Рішення № 38739583, 19.05.2014, Апеляційний суд Рівненської області

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 травня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,

суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;

секретар судового засідання Ковальчук Л.В.,

з участю представників сторін,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Акціонерний банк «Укргазбанк» до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих неналежним зберіганням заставного майна,

в с т а н о в и л а :

27 листопада 2013 року ПАТ АБ «Укргазбанк» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про стягнення збитків, завданих неналежним зберіганням заставного майна. В уточнених позовних вимогах позивач просив стягнути з відповідача 145 932 грн. 12 коп.

Рішенням Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року позовні вимоги задоволено частково. З відповідачки на користь позивача стягнено 99 228 грн. відшкодування збитків, завданих неналежним зберіганням заставного майна.

Вирішено питання про судові витрати.

В поданій на це рішення апеляційній скарзі відповідачка посилалася на те, що вирішуючи спір, суд не встановив ринкової вартості заставленого автомобіля. Вона не є позичальником банку, а лише майновим поручителем та відповідає перед кредитором у межах вартості предмета застави. В оскаржуваному рішенні не вказано, які саме збитки з неї стягуються: реальні втрати чи упущена вигода. Сума заборгованості за кредитним договором на момент ухвалення рішення Рівненського міського суду від 7 вересня 2012 року є значно меншою від заставної вартості автомобіля станом на 20 липня 2007 року. Різниця між заставною вартістю, визначеною сторонами у договорі застави від 20 липня 2007 року, та ринковою вартістю, визначеною експертом станом на 4 червня 2013 року, не може бути визнана збитками.

У даній справі позивачем не доведено наявність усіх елементів цивільного правопорушення.

На виконання рішення Рівненського міського суду від 7 вересня 2012 року державним виконавцем відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції було відкрито виконавче провадження № 35398641, в ході здійснення якого 15 листопада 2013 року заставне майно було продано з прилюдних торгів (аукціону). У зв'язку з реалізацією предмета застави право застави припинилося відповідно до ст. 593 ЦК України. Тому будь-які зобов'язання заставодавця, що стосуються предмета застави, також припинені з дня реалізації предмета застави.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про заставу» ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави несе власник заставленого майна, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження предмета застави заставодавець на вимогу заставодержателя зобов'язаний надати рівноцінний предмет або, якщо це можливо, відновити знищений чи пошкоджений предмет застави.

Таким чином обраний позивачем спосіб захисту своїх порушених прав не узгоджується із законом.

Покликаючись на ці обставини, відповідачка ОСОБА_1 рішення місцевого суду вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у справі нове рішення про відмову у задоволенні позову.

В запереченні на апеляційну скаргу позивач рішення місцевого суду вважав законним та обґрунтованим і просив апеляційний суд залишити його без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Частиною 1 ст. 303 ЦПК України встановлено, що під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

З матеріалів справи вбачається, що 20 липня 2007 року між ВАТ АБ «Укргазбанк», правонаступником якого є ПАТ АБ «Укргазбанк», і ОСОБА_2 був укладений кредитний договір № 06/07/К-МБ-04, за яким ОСОБА_2 отримав у банку кредит у розмірі 20 000 доларів США під 14 % річних строком до 19 липня 2009 року (а. с. 4-8).

Для забезпечення виконання кредитних зобов'язань ОСОБА_2 20 липня 2007 року між банком і відповідачкою ОСОБА_1 було укладено договір застави № 06/07/3-МБ-04, предметом якого став легковий автомобіль MERCEDES BENZ ML 430, реєстраційний номер НОМЕР_1, кузов НОМЕР_2, 1999 року випуску, який залишився у володінні заставодавця. Вартість предмета застави сторонами у договорі була визначена в сумі 179 900 грн. (а. с. 9-13).

Банк свої зобов'язання перед позичальником виконав, а боржник - порушив.

Як убачається з виконавчого листа на а. с. 54, з метою погашення допущеної ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 06/07/К-МБ-04 від 20 липня 2007 року в сумі 11228 доларів США та 50771,46 грн. рішенням Рівненського міського суду від 7 вересня 2012 року було звернено стягнення на предмет застави - належний відповідачці автомобіль (а. с. 54).

Проте під час проведення виконавчих дій було встановлено, що вище зазначений транспортний засіб розукомплектовано.

У зв'язку із цим позивач звернувся до суду із позовом про захист своїх прав іпотекодержателя.

Зважаючи на те, що предмет застави знаходився у володінні заставодавця, відповідальність за псування і пошкодження заставленого майна повинна нести відповідачка, яка не вжила передбачених законом і договором сторін про заставу від 20.07.2007 р. заходів, необхідних для збереження предмета застави, допустила його розукомплектування та не відновила його.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Частиною 1 ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст.572 ЦК).

Відповідно до ст. 587 ЦК України особа, яка володіє предметом застави, зобов'язана, якщо інше не встановлено договором, вживати заходів, необхідних для збереження предмета застави, утримувати предмет застави належним чином, негайно повідомляти другу сторону договору про виникнення загрози знищення або пошкодження предмета застави. Заставодавець, який володіє предметом застави, у разі втрати, псування, пошкодження або знищення заставленого майна з його вини зобов'язаний замінити або відновити це майно, якщо інше не встановлено договором.

Пунктом 3.3. договору застави сторін передбачено, що заставодавець зобов'язаний сплачувати усі передбачені законодавством податки та збори, пов'язані з користуванням предмета застави, вжити всіх заходів, необхідних для збереження предмета застави, включаючи проведення капітального та поточного ремонту, не пізніше двох календарних днів з моменту виявлення втрати або пошкодження предмета застави сповістити про це в письмовій формі заставодержателя, а також сповіщати заставодержателя про всі зміни, що відбулися, стосовно обставин, передбачених у п. 2.3. дійсного договору, не пізніше 1 доби з часу, коли ці зміни стались.

Згідно з п. 4.1. договору застави в разі невиконання чи неналежного виконання зобов'язань, передбачених дійсним договором, винна сторона відшкодовує іншій стороні усі завдані у зв'язку з цим збитки.

З оскаржуваного рішення вбачається, що визначаючи розмір збитків, яких зазнав позивач як заставодержатель унаслідок пошкодження предмета застави, місцевий суд виходив з різниці між заставною вартістю автомобіля, яка була визначена сторонами в договорі застави 20 липня 2007 року в сумі 179 900 грн., та його залишковою вартістю внаслідок розукомплектування в сумі 80 672 грн., що була визначена експертом у червні 2013 року в процесі здійснення виконавчого провадження, тобто після спливу 6 років, протягом яких транспортний засіб продовжував знаходитися в експлуатації (а. с. 15).

Проте погодитися з таким підходом суду першої інстанції до вирішення спору сторін колегія суддів не може, оскільки у цьому випадку не враховується експлуатаційний знос автомобіля за 6 років.

Статтею 589 ЦК України встановлено, що в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Однак згідно із законодавством заставодавець відповідає перед заставодержателем за виконання боржником основного зобов'язання винятково в межах вартості предмета застави.

Тому за наведених обставин суду першої інстанції з метою вирішення спору сторін необхідно було виходити не з вартості предмета застави, визначеної у договорі застави від 20.07.2007 року, а з вартості предмета застави, за яку він міг бути реалізований як нерозукомплектований транспортний засіб з метою погашення допущеної ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором № 06/07/К-МБ-04 від 20 липня 2007 року в сумі 11228 доларів США та 50771,46 грн., що була визначена рішенням Рівненського міського суду від 7 вересня 2012 року про звернення стягнення на предмет застави.

Як убачається зі Звіту про оцінку автомобіля MERCEDES BENZ ML 430, 1999 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить ОСОБА_1, складеного 4 червня 2013 року ПП «Експерт-Рівне-Консалт» на замовлення Відділу ДВС Рівненського міського управління юстиції у процесі здійснення виконавчого провадження, ринкова вартість цього транспортного засобу, що був предметом застави, якби він не був розукомплектованим, експертом-оцінювачем станом на червень 2013 року була визначена в сумі 108672 грн., а його залишкова ринкова вартість після розукомплектування - в сумі 80 672 грн.

Ці висновки експерта-оцінювача, як пояснив представник банку в судовому засіданні апеляційного суду, ним були оскаржені, однак скаргу було відхилено. Отже, зазначений висновок експерта-оцінювача, залишився чинним. Інших даних про ринкову вартість заставленого транспортного засобу на час звернення на нього стягнення сторонами суду не надано.

Таким чином, позивач з метою погашення кредитної заборгованості ОСОБА_2 в сумі в сумі 11228 доларів США та 50771,46 грн., визначених рішенням Рівненського міського суду від 7 вересня 2012 року, міг розраховувати отримати внаслідок реалізації заставного майна 108672 грн., що не перевищує кредитної заборгованості позичальника.

Тому враховуючи наведені обставини, незважаючи на те, що розукомплектований транспортний засіб ДВС був проданий всього за 38184 грн. (а. с. 47), відповідачка на підставі правил ст. 587 ЦК України та умов укладеного сторонами договору зобов'язана відшкодувати позивачу збитки в сумі 28000 грн. (108 672 - 80 672), тобто суму коштів, яка необхідна для відновлення пошкодженого майна, що було предметом застави.

Покликання апелянта в апеляційній скарзі на те, що у зв'язку із реалізацією предмета застави відповідно до ст. 593 ЦК України припинилося право застави, не заслуговують на увагу, оскільки у даній справі йдеться не про звернення стягнення на предмет застави, а про відшкодування збитків, завданих неналежним зберіганням заставного майна.

Доводи відповідачки про обрання позивачем неналежного способу захисту своїх порушених прав не ґрунтуються на законі.

З урахуванням викладеного оскаржуване рішення місцевого суду не в повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, через що підлягає частковим зміні та скасуванню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 509, 526, 572, 587, 589, 593 ЦК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду від 12 березня 2014 року частково скасувати та змінити, зменшивши суму відшкодування збитків, які були завдані неналежним зберіганням заставного майна та підлягають стягненню з відповідачки ОСОБА_1 на користь позивача ПАТ АБ «Укргазбанк» з 99 228 грн. до 28 000 (двадцять вісім тисяч) грн., а суму судового збору з 992,28 до 280 (двісті вісімдесят) грн.

В решті рішення місцевого суду залишити без змін, а подану апеляційну скаргу відхилити.

Стягнути з ПАТ АБ «Укргазбанк» на користь відповідачки ОСОБА_1 356 (триста п'ятдесят шість) грн. 13 коп. судових витрат, понесених при поданні апеляційної скарги.

Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді: