Рішення № 38737695, 19.05.2014, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/4632/14 Справа № 209/5386/13-ц Головуючий у 1 й інстанції - Гнєзділов В. Є. Доповідач - Козлов С.П.Категорія 27

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 травня 2014 року м. Дніпропетровськ Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого: Козлова С.П.,

суддів: Каратаєвої Л.О., Прозорової М.Л.,

при секретарі: Савеленко О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И Л А:

В жовтні 2013 року позивач звернувся до суду з таким позовом посилаючись на те, що за договором № SAMDN34000006243274 від 16 березня 2006 року відповідач отримав у нього кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, але свої зобов'язання за договором не виконує і станом на 30.09.2013 року має заборгованість в розмірі 25148,65 грн., яку позивач просив стягнути на його користь з відповідача.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованість за кредитним договором № SAMDN34000006243274 від 16 березня 2006 року у розмірі 25148,65 грн. (6124,49 грн. - заборгованість за кредитом, 17350,41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1173,75 грн. - штраф (процентна складова), та вирішено питання про розподіл судових витрат по справі.

Посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального і процесуального права ОСОБА_2 в апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду та відмовити в позові банку.

Розглянувши справу в межах доводів скарги, колегія суддів вважає, що вона підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню з наступних підстав.

Стягуючи з відповідача на користь позивача спірну заборгованість за кредитним договором суд виходив з того, що заявлені вимоги банку обґрунтовані і він не пропустив трирічний строк позовної давності для звернення до суду з цим позовом.

З таким висновком суду повністю погодитися не можна.

За змістом ст. ст. 256, 257, 267 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Як вбачається з матеріалів справи, 16 березня 2006 року сторони уклали кредитний договір № SAMDN34000006243274, згідно якого ОСОБА_2 отримав у позивача кредит у розмірі 3500 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користуванням кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, підтвердивши підписом у заяві свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання банківських послуг, правилами користування платіжною карткою складає між ним та банком такий договір, після чого свої зобов'язання банк виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит у зазначеному розмірі, а останній свої зобов'язання не виконав і станом на 30 вересня 2013 року має заборгованість у розмірі 25148,65 грн., яка складається з 6124,49 грн. - заборгованість за кредитом, 17350,41 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 500 грн. - штраф (фіксована частина), 1173,75 грн. - штраф (процентна складова).

Згідно вказаної заяви ОСОБА_2 від 16 березня 2006 року строк дії кредитного ліміту відповідає строку дії карти та, як видно із заперечень відповідача на позов і його пояснень в судовому засіданні, карта НОМЕР_1 йому була видана банком 28 березня 2006 року із зазначенням строку її дії 3 роки, по закінченні якого карта була заблокована, іншого строку чи його продовження сторонами не встановлювалося, другої карти йому не видавалась, що визнано представником позивача і не спростовано ніякими доказами в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Між тим, задовольняючи позов банку суд наведені норми закону та обставини справи залишив поза увагою і не врахував, що відповідно до п. 3.1.1. Правил користування платіжною карткою строк дії карти зазначено на лицевій стороні карти (місяць і рік), карта дійсна до останнього дня вказаного місяця, а відтак, укладений між сторонами кредитний договір є чинним у межах строку дії карти, який сплив 28 березня 2009 року, в той час коли з таким позовом банк звернувся до суду в жовтні 2013 року з пропуском встановленого законом трирічного строку позовної давності, про застосування якого відповідач заявляв при розгляді справи, при цьому поважних причин пропуску цього строку позивач не навів і питання про його поновлення перед судом не ставив, що є підставою для відмови в задоволенні пред'явленого ним позову.

Такий висновок узгоджується з постановою Верховного Суду України від 19 березня 2014 року, прийнятої у справі за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за наслідками розгляду заяви ОСОБА_3 про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, яка згідно зі ст. 3607 ЦПК є обов'язковою для всіх судів України.

Позивачем не надано суду доказів досягнення між сторонами при укладенні кредитного договору угоди щодо автоматичної його пролонгації на новий термін після закінчення зазначеного в карті строку, а назва долучених до позову Умов та правил надання банківських послуг, згідно п. 9.12 яких передбачена дія договору протягом 12 місяців з моменту підписання з автоматичним лонгуванням його на новий термін, якщо жодна зі сторін не проінформує іншу сторону про припинення його дії, та на які позивач посилався в обґрунтування своїх заявлених вимог, не відповідає змісту заяви відповідача щодо ознайомлення з наданими йому банком документами та положення таких Умов в частині строку дії договору суперечить визначеному в карті трирічному строку, тому цей документ не може бути належним доказом в підтвердження позову банку.

З урахуванням наведеного рішення суду, як постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог банку за пропуском ним строку позовної давності на підставі ст. 309 ЦПК України та ст. 267 ЦК України.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Дніпродзержинська від 14 березня 2014 року скасувати.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Судді: