Постанова № 38720376, 29.11.2013, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 листопада 2013 р. Справа № 804/12210/13-а

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Дєєва М.В., при секретарі судового засідання Пополітові І.М., за участю представників: позивача - Кощеєвої А.В., відповідача - Волошиної В.В., Горнака Г.Є., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбер»

до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі

м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення,-

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Скайбер» звернулося до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області, в якому просить, з урахуванням уточнень, визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0004622220 від 20.08.2013 року про сплату податку на прибуток на суму 12189144 грн. та штрафних санкцій на суму 3017030 грн. 25 коп.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем було проведено планову виїзну перевірку ТОВ «Скайбер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, на підставі якої було винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Позивач вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки необґрунтованими, винесене податкове повідомлення - рішення таким, що прийняте з порушенням норм чинного законодавства, а тому воно підлягає скасуванню.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись, при цьому, на обставини, викладені у позовній заяві.

Представники відповідача проти задоволення позовних вимог заперечували, посилаючись на надані суду письмові заперечення, у яких зазначено, що відповідачем була проведена перевірка позивача в ході якої встановлені порушення вимог діючого законодавства, в результаті чого ТОВ «Скайбер», за наслідками яких складено акт перевірки та винесено оскаржуване податкове повідомлення - рішення. Зазначене податкове повідомлення - рішення відповідач вважає правомірним та таким, що скасуванню не підлягає, у зв'язку з чим, вважає, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, заслухавши пояснення представників сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до п.п. 20.1.4. п. 20.1. ст. 20 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків (крім Національного банку України) в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно з п. 75.1. ст. 75 Податкового кодексу України, органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Відповідно до ст.75.1.2. статті 75 Податкового кодексу України (далі - ПК України), документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальна планова перевірка проводиться відповідно до плану - графіка перевірок.

З матеріалів справи вбачається, що у період з 11.03.2013 року по 12.04.2013 року, на підставі направлень від 11.03.2013 року, згідно п.. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20, п. 75.1 ст. 75, п. 82.1 ст. 82 Податкового кодексу України, відповідно до плану - графіка проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання та наказу ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська ГУ Міндоходів у Дніпропетровській області від 28.02.2012 року № 220, проведена планова виїзна перевірка ТОВ «Скайбер» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2010 року по 31.12.2012 року, про що складено акт перевірки № 1151/22-2/36162367 від 19.04.2013 року.

Згідно висновків акту перевірки, позивачем порушено вимоги :

-п. 1.22 ст.1, п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4, п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.5 ст. 135, п.п. 14.1.257 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, підприємством 12189144 грн., в тому числі за 1 квартал 2010 року - 296201 грн., 2 квартал 2010 року - 408513 грн., 3 квартал 2010 року - 132301 грн., 4 квартал 2010 року - 66346 грн., 1 квартал 2011 року - 40430 грн., 2 квартал 2011 року - 36790 грн., 3 квартал 2011 року - 36796 грн., 4 квартал 2011 року - 7011 грн., 1 квартал 2012 року - 6381 грн., 2 квартал 2012 року - 2196461 грн., 3 квартал 2012 року - 4481168 грн., 4 квартал 2012 року - 4480745 грн.;

-п.п. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, п. 8.1 ст.8, ст.16, п. 19.2 ст. 19 Закону України «Про податок з доході фізичних осіб», в частині не нарахування, не утримання та не перерахування до бюджету податку з суми доходу, виплаченого гр. ОСОБА_4 у ІІ кварталі 2010 року, що призвело до недобору податку на доходи фізичних осіб в сумі 540 грн.

29.05.2013 року на підставі висновків перевірки податковим органом винесено податкове повідомлення - рішення № 0001871510 про сплату податку на прибуток на суму 12189144 грн. та штрафних санкцій на суму 3047286 грн.

Не погодившись з прийнятим податковим повідомленням - рішенням ТОВ «Скайбер» було подано до Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області скаргу за вих. № 0606/01 року від 06.06.2013 року.

05.08.2013 року Головне управління Міндоходів у Дніпропетровській області листом за вих. № 1607/10/10-25 скасовано податкове повідомлення - рішення ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровська від 29.05.2013 року №0001871510 в частині збільшення грошового зобов'язання ТОВ «Скайбер» з штрафної санкції у сумі 30255 грн. 75 коп. по податку на прибуток, а у іншій частині зазначене рішення залишено без змін, а скаргу без задоволення.

20.08.2013 року ДПІ у АНД районі м. Дніпропетровськ Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області винесено податкове повідомлення - рішення № 0004622220 про сплату податку на прибуток на суму 12189144 грн. та штрафних санкцій на суму 3017010 грн. 25 коп.

Суд вважає винесене податкове повідомлення - рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, з огляду на наступне.

Перевіркою встановлено, що між ТОВ «Скайбер» та ПАТ «Дніпронафтопродукт», між ТОВ «Скайбер» та ТОВ «Вест-Траст» були укладені договори комісії на придбання товарів № 0411/09-1 від 04.11.2009 року та № 245-2009/К від 01.10.2009 року. У вищевказаних договорах ТОВ «Скайбер» виступає комісіонером, а ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Вест-Траст» - комітентами. Відповідно до умов зазначених договорів ТОВ «Скайбер» отримало авансові платежи на суму 18142407 грн. та 6943425 грн. Отримані грошові кошти були використані ТОВ «Скайбер» для власних господарських потреб. Ці грошові кошти були повернуті комітентам, за їх вимогою, у період з червня 2011 року по жовтень 2012 року.

У акті перевірки зазначено, що податковий орган вважає ТОВ «Скайбер», ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Вест-Траст» підприємствами однієї фінансово-промислової групи «Приват», що свідчить про обізнаність та пов'язаність зазначених підприємств. Враховуючи це, вищевказані договори комісії, укладені між ТОВ «Скайбер», ПАТ «Дніпронафтопродукт» та ТОВ «Вест-Траст» мають юридичну форму - не договору комісії, а поворотної фінансової допомоги.

У зв'язку з чим, відповідач робить висновок про порушення ТОВ «Скайбер» вимог п.1.22 ст.1, 5 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п.135.5 ст.135. .257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження валового доходу на 2871425 грн.

Суд не погоджується з вищевказаними висновками податкового органу, з огляду на наступне.

Згідно ст.1011 Цивільного кодексу України, за договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням другої сторони (комітента) за плату вчинити один або кілька правочинів від свого імені, але за рахунок комітента.

Відповідно ст.1046 Цивільного кодексу України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

При цьому, зі змісту п. 9.1 договорів комісії, вбачається, що вони вступають в силу з моменту внесення грошових коштів, призначених для придбання продукції.

Згідно п.2.1 договорів, комітент зобов'язаний забезпечити комісіонера всім необхідним для укладення та виконання договору, передбаченого п.1.1 договору комісії.

Таким чином, для початку дії договорів комісії комітенти були зобов'язані перерахувати ТОВ «Скайбер» 52200000 грн. та 18619290 грн.

У відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу (загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину).

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 3 ст. 215 ЦК України закріплено, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно з частиною першою ст.216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Крім того, поняття правочину, що порушує публічний порядок надано у Постанові Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». Пункт 18 даної Постанови передбачає «перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦКУ: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або законне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Отже, підставами для визнання договору недійсним є недотримання сторонами при укладенні такого договору вимог ст. 203 Цивільного кодексу України, недійсність такого договору прямо не передбачена законом, а одна із сторін або інша зацікавлена сторона вважає, що договір укладений з порушенням ст. 203 ЦКУ, то такий договір може бути визнаний недійсним тільки в судовому порядку. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Суд звертає увагу на те, що будь - якого судового рішення про недійсність договорів комісії з ТОВ «Вест - Транс» та ПАТ «Дніпронафтопродукт» суду не надано.

Крім того, перевіркою встановлено, що у жовтні 2010 року до складу учасників ТОВ «Скайбер» були прийняті нові учасники - нерезиденти. Розмір статутного капіталу збільшився до 1326759542 грн. 92 коп. Грошові кошти були внесені на рахунок ТОВ «Скайбер», але учасникам-нерезидентам було відмовлено у реєстрації іноземних інвестицій.

Згідно протоколу загальних зборів № 16/05-1 від 16.05.2012 року учасники - нерезиденти вийшли зі складу учасників ТОВ «Скайбер».

Станом на 31.12.2012 року розрахунки з нерезидентами, що вийшли зі складу учасників товариства, не здійснені.

На підставі вищевказаного податковий орган дійшов висновку, що грошові кошти у сумі 940569895грн., внесені учасниками - нерезидентами до статутного фонду ТОВ «Скайбер» та не повернуті засновникам при їх виході зі складу учасників товариства, є поворотною фінансовою допомогою з моменту виходу цих учасників-нерезидентів, у зв'язку з чим, відповідач вважає, що ТОВ «Скайбер» порушено вимоги п.1.22 ст.1, п.п.4.1.6 п.4.1 ст.4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», п. 135.5 ст.135. пп. 14.1.257 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, що призвело до заниження валового доходу на 53109988 грн., що є сумою процентів, умовно нарахованих на суму поворотної фінансової допомоги.

Суд звертає увагу на те, що рішеннями Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду, копії яких долучені до матеріалів справи, визнано внесеними до статутного фонду ТОВ «Скайбер» грошові кошти учасників - нерезидентів іноземними інвестиціями.

Крім того, згідно ст.148 Цивільного кодексу України, порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

Відповідно до ст. 54 Закону України «Про господарські товариства», при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу.

Таким чином, ТОВ «Скайбер» повинно було здійснити виплати учаснику, який вибув, після затвердження звіту за 2012 року до 16.05.2013 року.

Також, в акті перевірки вказано, що операції з отримання ТОВ «Скайбер» від учасників-нерезидентів грошових коштів, формально, у вигляді інвестицій, перерахування їх на користь ТОВ ФК «Арсенал» та ТОВ ФК «Дніпро-96» за акції емітента ВАТ «Укрдорбуд», які мають ознаки «технічних» акцій, по своєї суті не є операціями з придбання цінних паперів, та з урахуванням принципу привілеювання суті над формою, є операцією із вводу грошових коштів від нерезидентів (які мають офшорний статус) на користь ТОВ ФК «Арсенал» і ТОВ ФК «Дніпро-96». На підставі п. 153.8 ст.153 ПКУ ТОВ «Скайбер» при відчужені акцій емітента ВАТ «Укрдорбуд» не матиме права на формування у податковому обліку витрат на придбання акцій ВАТ «Укрдорбуд».

Суд звертає увагу на те, що в даному випадку відповідач дає оцінку діям підприємства на майбутнє, яке ніяким чином не стосується періоду перевірки, вказаного в акті.

Також, проведеною перевіркою встановлено завищення витрат на утримання основних засобів на суму витрат, не пов'язаних з господарською діяльністю - реалізацію послуг з надання машин в оренду за цінами нижчими ніж витрати на їх утримання

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанню робіт, направлена на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно...

Згідно пп. 14.1.3 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, п.4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку № 7 «Основні засоби», затверджений наказом МФУ № 92 від 27.04.2000, амортизація - систематичний розподіл вартості, яка амортизується, необоротних активів протягом строку їх корисного використання (експлуатації).

Суму нарахованої амортизації підприємства відображають збільшенням суми витрат підприємства і зносу основних засобів (п. 30 Положення № 7).

У відповідності до п.п 14.1.56 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України, доходи - загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі у виключній (морській) економічній зоні, так і за їх межами.

Відповідно до наказу Міністерства фінансів України № 290 від 29.11.1999 року «Про затвердження Положення (стандарту) бухгалтерського обліку» (далі Положення № 15 «Дохід»), дохід визначається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

Згідно п. 5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначальною ознакою валових витрат є їх зв'язок з господарською діяльністю платника податку. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в податкових правовідносинах є її направленість на отримання доходу в грошовій, матеріальній чи нематеріальних формах.

Відповідно до п.п. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, витрати - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником.

Судом встановлено, що доходи ТОВ «Скайбер» сформовані за рахунок доходів, отриманих від надання автоцистерн та тягачів в оренду на загальну суму 68444776 грн., в той час як сума врахованої амортизації у перевіряємому періоду склала 66117256 грн..

Таким чином, оскільки підприємство за перевіряємий період отримало дохід від надання машин в оренду, тобто здійснювало господарську діяльність, ТОВ «Скайбер» обґрунтовано віднесено до складу валових витрат витрати у вигляді амортизаційних відрахувань.

Отже, висновки відповідача про те, що позивач порушив положення Податкового кодексу України є безпідставними та не підтвердженими фактичними обставинами справи.

Відповідно до частини 1, 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав. З огляду на вищевикладене, суд доходить висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України присудженню на користь позивача підлягають понесені ним документально підтверджені судові витрати.

Як підтверджується матеріалами справи, судові витрати позивача складають 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність присудження з Державного бюджету України позивачу документально підтверджених судових витрат в сумі 2294 грн.

Керуючись ст.ст. 71, 72, 94, 158 -163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбер» - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції в Амур - Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області № 0004622220 від 20.08.2013 року.

Присудити з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Скайбер» документально підтверджені судові витрати в сумі 2294 (дві тисячі двісті дев'яносто чотири гривні).

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги в порядку, встановленому ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку та в строки, встановлені ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови виготовлений 04.12.2013 року.

Суддя М.В. Дєєв