Ухвала суду № 38747088, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/47964/12

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі: Лосєва А.М., Бившевої Л.І., Шипуліної Т.М., розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби

на постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2011

та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012

у справі № 2а/1770/3249/2011

за позовом Відкритого акціонерного товариства «Берестовецький спеціалізований

кар'єр»

до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської

області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А:

Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2011, залишеною без змін ухвалою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012, задоволено позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства «Берестовецький спеціалізований кар'єр» (надалі - позивач, ВАТ «Берестовецький спецкар'єр») до Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області (надалі - відповідач, Костопільська МДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 14.07.2011 № 0000733500 про донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 158 300,00 грн. (126 640,00 грн. - основний платіж, 31 660,00 грн. - штрафні (фінансові) санкції).

Вважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій прийнято з порушенням норм матеріального права, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України із касаційною скаргою, у якій просить скасувати постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 і винести нове рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Позивач надав письмові заперечення на касаційну скаргу, в яких обґрунтовує законність оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що Костопільською МДПІ проведено планову виїзну перевірку ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.03.2011, за наслідками якої складено акт від 30.06.2011 № 522/23/05471856.

У вказаному акті зафіксовано порушення позивачем, зокрема, пп.7.8.2 п.7.8 ст.7 Закону України від 28.12.1994 № 334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (надалі - Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств») з урахуванням вимог ст.30 Закону України від 17.09.2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства» (із змінами та доповнення, внесеними Законом України від 27.04.2010 № 2154-VI та Законом України від 03.12.2010 № 2774-VI), в результаті чого занижено податок на прибуток внаслідок несплати до бюджету авансового внеску за І півріччя 2010 року.

На підставі вказаного акта перевірки Костопільською МДПІ прийнято податкове повідомлення-рішення від 14.07.2011 № 0000733500, яким ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 158 300,00 грн. (126 640,00 грн. - за основним платежем, 31 660,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Переглянувши судові рішення у межах касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 1.9 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, дивідендом є платіж, який здійснюється юридичною особою-емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у зв'язку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп.7.8.1 п.7.8 ст.7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» у разі прийняття рішення щодо виплати дивідендів емітент корпоративних прав, на які нараховуються дивіденди, провадить зазначені виплати власнику таких корпоративних прав пропорційно частці його в статутному капіталі підприємства - емітента таких корпоративних прав незалежно від того, чи була діяльність такого підприємства-емітента прибутковою протягом звітного періоду при наявності інших власних джерел для виплати дивідендів, а також від того, чи є наявним прибуток, розрахований за правилами податкового обліку, чи ні.

Підпунктом 7.8.2 п. 7.8 ст. 7 вказаного Закону визначено, що крім випадків, передбачених підпунктом 7.8.5 цього пункту, емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки, встановленої п. 10.1 ст.10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених для виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

При цьому, вказані норми Закону покладають обов'язок щодо нарахування та внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток лише на того емітента корпоративних прав, який прийняв рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам).

Дивіденди не є податком або обов'язковим платежем і питання про їх виплату або невиплату не може бути вирішене в інший спосіб, ніж передбачено статутом товариства та законом, який не обмежує акціонерне товариство у виборі питань, що можуть бути віднесені до виключної компетенції загальних зборів (абз. 2 част. 2 ст. 159 Цивільного кодексу України).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, згідно з даними форми №1 «Баланс» за 2009 рік нерозподілений прибуток ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» на початок звітного року складав 602 000,00 грн. (рядок 350, гр.3), нерозподілений прибуток на кінець звітного періоду - 1 688 000,00 грн. (рядок 350, гр.4). Згідно з даними форми № 2 «Звіт про фінансові результати» за 2009 рік ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» відображено чистий прибуток за звітний період у сумі 1 086 000,00 грн. (рядок 220, гр.3), чистий прибуток за попередній період - 79 000,00 грн. (рядок 220, гр.4).

З акта перевірки від 30.06.2011 № 522/23/05471856 вбачається, що дані статистичної звітності позивача підтверджено також даними бухгалтерського обліку.

За змістом ч.2 ст.30 Закону України від 17.09.2008 № 514-VI «Про акціонерні товариства» в редакції до 30.04.2010 (надалі - Закон України «Про акціонерні товариства») виплата дивідендів здійснюється з чистого прибутку звітного року та/або нерозподіленого прибутку в обсязі, встановленому рішенням загальних зборів акціонерного товариства, у строк не пізніше шести місяців після закінчення звітного року.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» від 27.04.2010 № 2154-VI було суттєво змінено порядок виплати дивідендів, зокрема, виключено норму, яка надавала право акціонерним товариствам виплачувати лише обсяг дивідендів, який встановлено рішенням загальних зборів.

Згідно п. 1 розділу VII Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» цей закон набирає чинності з дня його опублікування та застосовується з 01 січня 2010 року, крім п. 47 ст. 6, ст. 9, п. 62 і 64 ст. 33, ст. 62 і 82, п. 8-13 розділу VII «Прикінцеві положення», які застосовуються з дня його опублікування, тобто з 30 квітня 2010 року.

Враховуючи викладене, підприємства-емітенти, які за результатами роботи за 2009 рік отримали прибуток, розрахований за правилами бухгалтерського обліку, або мають нерозподілений прибуток минулих років, були зобов'язані до 30.06.2010 нарахувати і виплатити дивіденди коштами у розмірі не менше 30 % чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або його прибутку минулих років.

Однак, рішенням Конституційного Суду України від 30.11.2010 № 22-рп/2010 положення статей 14, 24, 64, пунктів 7-13 розділу VII «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2010 рік» визнано такими, що не відповідають Конституції України (неконституційними).

Крім того, рішеннями Конституційного Суду України від 09.07.2007 № 6-рп/2007 та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 встановлено, що вимоги щодо змісту Закону про Державний бюджет України містяться в частині другій ст.95 Конституції України, положення якої конкретизовано у ст.38 Бюджетного Кодексу України. Визначений цими статтями перелік правовідносин, які регулюються законом про Державний бюджет України, є вичерпним. Із змісту положень Конституції України та Бюджетного Кодексу України вбачається, що Закон про Державний бюджет України як правовий акт, зумовлений поняттям бюджету як плану формування та використання ресурсів, має особливий предмет регулювання, відмінний від інших законів, і стосується виключно встановлення доходів та видатків держави на загальносуспільні потреби, тому цим законом не можуть вноситися зміни, зупинятися дія чинних законів України, а також встановлюватися інше (додаткове) правове регулювання відносин, що є предметом інших законів України.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку про те, що посилання відповідача на ч.2 ст.30 Закону України «Про акціонерні товариства» (зі змінами, внесеними Законом України «Про Державний бюджет України на 2010 рік»), як на норму, що зобов'язувала позивача нарахувати і виплатити до 30.06.2010 дивіденди коштами у розмірі не менше 30 % чистого прибутку, отриманого у 2009 році, та/або його прибутку минулих років, є необґрунтованими.

Пункт 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» зобов'язує емітента корпоративних прав нарахувати та внести до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у разі прийняття рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам) та передбачає внесення вказаного авансового внеску до бюджету до/або одночасно із виплатою дивідендів.

Оскільки позивачем жодного рішення про виплату дивідендів не приймалося, то в даному випадку відсутній об'єкт оподаткування.

Крім того, згідно положень ч.1, 2 розд. XVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про акціонерні товариства» цей Закон набирає чинності через шість місяців з дня його опублікування, крім другого речення частини другої статті 20, яке набирає чинності через тридцять місяців з дня опублікування цього Закону. Через два роки з дня набрання чинності цим Законом втрачають чинність статті 1-49 Закону України від 19.09.1991 № 1576-XII «Про господарські товариства» у частині, що стосується акціонерних товариств.

В силу вимог ч.5 розд. XVII Закону України «Про акціонерні товариства» статути та внутрішні положення акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, підлягають приведенню у відповідність із нормами цього Закону не пізніше ніж протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом.

Приведенням діяльності акціонерних товариств, створених до набрання чинності цим Законом, у відповідність із цим Законом є здійснення таких дій:

1) внесення змін до статуту товариства, які, в тому числі, передбачають зміну найменування акціонерного товариства з відкритого або закритого акціонерного товариства на публічне акціонерне товариство чи з відкритого або закритого акціонерного товариства на приватне акціонерне товариство за умови, що кількість акціонерів на дату внесення таких змін не перевищує 100 осіб, а також виконання всіх інших вимог цього Закону у статуті товариства;

2) приведення внутрішніх положень товариства у відповідність із вимогами цього Закону.

Таким чином, до акціонерних товариств, створених до набрання чинності Закону України «Про акціонерні товариства», застосовуються положення статей 1-49 Закону України «Про господарські товариства» до втрати ними чинності або до моменту приведення статутів акціонерних товариств у відповідність до Закону України «Про акціонерні товариства».

Закон України «Про акціонерні товариства» набрав чинності 30.04.2009, тобто з 30.04.2009 по 30.04.2011 акціонерні товариства до приведення у відповідність статуту та інших внутрішніх положень з нормами Закону України «Про акціонерні товариства» повинні керуватися у своїй діяльності Законом України «Про господарські товариства» та відповідними підзаконними нормативно-правовими актами. Цими ж актами законодавства регулюються взаємовідносини товариства з акціонерами, інвесторами, органами державної влади та іншими особами.

Згідно норм ст.37 Закону України «Про господарські товариства» статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості, зокрема, про строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Частиною 1 статті 41 Закону України «Про господарські товариства» вищим органом акціонерного товариства є загальні збори товариства.

В силу вимог ч.5 ст.41 вказаного Закону до компетенції загальних зборів належить, зокрема: затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків.

Як вбачається зі свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 №194340, ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» зареєстровано Костопільською районною державною адміністрацією 20.07.1994. Статут ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» затверджено загальними зборами акціонерів 05.03.1994 та зареєстровано розпорядженням голови Костопільської районної державної адміністрації від 21.09.1998 № 340.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, жодних змін до статуту з метою приведення його у відповідність з вимогами Закону України «Про акціонерні товариства», позивачем не вносилося.

Тобто, у період з 30.04.2009 по 30.04.2011 на ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» не поширювалися норми Закону України «Про акціонерні товариства», в тому числі, щодо порядку виплати дивідендів.

Пунктом 7.2 Статуту позивача передбачено, що порядок розподілу чистого прибутку та покриття збитків визначається вищим органом товариства за пропозицією правління. Згідно з п.7.3.2 Статуту порядок, способи і строки виплати дивідендів визначаються положенням про порядок виплати дивідендів, затвердженим правлінням товариства, радою акціонерів. Вищим органом товариства є загальні збори акціонерів (пп.8.2.1 п.8.2 Статуту). До компетенції вищого органу товариства належать визначення порядку розподілу прибутку (пп.8.2.3 п.8.2 Статуту).

У Статуті ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» відсутні будь-які, у тому числі, імперативні норми щодо розміру дивідендів, що підлягають сплаті за рішенням загальних зборів, що визначають порядок розподілу прибутку підприємства.

Таким чином, враховуючи п.1.9 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вимоги Закону України «Про господарські товариства» та зважаючи на положення Статуту ВАТ «Берестовецький спецкар'єр», позивач мав нараховувати та виплачувати дивіденди виключно за рішенням загальних зборів акціонерів.

Оскільки у 2010 році Загальними зборами акціонерів ВАТ «Берестовецький спецкар'єр» будь-якого рішення про виплату дивідендів за результатами 2009 року не приймалось, факту їх нарахування та сплати встановлено не було, тому у відповідача відсутні законні підстави для визначення позивачеві суми грошового зобов'язання з податку на прибуток та штрафних санкцій за порушення порядку нарахування авансового внеску.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає обґрунтованим скасування судами першої та апеляційної інстанцій податкового повідомлення-рішення від 14.07.2011 № 0000733500 про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток у загальній сумі 158 300,00 грн. (126 640,00 грн. - за основним платежем, 31 660,00 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями).

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами попередніх інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини 3 статті 220-1 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 210, 214, 215, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, ч. 5 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Костопільської міжрайонної державної податкової інспекції Рівненської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 27.10.2011 та ухвалу Житомирського апеляційного адміністративного суду від 12.06.2012 у справі № 2а/1770/3249/2011 залишити без змін.

3. Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя(підпис) А.М. Лосєв Судді:(підпис) Л.І. Бившева (підпис) Т.М. Шипуліна