Постанова № 38748371, 13.05.2014, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 р. № 820/7202/14

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Заічко О.В.,

при секретарі судового засідання Демченко В.В.

за участю представників сторін:

позивача - Олефіренко С.В.,

відповідача - не прибув,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові адміністративну справу за позовом

Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення ,

В С Т А Н О В И В:

До Харківського окружного адміністративного суду звернувся позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс", з адміністративним позовом до Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області, в якому просить суд скасувати податкове повідомлення - рішення відповідача від 28.10.2013 року № 0000322200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89043,00 грн., з яких 59362,00 грн. за основним платежем та 29681,00 грн. за штрафними ( фінансовими) санкціями.

В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не погоджується з висновками, зробленими в акті перевірки посадовими особами Нововодолазької ОДПІ щодо безпідставного включення ТОВ «Інтерфакт-плюс» до складу податкового кредиту суми ПДВ, нарахованих (сплачених) у складі вартості придбаного вугілля у ТОВ УФК «Тритон» у червні 2012 року, липні 2012 року, серпні 2012 року.

Позивач вважає, що висновки акту перевірки ДПІ не базуються на фактичних обставинах та відповідно порушують вимоги нормативно-правових актів України, то і винесене на їх підставі податкове повідомлення-рішення не відповідає приписам нормативно-правових актів України, оскільки свої висновки щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України відповідачем обґрунтовується лише наявністю акту перевірки контрагента-продавця ТОВ УФК «Тритон»» (з посиланням на фінансово-господарську діяльність між ТОВ УФК «ТРИТОН» та ПП «Прімула-Дніпро»).

Позивач зазначає, що у разі, якщо контрагентом-продавцем ТОВ УФК «Тритон» було порушено норми податкового законодавства, то це тягне за собою правові наслідки у вигляді відповідальності виключно для зазначеного суб'єкта господарювання. Чинним законодавством не передбачено наслідків таких порушень для іншої юридичної особи, тобто ТОВ «Інтерфакт-плюс».

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги у повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача, який є суб»єктом владних повноважень, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового розгляду, в судове засідання не прибув, не повідомивши про причину неприбуття, не надавши заяву про розгляд справи за його відсутності та надав заперечення на адміністративний позов.

У наданих до суду письмових запереченнях представник відповідача проти позову заперечував, посилаючись на те, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 року № 0000322200 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89043,00 грн. відносно ТОВ "Інтерфакт -плюс" прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України; суми податкового зобов'язання з податку на додану вартість, визначені в оскаржуваному податковому повідомленні-рішенні, є обґрунтованими.

В обґрунтування своєї позиції відповідачем зазначено, що згідно акту, отриманого від ДПІ у Московському районі м. Харкова №266/2220/37797318 від 09.04.2013 р. "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ УФК «Тритон» (код ЄДРПОУ 37797318) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.04.2012-28.02.2013 року", встановлено, що ТОВ УФК "Тритон" фактично відсутнє за місцезнаходженням. На думку податкового органу, господарська діяльність ТОВ УФК "Тритон" пов'язана з сумнівними платниками по ланцюгу товарно-грошових потоків та має ознаки нереальності здійснення, відсутні об'єкти оподаткування. Наведенні обставини не дають можливості підтвердити факт реального здійснення господарської діяльності ТОВ УФК "Тритон" за перевіряємий період та має ознаки нереальності здійснення господарських операцій по ланцюгу постачання. Також податковим органом зазначається, що позивачем до перевірки не надані документи, які підтверджують факт завантаження (розвантаження) товарно-матеріальних цінностей від ТОВ УФК "Тритон" до ТОВ "Інтерфакт -плюс". Крім того, до ТТН не надано подорожні листи на автомобілі.

Суд вважає можливим розгляд справи за відсутності представника відповідача на підставі наявних доказів у справі, відповідно до ст. 128 КАСУ.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти нього, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, ТОВ "Інтерфакт -плюс", пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 30957466, знаходиться на обліку як платник податків (зборів) в Нововодолазький ОДПІ ГУ Міндоходів у Харківській області.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду немає сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому перелічені обставини перед судом не доказуються.

Матеріалами справи підтверджено, що 04.10.2013 р. посадовими особами Нововодолазької ОДПІ Головного управління Міндоходів у Харківській області (далі -Нововодолазька ОДПІ) була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Інтерфакт-плюс» (податковий номер 30957466) з питань правомірності відображення в податковому обліку проведених взаємовідносин з ТОВ УФК «Тритон» (код за ЄДРПОУ 37797318) їх реальності та повноти відображення в обліку за червень, липень, серпень 2012 р.

За результатами перевірки був складений акт від 04.10.2013 р. №117/20-20-22-08/30957466 (а.с. 11-23).

Згідно висновків акту, перевіркою встановлені наступні порушення податкового законодавства : 1) господарська діяльність ТОВ «Інтерфакт-плюс» по взаємовідносинам з ТОВ УФК «Тритон» за червень, липень, серпень 2012 року має ознаки нереальності здійснення. 2) п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), в результаті чого відповідачем зроблено висновок про заниження податку на додану вартість на загальну суму 59 362,00 грн., в тому числі червень 2012 року в сумі 11 855,00 грн., за липень 2012 року в сумі 24 170,00 грн., за серпень 2012 року в сумі 23 337,00 грн.

В акті перевірки посадові особи Нововодолазької ОДПІ роблять висновки, що ТОВ «Інтерфакт-плюс» безпідставно включило до складу податкового кредиту суми ПДВ, нараховані (сплачені) у складі вартості придбаного вугілля у ТОВ УФК «Тритон» у червні 2012 року, липні 2012 року, серпні 2012 року.

На підставі акту від 04.10.2013 р. №117/20-20-22-08/30957466 Нововодолазькою ОДПІ складено податкове повідомлення-рішення від 28.10.2013 р. №0000322200 (про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 89043,00 грн., з яких 59362,00 грн. за основним платежем та 29681,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (а.с.24).

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішення, підприємство 19.11.2013 р. звернулося до ГУ Міндоходів у Харківській області з первинною скаргою № 59 про скасування податкового повідомлення - рішення №0000322200 від 28.10.2013 р. Рішенням ГУ Міндоходів у Харківській області від 11.01.2014 р. № 76/10/20-40-10-04-17, скарга підприємства залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с. 25-35). ТОВ «Інтерфакт-плюс» звернулося до Міндоходів і зборів України зі скаргою вх. №2119/6 від 03.02.2014 р. на вищевказане податкове повідомлення-рішення. Рішенням від 27.03.2014р. №5425/6/99-99-10-01-15, яке отримано 09.04.2014 р. ТОВ «Інтерфакт-плюс» скарга підприємства залишена без задоволення, а податкове повідомлення-рішення без змін (а.с. 36-45).

Судом з'ясовано, що фактичною підставою для таких висновків щодо ТОВ УФК «Тритон» посадові особи Нововодолазької ОДПІ вважають наявність акту ДПІ у Московському районі м. Харкова від 09.04.2013 р. №266/2220/37797318 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ УФК «Тритон» (код ЄДРПОУ 37797318) щодо документального підтвердження господарських відносин із платниками податків, їх реальності та повноти відображення в обліку за період 01.04.2012-28.02.2013 р.», яким визнано наявні ознаки нереальності здійснення господарської діяльності ТОВ УФК «Тритон» за квітень 2012 року -лютий 2013 року із платниками податків та як наслідок у ТОВ «Інтерфакт-плюс» відсутній факт реального вчинення господарських операцій із ТОВ УФК «Тритон».

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу суджень Нововодолазької ОДПІ, відображених в акті ввід 04.10.2013 р. №117/20-20-22-08/30957466 на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Порядок дій органів державної податкової служби України під час реалізації владної управлінської функції - контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, станом на момент виникнення спірних правовідносин був визначений Податковим кодексом України.

Відповідно до п.п.20.1.4. п.20.1. ст.20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому Податковим кодексом України.

Суд зазначає, що порядок проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових перевірок унормований ст. 78 Податкового кодексу України, відповідно до якої документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності обставин, передбачених п.п. 78.1.1 - 78.1.13. п. 78.1 зазначеної статті. Про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Згідно п. 75.1 ст. 75 Податкового кодексу України органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові, виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Порядок оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. № 984 (далі - Порядок).

Згідно п. 3 розділу 1 зазначеного Порядку визначено, що результати документальних перевірок оформлюються у формі акта або довідки. У разі встановлення під час перевірки порушень складається акт, а у разі відсутності порушень - довідка.

Акт - службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

В п. 4-6 розділу 1 Порядку, передбачено, що акт документальної перевірки повинен містити систематизований виклад виявлених під час перевірки фактів порушень норм податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби. За результатами документальної перевірки в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби.

Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Пунктом 5.2 розділу 2 Порядку передбачено, що у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожним відображеним в акті фактом порушення необхідно, зокрема: чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово-господарської діяльності платника податків та господарську операцію, в результаті якої здійснено це порушення, при цьому додати до акта письмові пояснення посадових осіб платника податків або його законних представників щодо встановлених порушень; зазначити первинні документи, на підставі яких вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку, навести регістри бухгалтерського обліку, кореспонденцію рахунків операцій та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків і зборів, та докази, що підтверджують наявність факту порушення.

Таким чином, податковий орган у разі виявлення під час перевірки порушення податкового, валютного та іншого законодавства, повинен в акті перевірки чітко визначити зміст порушення та зазначити первинний документ, на підставі якого було встановлено порушення.

Посадові особи Нововодолазької ОДПІ роблять висновки щодо завищення ТОВ «Інтерфакт-плюс» податкового кредиту у сумі 59362,00 грн. за червень, липень, серпень 2012 р.

Перевіряючи правомірність висновків, викладених податковим органом в акті перевірки та прийнятому на підставі цих висновків спірного податкового повідомлення-рішення, судом встановлено наступне.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи позивач (покупець) уклав з ТОВ УФК "Тритон" (продавець) договір від 26.06.2012 року за № 2606-У купівлі-продажу вугілля (а.с. 46-47).

На виконання умов договору поставки вугілля №2606-У від 26.06.2012 р., укладеного між ТОВ «Інтерфакт-плюс» та ТОВ УФК «Тритон», за яким ТОВ УФК «Тритон» поставляло вугілля ТОВ «Інтерфакт-плюс» були виписані товаро-транспортні накладні на перевезення вугілля, а ТОВ УФК «Тритон» виписало видаткові накладні та податкові накладні на загальну суму 296808,10 грн. (у тому числі ПДВ), копії яких ТОВ «Інтерфакт-плюс» у ході перевірки надало Нововодолазькій ОДПІ разом з усіма іншими копіями первинних документів, оформленими згідно чинного законодавства (а.с. 49-104).

Усі первині документи не мають недоліків, оформлені належним чином за формою та змістом, виписані реально існуючим суб'єктом господарювання та підписані уповноваженими на те особами, тим самим підтверджують формування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість ТОВ «Інтерфакт-плюс» по взаємовідносинах з ТОВ УФК «Тритон».

Вищеказані первинні документи свідчать про звичайну фінансово-господарську діяльність ТОВ «Інтерфакт-плюс», податкові накладні відповідають вимогам поставленим чинним законодавством до первинних документів, а відтак наділені юридичною силою та є належними доказами реальності здійснених господарської операції з ТОВ УФК «Тритон».

Розрахунки між суб'єктами господарювання здійснювались в безготівковій формі, а саме: шляхом перерахування грошових коштів ТОВ «Інтерфакт-плюс» на розрахунковий рахунок продавця, про що свідчать платіжні доручення №512 від 24.07.2012 р., №606 від 22.08.2012 р., №613 від 27.08.2012 р., №618 від 28.08.2012 р., №621 від 29.08.2012 р., №517 від 25.07.2012 р., №531 від 31.07.2012 р., №516 від 25.07.2012 р., №613 від 27.08.2012 р., №594 від 21.08.2012 р., №590 від 17.08.2012 р., №591 від 17.08.2012 р., №580 від 16.08.2012 р., №582 від 16.08.2012 р., №569 від 15.08.2012 р., №570 від 15.08.2012 р., №567 від 13.08.2012 р., №568 від 13.08.2012 р., №547 від 08.08.2012 р., №543 від 07.08.2012 р., №544 від 07.08.2012 р., №541 від 06.08.2012 р., №563 від 10.08.2012 р., копії яких ТОВ «Інтерфакт-плюс» у ході перевірки надавало Нововодолазькій ОДПІ (а.с. 105-126).

Порядок формування податкового кредиту встановлено Податковим кодексом України, за визначенням п.п.14.1.181 п.14.1 ст.14 якого податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду.

Відповідно до підпункту а) пункту 198.1 статті 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України вважається дата тієї події, що відбулася раніше,: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Вимоги до податкової накладної встановлено п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця; податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункти 201.6, 201.7 статті 201 ПК України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 ПК України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Виходячи із системного аналізу вищезазначених норм права, суд дійшов висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник податку на додану вартість повинен отримати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Податковим органом не виявлено будь-яких порушень у формуванні позивачем податкового кредиту або податкових зобов'язань з ПДВ, не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів, які б могли свідчити про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди, як-безтоварний та/або фіктивний характер здійснених операцій.

Висновки посадових осіб Нововодолазької ОДПІ щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України внаслідок включення до складу податкового кредиту сум ПДВ, нарахованих (сплачених) у складі вартості вугілля у ТОВ УФК «Тритон» ґрунтуються на припущеннях та спростовуються документами наявними у ТОВ «Інтерфакт-плюс».

Суд вважає необґрунтованими дані доводи податкового органу, виходячи з наступного.

У відповідності до пункту 201.10 статті 200 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Відсутність факту реєстрації платником податку - продавцем товарів/послуг податкових накладних в Єдиному реєстрі податкових накладних та/або порушення порядку заповнення податкової накладної не дає права покупцю на включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

У разі відмови продавця товарів/послуг надати податкову накладну або в разі порушення ним порядку її заповнення та/або порядку реєстрації в Єдиному реєстрі покупець таких товарів/послуг має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву із скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум податку до складу податкового кредиту. До заяви додаються копії товарних чеків або інших розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку у зв'язку з придбанням таких товарів/послуг або копії первинних документів, складених відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", що підтверджують факт отримання таких товарів/послуг.

Суд зазначає, що загальні правила щодо дати виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту містяться у пункті 198.2 статті 198 ПК України, згідно із яким такою датою вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом вказаної норми, із датами списання коштів або отримання товарів/послуг пов'язується право платника податку на податковий кредит, проте це право не обмежується звітним податковим періодом, в якому виписані податкові накладні та платник податку приймає самостійне рішення про реалізацію свого права на отримання податкового кредиту після настання дати виникнення такого права на податковий кредит.

У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Виходячи із системного аналізу положень розділу V "Податок на додану вартість" Податкового кодексу України суд дійшов висновку, що податкова накладна, заповнена без порушень порядку її заповнення та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлені строки, дає право на включення зазначених в ній сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту покупця у тому податковому періоді, в якому відбулася перша з подій, визначених пунктом 198.2 статті 198 Кодексу, у разі отримання її у такому звітному періоді. В разі отримання податкової накладної із запізненням в інших податкових періодах право на включення сум ПДВ, зазначених в ній, до податкового кредиту виникає у покупця в тому податковому періоді, в якому податкова накладна була отримана покупцем, з урахуванням того, що зазначене право зберігається за ним протягом 365 днів з дати виписки такої податкової накладної.

За приписами пунктів 201.14, 201.15 статті 201 ПК України платники податку зобов'язані вести окремий облік операцій з постачання та придбання товарів/послуг, які підлягають оподаткуванню, а також які не є об'єктами оподаткування та звільнені від оподаткування згідно з цим розділом.

Зведені результати такого обліку відображаються в податкових деклараціях, форма яких встановлюється у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу. Платник податку веде реєстр виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, у якому зазначаються порядковий номер податкової накладної, дата її виписки (отримання), загальна сума постачання та сума нарахованого податку, а також реєстраційний номер платника податку - продавця, який видав податкову накладну такому платнику податку. Форма і порядок заповнення реєстру виданих та отриманих податкових накладних встановлюються відповідно до вимог розділу II цього Кодексу.

Платники податку щомісяця в терміни, що передбачені для подання податкової звітності (календарний місяць), у тому числі для яких цим розділом встановлено звітний податковий період - квартал, подають органу державної податкової служби копії записів у реєстрах виданих та отриманих податкових накладних за такий період в електронному вигляді.

Отже, зазначеними нормами Податкового кодексу України передбачено, що в реєстрі виданих та отриманих податкових накладних відображується, зокрема, й дата отримання платником податків відповідної податкової накладної.

Крім цього, наказом Державної податкової адміністрації України від 24.12.2010 № 1002 "Про затвердження форми Реєстру виданих та отриманих податкових накладних та Порядку його ведення" (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 29.12.2010 у за № 1402/18697) затверджено форму Реєстру виданих та отриманих податкових накладних, в якій передбачено, що в реєстрі відображається дата виписки та дата отримання податкових накладних в окремих рядках реєстру.

Судовим розглядом з'ясовано, що в ході позапланової документальної невиїзної перевірки ТОВ «Інтерфакт-плюс» до Нововодолазької ОДПІ були надані пояснення та копії первинних документів щодо документального підтвердження взаємовідносин з ТОВ УФК «Тритон» за червень, липень, серпень 2012 р. (лист № 39 від 21.06.2013 р.). Надані документи бухгалтерського та податкового обліку підтверджують здійснення господарської операції щодо придбання ТОВ «Інтерфакт-плюс» вугілля у ТОВ УФК «Тритон».

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно до п.п. 139.1.9. п.139.1 Податкового Кодексу України не включаються до складу витрат, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Приписами ч. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», зазначено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинний документ, згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Господарською операцією, відповідно до ст. 1 цього Закону, є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

З вищенаведених норм вбачається, що податкова звітність повинна ґрунтуватися на даних бухгалтерського обліку, який ведеться на підставі первинних документів, які містять відомості про господарську операцію та підтверджують її здійснення. При цьому, договір є первинним документом, який містить інформацію про господарську операцію, та на підставі якого виникають права та обв'язки у сторін, а накладні (видаткова, податкова, товарно-транспортна), акти, розрахункові документи, тощо є документами, які підтверджують здійснення господарської операції.

Ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. Такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів. Чинне законодавство не містить норм щодо солідарної відповідальності платників податків.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків у відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом, не впливають на права та обов'язки іншого платника податків. Крім того, чинне законодавство не покладає на підприємство обов'язок збирання інформації про стан господарської діяльності та порушення підприємством-контрагентом. Навіть якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Юридична відповідальність кожного платника податків, відповідно до ст. 61 Конституції України, має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, є неможливим.

Суд вважає за необхідне зазначити, що у разі, якщо контрагентом-продавцем ТОВ УФК «Тритон» було порушено норми податкового законодавства, то це тягне за собою правові наслідки у вигляді відповідальності виключно для зазначеного суб'єкта господарювання, оскільки чинним законодавством не передбачено наслідків таких порушень для іншої юридичної особи, тобто ТОВ «Інтерфакт-плюс».

Крім того, законом на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку перевірки дотримання постачальником вимог податкового чи іншого законодавства.

Отже, чинне податкове законодавство не ставить в залежність право платника на формування податкового кредиту від податкового стану іншої особи.

Викладені вище обставини свідчать про те, що ТОВ «Інтерфакт-плюс» правомірно включило до складу податкового кредиту суму ПДВ в складі вартості вугілля, придбанного у продавця ТОВ УФК «Тритон» відповідно до первинних документів та вимог чинного законодавства.

Відповідно до додатку 5 до податкової декларації з ПДВ, ТОВ «Інтерфакт-плюс» було відображено обсяги придбання вугілля від ТОВ УФК «Тритон» та задекларовано податкового кредиту з ПДВ за червень, липень, серпень 2012 р. в сумі 59362,00 грн.

Суд за результатами розгляду справи дійшов висновку, що посадові особи Нововодолазької ОДПІ, в порушення зазначених вище положень, зробив висновки щодо порушення ТОВ «Інтерфакт-плюс» положень Податкового кодексу України, які обґрунтовані лише наявністю акту перевірки контрагента-продавця ТОВ УФК «Тритон»» (з посиланням на фінансово-господарську діяльність між ТОВ УФК «ТРИТОН» та ПП «Прімула-Дніпро»).

В акті перевірки не викладено жодних доказів відсутності фізичного отримання товару ТОВ «Інтерфакт-плюс» від ТОВ УФК «Тритон», використання ТОВ «Інтерфакт-плюс» придбаного вугілля не за призначенням, несумісності товару з напрямом господарської діяльності ТОВ «Інтерфакт-плюс». Вищезазначене вугілля було використано ТОВ «Інтерфакт-плюс» під час виготовлення та обжигу керамічної цегли та списані в бухгалтерському обліку по рахунку 23 «Виробництво» актами списання матеріалів №88 від 30.06.2012 р., №89 від 30.06.2012 р., №114 від 31.07.2012 р., №115 від 31.07.2012 р., №120 від 31.08.2012 р., №121 від 31.08.2012 р..

Усі первинні документи підтверджують реальність господарської операції у правовідносинах між ТОВ «Інтефакт-плюс» та ТОВ УФК «Тритон», а перерахування ТОВ «Інтерфакт-плюс» безготівкових коштів на поточний банківський рахунок продавця в оплату вартості придбаного вугілля та сировини свідчить про відсутність наміру безпідставно отримати податкову вигоду.

У зв'язку з тим, що відсутній об'єкт донарахування податку на додану вартість, суд приходить до висновку про відсутність підстав застосування штрафної (фінансової) санкції на підставі п.123.1 та п. 123.2 ст. 123 Податкового кодексу України.

З приводу судження суб'єкта владних повноважень про відсутність факту реального вчинення господарських операцій у ТОВ «Інтефакт-плюс» по придбанню вугілля у ТОВ УФК «Тритон» суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінальної справи відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином, наявності рішення суду про визнання правочину недійсним.

Суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагент є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на додану вартість. За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника ПДВ, яка (слід розуміти -відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

З наявних у справі документів слідує, що придбане за укладеним правочином вугілля було використане позивачем у господарській діяльності. Представником позивача до матеріалів справи також надані акти списання товарів - вугілля АКО зі складу палива (а.с. 127-132). Це свідчить також про те, що придбане та отримане від ТОВ УФК "Тритон" вугілля зберігалось на складі палива.

Між тим, судовим розглядом з'ясовано, що суб'єкт владних повноважень ані в ході проведення перевірки, ані в ході розгляду справи судом не подав жодних доказів на підтвердження факту відсутності у позивача об'єктивної потреби в укладанні спірного правочину №2606-У від 26.06.2012 р., відсутності факту отримання товарів за укладеним правочином та відсутності факту подальшого використання цього товару в межах господарської діяльності.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Відповідно до ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Судом встановлено, що під час розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за укладеним договором №2606-У від 26.06.2012 р., податковим органом не доведено неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників, не подано доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного договору, доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, доказів отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином. Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагенти є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірним договором, вчинений правочин об'єктивно не був потрібен для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірним правочином було відображено лише в документообігу, а фактично господарські операції не відбувались і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірного правочину - відповідач до суду не подав.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність винесених спірних податкових повідомлень - рішень, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Серед критеріїв оцінювання судом рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, є принцип законності, що закріплений у ч.2 ст.19 Конституції України, відповідно до якого органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України,

Відповідно до ч.3 ст.2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірним податковим повідомленням-рішенням № 0000322200 від 28.10.2013 року прав та охоронюваних законом інтересів позивача - ТОВ "Інтерфакт-плюс" у сфері публічно-правових відносин, то позовні вимоги підлягають задоволенню.

Н підставі викладеного, керуючись ст. 19 Конституції України, ст.ст. 9, 11, 128, 159, 160- 163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс" до

Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області про скасування податкового повідомлення-рішення задовольнити в повному обсязі.

Скасувати податкове повідомлення-рішення Нововодолазької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області від 28.10.2013 року № 0000322200, винесеного відносно Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерфакт-плюс".

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги в десятиденний строк з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови виготовлено 19 травня 2014 року.

Суддя Заічко О.В.