Постанова № 38708881, 08.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 травня 2014 року Справа № 9104/142294/11

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яворського І.О.,

суддів: Сеника Р.П., Хобор Р.Б.

за участі секретаря судового засідання Сідельник Г.М.

з участю осіб:

позивача по справі: представника Янклевич Я.Є.

відповідача по справі: представника Шевчук І.З.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Промтех-Пак» до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач, товариство з обмеженою відповідальністю «Промтех-Пак» (далі - ТзОВ «Промтех-Пак») в травні 2011 року звернулося з позовом в суд до Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області та просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 06 травня 2011 року №0000272320/4596 форми «Р» та від 06 травня 2011 року №0000262320/6232 форми «Р».

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на те, що відповідач неправомірно виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення, так як продаж продукції здійснювалося на підставі договорів поставки. Про реальність та фактичне здійснення господарської операції свідчать, зокрема, податкові накладні, видаткові накладні, виписки з банку по рахунках, податкові декларації, рахунки бухгалтерського обліку.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року в справі №2а-5865/11/1370 адміністративний позов було задоволено.

Не погодившись із зазначеним судовим рішенням Державною податковою інспекцією в Жидачівському районі Львівської області подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року в справі №2а-5865/11/1370 та в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що згідно представлених до перевірки документів не підтверджується реальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами НВП «Южсинтезпроект» та ТзОВ «Емтако», а тому правильно встановлено порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість та з податку на прибуток. Також апелянт посилається на нікчемність господарських операцій.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області слід задовольнити, а оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити. При цьому колегія суддів виходить з наступних міркувань.

На підставі направлень на перевірку від 25.03.2011 року №106,107,108,109 та від 07.04.2011 року №127,128,129 виданих Державною податковою інспекцією в Жидачівському районі Львівської області проведено планову виїзну перевірку ТзОВ «Промтех-Пак» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 17.04.2009 року по 31.12.2010 року, валютного та іншого законодавства за період з 17.04.2009 року по 31.12.2010 року про що складено акт №427/23-1/36142377 від 21.04.2011 року.

В акті перевірки зафіксовано порушення пп. 5.2.1 п. 5.2, пп.5.3.9 п. 5.3, п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» занижено до сплати податок на прибуток в сумі 107 951,00 грн. та порушення пп. 7.4.1, пп. 7.4.4 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету в сумі 187 793,00 грн.

На підставі акту перевірки Державною податковою інспекцією в Жидачівському районі Львівської області 06.05.2011 року прийнято податкові повідомлення-рішення №0000262320/6232, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 234 673,75 грн., в томі числі основний платіж - 187 739,00 грн. і штрафна (фінансова) санкція - 46 934,75 грн. та №0000272320/4596, яким визначено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток в розмірі 134 938,75 грн., в тому числі основний платіж - 107 951,00 грн. та штрафна (фінансова) санкція - 26 987,25 грн.

Висновки органу державної податкової служби ґрунтуються на таких мотивах:

Списання товару (мішки паперові та гофропродукція) у ІV кварталі 2009 року, першому та другому кварталі 2010 року зі складу без фактичної їх реалізації покупцям НВП «Южсинтезпроект» та ТзОВ «Емтако» в сумі 961 733.34 грн. як наслідок встановлення використання запасів не у господарській діяльності позивача. Порушення Закону України «Про податок на додану вартість» пов'язуються з нікчемністю правочину між позивачем та НВП «Южсинтезпроект» і ТзОВ «Емтако», як наслідок ТзОВ «Промтех-Пак» у жовтні-грудні 2009 року та лютому - квітні 2010 року було віднесено до складу податкового кредиту по податку на додану вартість - суми податку на додану вартість з вартості товару не використаного у господарській діяльності підприємства, а саме: мішки паперові та гофропродукція - не була реалізована, факт реалізації згідно наданих до перевірки документів не доведений, проте був списаний зі складу.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Крім того, відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року було звернено увагу на наступне: «...вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду у разі наявності відповідної суперечки. Такий позов може пред'являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. В цьому випадку в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги у разі нікчемності правочину і наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги. Якщо позивач посилається на нікчемність правочину для обґрунтування іншої заявленої вимоги, суд не має права посилатися на відсутність судового рішення про встановлення нікчемності правочину, а повинен дати оцінку таким аргументам позивача. Відповідно до статей 215 і 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним і про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину можуть бути заявлені як однією із сторін правочину, так і іншою зацікавленою особою, права і законні інтереси якої порушені здійсненням правочину».

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

У зв'язку з цим слід зазначити, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю дотримання податкового законодавства і надання роз'яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків. Жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Зазначена норма недійсність господарського зобов'язання пов'язує з наступним: невідповідністю його змісту вимогам закону; наявністю мети, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства; укладенням учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст. 204 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

У складі цивільного правопорушення, передбаченого ст. 228 ЦК України міститься обов'язкова ознака - специфічна мета - порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Наявність мети, включеної до складу правопорушення підлягає обов'язковому доведенню.

Мета юридичної особи має бути доведена через мету відповідного керівника - фізичної особи, яка на момент укладання угоди виконувала представницькі функції за статутом (положенням) або за довіреністю. Необхідно зазначити, що наявність мети зазначеної в диспозиції ст. 228 ЦК України у фізичної особи тягне кримінальну відповідальність за відповідними статтями Кримінального кодексу України за скоєний злочин, замах на злочин або готування до злочину.

Такі обставини можуть бути доведені лише обвинувальним вироком.

Однак судом встановлено, що обвинувальний вирок стосовно керівника позивача відсутній.

Відповідачем не надано доказів, а так само не було встановлено судом першої інстанції фактів порушення конституційних прав чи свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконного володіння ним внаслідок укладання та виконання позивачем та контрагентом правочинів.

Таким чином, відповідачем не доведено, а судом не встановлено, наявності мети, завідомо суперечної інтересам держави і суспільства, а також існування умислу у позивача, як обов'язкової ознаки для визнання правочину недійсним. Хоча факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Відповідачем також не було обґрунтовано належним чином і доведено у встановленому законом порядку, що угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Таким чином вважати правочини нікчемними у суду апеляційної інстанції немає підстав.

При цьому установлення факту недійсності, в тому числі нікчемності цивільно-правового правочину, який опосередковує відповідну господарську операцію, не є необхідною умовою для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платнику податків у разі, якщо буде встановлено відсутність реального вчинення цієї господарської операції або відсутність зв'язку між такою операцією та господарською діяльністю платника податків.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Згідно пп.3.1.1 п. 3.1 ст.3 Закону України «Про податок на додану вартість» об'єктом оподаткування є операції платників податку з: поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходиться на митній території України.

Відповідно до пп. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Згідно пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються: суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

А згідно пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 вказаного закону не підлягають віднесенню до складу валових витрат суми збитків платника податку, понесених у зв'язку з продажем товарів (робіт, послуг) або їх обміном за цінами, що нижчі за звичайні, пов'язаним з таким платником податку особам.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Колегія суддів дослідивши та оцінивши матеріали справи звертає увагу, що незважаючи на наявність таких необхідних документів, які свідчать про здійснення господарської операції, як договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки з банку по рахунках, податкові декларації, рахунки бухгалтерського обліку, водночас в матеріалах справи відсутні акти приймання-передачі товарної продукції, товарно-транспортні накладні, договори перевезення, договори зберігання тощо.

У листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року N 742/11/13-11 зазначено, що «з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини:

1. Рух активів у процесі здійснення господарської операції.

2. Установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції.

3. Установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку».

Так, зокрема договори поставки, податкові накладні, видаткові накладні, платіжні доручення, виписки з банку по рахунках, податкові декларації, рахунки бухгалтерського обліку свідчать про незавершений цикл господарської операції, а отже породжують висновок про її фактичне нездійснення.

Крім того колегія суддів беручи до уваги доводи апелянта зазначає. що матеріалами справи стверджується відсутність як матеріальних так фізичних можливостей у контрагентів позивача на здійснення будь-яких господарських операцій, а сам факт складення документів на підтвердження здійснення господарської операції спрямований на безпідставне формування податкових зобов'язань та валових доходів.

Узагальнюючи викладене, колегія суддів вважає, що постанова суду першої інстанції ґрунтується на неповно, не об'єктивно і не всебічно з'ясованих обставинах, прийнята з порушенням норм матеріального права, доводи апеляційної скарги її спростовують.

Керуючись ч.3 ст.160, ст.195, ст.196, п.3 ч.1 ст.198, ст.202, ч.2 ст.205, ст.207, ст.254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Жидачівському районі Львівської області задовольнити, постанову Львівського окружного адміністративного суду від 03 листопада 2011 року в справі №2а-5865/11/1370 - скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів з дня набрання постановою законної сили, а у разі складення постанови в повному обсязі, відповідно до ч.3 ст. 160 КАС України - з дня складення постанови в повному обсязі.

Головуючий І.О. Яворський

Судді Р.П. Сеник

Р.Б. Хобор