Ухвала суду № 38732437, 16.05.2014, Одеський апеляційний адміністративний суд

----------------------

У Х В А Л А

16 травня 2014 р.м.ОдесаСправа № 2-а/1570/7861/11

Категорія:8.3.3. Головуючий в 1 інстанції: Стефанов С. О. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

доповідача, судді - Димерлія О.О.

суддів - Романішина Л.В., Запорожана Д.В.

за участю секретаря - Цуцкірідзе М.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еногруп» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2010 року позивач звернувся до суду з вказаним вище адміністративним позовом та, посилаючись на хибність висновків податкового органу викладених в акті перевірки щодо встановлення ознак нікчемності правочинів з придбання пробки коркової, кольматированої, агломерированої та інших комплектуючих для виготовлення винно-коньячної продукції, просив суд визнати неправомірними та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси від 27 вересня 2011 року №0002022301, №0002032301 та №0002042301.

За наслідками розгляду адміністративного позову Одеським окружним адміністративним судом 28 листопада 2011 року ухвалено постанову про задоволення адміністративного позову ТОВ «Еногруп».

Суд першої інстанції визнав протиправними та скасував податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси від 27 вересня 2011 року №0002022301, №0002032301 та №0002042301.

Приймаючи означене рішення, Одеський окружний адміністративний суд виходив з того, що укладені між позивачем та ТОВ «Термокор» угоди не віднесені законом до нікчемних, а також відсутні судові рішення про визнання їх недійсними. Також суд зазначив, що ДПІ, приймаючи оскаржувані рішення, не могла керуватися лише припущеннями щодо фіктивності (нікчемності) укладених угод. Висновки про те, що угоди між ТОВ «Еногруп» і ТОВ «Термокор» очевидно суперечать інтересам держави та суспільства не підтверджені відповідними доказами або рішеннями суду.

В апеляційній скарзі ДПІ у Суворовському районі м.Одеси, не обґрунтовуючи вимог та не зазначаючи у чому полягає неправильність чи неповнота дослідження доказів і встановлення обставин у справі та (або) застосування норм права, просить суд скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове - про відмову у задоволенні адміністративного позову.

Суд апеляційної інстанції заслухав суддю-доповідача, розглянув та обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив матеріали справи та вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Перевіряючи повноту з'ясування судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування правових норм, апеляційний суд звертає увагу на таке.

З матеріалів справи вбачається, що згідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, ст.77, ст.81 Податкового кодексу України, відповідно до плану-графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання, у період з 26.07.2011р. по 06.09.2011р., державними податковими ревізорами-інспекторами ДПІ у Суворовському районі м.Одеси та ДПА в Одеській області проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Еногруп» (код за ЄДРПОУ 33568452) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р., валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010р. по 31.03.2011р., за результатами якої складено акт перевірки №4039/23-1/33568452 від 13.09.2011р.

У висновках акту перевірки вказано про порушення позивачем: п.п.5.2.1 п.5.2, п.5.1 ст.5, п.п.11.2.1 п.11.2 ст.11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого ТОВ «Еногруп» занижено податок на прибуток за І квартал 2011 року на суму 730465 грн.; п.4.1 ст.4, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», п.185.1 ст.185, п.187.1 ст.187, п.198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого товариством занижено податок на додану вартість на загальну суму 483643 грн. (в т.ч. по періодах: червень 2010 року - 242607 грн. (заниження), березень 2011 року - 242480 грн. (заниження), жовтень 2010 року - 1444 грн. (завищення); зменшення рядку 24 «Залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду» податкової декларації з податку на додану вартість за березень 2011 року на 101569 грн.

Зокрема, в акті перевірки зазначено, що на формування валових витрат та податкового кредиту позивача у перевіряємому періоді мало вплив здійснення договірних відносин з контрагентом ТОВ «Термокор» згідно договорів поставки №2011026-01 від 26.01.2011р. та №28031 від 28.03.2011р. При розгляді правомірності відображення у податковому обліку даних операцій встановлено, що від ДПІ у Малиновському районі м.Одеси отримано довідку від 07.06.2011р. №180/23-214/37420742 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «Термокор» за березень 2011 року», якою встановлено нікчемність угод, укладених ТОВ «Термокор» з ТОВ «ВИНПАК», ТОВ «Сакбі», ТОВ «Глобал Трейдис», ТОВ «Еногруп». Згідно вказаної довідки ТОВ «Термокор» визнано вигодотранспортуючим суб'єктом господарювання, який значиться у розшифровках податкового кредиту контрагентів-покупців та формує податкову вигоду вигодонабувачам у тому числі вигодо транспортуючих суб'єктів, серед яких ТОВ «Еногруп», є вірогідною податковою ямою. Товариство не могло здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Угоди на придбання товарів, укладені ТОВ «Термокор» на постачання товарів на адресу ТОВ «Еногруп» укладені без мети настання реальних наслідків, зазначені договори відповідно до п.1, п.2 ст.215, п.1, п.5 ст.203 Цивільного кодексу України є нікчемними і в силу ст.216 Цивільного кодексу України не створюють юридичних наслідків, крім тих, що пов'язанні з їх недійсністю.

На підставі акту перевірки №4039/23-1/33568452 від 13.09.2011р. ДПІ у Суворовському районі м.Одеси 27.09.2011р. прийнято податкові повідомлення-рішення:

- №0002022301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в розмірі 913081 грн. (в т.ч. за основним платежем - 730465 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 182616 грн.);

- №0002032301, яким товариству збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в розмірі 604915 грн. (в т.ч. за основним платежем - 483643 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 121272 грн.);

- №0002042301, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість в розмірі 101569 грн. та нараховано штрафні санкції в сумі 25392 грн.

Задовольняючи позов ТОВ «Еногруп» про визнання недійсними та скасування вказаних податкових повідомлень-рішень суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, на якого ч.2 ст.71 КАС України покладено обов'язок доказування в адміністративному суді правомірності прийнятих ним рішень, не доведено наявність порушень, зафіксованих актом перевірки №4039/23-1/33568452 від 13.09.2011р. Колегія суддів погоджується з таким висновком Одеського окружного адміністративного суду.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 вказаного Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п.7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими податковими накладними, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену податковими накладними.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно до п.198.2 ст.198 Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг чи дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Кодексу податковий кредит звітного періоду складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Приписами п.198.6 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції; 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Ознаками відсутності реального характеру операції є: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг; відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів; облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій; здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Факт вчинення певних господарських операцій, та правомірність подальшого відображення їх у бухгалтерському та податковому обліку, можливо досліджувати лише на підставі вивчення первинних документів платника податків.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для відображення у бухгалтерському обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують та підтверджують факти здійснення господарських операцій і які повинні мати визначені цим Законом та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, обов'язкові реквізити.

Як вбачається з матеріалів справи, у перевіряємий період між ТОВ «Еногруп» (Покупець) та ТОВ «Термокор» (Продавець) укладено договори поставки №2011026-01 від 26.01.2011р. та №28031 від 28.03.2011р., за умовами яких Продавець передає (поставляє), а Покупець приймає та оплачує товар.

Вказані договори підписані директорами підприємств, які мали повноваження на укладення угод, їх підписи завірені відповідними печатками підприємств.

На виконання умов зазначених договорів ТОВ «Еногруп» прийнято товар (пробка коркова, кольматирована, агломерирована та інші комплектуючі для виготовлення винно-коньячної продукції) у ТОВ «Термокор» та сплачено продавцю грошові кошти, що підтверджується наявними в матеріалах справи: специфікаціями до договорів, видатковими накладними №РН-1103141 від 14.03.2011р., №РН-1103145 від 14.03.2011р., №РН-1103144 від 14.03.2011р., №РН-1103143 від 14.03.2011р., №РН-1103142 від 14.03.2011р., №РН-1103185 від 18.03.2011р., №РН-1103184 від 18.03.2011р., №РН-1103183 від 18.03.2011р., №РН-1103182 від 18.03.2011р., №РН-1103181 від 18.03.2011р., №РН-1103303 від 30.03.2011р., №РН-1103302 від 30.03.2011р., №РН-1103301 від 30.03.2011р., №РН-1103281 від 28.03.2011р., податковими накладними №5 від 14.03.2011р., №4 від 14.03.2011р., №8 від 14.03.2011р., №7 від 14.03.2011р., №6 від 14.03.2011р., №18 від 30.03.2011р., №14 від 18.03.2011р., №13 від 18.03.2011р., №12 від 18.03.2011р., №11 від 18.03.2011р., №10 від 18.03.2011р., №15 від 28.03.2011р., №19 від 30.03.2011р., №17 від 30.03.2011р., товарно-транспортними накладними від 14.03.2011р., 18.03.2011р., 28.03.2011р., 30.03.2011р.

Матеріалами справи документально підтверджені факти фактичного придбання та ввезення ТОВ «Термокор» на митну територію України пробки коркової, кольматированої, агломерированої та інших комплектуючих для виготовлення винно-коньячної продукції, про що свідчать надані позивачем відповідні контракти постачальника з неризедентами, вантажно-митні декларації.

Отриманий у ТОВ «Термокор» товар ТОВ «Еногруп» в подальшому був реалізований покупцям ТОВ «Агрофірма «Золота Балка», ЗАТ «Одесавинпром», ТОВ «ПТК «Шабо», що підтверджується наявними в матеріалах справи договорами, специфікаціями до них, видатковими, податковими й товарно-транспортними накладними. Тобто, позивачем доведено факт подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

В акті перевірки відсутні відомості щодо того, що на момент проведення перевірки позивачем не надано до перевірки податкові накладні, або податкові накладні оформлені із порушеннями пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість». Слід зазначити, що жодних зауважень з приводу наданих позивачем доказів та первинних документів на обґрунтування відсутності факту виконання позивачем умов господарських договорів з контрагентом відповідач ні до суду першої, а ні до суду апеляційної інстанцій не надав.

Більше того, позивачем доведено, що при укладенні договорів він переконався у тому, що підприємство-контрагент було зареєстроване у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України, а також зареєстроване як платник податку на додану вартість і мало право на видачу податкових накладних.

У разі невиконання контрагентом (іншими особами - учасниками господарських операцій з контрагентами позивача в ланцюгу постачання товару) добросовісного платника податків зобов'язань по сплаті податку до бюджету, негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтвердили той факт, що під час здійснення господарської діяльності з безпосереднім контрагентом позивач був обізнаний про обставини діяльності його контрагентів.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Згідно ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами; правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Оскільки встановлено, що договори з контрагентом ТОВ «Термокор» укладені у письмовій формі, виконання вказаних договорів підтверджується первинними документами, тому суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що сторони договору діяли виключно для досягнення економічних результатів та з метою отримання прибутків у відповідності до ст.3 ГК України. Укладені договори відповідають вимогам ст.203 ЦК України, не порушують публічний порядок, не спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, недійсність таких договорів прямо законом не встановлена, а також такі договори судом недійсними не визнавалися, а отже є чинними.

Суд апеляційної інстанції вважає, що факт порушення контрагентами може мати податкові наслідки для платника, лише якщо податкова служба доведе, що платник діяв без достатньої обачливості і обережності, та йому мало бути відомо про порушення контрагентів, або його діяльність спрямована на отримання податкової вигоди при операціях переважно з контрагентами, які не виконують своїх податкових зобов'язань. Таким чином, наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ані актом перевірки, ані іншими матеріалами справи не встановлено жодного фактичного порушення саме позивачем вимог законодавства, яким регламентується порядок формування валових витрат та податкового кредиту, яке б позбавляло його права на формування валових витрат та податкового кредиту по взаємовідносинах з ТОВ «Термокор».

ДПІ при проведенні перевірки не надано належної оцінки наявним первинним документам позивача, невірно застосовано норми податкового законодавства, що призвело до прийняття незаконних повідомлень-рішень.

Заперечуючи проти позову та в обґрунтування вимог апеляційної скарги ДПІ зазначає, що контрагент позивача не міг здійснювати господарську діяльність через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу. Суд апеляційної інстанції визнає непереконливими такі твердження апелянта, оскільки такі висновки взято відповідачем з довідки ДПІ у Малиновському районі м.Одеси від 07.06.2011р. №180/23-214/37420742 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог формування податкового кредиту та податкових зобов'язань ТОВ «Термокор» за березень 2011 року», без самостійної перевірки таких обставин та без наявності жодного документального підтвердження таких доводів. Більше того, сама по собі наявність або відсутність у контрагентів окремих документів, транспортних засобів, нерухомості, земельних ділянок, певної кількості персоналу, не можуть являтися вичерпними ознаками неправомірності вчиненої господарської операції, якщо з інших даних вбачається фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю.

Не може погодитись апеляційний суд і з твердженням апелянта про необхідність вивчення платником податків всіх обставин можливостей здійснення господарських операцій його контрагентом постачальником товарів (робіт, послуг). На думку суду, при укладені договорів головним для суб'єкта господарювання є предмет договору, цінова політика, строки та спосіб доставки (виконання) предмету договору, розрахунки по договору (угоді), а також реєстрація постачальника як суб'єкта господарювання в органах виконавчої влади та допоміжна інформація про реєстрацію платником податку на додану вартість у органах податкової служби. Тому відповідач не має права наполягати на отримані додаткової інформації позивачем від його контрагента - постачальника товарів (робіт, послуг).

Враховуючи відсутність доказів на підтвердження обставин, на які посилається відповідач, вказуючи на нікчемність правочинів, укладених позивачем та ТОВ «Термокор», суб'єктивний та оціночний характер доводів, якими це підтверджується, наявність первинних документів та інших доказів на підтвердження товарності зазначених правочинів, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про незаконність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Апеляційний суд вважає, що при розгляді справи судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана відповідна правова оцінка. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, підстав для скасування рішення суду та задоволення апеляційної скарги не вбачається.

В силу ст.200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 185, 195, 196, 198 ч.1 п.1, 200, 205 ч.1 п.1, 206 КАС України, суд

УХВАЛИВ :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Суворовському районі м.Одеси залишити без задоволення, а постанову Одеського окружного адміністративного суду від 28 листопада 2011 року за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Еногруп» до Державної податкової інспекції у Суворовському районі м. Одеси про визнання недійсними та скасування податкових повідомлень-рішень- без змін.

Ухвала суду набирає законної сили негайно після її проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України на протязі двадцяти днів.

Суддя-доповідач: Димерлій О.О.

Судді: Романішин В.Л.

Запорожан Д.В.