Рішення № 38722363, 28.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №477/2385/13-ц 28.04.2014 28.04.2014 28.04.2014

Провадження №22-ц/784/1030/14

Головуючий у першій інстанції Саукова А.А.

Категорія 5 Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Рішення

Іменем України

28 квітня 2014 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого Лисенка П.П.,

суддів: Самчишиної Н.В., Серебрякової Т.В.,

з секретарем судового засідання Яценко Л.В.,

за участі:

представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_4,

відповідача ОСОБА_5,

третьої особи ОСОБА_6 та її представника - ОСОБА_7,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 - ОСОБА_8 рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2014 року, ухваленого по цивільній справі

за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя,

за позовом третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно,

ВСТАНОВИЛА:

29 серпня 2013 року ОСОБА_3 пред'явив вищевказаний позов до ОСОБА_5.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що з 22 серпня 2003 року по 17 липня 2012 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_5, від якого мають двох малолітніх дітей - сина ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, та дочку ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2.

За час подружнього життя, вони за спільні кошти побудували житловий будинок АДРЕСА_1 та зареєстрували право власності на ім'я ОСОБА_5

Посилаючись на те, що після припинення шлюбних відносин з відповідачем в добровільному порядку не можуть дійти згоди щодо користування вказаним майном, просив поділити зазначене майно.

28 листопада 2013 року позивач уточнив позовні вимоги зазначивши, що 26 вересня 2008 року на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого на ім'я відповідача, вони набули у спільну сумісну власність земельну ділянку, за місцем розташування вищевказаного будинку, площею 0,15 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, а тому також просив визнати за ним право власності на ? частку обумовленої земельної ділянки.

У листопаді 2013 року ОСОБА_6 вступила до участі у справі, як третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмету спору, посилаючись на те, що між нею та сторонами по справі була досягнута усна домовленість про будівництво спірного будинку АДРЕСА_1, як спільної власності. Кошти для будівництва вказаного майна надавала особисто вона своїй дочці ОСОБА_5 та її колишньому чоловікові ОСОБА_3, але право власності було оформлено лише на її дочку, оскільки вона знаходилась на той час за кордоном.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_6 просила визнати за нею право власності на ? частку житлового будинку, а за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 право власності по ? частці житлового будинку за кожним.

Рішенням Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_3 та ОСОБА_5 право власності по ? частці житлового будинку АДРЕСА_1, за кожним. В решті позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено. В задоволенні позовних вимог третьої особи з самостійними вимогами щодо предмета спору ОСОБА_6 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Не погодившись із судовим рішенням, представник третьої особи ОСОБА_6 - ОСОБА_8, подав апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення районним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ухвалене рішення вважав незаконним та необґрунтованим, просив його скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_6

Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині поділу житлового будинку, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що спірне майно є спільною сумісною власністю сторін та їх частки, як дружини та чоловіка, є рівними.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, суд керувався тим, що остання не надала переконливих доказів, що нею та подружжям ОСОБА_3 було створено спільну сумісну власність, а також доказів щодо її участі у створені цієї власності та на підтвердження існування між ними будь-якої угоди (домовленості) щодо прав власності на спірний житловий будинок.

З такими висновками районного суду колегія суддів в повній мірі не може погодитися з огляду на наступне.

Згідно з приписами ст.5 ЦК України та п.4 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу, норм розділу VII Прикінцевих положень СК України, правовий статус майна щодо якого виник спір, визначається нормами матеріального права, яке діяло на час його придбання (утворення).

В силу ст.ст.60-72 СК України та постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» - майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України, ч.3 ст.368 ЦК України), відповідно до частин 2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом, зокрема, об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя, а також ним можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо.

Вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім'ї, створює обов'язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім'ї.

Подружжя має право домовитися між собою про порядок користування майном, що йому належить на праві спільної сумісної власності.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності повинно беззастережно дотримуватися подружжям.

Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.

Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Як вбачається з матеріалів справи, з 22 серпня 2003 року сторони зареєстрували шлюб.

За рішенням Жовтневого районного суд Миколаївської області від 04 липня 2012 року шлюб між ними був розірваний. Рішення набрало законної сили 17 липня 2012 року (а.с.6).

За час шлюбу сторони побудували нерухоме майно - житловий будинок АДРЕСА_1 (а.с.8,9).

Згідно зі свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 03 грудня 2009 року, виданим на підставі рішення виконкому Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області №129 від 19 листопада 2009 року, вказаний будинок зареєстрований на праві власності на ім'я ОСОБА_5(а.с.7, 64-65).

На підставі рішення Воскресенської селищної ради Жовтневого району Миколаївської області 17 квітня 2008 року за №6 ОСОБА_5 отримала у власність земельну ділянку площею 0,15 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку, виданого Воскресенською селищною радою 26 вересня 2008 року (а.с.96).

Вирішуючи спір по суті, районний суд виходив з того, що житловий будинок, в силу вимог ст.ст.60,61,69-71 СК України, є спільним сумісним майном, право на яке має кожний з них в рівних частках.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновками суду щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, з огляду на таке.

За приписами ч.1 ст.328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч.1 ст.1130 ЦК України за договором про спільну діяльність (учасники) зобов'язуються спільно діяти без створення юридичної особи для досягнення певної мети, що не суперечить законові.

З пояснень сторін та матеріалів справи встановлено, що між сторонами в усній формі було укладено договір про спільну діяльність, предметом якої було будівництво спірного житлового будинку, який в рівних частках повинен був стати спільною частковою власністю сторін.

Тобто, в договорі про спільну діяльність сторони визначили правовий режим спірного майна, порядок покриття витрат на його будівництво та порядок використання майна.

Відповідно до положень ч.1 ст.218 ЦК України цей договір є дійсним, оскільки його нікчемність законом прямо не передбачена, а тому колегія суддів вважає, що сторони набули певних права та обов'язків за вказаним договором та кожний з них має рівні з іншими права на частку у вказаному вище житловому будинку.

При цьому, ОСОБА_5 та ОСОБА_3 свою частку визначили спільно у розмірі 2/3 часток у будинку.

Вказані обставини знайшли своє підтвердження письмовими доказами та не заперечувалась учасниками процесу у судовому засіданні (протилежного суду не надано).

Будь - яких інших домовленостей щодо статусу спірного майна між сторонами не узгоджувалось.

Отже, вирішуючи справу, колегія суддів вважає, що ОСОБА_6 надавши суду переконливі докази про власну участь у набутті спірного майна та укладенні угоди про створення спільної власності, довела що вказаний будинок є об'єктом спільної власності сторін.

Оскільки суд першої інстанції був іншої думки та відмовив в задоволенні позовних вимог ОСОБА_6, то зазначений висновок слід привести в дію рішенням апеляційного суду.

За такого, відповідно до вимог п.1.4 ч.1 ст.309 ЦПК України рішення районного суду в частині поділу будинку підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3 та позовних вимог ОСОБА_6

Крім того, відповідно до ст.88 ЦПК України слід провести й розподіл судових витрат, понесених сторонами в обох судових інстанціях та стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 147 грн. судового збору, а також з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 по 609 грн. судового збору з кожного.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга в межах її доводів, на підставі ст.308 ЦПК України, підлягає частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.303,309,316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу представника третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду Миколаївської області від 10 лютого 2014 року в частині поділу житлового будинку та розподілу судових витрат скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_5 про поділ житлового будинку, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, та позовні вимоги третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору ОСОБА_6 до ОСОБА_3 і ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.

Визнати за ОСОБА_6 право власності на 1/3 частку житлового будинку АДРЕСА_1.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 147 (одна тисяча сто сорок сім) грн. 00 коп. судового збору.

Стягнути з ОСОБА_5, ОСОБА_3 на користь ОСОБА_6 по 609 (шістсот десять) грн. 00 коп. судового збору з кожного.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржено у касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: