Ухвала суду № 3874404, 26.05.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ  АДМІНІСТРАТИВНИЙ  СУД  УКРАЇНИ

01029 м.Київ, вул.Московська,8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ   УКРАЇНИ

26.05.2009№К-4823/08

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

КарасяО.В. (головуючого),   БрайкаА.І.,  ГолубєвоїГ.К.,  РибченкаА.О.,  ФедороваМ.О.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя на постанову Господарського суду м.Севастополя від05.12.2007 та ухвалуСевастопольського апеляційного господарського суду від26.02.2008 посправі№20-3/312-4/105

за позовом   Приватного підприємства «Соріус»

до                               Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя

за участі       Прокурора м.Севастополя

про                            визнання недійсним податкового повідомлення-рішення та спонукання надати належні документи в державне казначейство для бюджетного відшкодування ПДВ

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Соріус» (далі–ПП«Соріус») звернулося до суду із позовною заявою, в якій просить визнати недійсним податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя (далі–ДПІ) від21.09.2006 №000010235/0 про зменшення суми бюджетного відшкодування з податку на додану вартість у розмірі 35697,19грн., винесеного на підставі Акту перевірки від12.09.2006 №82/23-5/22285658/17267/10 з питання достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок за липень2006року, та спонукання ДПІ надати належні документи до Державного казначейства для бюджетного відшкодування податку на додану вартість на розрахунковий рахунок позивача за липень2006року в сумі 35697,19грн., яке виникло за договором комісії від16.01.2006 №8ТЕ-1-18-ОК-06.

Постановою Господарського суду м.Севастополя від05.12.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від26.02.2008 посправі№20-3/312-4/105 - позов задоволено.

Постанова суду мотивована тим, що позивачем правомірно було заявлено суму бюджетного відшкодування на рахунок платника податку, оскільки за договором комісії комісіонер отримав комісійну винагороду, яка включала суму податку на додану вартість. Суд апеляційної інстанції повність підтримав зазначений висновок.

При цьому судами встановлено, що 16.01.2006 між ПП«Соріус» та Дочірнім підприємством Державної компанії«Укрспецекспорт» Державного госпрозрахункового зовнішньоторговельного підприємства «Спецтехноекспорт» (далі-ДП«Укрспецекспорт») був укладений договір комісії №8ТЕ-1-18-О/К-06 на здійснення поставки суднових і корабельних запасних частин, переданих на умовах комісії, де згідно з пп.5.2 п.5 зазначеного договору комісії, комісійна винагорода встановлюється як різниця між ціною продажу продукції, установленої комісіонером самостійно і за якою він складає Контракт, погодженої комітентом ціною продукції, а також понесених комісіонером витрат. Визначений таким чином розмір комісійної плати включає в себе податок на додану вартість.

Відповідно 19.05.2006 комісіонер завершив виконання всіх своїх зобов'язань за договором комісії від16.01.2006 №8ТЕ-1-18-О/К-06, про що був складений відповідний звіт комісіонера від07.06.2006. При цьому у червні2006року ДП«Укрспецекспорт» надало на адресу ПП«Соріус» податкову накладну від07.06.2006 №195 на суму 178485,94грн., (вт.ч.ПДВ – 35697,19грн.), яка відображена ПП«Соріус» у складі податкового кредиту у рядку 17 податкової декларації з податку на додану вартість за липень2006року, відповідно право на податковий кредит виникло у ПП«Соріус» також у липні2006року.

Не погодившись із постановою Господарського суду м.Севастополя від05.12.2007 та ухвалоюСевастопольського апеляційного господарського суду від26.02.2008 посправі№20-3/312-4/105, відповідач (ДПІ) подав касаційну скаргу, де просить скасувати судові рішення. На думку скаржника судами першої та апеляційної інстанцій були порушені норми матеріального права, а саме пп.7.4.1 п.7.4., пп.7.7.1, пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», ст.1 Цивільного Кодексу України, та підлягає скасуванню з наступних підстав.

Скаржник звертає увагу на те, що законодавець установив чітко визначені умови, при дотриманні яких платник податків може реалізувати право на бюджетне відшкодування по податку на додану вартість - фактична оплата одержувачем товарів (послуг) у попереднім податковому постачальникам таких товарів (послуг). Зазначивши про те, що за даними рахунків бухгалтерського обліку ПП«Соріус» 311 (рахунки в банках) і 301 (каса) відсутні операції, що підтверджують оплату комісійної винагороди на адресу ДК«Укрспецекспорт» за договором комісії від16.01.2006,таким чином, на думку скаржника, факт оплати комісійної винагороди ПП«Соріус» на адресу ДК«Укрспецекспорт» не підтверджується тому, що фактично розрахунки здійснені між сторонами шляхом погашення взаємних вимог по наданих послугах комісіонера на адресу комітента.

З огляду на наведене в скарзі, скаржник вважає свою позицію правомірною, оскільки пп.7.7.2 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачена тільки одна умова для реалізації права платника податків на бюджетне відшкодування - фактична сплата. Інших способів реалізації зазначеної умови Законом України «Про податок на додану вартість» не передбачено.

Позивач надав заперечення на касаційну скаргу, в якому проти повністю підтримав судові рішення, спростовуючи доводи касаційної скарги аналогічними спорами, але за інші періоди.

Перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, доводи касаційної скарги, колегія суддів вважає, що касаційну скаргу необхідно відхилити з наступних підстав.

Як визначено п.1.7 та п.1.8 ст.1 Закону України від03.04.1997 №168 «Про податок на додану вартість» (зі змінами на час виникнення спірних правовідносин), - податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом. Бюджетне відшкодування - сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом. Відповідно датою виникнення права на податковий кредит вважається дата здійснення першої із подій; - або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (.7.5 ст.7 Закону).

А в силу пп.7.7.1 та пп.7.7.2 ст.7 цього Закону, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

7.7.2. Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пп.7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то: а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг); б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України поділяє позицію судів попередніх інстанцій стосовно того, що приписи пп.7.7.1, пп.7.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» однією з вимог виникнення права на бюджетне відшкодування визначають фактичну сплату податку на додану вартість і не ставлять виникнення такого права в залежність від рахунку, з якого надійшов податок.

Аналіз норм права, що регулюють спірні правовідносини, показав, що судами правомірно враховано, що комісіонер, відповідно до ст.1020 Цивільного кодексу України, має право відраховувати належні йому за договором суми з усіх грошових коштів, що надійшли до нього для комітента. Отже обґрунтовуючи свою позицію, суди вірно зазначили, що спірні відносини виникли у зв’язку із виконанням договору комісії, який за своєю правовою природою є відплатним. При цьому судами встановлено, що позивач повністю виконав свої зобов’язання, в тому числі сплатив комісіонеру кошти за надані комісійні послуги.

Розглядаючи підстави виникнення спірних правовідносин, необхідно врахувати, що судами попередніх інстанцій обґрунтовано встановлено, що розрахунок, який відбувся між ПП«Соріус» та ДП«Укрспецекспорт» відповідає договору комісії та підтверджує фактичну сплату податку на додану вартість як одну із необхідних умов для виникнення права на бюджетне відшкодування цього податку.

Відтак суд касаційної інстанції погоджується із висновком судів про те, що ДПІ не оспорює права позивача на бюджетне відшкодування, але лише оспорює право на відшкодування на рахунок платника податку, тобто оспорюється засіб відшкодування. При цьому зменшення суми бюджетного відшкодування відбувається у картці лицьового рахунку платника податку на додану вартість, що ускладнює у подальшому реалізацію права позивача на отримання бюджетного відшкодування іншим засобом, тобто у зменшення суми податкового зобов'язання у наступному періоді.

Отже, при прийнятті судових рішень суди першої та апеляційної інстанцій дійшли вичерпних юридичних висновків і правильно застосували до спірних правовідносин сторін норми матеріального права та підставно задовольнили позов. А постанова Господарського суду м.Севастополя від05.12.2007 та ухвалаСевастопольського апеляційного господарського суду від26.02.2008 посправі№20-3/312-4/105 належним чином мотивовані і за своїм змістом та формою відповідають вимогам процесуального закону і не підлягають скасуванню. При цьому доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.

Керуючись ст.ст. 215, 220, 2201, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м.Севастополя відхилити.

Постанову Господарського суду м.Севастополя від05.12.2007 та ухвалуСевастопольського апеляційного господарського суду від26.02.2008 посправі№20-3/312-4/105 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім як з підстав, у строк та в порядку, визначеними ст.ст.237-239 КАС України.

Головуючий                                                           О.В.Карась

Судді                                                                       А.І.Брайко

                                                                                  Г.К.Голубєва

                                                                                  А.О.Рибченко

                                                                                  М.О.Федоров