу не оголошувала, а лише повідомила про те, що окрема ухвала не оголошується, але її копію можна отримати 27 березня 2014 року (а.с 80-81).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що оскаржувана окрема ухвала підлягає скасуванню на підставі п. 2 ч. 1 ст. 312 ЦПК України, оскільки постановлена судом першої інстанції з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 303, 312, 315 ЦПК України, колегія суддів

ухвалила:

Апеляційну скаргу відділу державної виконавчої служби Южноукраїнського міського управління юстиції задовольнити.

Скасувати окрему ухвалу Южноукраїнського міського суду Миколаївської області від 27 березня 2014 року.

Ухвала апеляційного суду у касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Головуючий Судді: