ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
17 квітня 2014 року м. Київ К/800/30721/13
Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:
головуючої: суддів: Блажівської Н.Є., Сіроша М.В., Усенко Є.А., розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року
у справі№ 826/1625/13-а за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Гранд Мастер» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби проскасування податкового повідомлення-рішення, -
В С Т А Н О В И В:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Гранд Мастер» (надалі також - ТОВ «Гранд-майстер» позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (надалі також - ДПІ, відповідач) про скасування податкового повідомлення-рішення від 29 січня 2013 року № 0001002208.
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2013 року позов задоволено. Скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва ДПС від 29 січня 2013 року № 0001002208.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби на залишено без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 1 квітня 2013 року - без змін.
ДПІ в касаційній скарзі, вказуючи на допущені судами першої та апеляційної інстанцій порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення даного спору, просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року і ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.
Позивач, не погоджуючись із касаційною скаргою, подав письмові заперечення, в яких просить постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення, з огляду на її безпідставність та необґрунтованість.
Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд звертає увагу на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, які не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Фактичною підставою для нарахування зобов'язання зі сплати податку на додану вартість у розмірі 419 375,00 грн. на підставі податкового повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір, стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки від 27 грудня 2012 року № 1259/22-08/37882193, про порушення позивачем вимог пункту 198.6 статті 198, пункту 201.1 статті 201Податкового кодексу України (надалі також - ПК України; тут і надалі - в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин), в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 335 499,73 грн., в тому числі за липень 2012 року - 335 499,73 грн., внаслідок безпідставного включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, що сформована за рахунок ПП «Нотос-К», оскільки господарські операції між позивачем та вказаним суб'єктом господарювання вчинені без мети реального настання правових наслідків.
Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності).
Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість сплачених в ціні товару (послуги) є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.
Реальне здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Нотос-К» підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, що містяться в матеріалах справи а саме: копіями вантажно-митних декларацій щодо ввозу товару на територію України при його купівлі з боку ПП «Нотос-К», копією договору оренди складських приміщень, де зберігався відповідний товар ПП «Нотос-К», інвентаризацією товарів на складі № 3 від 31 грудня 2012 року, товарно-транспортними накладними, вантажно-митними деклараціями, які посвідчують ввезення товару на територію України, податковими та видатковими накладними.
На підставі наведених вище доказів, що були досліджені судами попередніх інстанцій та оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди зробили правильний висновок про документальне підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та ПП «Нотос-К».
Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Такий підхід узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.».
В той же час, відповідачем під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, як і не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.
Доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують і не дають підстав для висновку, що судами при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Таким чином, ухвалені по справі рішення є законними і обґрунтованими, а зазначена в касаційній скарзі позиція відповідача не знаходить свого підтвердження матеріалами справи та не ґрунтується на положеннях чинного законодавства.
За правилами статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
За таких обставин, суд, перевіривши у межах касаційної скарги правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, приходить до висновку, що касаційну скаргу необхідно відхилити, а оскаржувані рішення слід залишити без змін.
Керуючись статтями 2201, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
У Х В А Л И В
Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби відхилити, а постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 1 квітня 2013 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 23 травня 2013 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення копій особам, що беруть участь справі та може бути переглянута з підстав встановлених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуюча: Н. Є. Блажівська
Судді: М.В. Сірош
Є.А. Усенко
Судове рішення № 38719396, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України) було прийнято 17.04.2014. Форма судочинства - Адміністративне, форма рішення - Ухвала суду. На цій сторінці ви зможете знайти важливі дані про це судове рішення. Ми надаємо зручний та швидкий доступ до актуальних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі останніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити важливі дані.
Це рішення відноситься до справи № 826/1625/13-а. Фірми, які зазначені в тексті цього судового документа: