Постанова № 38706467, 06.03.2014, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

копія

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2014 р. Справа № 804/2234/14 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді суддівЗлатіна С.В. Серьогіна О.В., Куделько Н.Е. при секретаріЛісна А.М. за участю: представника позивача представника відповідача ОСОБА_5 не з'явився розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпропетровську адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної реєстраційної служби України про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії

ВСТАНОВИВ:

05.06.2013 року до Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу надійшов адміністративний позов ОСОБА_5 до Державної реєстраційної служби України, у якому позивач просить суд:

- визнати дії посадових осіб Державної реєстраційної служби України Укрдержреєстр неправомірними щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1;

- зобов'язати Державну реєстраційну службу України Укрдержреєстр здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 30.10.2013 року відкрито провадження у справі.

Ухвалою Довгинцівського районного суду м. Кривого Рогу від 14.01.2014 року справу передано за підсудністю до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.02.2014 року справу прийнято до провадження суддею Златіним С.В.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що право власності позивача на об'єкт нерухомого майна підтверджується рішенням суду, яке набрало законної сили, а відповідач не наділений повноваженнями тлумачити рішення суду.

Позивач у судовому засіданні підтримав заявлені позовні вимоги.

Відповідач в судове засідання не з`явився, про час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, що підтверджується матеріалами справи. Відповідач через відділ діловодства суду надіслав заперечення на позовну заяву, у яких вказує на правомірність оскаржуваного рішення про відмову в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, оскільки воно прийнято на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Також відповідач зазначає, суд не праві перебирати на себе повноваження відповідача стосовно реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язувати відповідача здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яке належить позивачу, оскільки у даному випадку суд вийде за межі наданих йому повноважень та компетенції, вирішивши питання, що до них не віднесено. Одночасно відповідач у запереченнях на позовну заяву зазначив про те, що підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувала та обставина, що домоволодіння є складною річчю, яка складається із житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки. Рішенням суду визнано за позивачем право власності лише на житловий будинок без визнання права на земельну ділянку. Позивач не надав державному реєстратору витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Також відповідач зазначає, що у заяві про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відсутні відомості про земельну ділянку , яка входить до складу домоволодіння і речові права на яку підлягають державній реєстрації.

Відповідно до ч.4 ст.128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, суд встановив наступне.

Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р. визнано за ОСОБА_5 за набувальною давністю право власності на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка залишилася після смерті ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 року.

Рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р. набрало законної сили 04.12.2007 року, що підтверджується написом на рішенні суду, яке знаходиться у матеріалах справи.

Ухвалою Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16.04.2013 року по справі № 2-5670/2007р. роз'яснено рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р., а саме: за ОСОБА_5 за набувальною давністю визнано право власності на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яке складається із житлового будинку «А-1», житловою площею 23,15 кв.м., загальною площею 43,10 кв.м., сараїв «Б» та «В», зо розташоване на земельній ділянці площею 797 кв.м. Вважати, що в користування ОСОБА_5 перейшли коридор 2-1, площею 3,50 кв.м., кухня 2-2 площею 6,40 кв.м., кімната 2-3 площею 10,70 кв.м.

Вказана вище ухвала Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 16.04.2013 року по справі № 2-5670/2007р. набрала законної сили 22.04.2013 року, що підтверджується написом на ухвалі суду, яке знаходиться у матеріалах справи

11.06.2013 року державний реєстратор Державної реєстраційної служби України рішенням № 3055258 відмовив у державній реєстрації права власності позивачу на Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1.

Підставою для відмови у проведенні державної реєстрації права власності на нерухоме майно стали ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та п.16, 23 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 22.06.2011 року № 703.

Суд зазначає, що у рішенні відповідача від 11.06.2013 року № 3055258 взагалі не зазначено яким саме вимогам не відповідають документи подані позивачем або яким чином вказані документи не дають змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують, а лише міститься перелік статей та пунктів нормативно-правових актів, які встановлюють право державного реєстратора відмовити у державній реєстрації права власності.

На підставі викладеного суд зазначає, що рішення відповідача від 11.06.2013 року № 3055258 є необґрунтованим.

Відповідач у листі від 18.09.2013 року № 14-2562-05 повідомив позивача про те, що підставою для відмови у державній реєстрації права власності на нерухоме майно слугувало незгода відповідача із рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу від 22.11.2007 року по справі № 2-5670/2007р., а саме: відповідач вважає, що суд невірно застосував положення статті 344 Цивільного кодексу України, оскільки норма статті 344 Цивільного кодексу України з урахуванням пункту 8 Прикінцевих та Перехідних положень Цивільного кодексу України поширюється на випадки володіння майном починаючи з 2001 року.

У письмових запереченнях на позовну заяву від 13.02.2014 року відповідач вказує вже зовсім інші підставі для прийняття рішення від 11.06.2013 року № 3055258. Підставою для прийняття оскаржуваного рішення слугувала та обставина, що домоволодіння є складною річчю, яка складається із житлового будинку з господарськими спорудами та земельної ділянки. Рішенням суду визнано за позивачем право власності лише на житловий будинок без визнання права на земельну ділянку. Позивач не надав державному реєстратору витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку. Також відповідач зазначає, що у заяві про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно відсутні відомості про земельну ділянку , яка входить до складу домоволодіння і речові права на яку підлягають державній реєстрації.

Суд зазначає, що правовідносини сторін щодо здійснення реєстрації права власності, припинення права власності регулюються нормами Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Відповідно до абз. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що обов'язковій державній реєстрації підлягають речові права та обтяження на нерухоме майно, розміщене на території України, що належить фізичним та юридичним особам, державі в особі органів, уповноважених управляти державним майном, іноземцям та особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним організаціям, іноземним державам, а також територіальним громадам в особі органів місцевого самоврядування, зокрема, право власності на нерухоме майно.

Статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» встановлено, що державна реєстрація прав проводиться у чітко встановленому порядку, а саме:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 3 статті 16 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що разом із заявою про державну реєстрацію прав та їх обтяжень у паперовій формі подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку.

Відповідно до ст. 19 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» однією із підстав для державної реєстрації прав та їх обмежень є рішення суду, які набрали законної сили.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до пункту 9 частини 2 ст. 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначено, зокрема, обов'язковість рішення суду.

Приписами ст. 124 Конституції України передбачено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Положеннями ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, об'єднаннями громадян та іншими організаціями, громадянами та юридичними особами на всій території України.

Відповідачу не надано законодавством України право тлумачити рішення судів, які набрали законної сили, або їх не виконувати.

Одночасно суд зазначає, що згідно ч.3 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності на підприємство як єдиний майновий комплекс, житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) може бути зареєстровано незалежно від того, чи зареєстровано право власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Отже, позивач вправі реєструвати право власності на житлове приміщення без реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій воно знаходиться.

Таким чином, відповідач протиправно відмовив у державній реєстрації права власності на нерухоме майно позивачу, оскільки право власності позивача підтверджено належним правовстановлюючим документом, а саме: рішенням суду, яке набрало законної сили, а також враховуючи те, що позивач вправі зареєструвати права власності на житловий будинок, будівлю, споруду (їх окремі частини) без одночасної реєстрації права власності на земельну ділянку, на якій вони розташовані.

Що стосується позовної вимоги - визнати дії посадових осіб Державної реєстраційної служби України Укрдержреєстр неправомірними щодо відмови в державній реєстрації права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, то суд відмовляє у її задоволенні виходячи з наступного.

Звертаючись до адміністративного суду з вимогами про визнання протиправними дій відповідача, позивач скористався гарантованим Конституцією України правом на звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод.

Дане право закріплене і в ч.1 ст.6 Кодексу адміністративного суду України, в якій зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Крім того, відповідно до ст.2, п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин, вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, якщо позивач вважає, що цими рішеннями, діями чи бездіяльністю його права чи свободи порушені або порушуються, створено або створюються перешкоди для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав чи свобод.

Із наведених норм права випливає, що позивач на власний розсуд визначає чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень.

Проте ці рішення, дія або бездіяльність у будь-якому випадку повинні бути такими, які породжують, змінюють або припиняють права та обов'язки у сфері публічно-правових відносин.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд зазначає, що у відповідності до статті 15 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор відповідача приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації, які породжують для фізичних чи юридичних осіб певні права та впливають на їх охоронювані законом інтереси.

Отже, виключно результат реалізації повноваження державного виконавця (а саме - рішення відповідача про відмову у державній реєстрації права власності), а не процес реалізації його повноважень (як то, дії щодо відмови у державній реєстрації права власності) може бути об'єктом судового оскарження. А дотримання відповідачем актів законодавства щодо порядку здійснення державної реєстрації права власності входить до предмету доказування при розгляді спору про правомірність рішення, прийнятого державним реєстратором за наслідками розгляду заяви про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно.

На підставі викладеного суд відмовляє у задоволенні вказаної позовної вимоги позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є діями суб'єкта владних повноважень у розумінні п1.ч.2 ст. 17 КАС України.

Одночасно згідно ч.2 ст.11 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, і не може виходити за межі позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог тільки в разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи викладене, суд вважає за необхідне вийти за межі заявлених позовних вимог та визнати протиправним і скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України від 11.06.2013 року № 3055258 про відмову у державній реєстрації прав та їх обтяжень, оскільки це є необхідним для повного захисту права, охоронюваних законом інтересів позивача, про захист яких він просить у позовній заяві.

Щодо позовних вимог - зобов'язати Державну реєстраційну службу України Укрдержреєстр здійснити державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, Ѕ частини домоволодіння АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, то суд зазначає наступне.

Проведення державної реєстрації права власності на нерухоме майно віднесено до компетенції відповідача.

Суд не в праві своїм рішенням підміняти рішення відповідача про реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна та прямо вказувати відповідачу на те, яке саме рішення останній повинен прийняти.

Суд прийнявши рішення про зобов'язання відповідача зареєструвати право власності на об'єкт нерухомого майна позивача в порушення вимог ст. 17 і пунктів 1, 2 ч. 2 ст. 162 КАС України вийде за межі своєї компетенції, вирішивши питання, яке до неї не віднесено.

Аналогічну позицію займає Вищий адміністративний суд України у постановах від 21.06.2011 року по справі № К-42782/10 (номер у ЄРСР 16784825) та від 17.08.2011 року по справі № К-59345/09 (номер у ЄРСР 10930901).

У відповідності по п.10.3 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 7 від 20.05.2013 року «Про судове рішення в адміністративній справі» у разі визнання судом неправомірними дій чи бездіяльності відповідача суд може зобов'язати його вчинити чи утриматися від вчинення певних дій у спосіб, визначений чинним законодавством, яким може бути захищено/відновлено порушене право. Суд може ухвалити постанову про зобов'язання відповідача прийняти рішення певного змісту, за винятком випадків, коли суб'єкт владних повноважень під час адміністративних процедур відповідно до закону приймає рішення на основі адміністративного розсуду.

За таких обставин суд відмовляє у задоволенні даної позовної вимоги.

У відповідності до статті 11 КАС України суд вправі вийти за межі позовних вимог тільки у разі, якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять.

Враховуючи те, що суд не в праві своїм рішенням прямо вказувати відповідачу, яке саме рішення останній повинен прийняти, суд вважає за можливим вийти за межі позовних вимог та захисти права позивача шляхом зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача про державну реєстрацію прав від 27.05.2013 року реєстраційний номер 1314825 та прийняти по ній відповідне рішення.

На підставі викладеного, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ч.3 ст. 94 КАС України у разі якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійсненні позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст. 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов = задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Державної реєстраційної служби України від 11.06.2013 року № 3055258 про відмову у державній реєстрації права власності.

Зобов'язати Державну реєстраційну службу України повторно розглянути заяву ОСОБА_5 про державну реєстрацію прав від 27.05.2013 року реєстраційний номер 1314825 та прийняти по ній відповідне рішення.

В інішій частині заявлених позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 17,21 грн.

Постанова суду може бути оскаржена до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги через Дніпропетровський окружний адміністративний суд з одночасним направленням копії апеляційної скарги особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі складення постанови у повному обсязі, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

У разі якщо справа розглядалась судом за місцезнаходженням суб'єкта владних повноважень і він не був присутній у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, але його було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо у суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Постанова суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст постанови складено 07 березня 2014 року

Суддя (підпис) Суддя (підпис) Суддя (підпис) Постанова не набрала законної сили станом на 06.03.2014 року Суддя З оригіналом згідно Помічник суддіС.В. Златін О.В. Серьогіна Н.Е. Куделько С.В. Златін Р.Ю. Ричка