Постанова № 38740665, 16.05.2014, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Миколаїв.

16 травня 2014 року Справа № 814/1074/14

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Желєзного І.В. секретар судового засідання Зощак В.В. розглянувши адміністративну справу

за позовом

Приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування", (вул. Миру, 11,Южноукраїнськ,Миколаївська область,55001)

до

Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області, (вул. Енергобудівників, 5, м. Южноукраїнськ, Миколаївська область, 55001)

про

скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Южноукраїнський комбінат харчування» (надалі також – позивач, суб’єкт господарювання) звернувся із позовом до Южноукраїнської об’єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Миколаївській області (надалі також – відповідач, контролюючий орган, ДПІ податковий орган), в якому просив скасувати податкові повідомлення–рішення від 16.12.2013р. №0000612201 та №0000622201. Свій позов мотивував тим, що ДПІ необґрунтовано зроблено висновок про безтоварність та нікчемність операцій між позивачем і ТОВ «Маріком» та, відповідно, безпідставно прийняті податкові повідомлення-рішення, якими збільшено податкові зобов’язання позивача з податку на додану вартість та податку на прибуток.

Відповідач проти задоволення позову заперечував, посилався на те, що в ході перевірки позивача не підтверджено взаємовідносини ПП „Южноукраїнський комбінат харчування” з ТОВ „Маріком” по операціям з придбання продуктів харчування., оскільки позивачем не надано документів, що підтверджують надходження ТМЦ на склад, заявки на поставку товару, або підписані сторонами специфікації, як зазначається в договорі, та не надано товарно-транспортних накладних або інших документальних підтверджень отримання-передачі та доставки товару від Постачальника Покупцеві. Відповідно, на думку відповідача, при обчисленні об'єкта оподаткування платник податків не мав підстав їх враховувати при формуванні собівартості придбаних (виготовлених) та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг а також враховувати суми ПДВ при формуванні податкового кредиту.

Дослідивши матеріали адміністративної справи, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог, виходячи з такого.

Судом встановлено, що в період з 13.11.2013р. по 19.11.2013р. посадовими особами відповідача проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань правомірності формування податкового кредиту по взаємовідносинам з ТОВ «Маріком» за період серпень 2012р. та формування витрат, що враховуються при визначенні об’єкта оподаткування за 3 квартал 2012р..

За матеріалами перевірки посадовими особами відповідача складено акт перевірки від 26.11.2013р. №40/22-01/36230520, в якому зазначено про порушення позивачем ст.ст.203, 215, 228, 662, 655, 656 ЦК України «в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ПП «Южноукраїнський комбінат харчування» при придбанні товарів», а також зазначено про порушення ст.ст. 198, 139 Податкового кодексу України.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняті:

- податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2013р. №0000622201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість на суму 74258грн. та застосовано штрафну санкцію розмірі 50% - 37129грн;

- податкове повідомлення-рішення від 16 грудня 2013р. №0000612201, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток на суму 77971грн та застосовано штрафну санкцію в розмірі 50% - 38985,50грн.

В ході перевірки встановлено, що між позивачем та ТОВ «Маріком» укладено договір поставки №10/05 від 27.04.2012р., згідно якого ТОВ «Маріком» зобов’язувався поставляти позивачу товари народного споживання.

На виконання договору позивач отримав від ТОВ «Маріком» видаткові та податкові накладні на загальну суму 445549,88 грн., в т.ч. ПДВ 74258,31 грн. (т.1 а.с. 22-23).

Суми податку на додану вартість за зазначеними накладними позивачем включено до податкового кредиту у податковій декларації за серпень 2012р.. Також обсяг придбання товарів було відображено позивачем у складі валових витрат в податковій декларації з податку на прибуток за 2012 рік.

В акті перевірки зазначається, що позивачем в ході перевірки не надано достатніх документів на підтвердження можливості формування собівартості придбаних та реалізованих товарів.

Розрахунки позивача з ТОВ «Маріком» проводилися у безготівковій формі на суму 262 806,52 грн. відповідно до наданих для перевірки платіжних доручень, та в готівковій формі на суму 120000 грн. відповідно до наданих для перевірки видаткових касових ордерів (т.1 а.с 23-24).

ДПІ у Центральному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів в Миколаївській області надало контролюючому органу листом від 22.08.13р. акт від 20.08.2013р. №50/22-208/34234502 про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ «Маріком». З цього акта вбачається, що ТОВ «Маріком» зареєстроване платником ПДВ з 16.03.2006р. по 25.09.2012р.. У серпні 2012 року це підприємство мало контрагента-постачальника ТОВ «ДНС ТРАСТ», яке за юридичною адресою не знаходиться, не має основних фондів, автомобільного транспорту, має розбіжності в частині заниження податкових зобов’язань та завищення податкового кредиту на суму 110960 грн.. Тому, на думку ДПІ, факт передачі товарів від ТОВ «ДНС ТРАСТ» до покупців не було підтверджено, такі операції не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже мають ознаки безтоварності.

Враховуючи висновок про безтоварність операцій між ТОВ «ДНС ТРАСТ» і ТОВ «Маріком», податковий орган вважав також безтоварними подальші за ланцюгом постачання операції між ТОВ «Маріком» і позивачем на суму ПДВ 74258,31грн. та, відповідно, вважав завищені суми валових витрат позивача на суму 371292грн, в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 77971грн..

В акті перевірки зазначено, що основним та фактичним видом діяльності позивача у періоді що перевірявся була діяльність їдалень (т.1 а.с. 20).

У матеріалах справи наявні дані про належність позивачу на відповідних правових підставах нерухомого майна – офісних приміщень, складу, приміщення кафе, картоплесховища, цеху по виробництву м’ясних напівфабрікатів тощо (т.1 а.с. 49-68). Також на праві власності позивачу належить 2 одиниці вантажного автотранспорту, один вантажний автомобіль належить на праві оренди, а також позивачу надаються послуги вантажопасажирського транспорту згідно договору (т.1, а.с. 200-205).

Як встановлено судом, між позивачем (покупець) та ТОВ «Маріком» (продавець) укладено договір поставки №10/05 від 27.04.2012р. (т.1 а.с. 41- 44). У п.1.2 цього договору зазначається, що найменування, кількість та асортимент товару при кожній поставці визначається на підставі підписаної сторонами специфікації або поданої Покупцем і погодженої Постачальником заявки.

Позивачем надані суду погоджені сторонами заявки на поставку товару за вказаним договором, видаткові та податкові накладні, складені за відповідними поставками. Позивачем зауважено, що доставка товару здійснювалася власним автотранспортом, приймання товару здійснювалося експедиторами. Для цього експедиторам видавалися посвідчення про відрядження в яких контрагентом – постачальником зроблені відповідні відмітки про прибуття у пункт призначення та вибуття з нього. На підприємстві видавались накази про відрядження. Отримання товару здійснювалось згідно з вимогами наказу Мінфіну від 16.05.96 №99 «Про затвердження Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей» (далі наказ Мінфіну) на підставі повідомлення покупця про зразки печаті.

Згідно з п.13 наказу Мінфіну під час централізовано-кільцевого постачання цінностей підприємствам їх відпуск постачальниками може здійснюватися без довіреності, якщо покупець цінностей за підписом директора і головного бухгалтера підприємства чи других осіб, які уповноважені підписувати довіреності, повідомив постачальнику про зразки печаті (штампу), яким матеріально відповідальна особа, що буде отримувати цінності, завіряє на супровідних документах (накладній) свій підпис про отримання цінностей. Позивачем повідомлено ТОВ «Маріком» про зразки печатки та підписи матеріально відповідальних осіб. Для кожного відрядження, з метою контролю списання кількості використаного пального власними транспортними засобами, виписувались подорожні листи вантажного автомобіля з зазначенням маршруту руху транспортного засобу.

Ці обставини об’єктивно підтверджуються матеріалами справи, а саме наданими позивачем копіями заявок на поставку товарів, видатковими та податковими накладними, повідомленням про зразки підписів матеріально-відповідальних осіб та штампу підприємства, наказами та посвідченнями про відрядження, подорожніми листами тощо.

З наведеного слідує, що операції між позивачем та ТОВ «Маріком» носили реальний характер та були обумовлені діловою метою.

Факт використання придбаних товарів (продуктів харчування) у господарській діяльності та врахування вартості цих товарів у собівартості реалізованої продукції підтверджується тим, що по-перше: основним і фактичним видом діяльності позивача є діяльність їдалень, по-друге: між позивачем та ДП «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» укладено договір на організацію харчування працівників цього підприємства та, відповідно, до актів прийому-здачі послуг у серпні 2012 року лише цьому підприємству позивачем було надано послуг з забезпечення харчуванням працівників на суму 1966557,34 гривень (в т.ч. ПДВ 327759,55 грн). Ці обставини підтверджуються меню блюд позивача за зазначений період, накладними та податковими накладними щодо відчуження позивачем продуктів харчування іншим суб’єктам господарювання, денними забірними листами, калькуляційними картками щодо виготовлення блюд, тощо.

Отже, використання закуплених продуктів харчування у господарській діяльності позивача у звітний період також підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до п.138.8.1 Податкового кодексу України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

Суд вважає правомірним віднесення позивачем витрат на придбання продуктів харчування для подальшого виготовлення блюд і реалізації їх у їдальні та іншим покупцям до складу витрат операційної діяльності.

Що стосується формування податкового кредиту за рахунок зазначених операцій з ТОВ «Маріком», то суд відзначає таке.

Відповідно до п.п. 198.1, 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України платник податку зобов’язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну. При цьому дата отримання платником податку товарів, що підтверджено податковою накладною, є датою виникнення права платника податків на віднесення сум податку до податкового кредиту (ст. 198 ПК України).

Приписами п.201.10. ст.201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту. При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку продавець товарів/послуг зобов’язаний надати покупцю податкову накладну після реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Оскільки факт придбання відповідних товарів позивачем у ТОВ «Маріком» підтверджується видатковим та податковими накладними, розрахунковими документами, а самі ці товари були безпосередньо використані у господарській діяльності позивача, то суд вважає, що суми ПДВ сплачені позивачем у вартості цих товарів були ним правомірно віднесені до складу податкового кредиту.

Відповідно до п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України, документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником контролюючого органу рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

У підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України визначено, що така перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Згідно із п. 85.8 статті 85 Податкового кодексу України посадова (службова) особа контролюючого органу, яка проводить перевірку, у випадках, передбачених цим Кодексом, має право отримувати від платника податків або його законних представників копії документів, що належать до предмета перевірки. Такі копії повинні бути засвідчені підписом платника податків або його посадової особи та скріплені печаткою (за наявності).

Представник позивача пояснив, що до проведенням перевірки позивач надав контролюючому органу запитувані документи, а в подальшому, під час проведення перевірки інших документів податковий орган не вимагав. Тому частина документів, що стосуються предмету перевірки залишилася поза увагою контролюючого органу. Вказана обставина відповідачем не оспорюється.

За таких обставин твердження відповідача про ненадання позивачем в ході проведення контролюючим органом невиїзної перевірки достатніх документів на підтвердження права формувати податковий кредит, що, на думку контролюючого органу, відповідно до ст.44 ПК України є підставою для неприйняття вказаних документів в якості доказів, не підтверджені належними фактичними даними та спростовуються позивачем. Аналіз ст.85 ПК України свідчить про те, що податковий орган в разі необхідності має право витребувати у платника податків всі необхідні документи, що пов’язані з предметом перевірки. При цьому обов’язок з надання документів виникає у платника податків після початку перевірки. При розгляді справи встановлено, що контролюючий орган при проведені невиїзної документальної перевірки не витребовував у позивача будь-яких документів, а перевірка проводилась тільки на підставі наданих позивачем на запит ДПІ документів ще до проведення перевірки щодо підтвердженням відносин позивача з ТОВ «Маріком», що не є тотожним поняттю надання (не надання) документів в ході проведення перевірки, а тому положення п.44.6 ст.44 ПК України (щодо відсутності документів) не можуть бути застосовані в даному випадку.

Аналізуючи зміст акта перевірки та заперечення відповідача в частині можливої безтоварності операцій ТОВ «Маріком» та його постачальника ТОВ «ДНС ТРАСТ», а також неможливість проведення звірки ТОВ «Маріком», суд приходить до такого.

Як вбачається з матеріалів справи у періоді, що перевірявся (3 квартал 2012р.) контрагент позивача – ТОВ «Маріком» зареєстровано як юридичну особу та мало статус платника ПДВ. Неможливість проведення звірки цього підприємства у серпні 2013р. не може бути підставою вважати безтоварними операції, що проводилися у 2012році.

Припущення про безтоварність операцій між ТОВ «Маріком» та ТОВ «ДНС ТРАСТ» також не можуть впливати на правомірність податкового обліку та сплати податків позивачем, виходячи з наступного.

Для віднесення відповідних сум до складу валових втрат не передбачається умова відслідкування та контролю платником податку (добросовісним набувачем товару, послуг та ін.) реальної сплати цих сум до бюджету контрагентом. Чинним законодавством на сторону в господарському зобов'язанні не покладено обов'язок з'ясування обставин сплати податків та зборів контрагентом.

Для формування платником податків податкового кредиту з податку на додану вартість Закон не передбачає обов’язкової умови фактичного надходження цих сум до бюджету. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов’язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Документом, який підтверджує сплату покупцем податку на додану вартість в ціні товару, зокрема є податкова накладна.

До того ж, суб'єкт господарювання (добросовісний учасник угод та господарських операцій) не наділений можливістю контролю (навіть за власною ініціативою) за сплатою податків іншими суб'єктами підприємницької діяльності. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання як платник податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, оскільки юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ст.61 Конституції України). Недобросовісність учасника угоди щодо сплати податків та зборів не є підставою для позбавлення платника податку права на відображення в складі валових витрат, понесених на придбання товарів (послуг) та використання запасів, якщо останній виконав усі передбачені законом умови та має всі документальні підтвердження понесених витрат та фактичного здійснення господарських операцій.

Посилання ДПІ на наявність взаємовідносин контрагента позивача з підприємствами, які мають ознаки фіктивності, з яким позивач не мав жодних стосунків, не має правового значення, оскільки предметом дослідження при проведені перевірки були господарські операції між позивачем та його безпосередніми контрагентом - ТОВ «Маріком». Позиціонування контролюючим органом наведених обставини як порушення податкового законодавства не ґрунтується на приписах чинного законодавства та є надуманим.

Суд також вважає, що позбавлення платника податку права на формування витрат у зв'язку з невиконанням обов'язків контрагентами контрагентів позивача, порушує право особи мирно володіти своїм майном, що міститься у Першому Протоколі до Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини від 20.03.1952 р. (надалі - Протокол 1 до Конвенції), яка є частиною національного законодавства згідно із ст. 9 Конституції України. Роз'яснення цієї норми містяться в рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), які згідно з ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 №3477 мають в Україні значення джерела права. Так, у п. 53 рішення в справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ визначив поняття власності, указавши, що «власність» може включати як існуючу власність, так і активи, включаючи вимоги стосовно яких заявник може стверджувати, що у нього чи у неї є принаймні «правомірні очікування» отримати ефективне здійснення свого майнового права. У рішенні в справі Щокін проти України (п.49) ЄСПЛ вказав, що збільшення податковим органом зобов'язання особи з податку безперечно є втручанням до майнових прав заявника, гарантованих ст. 1 Протоколу 1 до Конвенції. Таке втручання за Конвенцією може бути визнане тільки якщо здійснене на умовах, передбачених законом. Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується численними рішеннями Європейського суду з прав людини. Так, п.71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії ЄСПЛ дійшов такого висновку: «... Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування податкових зобов’язань…. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності». Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії. У п. 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення з боку його контрагента.

Крім того жодним нормативно-правовим актом не визначено право податкового органу самостійно застосовувати наслідки недійсності правочинів, оскільки правочини, що мають ознаки оспорюваності, визнаються недійсними в судовому порядку. В акті перевірки немає посилань на відповідні рішення суду, а висновки акта є суто суб’єктивною думкою державних податкових ревiзорів-iнспекторів, а тому умовивід про нікчемність цих правочинів та безтоварність господарських операцій є невмотивованими. Посилання у акті перевірки при цьому на статті Цивільного кодексу України суд також вважає недоречними з огляду на принцип автономії норм податкового законодавства у цих відносинах. При дотримані вимог щодо оформлення необхідних документів, висновки про недостовірність або суперечність відомостей, зазначених у таких документах, відсутні, якщо не встановлені обставини, що вказують на обізнаність покупця про зазначення продавцем недостовірних відомостей.

Відповідачем (суб'єктом владних повноважень), на якому в адміністративному судочинстві лежить тягар доказування правомірності своїх дій, не надано спростувань реального характеру здійснюваних позивачем господарських операцій, що були обумовлені діловою метою, доводи ДПІ про безтоварність здійснених господарських операцій є бездоказовими.

З огляду на викладене суд приходить до висновку про відсутність порушення позивачем податкового законодавства.

Таким чином, відповідач в правовідносинах, що були предметом судового дослідження, діяв не на підставі та не в спосіб, що передбачені законами України, без дотримання принципу рівності перед законом та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані дії.

Вищенаведене в сукупності є підставою для задоволення позову.

Відповідно до ч.1 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені витрати з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 11, 70, 71, 86, 159-163, 167 КАС України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області від 16.12.2013 року №0000622201.

Скасувати податкове повідомлення - рішення Южноукраїнської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів Миколаївської області від 16.12.2013 року №0000612201.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного підприємства "Южноукраїнський комбінат харчування"1827 гривень в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів в порядку ст. 186 КАС України.

Суддя І. В. Желєзний