Ухвала суду № 38726971, 28.04.2014, Голосіївський районний суд міста Києва

Справа № 752/2713/14-ц

Провадження № 4-с/752/52/14

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.04.2014 року м.Київ

Голосіївський районний суд м. Києва

в складі: головуючого судді Сальникової Н.М.,

секретаря Кондратенко М.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за скаргою представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії Відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції,-

встановив:

скаржник звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва зі скаргою на дії відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції з приводу не зняття арешту з майна боржника, який накладений на підставі виконавчого провадження про виконання рішення суду по справі №2-2145/11. З викладених у скарзі підстав (а.с.1-3) просив її задовольнити, зобов'язавши відділ державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції зняти арешт з майна боржника та виконати вимоги ч.1 ст.50 ЗУ «Про виконавче провадження».

В судовому засіданні заявник підтримав скаргу, підтвердив наявність у виконавчому провадженні за примусовим виконанням судового рішення у справі №2-2145/11 наявність прийнятих державним виконавцем рішень про стягнення з боржника виконавчого збору і витрат за проведення виконавчих дій та їх неоспорюваність, просив задовольнити скаргу.

Суб'єкт, дії якого оскаржуються не прибув в судове засідання, завчасно надіслав заяву про розгляд скарги за відсутності свого представника.

Суд заслухав заявника, оглянув матеріали виконавчого провадження №№39619821,28192657 з примусового виконання судового рішення у справі №2-2145/11, дослідивши матеріали справи, приходить до таких висновків.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Ч.1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що у разі закінчення виконавчого провадження (крім направлення виконавчого документа за належністю іншому органу державної виконавчої служби, офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, закінчення виконавчого провадження за рішенням суду, винесеним у порядку забезпечення позову чи вжиття запобіжних заходів, а також крім випадків нестягнення виконавчого збору або витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій), повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника, знімається, скасовуються інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення, а також провадяться інші дії, необхідні у зв'язку із завершенням виконавчого провадження.

Згідно налізу вказаної статті Закону, законодавцем встановлений виключний перелік обставин, коли у разі закінчення виконавчого провадження при поверненні виконавчого документу до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, арешт, накладений на майно боржника та інші вжиті державним виконавцем заходи примусового виконання рішення не знімаються чи/або не скасовуються.

З оглянутих у судовому засіданні матеріалів виконавчого провадження за№№39619821, 28192657 з примусового виконання судового рішення у справі №2-2145/11, судом встановлено та не оспорюється заявником, що у виконавчому провадженні (матеріали ВП 39619821, 28192657)державним виконавцем на боржника було накладено виконавчий збір у сумі 5746 грн 34 за невиконання у добровільному порядку у запропонований строк виконавчого листа №2-2145/11 від 07.04.2011 року та прийнято рішення про стягнення з боржника витрат у сумі 20 грн 00к. за проведення виконавчих дій. Прийняті рішення державним виконавцем ані представником, ані боржником неоспорені та не правомірними не визнавались.

Відповідно ст. 13 Закону України "Про державну виконавчу службу" гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців до вищестоящої посадової особи або до суду у порядку, встановленому законом.

Разом з тим, ч.3 ст.387 ЦПК України визначено, якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби і права чи свободи заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Враховуючи викладене, за відсутністю жодних доказів щодо оспорюваності та визнання неправомірними прийнятих державним виконавцем рішень з приводу стягнення з боржника судового збору та витрат на проведення виконавчих дій, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення скарги, а прийняті державними виконавцями відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції є такими, що вчинені відповідно до закону, в межах своїх повноважень і права чи свободи заявника не було порушено.

На підставі наведеного, керуючись ст.50 Закону України «Про виконавче провадження», ст.ст. 10, 11, 15, 58, 60, 208-210, 293-296, 386-388 ЦПК України,-

ухвалив:

відмовити у задоволенні скарги представника боржника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на дії Відділу державної виконавчої служби Ніжинського міськрайонного управління юстиції.

Ухвала може бути оскаржена шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів до Апеляційного суду м. Києва через Голосіївський районний суд м. Києва, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Суддя Н.М. Сальникова