Постанова № 38748532, 16.05.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Харків

16 травня 2014 р. справа № 820/6701/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді - Сагайдак В.В.,

при секретарі судового засідання - Ромащенко М.П.,

за участю:

представника відповідача - Фатій Н.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича, в якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області від 14.03.2014 р. № 11622981 про відмову ОСОБА_2 в реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183;

- зобов'язати Реєстраційну службу Харківського районного управління юстиції Харківської області зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у 2010 році на належній ОСОБА_2 земельній ділянці позивач збудував індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарською будівлею та спорудами. 25.02.2014 р. до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області позивачем була подана заява про державну реєстрацію права власності на вказаний житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1. Державний реєстратор 14.03.2014 р. виніс рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 11622981, яким позивачу було відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок. Позивач вважає таку відмову в реєстрації права власності незаконною та такою, що спричиняє суттєве обмеження його прав як власника земельної ділянки та будинку, позбавляє можливості розпоряджатися своїм майном, а тому вказане рішення є таким, що підлягає скасуванню. Посилаючись на викладені обставини, позивач просив суд ухвалити рішення про задоволення позову.

В обґрунтування заперечень проти позову представник відповідачів зазначив, що ОСОБА_2 відповідно до державного акту на право власності на земельну ділянку від 23.06.2009 р. було надано у власність земельну ділянку для ведення особистого селянського господарства, що відноситься до категорії земель сільськогосподарського призначення. Оскільки, на думку відповідачів, чинним законодавством України не передбачена можливість будівництва житлових будинків на земельних ділянках для ведення особистого селянського господарства, державним реєстратором було обґрунтовано та правомірно відмовлено позивачу у державній реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок та винесено оскаржуване рішення від 14.03.2014 р. № 11622981.

Позивач в судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник відповідачів в судове засідання прибув, проти позовних вимог заперечував та просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 15.12.2007 р. та згідно державного акту про право власності серії ЯЕ № 497393 від 23.06.2009 р. є власником земельної ділянки площею 2.0700 га за цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства, яка розташована на території Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області (кадастровий номер 6325183500:02:002:0183) (а.с. 10).

У 2010 році на цій земельній ділянці позивач збудував індивідуальний (садибний) житловий будинок з господарською будівлею та спорудами, а саме: житловий будинок літ. «А-1», ґанок літ. «а», навіс літ. «а1», вбиральня літ. «У», зливна яма літ. «Я», свердловина літ. «К», загальною площею 66,5 кв. м.

Будинок є завершеним та зданим в експлуатацію, що підтверджується технічним паспортом, виданим КП «Харківським районним бюро технічної інвентаризації» 18.09.2013 р. (інвентаризаційна справа № 797), декларацією про готовність об'єкта до експлуатації, виданою Інспекцією ДАБК у Харківській області 28.11.2013 р. (а.с. 11, 12-15)

Рішенням Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 24.09.2013 р. вищевказаній земельній ділянці та будинку присвоєно адресу: АДРЕСА_1 (а.с. 16).

Позивачем 25.02.2014 р. до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області була подана заява про державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183. Разом із заявою також були надані документи: державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЕ 497393 від 23.06.2009 р., копія рішення Русько-Тишківської сільської ради Харківського району Харківської області від 24.09.2013 р. про присвоєння поштової адреси, технічний паспорт на будинок від 18.09.2013 р., декларація про готовність об'єкта до експлуатації від 28.11.2013 р., копія паспорту ОСОБА_2, довідка з Державного реєстру фізичних осіб з ідентифікаційним номером облікової картки позивача (а.с. 33-53).

Державний реєстратор, розглянувши вказану заяву позивача разом з доданими до неї документами, 14.03.2014 р. виніс рішення про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень № 11622981, яким позивачу відмовлено у державній реєстрації права власності на вищевказаний житловий будинок, оскільки подані для проведення державної реєстрації прав документи не відповідають вимогам, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують (п. 4 ч. 1 ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»). На думку державного реєстратора, заявлене позивачем право суперечить главі 5 та статті 211 Земельного кодексу України, цільовому призначенню земельної ділянки.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість вказаного рішення відповідача на відповідність вимогам ч. 3 ст. 2 КАС України, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 2. Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та його обтяжень» від 01.07.2004 р. № 1952-IV (далі-Закон № 1952-IV), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно ст. 5 Закону № 1952-IV, у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.

Відповідно до п. 1, п. 2 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-IV, державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 19 Закону № 1952-IV, державна реєстрація прав проводиться на підставі, зокрема, державних актів на право власності або постійного користування на земельну ділянку у випадках, встановлених законом.

Статтями 16, 17 Закону № 1952-IV зазначено про обов'язковість подання документів разом із заявою про реєстрацію прав та їх обтяжень.

Перелік таких документів встановлено Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 р. № 868 (далі - Порядок № 868).

Пунктами 13, 36, 37, 38, 49 Порядку № 868 визначено, що заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату державного мита.

Для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, є, зокрема, державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право власності на землю, державний акт на право власності на земельну ділянку або державний акт на право постійного користування землею.

Для проведення державної реєстрації речових прав заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає копію документа, що посвідчує його особу (крім документа, що посвідчує посадову особу органу державної влади або органу місцевого самоврядування).

У разі подання заяви особисто заінтересованою особою, крім документа, що зазначений в абзаці першому цього пункту, подається копія реєстраційного номера облікової картки платника податку згідно з Державним реєстром фізичних осіб - платників податків (далі - реєстраційний номер облікової картки платника податку).

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає: документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку; документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта; технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Стаття 24 Закону № 1952-IV містить виключний перелік підстав, за наявності яких державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень. Відмова в державній реєстрації прав та їх обтяжень з підстав, не передбачених цим Законом, заборонена.

Згідно п. 4 ч. 1 цієї статті, державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом, або не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують.

Так, позивачем до Реєстраційної служби була подана заява про державну реєстрацію права власності на житловий будинок разом з усіма необхідними документами, які відповідають вимогам Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Щодо посилання в рішенні державного реєстратора на невідповідність заявленого права та поданих документів главі 5, статті 211 Земельного кодексу України суд зазначає наступне.

Глава 5 Земельного кодексу України визначає характер, особливості, обсяг прав та коло суб'єктів землекористування по землям сільськогосподарського призначення.

Землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей (ч. 1 ст. 22 ЗК України).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва (ч. 3 ст. 22 ЗК України).

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 33 ЗК України, громадяни України можуть мати на праві власності та орендувати земельні ділянки для ведення особистого селянського господарства. Використання земель особистого селянського господарства здійснюється відповідно до закону.

Згідно ст. 1 Закону України «Про особисте селянське господарство» від 15.05.2003 р. № 742-IV (далі - Закон № 742-IV), особисте селянське господарство - це господарська діяльність, яка проводиться без створення юридичної особи фізичною особою індивідуально або особами, які перебувають у сімейних чи родинних відносинах і спільно проживають, з метою задоволення особистих потреб шляхом виробництва, переробки і споживання сільськогосподарської продукції, реалізації її надлишків та надання послуг з використанням майна особистого селянського господарства, у тому числі й у сфері сільського зеленого туризму. Члени особистого селянського господарства здійснюють діяльність на свій розсуд і ризик у межах встановленого правового господарського порядку, дотримуючись вимог цього Закону, законів України, інших нормативно-правових актів. Діяльність, пов'язана з веденням особистого селянського господарства, не відноситься до підприємницької діяльності.

Відповідно до ст. 6 Закону № 742-IV, до майна, яке використовується для ведення особистого селянського господарства, належать жилі будинки, господарські будівлі та споруди, сільськогосподарська техніка, інвентар та обладнання, транспортні засоби, сільськогосподарські та свійські тварини і птиця, бджолосім'ї, багаторічні насадження, вироблена сільськогосподарська продукція, продукти її переробки та інше майно, набуте у власність членами господарства в установленому законодавством порядку.

Отже, згідно вказаної правової норми, законом дозволено використовувати жилі будинки для ведення особистого селянського господарства.

Згідно ч. 4 ст. 373, ст. 375 Цивільного кодексу України, власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно. Право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Аналіз наведених норм законодавства дає підстави стверджувати, що законом не забороняється власнику земельної ділянки, виділеної йому для ведення особистого селянського господарства, зводити на ній жилий будинок для використання його в особистому селянському господарстві.

Таким чином, оскільки законом позивачу не забороняється зводити на його власній земельній ділянці сільськогосподарського призначення жилий будинок, позивач не змінив цільове призначення землі. Отже, суд вважає необґрунтованим висновок відповідача, викладений в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу у державній реєстрації права власності на житловий будинок.

Суд зазначає, що відмова відповідача в реєстрації права власності ґрунтується на неправильному тлумаченні норм цивільного та земельного законодавства, а також є перевищенням наданих державному реєстратору повноважень.

Стаття 211 ЗК України визначає підстави відповідальності громадян за порушення земельного законодавства, зокрема у випадку самовільної зміни цільового призначення земельної ділянки.

Державний реєстратор не наділений повноваженнями вирішувати, дотримано чи не дотримано позивачем режиму цільового використання землі, виходячи зі змісту статей 187, 188 ЗК України, статей 8, 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідачем не доведено суду, що на момент відмови у державного реєстратора були наявні докази того, що позивачем допущені будь-які порушення земельного законодавства. Контролюючими або наглядовими органами не виносилось жодних рішень про притягнення позивача до відповідальності за такі порушення.

Щодо позовної вимоги про зобов'язання Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області зареєструвати за ОСОБА_2 право власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183, суд зазначає наступне.

З системного аналізу положень ч. 1 ст. 2 та ч. 3 ст. 2 КАС України в кореспонденції з приписами ст. 6 Конституції України, якою закріплений принцип розподілу державної влади та ст. 8 Конституції України, якою запроваджений принцип верховенства права, слідує, що адміністративному суду при вирішенні адміністративного спору належить перевірити, зокрема, обґрунтованість саме тих висновків, стосовно обставин спірних правовідносин, які покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення. Перевірка судом інших обставин спірних правовідносин виходить за межі предмету доказування в адміністративній справі і має своїм фактичним наслідком перебирання судом на себе функцій суб'єкта владних повноважень, а правовим мотивуванням спірного рішення додатковими фактичними підставами, що не відповідає запровадженому ст. 6 Конституції України принципу розподілу державної влади та запровадженому ст. 8 Конституції України принципу верховенства права. При цьому, суд зауважує, що приписи перелічених норм права встановлюють, що суд не має прав перебирати на себе функції органів державної влади, на які законами України покладені певні обов'язки, надані повноваження та віднесені до виключної компетенції такого суб'єкта.

Отже, суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб'єкта та зобов'язувати його приймати рішення, які входять до його компетенції.

Згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки суд не може перебирати на себе функції суб'єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій, суд прийшов до висновку щодо зобов'язання Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області здійснити дії щодо державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.

Відповідно до ч. 3 ст. 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

На підставі викладеного та керуючись ст. 158, ст. 159, ст. 160, ст. 163, ст. 185, ст. 186, ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_2 до Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області, державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області Радіонова Олександра Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Реєстраційної служби Харківського районного управління юстиції Харківської області від 14.03.2014 р. № 11622981 про відмову ОСОБА_2 в реєстрації права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183.

Зобов'язати Реєстраційну службу Харківського районного управління юстиції Харківської області здійснити дії щодо державної реєстрації за ОСОБА_2 права власності на житловий будинок, що розташований: АДРЕСА_1 на земельній ділянці за кадастровим номером 6325183500:02:002:0183.

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України (УДКСУ у Червонозаводському районі м. Харкова Харківської області, код 37999628, банк ГУДКСУ у Харківській області, МФО 851011, р/р 31217206784011) на користь ОСОБА_2 (АДРЕСА_2, код НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 36,55 грн. (тридцять шість гривень п'ятдесят п'ять копійок).

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня її проголошення та з дня отримання копії постанови, у разі проголошення постанови суду, яка містить вступну та резолютивну частини, а також прийняття постанови у письмовому провадженні. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

У повному обсязі постанову складено 19.05.2014 р.

Суддя Сагайдак В.В.