Постанова № 38749925, 05.05.2014, Рівненський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 817/970/14

05 травня 2014 року м. РівнеРівненський окружний адміністративний суд у складі судді Кравчук Т.О., при секретарі судового засідання Цвіркун О.О. за участю:

представника позивача: Татарина В.В.,

представника відповідача: Краська Г.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Гора" до Млинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

До Рівненського окружного адміністративного суду звернулось Приватне сільськогосподарське підприємство "Червона Гора" з позовом до Млинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:

від 17.03.2014 року №0000572200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" у сумі 95787,50 грн., з яких: 75950,00 грн. - за основним платежем; 19837,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 17.03.2014 року №0000582200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 314227,50 грн., з яких: 251246,00 грн. - за основним платежем; 62981,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

В основу визначення податкових зобов'язань позивача по податку на прибуток та податку на додану вартість покладено висновки податкового органу про неправомірне оподаткування доходу від реалізації продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, право оренди на які не підтверджене зареєстрованими у встановленому законом порядку договорами оренди, фіксованим сільськогосподарським податком, що справляється у спеціальному режимі оподаткування. Внаслідок встановлення податковим органом, що станом на 01.01.2011 року землі позивача складалися із орендованих земельних ділянок (148 земельних часток/паїв на території Пугачівської сільської ради), які не пройшли державної реєстрації, відповідач дійшов висновку, що вироблена (вирощена) на таких сільгоспугіддях продукція не являється продукцією власного сільгоспвиробництва, доходи від реалізації якої не підлягають оподаткуванню за спеціальним режимом, а тому увесь акумульований позивачем на спеціальному рахунку та несплачений податок на додану вартість, а також податок на прибуток підлягають сплаті до бюджету.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на помилковість висновків податкового органу щодо порушення Приватним сільськогосподарським підприємством "Червона Гора" положень Податкового кодексу України в частині включення доходу від реалізації сільськогосподарської продукції, вирощеної на орендованих сільськогосподарських земельних ділянках на підставі незареєстрованих у встановленому порядку договорах оренди, до розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва для визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва, доходи від реалізації якого оподатковуються фіксованим сільськогосподарським податком, що призвело до заниження податку на прибуток та податку на додану вартість. Позивач наголошує, що він є сільськогосподарським товаровиробником і перебуває на спеціальному режимі оподаткування, який не передбачає сплати податку на додану вартість до бюджету та не є платником податку на прибуток. Також позивач зауважив, що податкове законодавство не пов'язує можливість перебування господарюючого суб'єкта на спеціальному режимі оподаткування із наявністю зареєстрованих договорів на право користування земельними ділянками, оскільки Податковий кодекс України не конкретизує вимог, за яких у особи виникає право користування земельною діяльною, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки. На переконання позивача, будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Тому, вважає оспорювані податкові повідомлення-рішення протиправними та просить суд їх скасувати.

Відповідач проти позову заперечував вважаючи позовні вимоги необґрунтованими, подав суду письмові заперечення у яких зазначив, що у ході перевірки позивач, будучи сільгоспвиробником, не надав доказів оренди земельних ділянок - договорів оренди земельних ділянок, які зареєстровані у відповідності до вимог чинного законодавства. Так, згідно отриманої від управління Держземагентства у Млинівському районі інформації щодо укладених позивачем договорів оренди земельних часток/паїв станом на 01.01.2011 року - 0 земельних часток (паїв), станом на 01.01.2012 року - 48 земельних часток (паїв) - площа 127,94 га, станом на 01.01.2013 року - 143 земельних часток (паїв) - площа 352,8492 га. В обґрунтування поданих заперечень відповідач стверджує, що основним критерієм для віднесення підприємств до категорії сільськогосподарських є виробництво у відповідних обсягах сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах. Покликаючись до положень Закону України від 06.10.1998 року №161 "Про оренду землі" відповідач зазначив, що сільськогосподарські підприємства, які орендують земельні ділянки для ведення сільськогосподарської діяльності, зобов'язані в обов'язковому порядку укладати договори оренди землі з орендодавцями. На думку відповідача, підтвердження розміру площ сільськогосподарських угідь, що перебувають у власності сільськогосподарського виробника або надані йому у користування, в тому числі на умовах оренди, здійснюється відповідними органами державних земельних ресурсів за місцем розташування земельної ділянки, а сільськогосподарська продукція вироблена (вирощена) на земельних ділянках, щодо яких договори оренди не укладені, або укладені, але не зареєстровані у встановленому порядку, не може вважатися власновирощеною з метою застосування спеціального режиму оподаткування. Спираючись на норми Земельного кодексу України та приписи Порядку реєстрації договорів оренди земельної частки (паю), затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.200 року №119, відповідач переконаний у обов'язковій державній реєстрації таких договорів для цілей належного підтвердження виникнення права оренди для оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком доходів від реалізації сільгосппродукції, вирощеної на таких земельних ділянках, що зумовлено приписами Податкового кодексу України. З таких підстав вважає винесені податкові повідомлення-рішення правомірними та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, додатково наголосив, що податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Так само, сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку а отже і винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень є необґрунтованим, а застосування штрафних санкцій при цьому є неприпустимим.

Представник відповідача проти позову заперечував з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позовну заяву, посилаючись на те, що перевіркою дотримання Приватним сільськогосподарським підприємством "Червона Гора" вимог податкового законодавства встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на прибуток та з податку на додану вартість у зв'язку з втратою позивачем права на спеціальний режим оподаткування, оскільки ним використовувалися у господарській діяльності земельні ділянки за договорами оренди, які не були зареєстровані у встановленому земельним законодавством порядку.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши залучені до матеріалів справи та зібрані судом письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судом, Приватне сільськогосподарське підприємство "Червона Гора" зареєстроване як юридична особа Млинівською районною державною адміністрацією Рівненської області 03.03.2000 року. Свідоцтво про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість НБ №031567, дата реєстрації платником податку на додану вартість 15.03.2000 року, дата реєстрації суб'єктом спеціального режиму оподаткування 01.01.2009 року, дата початку дії свідоцтва 21.01.2013 року, Перелік видів діяльності сільськогосподарського підприємства відповідно до КВЕД: вирощування зернових та технічних культур; овочівництво; декоративне садівництво та вирощування продукції розсадників; розведення великої рогатої худоби.

За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з 23.12.2013 року Приватне сільськогосподарське підприємство "Червона Гора" перебуває у стані припинення за рішенням учасника (засновника) підприємства.

У лютому 2014 року посадовими особами Млинівської ОДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Гора" з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 31.12.2013 року, результати якої оформлено актом від 03.03.2014 року №29/22/30827508.

Висновком акту перевірки встановлено порушення:

- п.135.1 ст.135, пп.137.1, п.137,4 ст.137, п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, в результаті чого занижено податок на прибуток, який підлягає сплаті до бюджету в сумі 75950 грн. в т.ч. за 2012 рік на суму 53340 грн. і за 2013 рік на суму 22610 грн.;

- п.49.1 ст.49, п. 120.1 ст. 120, пп. 152.9.3 п. 152.9 ст. 152 Податкового кодексу України від 2.12.10р. №2755-УІ не подано податкові декларації з податку на прибуток за 1 кв. 2012 року, за І-півріччя 2012 року, за 9-місяців 2012 року, за 2012 рік, за 2013 рік.

- п. 187.1 ст.187, п. 198.1, п. 198.3 ст.198, п.209.11 ст.209 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ із змінами та доповненнями в результаті чого встановлено:

- заниження податку на додану вартість всього в сумі 378771 грн., в т.ч. по звітних періодах: квітень 2012р. - 2177 грн., травень 2012р. - 1793 грн., червень 2012р. -14366 грн., липень 2012р. - 65971 грн., серпень 2012р. -41134 грн., жовтень 2012р. - 22952 грн., листопад 2012р. - 22696 грн., січень 2013р. - 2208 грн., лютий 2013р. - 34473 грн., березень 2013р. - 18171 грн., квітень 2013р.- 15302 грн., червень 2013р. - 13467 грн., вересень 2013р. - 4698 грн., жовтень 2013р. - 5051 грн., листопад 2013р. - 114312 грн.

та встановлено завищення нарахування податку на додану вартість всього в сумі 127525грн. в т .ч. по звітних періодах: січень 2012р. - 573 грн., лютий 2012р. - 29680 грн., березень 2012р. - 4377 грн., вересень 2012р. - 42057 грн., грудень 2012р. - 26279 грн., травень 2013р. - 288 грн., липень 2013р. - 6291 грн., серпень 2013р. - 6541 грн., грудень 2013р.- 11439 грн.

Всього занижено нарахування податку на додану вартість за перевіряємий період в сумі 251 246 грн.

- п.49.1, 49.18.1 ст.49, п.120.1 ст. 120, п.203.1 ст.203 Податкового кодексу України від 2.12.10р. №2755-УІ - несвоєчасно подано податкову декларацію з податку на додану вартість за листопад 2013 року.

- п.301.1 ст.301 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. №2755-УІ із змінами та доповненнями - завищено фіксований сільськогосподарський податок всього в сумі 4986,52 грн. в т.ч.: за 2012р. в сумі 2585,2 грн. та за 2013р. в сумі 2401,32 грн.

На підставі зазначеного акту Млинівською ОДПІ винесено податкові повідомлення-рішення:

від 17.03.2014 року №0000572200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" у сумі 95787,50 грн., з яких: 75950,00 грн. - за основним платежем; 19837,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 17.03.2014 року №0000582200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 314227,50 грн., з яких: 251246,00 грн. - за основним платежем; 62981,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Не погоджуючись з даними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся з позовом до суду.

Судовим розглядом встановлено, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Червона Гора" відображало податкові зобов'язання по податку на додану вартість та податковий кредит шляхом подання до податкового органу податкової декларації з фіксованого сільськогосподарського податку, в якій відображаються податкові зобов'язання і податковий кредит по поставленим ним сільськогосподарським товарам (послугам), що не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається у розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченого (нарахованого) постачальнику на вартість виробничих факторів, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Так, за 2014 рік позивачем подано до Млинівської ОДПІ податкову декларацію з фіксованого сільськогосподарського податку з позначкою "звітна" у межах території Пугачівської сільської ради, яка одночасно є ї загальною, і звітною; розрахунок частки сільськогосподарського товаровиробництва за 2013 рік, відповідно до якого питома вага доходу, отриманого від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва у загальній сумі доходу підприємства за 2013 рік складає 93,3%; відомості про наявність земельних ділянок із зазначенням інформації по договорах оренди земельних ділянок (паїв).

Для здійснення своєї господарської діяльності, зокрема для виготовлення власної сільськогосподарської продукції та її подальшої реалізації, позивач використовує земельні ділянки на території Пугачівської сільської ради, які орендує у фізичних осіб (пайовиків) на підставі договорів оренди землі: №123 від 08.11.2012 року, №94 від 06.03.2012 року, №100 від 06.03.2012 року, №122 від 08.11.2012 року, №117 від 08.11.2012 року, №121 від 08.11.2012 року, №88 від 06.03.2012 року, №38 від 21.02.2011 року, №30 від 21.02.2011 року, №120 від 08.11.2012 року, №58 від 29.06.2011 року, №105 від 06.03.2012 року, №28 від 21.06.2011 року, №69 від 21.06.2011 року, №65 від 29.06.2011 року, №66 від 29.06.2011 року, №124 від 08.11.2012 року, №64 від 29.06.2011 року, №36 від 21.02.2011 року, №118 від 08.11.2012 року, №85 від 06.03.2012 року, №85 від 21.06.2011 року, №43 від 21.06.2011 року, №101 від 06.03.2012 року, №40 від 21.06.2011 року, №129 від 14.11.2012 року, №81 від 29.06.2011 року, №37 від 21.02.2011 року, №61 від 29.06.2011 року, №05 від 21.02.2011 року, №13 від 21.02.2011 року, №12 від 21.02.2011 року, №10 від 21.02.2011 року, №11 від 21.02.2011 року, №02 від 21.02.2011 року, №24 від 21.02.2011 року, №01 від 21.02.2011 року, №80 від 29.06.2011 року, №03 від 21.02.2011 року, №42 від 21.02.2011 року, №71 від 21.02.2011 року, №106 від 06.03.2012 року, №32 від 21.02.2011 року, №96 від 06.03.2012 року, №06 від 21.02.2011 року, №07 від 21.02.2011 року, №04 від 21.02.2011 року, №09 від 21.02.2011 року, №19 від 21.02.2011 року, №18 від 21.02.2011 року, №20 від 21.02.2011 року, №17 від 21.02.2011 року, №23 від 21.06.2011 року, №16 від 21.02.2011 року, №08 від 21.02.2011 року, №21 від 21.02.2011 року, №72 від 21.02.2011 року, №112а від 02.11.2012 року, №112 від 02.11.2012 року, №109а від 16.10.2012 року, №109 від 06.03.2012 року, №103 від 06.03.2012 року, №132 від 05.01.2010 року, №119 від 05.01.2010 року, №121 від 05.01.2010 року, №21 від 25.08.2009 року, №143 від 05.01.2010 року, №80 від 04.01.2010 року, №81 від 04.01.2010 року, №147 від 14.07.2010 року, №148 від 14.07.2010 року, №131 від 05.01.2010 року, №106 від 05.01.2010 року, №146 від 05.01.2010 року, №86 від 04.01.2010 року, №88 від 04.01.2010 року, №51 від 26.08.2009 року, №139 від 05.01.2010 року, №150 від 20.08.2010 року, №108 від 05.01.2010 року, №82 від 04.01.2010 року, №101 від 04.01.2010 року, №07 від 25.08.2009 року, №85 від 04.01.2010 року, №64 від 26.08.2009 року, №142 від 05.01.2010 року, №96 від 04.01.2010 року, №130 від 05.01.2010 року, №104а від 16.10.2012 року, №103а від 06.03,.2012 року, №111 від 16.10.2012 року, №104 від 06.03.2012 року, №92а від 06.03.2012 року, №92 від 06.03.2012 року, №93 від 06.03.2012 року, №93а від 06.03.2012 року, №99а від 21.02.2011 року, №99 від 06.03.2012 року, №50 від 21.02.2011 року, №50а від 16.10.2012 року, №63 від 29.06.2011 року, №63а від 03.12.2012 року, №49 від 21.02.2011 року, №49а від 16.10.2012 року, №114 від 16.10.2012 року, №114 від 06.10.2012 року, №91 від 06.03.2012 року, №91а від 06.03.2012 року, №95 від 06.03.2012 року, №б/н від 19.11.2012 року, №52а від 03.12.2012 року, №52 від 21.06.2011 року, №68 від 21.06.2011 року, №68а від 21.06.2011 року, №90 від 06.03.2012 року, №90а від 06.03.2012 року, №75а від 25.12.2012 року, №75 від 21.06.2011 року, №89 від 06.03.2012 року, №89а від 06.03.2012 року, №34 від 21.02.2011 року, №34а від 12.10.2012 року, №44 від 21.02.2011 року, №44а від 16.10.2012 року, №86а від 06.03.2012 року, №86 від 06.03.2012 року, №78 від 29.06.2011 року, №78а від 03.12.2012 року, №31 від 21.02.2011 року, №31а від 16.10.2012 року, №47 від 21.02.2011 року, №47а від 16.10.2012 року, №48 від 21.02.2011 року, №48а від 16.10.2012 року, №29 від 21.02.2011 року, №29а від 16.10.2012 року, №110 від 16.10.2012 року, №110а від 16.10.2012 року, №15 від 21.02.2011 року, №15авід 16.10.2012 року, №14 від 21.02.2011 року, №14а від 21.10.2012 року, №119 від 08.11.2012 року, №119а від 08.11.2012 року, №97 від 06.03.2012 року, №97а б/д, б/н від 14.11.2012 року, №127а від 14.11.2012 року, №87 від 06.03.2012 року, №87а б/д, №39 від 21.02.2011 року, №39а від 16.10.2012 року, №36а від 21.02.2011 року, №36б від 16.10.2012 року, №56 від 21.02.2011 року, №56а від 16.10.2012 року, №84 від 06.03.2012 року, №84а б/д, №62 від 29.06.2011 року, №77 від 29.06.2011 року, №77а від 16.10.2012 року, №134 від 02.11.2012 року, №134а від 02.11.2012 року, №51а від 03.12.2012 року, №51 від 21.06.2011 року, №131 від 14.11.2012 року, №130 від 14.11.2012 року, №41а від 16.10.2012 року, №41 від 21.02.2011 року, №102 від 06.03.2012 року, №102а б/д, №107а від 14.113.2012 року, №107 від 14.11.2012 року, №35 від 21.02.2011 року, №59а від 03.12.2012 року, №59 від 29.06.2011 року, №60а від 03.12.2012 року, №а від 08.11.2012 року, №б/н від 08.11.2012 року, №73 від 21.06.2011 року, №73а від 16.10.2012 року, №60 від 29.06.2011 року, №82 від 29.06.2011 року, №82а від 16.10.2012 року, №26а від 16.10.2012 року, №26 від 21.02.2011 року, №25 від 21.02.2011 року, №25а від 16.10.2012 року, №79 від 29.06.2011 року, №79а від 16.10.2012 року, №133 від 02.11.2012 року, №133а від 02.11.2012 року, №76 від 29.06.2011 року, №70а від 03.12.2012 року, №70 від 21.06.2011 року, №83 від 06.03.2012 року, №53 від 21.02.2011 року, №45 від 21.02.2011 року, №б/н від 19.11.2012 року, №35а від 16.10.2012 року, №б/н від 12.03.2012 року, №46 від 21.02.2011 року, №57 від 21.02.2011 року, №33 від 21.02.2011 року, №54 від 21.02.2011 року, №27 від 21.02.2011 року, №55 від 21.02.2011 року, №67 від 29.06.2011 року, №125 від 08.11.2012 року.

У ході перевірки було встановлено, що обсяг реалізованої продукції у перевіряємому періоді, який задекларовано позивачем у спеціальній декларації на суму 2631300 грн. (за 2012 рік на суму 1324008 грн., в т.ч. ПДВ - 220668 грн. і за 2013 рік на суму 1804314 грн., в т.ч. ПДВ 300719 грн.) складав: у 2012 році 7866 центнерів (озима пшениця - 6555 ц, ярий ячмінь - 935 ц, овес - 376 ц) і в 2013 році - 9753 центнерів (пшениця озима - 8256 ц, пшениця яра - 256 ц, ячмінь ярий - 409 ц, овес - 619 ц, соя - 213ц).

Як пояснив у судовому засіданні представник позивача, серед земельних ділянок, які використовуються Приватним сільськогосподарським підприємством "Червона Гора" на праві оренди є ряд земельних ділянок, договори оренди яких або права на оренду яких, ще не пройшли реєстрацію у встановленому законодавством порядку. Проте, договори оренди з власниками відповідних ділянок укладені і ці земельні ділянки фактично використовуються Приватним сільськогосподарським підприємством "Червона Гора". Дані обставини визнаються та не заперечуються відповідачем, зокрема, як вказано у акті, для ведення господарської діяльності ПСП "Червона Гора" в 2011 - 2013 роках використовувало земельні ділянки, які знаходяться на території Пугачівської сільської ради та мало в користуванні 518,2 га землі, проте станом на 01.01.2011 року не було зареєстровано жодного договору оренди землі, на 01.01.2012 року - лише 48 договорів із 211 заключених, а на 01.01.2013 року - 143 із 211 укладених договорів (4, 10 стор. акта перевірки).

Отже, проведеною перевіркою встановлено, що для здійснення господарської діяльності позивач використовував земельні ділянки на підставі договорів оренди, частина з яких не пройшла державної реєстрації.

Враховуючи те, що у 2012 році у користуванні позивача відповідно до наданих договорів оренди земельних ділянок перебувало 537,9 га землі, з яких договори на 410,0 га не пройшли державну реєстрацію, що становить 76,2% від загальної площі земельних ділянок, відповідач зробив висновок, що продукція, вирощена на таких земельних ділянках, що становить 76,2% від загальної площі, не є продукцією власного виробництва. Відповідно, за висновком податкового органу, з січня 2012 року на позивача не поширювався спеціальний режим оподаткування, оскільки в даного підприємства питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становила менш як 75% вартості товарів/послуг, поставлених протягом 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно, а відтак позивач зобов'язаний сплачувати податок на прибуток та податок на додану вартість на загальних підставах.

Таким чином, фактичною підставою для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень взято висновок перевірки про виробництво позивачем продукції на землі, використання якої не ґрунтується на правових підставах внаслідок відсутності державної реєстрації договорів оренди, а тому питома вага продукції, виготовленої (вирощеної) на землях, договори оренди яких посвідчені у відповідності до вимог законодавства, менша 75%, що виключає можливість використання господарюючим суб'єктом спеціального режиму оподаткування.

Наведені обставини, стали підґрунтям для висновку відповідача, що Приватне сільськогосподарське підприємство "Червона Гора" не є сільськогосподарським підприємством у розумінні Податкового кодексу України, а тому не має права знаходитись на спеціальному режимі оподаткування з 2012 року.

Суд вважає, що відповідач надав невірну правову оцінку фактичним обставинам справи та неправомірно прийняв спірні податкові повідомлення-рішення, виходячи з наступного.

Умови набуття статусу та порядок справляння фіксованого сільськогосподарського податку визначено розділом XIV Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Відповідно до пункту 301.1 статті 301 цього Кодексу платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з підпунктом 14.1.235 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI сільськогосподарський товаровиробник для цілей глави 2 розділу XIV цього Кодексу - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Водночас об'єктом оподаткування фіксованим сільськогосподарським податком згідно з пунктом 302.1 статті 302 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI є площа сільськогосподарських угідь (ріллі, сіножатей, пасовищ і багаторічних насаджень) та/або земель водного фонду (внутрішніх водойм, озер, ставків, водосховищ), що перебуває у власності сільськогосподарського товаровиробника або надана йому у користування, у тому числі на умовах оренди.

Системний аналіз наведених норм свідчить, що кваліфікаційною вимогою для особи, яка претендує на набуття статусу платника фіксованого сільськогосподарського податку, є частка сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходу суб'єкта господарювання.

Водночас, слід вказати, що законодавчо не встановлено вимоги про мінімальну кількість земельних ділянок, які належать на праві власності чи знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку.

У свою чергу, вимоги статті 301 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI стосуються частки сільськогосподарського товаровиробництва, яка повинна перевищувати 75 відсотків загального обсягу доходів сільськогосподарського товаровиробника. Відповідно до пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України дохід сільськогосподарського товаровиробника, отриманий від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва та продуктів її переробки (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів виноградних (коди згідно з УКТЗЕД 2204 29 - 2204 30), вироблених на підприємствах первинного виноробства для підприємств вторинного виноробства, які використовують такі виноматеріали для виробництва готової продукції, включає доходи, отримані від:

- реалізації продукції рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації продукції тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях;

- реалізації сільськогосподарської продукції, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

З приписів пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI випливає, що сільськогосподарська продукція для цілей визначення частки сільськогосподарського товаровиробництва поділяється на чотири види: 1) продукція рослинництва, що вироблена (вирощена) на угіддях, які належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування, а також продукції рибництва, виловленої (зібраної), розведеної, вирощеної у внутрішніх водоймах (озерах, ставках і водосховищах), та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 2) продукція рослинництва на закритому ґрунті та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 3) продукція тваринництва і птахівництва та продуктів її переробки на власних підприємствах або орендованих виробничих потужностях; 4) продукція, що вироблена із сировини власного виробництва на давальницьких умовах, незалежно від територіального розміщення переробного підприємства.

При цьому віднесення сільськогосподарської продукції до кожного з наведених видів пов'язане як із властивостями цієї продукції (як-от продукція рослинництва чи тваринництва), так і з певними вимогами щодо способу створення такої продукції.

Зокрема, продукція рослинництва може бути вироблена (вирощена) на сільськогосподарських угіддях. При цьому передбачається, що відповідні угіддя знаходяться у власності чи користуванні особи.

Відповідно до викладеного, для цілей розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва враховуються доходи від реалізації продукції рослинництва, яка вироблена (вирощена) на угіддях, що належать сільськогосподарському товаровиробнику на праві власності або надані йому в користування.

За змістом наведених норм Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку землі, що використовуються сільськогосподарським товаровиробником для виробництва продукції рослинництва, повинні знаходитися у власності чи користуванні такого виробника.

Водночас Податковий кодекс України не деталізує вимог до правового титулу, відповідно до якого у особи виникає право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, а також до правовстановлюючих документів, якими підтверджуються відповідні права на земельні ділянки.

Отже, за таких обставин будь-яке право користування земельною ділянкою, на якій розташовані сільськогосподарські угіддя, хоч би з яких підстав не виникало таке право, є належним для підтвердження частки сільськогосподарського товаровиробництва для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку.

Таким чином, як випливає зі змісту пункту 308.4 статті 308 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI, для розрахунку доходів від реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва як таких, що можуть враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва, можуть включатися доходи від продажу продукції рослинництва, вирощеної (виробленої) на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні особи на будь-яких умовах.

На підтвердження факту користування земельними ділянками для здійснення виробництва сільськогосподарської продукції позивачем надано договори оренди землі з фізичними особами (пайовиками) у кількості 211, які також надавалися у ході перевірки, про що йдеться у акті перевірки та не заперечувалось представником відповідача у суді.

Разом з тим варто зауважити, що земельне законодавство України вимагає державної реєстрації документа, що встановлює право користування земельною ділянкою. Так, відповідно до частини другої статті 20 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки виникає з дня державної реєстрації цього права відповідно до закону, що регулює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Таким чином, для цілей регулювання земельних відносин виникнення права оренди земельної ділянки пов'язане із фактом державної реєстрації відповідного договору.

Водночас податкове законодавство не вимагає державної реєстрації договору оренди земельної ділянки (паю) як обов'язкової ознаки для кваліфікації відповідної ділянки як такої, що знаходиться у користуванні сільськогосподарського товаровиробника. Враховуючи пріоритетність застосування норм податкового законодавства перед нормами інших галузей права у регулюванні податкових правовідносин, варто визнати, що недотримання норм земельного законодавства щодо реєстрації права оренди земельних ділянок не може бути перешкодою для кваліфікації сільськогосподарських угідь як таких, що знаходяться у користуванні товаровиробника для цілей справляння фіксованого сільськогосподарського податку. Розглядувані угіддя будуть знаходитися у користуванні платника сільськогосподарського податку. При цьому варто враховувати, що виникнення орендних відносин відповідно до вимог земельного законодавства не є обов'язковою умовою для визнання сільськогосподарських угідь такими, що знаходяться в користуванні платника фіксованого сільськогосподарського податку. Зазначене пояснюється тим, що оренда є лише одним із видів права користування землею. У свою чергу, податкове законодавство не зводить користування сільськогосподарськими угіддями лише до виникнення права оренди на відповідні земельні ділянки. Відповідно, зареєстрований належним чином договір оренди не може вважатися єдиним обов'язковим документом, що підтверджує правомірність перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку. Відтак, дефекти оформлення відповідного договору не можуть впливати на правильність врахування доходів від реалізації продукції рослинництва при розрахунку частки сільськогосподарського товаровиробництва.

Отже продукція, вирощена на земельній ділянці, орендованій платником фіксованого сільськогосподарського податку в юридичної та/або фізичної особи, є сільськогосподарською продукцією незалежно від того, чи зареєстровані належним чином договори оренди такої ділянки. Відповідно, така продукція повинна враховуватися при визначенні частки сільськогосподарського товаровиробництва у розмірі 75%, необхідної для набуття та підтвердження особою статусу платника сільськогосподарського товаровиробника. За таких обставин відсутні будь-які підстави для розмежування сільськогосподарської продукції на ту, що отримана на належно оформлених земельних ділянках, право оренди яких зареєстровано, та на ту, що вирощена на ділянках, оренда чи інше право користування якими оформлені з недоліками.

Таким чином, перебування особи у статусі платника фіксованого сільськогосподарського податку є правомірним, якщо при цьому дотримано критерій щодо мінімального обсягу частки сільськогосподарського товаровиробництва, встановлений статтею 301 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI. Цей критерій дотримується в тому разі, якщо продукція рослинництва вирощена на сільськогосподарських угіддях, що знаходяться у користуванні платника податку, незалежно від стану державної реєстрації договорів оренди відповідних ділянок.

За таких обставин суд приходить до висновку, що відсутність належного оформлення земельних ділянок, зокрема, відсутність державної реєстрації відповідних договорів оренди, не є підставою для звільнення платника фіксованого сільськогосподарського податку від нарахування податку з площі всіх ділянок, що перебувають у його користуванні. Таким чином, фіксований сільськогосподарський податок сплачується з усіх земель, що фактично використовуються платником цього податку для виробництва сільськогосподарської продукції.

Аналогічні правила застосовуються при визначенні підстав для застосування особою спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства.

Так згідно зі статтею 209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI резидент, який провадить підприємницьку діяльність у сфері сільського і лісового господарства та рибальства та відповідає критеріям, встановленим у пункті 209.6 цієї статті (далі - сільськогосподарське підприємство), може обрати спеціальний режим оподаткування (пункт 209.1).

Сільськогосподарським вважається підприємство, основною діяльністю якого є постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах, в якій питома вага вартості сільськогосподарських товарів/послуг становить не менш як 75 відсотків вартості всіх товарів/послуг, поставлених протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно (пункт 209.6).

Згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей (пункт 209.2).

Умови, за яких сільськогосподарське підприємство втрачає право застосування спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, встановлені пунктом 209.11 статті 209 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI. Відповідно до вказаної норми, якщо суб'єкт спеціального режиму оподаткування поставляє протягом попередніх 12 послідовних звітних податкових періодів сукупно несільськогосподарські товари/послуги, питома вага яких перевищує 25 відсотків вартості всіх поставлених товарів/послуг, то на таке підприємство не поширюється спеціальний режим оподаткування, встановлений цією статтею. Таке підприємство зобов'язане визначити податкове зобов'язання з цього податку за підсумками звітного податкового періоду, в якому було допущено таке перевищення, і сплатити податок до бюджету в загальному порядку.

З урахуванням викладеного, у податкових органів відсутні підстави для застосування будь-яких негативних наслідків до платників фіксованого сільськогосподарського податку та осіб, що застосовують спеціальний режим оподаткування податком на додану вартість сільськогосподарської діяльності, у разі недотримання останніми норм земельного законодавства щодо реєстрації договорів оренди земельних ділянок, якщо при цьому дотримано вимог законодавства податкового. Отже, сільськогосподарська продукція рослинництва, вирощена платником фіксованого сільськогосподарського податку на будь-яких використовуваних ним земельних ділянках, у тому числі орендованих, незалежно від стану державної реєстрації відповідних орендних договорів, не може оподатковуватися за іншими правилами, ніж у режимі фіксованого сільськогосподарського податку.

Одночасно, слід також вказати, що податкові органи наділені повноваженнями контролювати дотримання платниками податків норм податкового та окремих норм господарського законодавства у випадках, прямо передбачених законом. Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Функції контролю за дотриманням норм земельного законодавства до повноважень органів доходів та зборів не належить. Відповідно, порушення платниками норм іншого законодавства, дотримання якого не контролюється органами доходів та зборів, не можуть бути підставою для застосування відповідальності, передбаченої нормами Податкового кодексу України від 02.12.2010 року №2755-VI.

Наведені висновки суду ґрунтуються на правовій позиції Вищого адміністративного суду України, викладеній у інформаційному листі від 28.12.2012 року №2614/12/13-12, а також ухвалі Вищого адміністративного суду України від 06.02.2014 року №К/800/29251/13.

Аналізуючи вищевикладене та зважаючи на сукупність наданих позивачем первинних документів, які підтверджують статус сільськогосподарського виробника та правомірність визначення суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість враховуючи спеціальний режим оподаткування, суд не знаходить порушень правил оподаткування доходів від провадження господарської діяльності Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Гора" у перевіряємий відповідачем період та приходить до висновку про неправомірність оскаржуваних податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0000572200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на прибуток, та податкового повідомлення-рішення від 17.03.2014 року №0000582200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач не довів суду законності прийнятих ним спірних податкових повідомлень-рішень, у зв'язку з чим такі підлягають скасуванню.

За наведених обставин позов підлягає задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у сумі 487,20 грн. Доказів понесення інших судових витрат позивач суду не надав.

Таким чином, судові витрати щодо сплати судового збору у сумі 487,20 грн. підлягають присудженню з Державного бюджету на користь позивача.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159 - 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Млинівської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Рівненській області:

від 17.03.2014 року №0000572200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на прибуток" у сумі 95787,50 грн., з яких: 75950,00 грн. - за основним платежем; 19837,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

від 17.03.2014 року №0000582200, згідно з яким позивачу визначено податкове зобов'язання за платежем "Податок на додану вартість" у сумі 314227,50 грн., з яких: 251246,00 грн. - за основним платежем; 62981,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями.

Присудити на користь позивача Приватного сільськогосподарського підприємства "Червона Гора" із Державного бюджету України судовий збір у розмірі 487 (чотириста вісімдесят сім) гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Житомирського апеляційного адміністративного суду через Рівненський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі проголошення лише вступної та резолютивної частини постанови або прийняття постанови у письмовому провадженні, - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Кравчук Т.О.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 12 травня 2014 року.