Постанова № 38701011, 14.05.2014, Рубіжанський міський суд Луганської області

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.05.2014 року Провадження №2-а/425/32/14

Справа №425/1152/14-а

місто Рубіжне Луганської області

Рубіжанський міський суд Луганської області у складі головуючого судді Мирошникової О.Ш., розглянувши у приміщенні Рубіжанського міського суду Луганської області в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Рубіжанського міського центру зайнятості, третя особа Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії, -

встановив:

31 березня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до Рубіжанського міського суду з адміністративним позовом до Рубіжанського міського центру зайнятості, третя особа Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про зобов'язання відповідача призначити їй допомогу по безробіттю на підставі ч. 1 ст. 22, ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 12.11.2013 року, нарахувати допомогу по безробіттю у належному розмірі та виплатити її з врахуванням вже сплачених сум. В обґрунтування позову зазначає, що 05.11.2013 року вона стала на облік до Рубіжанського міського центру зайнятості та 12.11.2013 року їй було призначено допомогу по безробіттю без врахування її страхового стажу у мінімальному розмірі 544 гривні на місяць відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», проте на думку позивача, вона має право на призначення допомоги по безробіттю залежно від її страхового стажу. 27.03.2014 року відповідач надав позивачу відповідь, що підприємством, на якому працювала позивач та з якого вона була звільнена на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України, в період з лютого по вересень 2013 року не були сплачені відповідні страхові внески, тому їй була призначена допомога в мінімальному розмірі. Позивач зазначає, що страхові внески при виплаті їй заробітної плати були утримані підприємством на якому вона працювала та яке є платником цих внесків, тому несплата цих внесків підприємством-работодавцем не є підставою для відмови в призначені позивачу допомоги по безробіттю в належному розмірі, тому вона звернулася до суду з цим позовом.

В судове засідання позивач та її представник не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, позивач надала суду заяву про розгляду справи без її участі, позов підтримує в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, подала суду заяву про розгляд справи за відсутності представника відповідача, проти позову заперечує, також подала письмові заперечення проти позову, відповідно до яких зазначає, що згідно даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування відсутні дані щодо сплати страхових внесків за лютий-вересень 2013 року стосовно ОСОБА_1, в зв'язку з чим їй було призначено допомогу по безробіттю без урахування страхового стажу у мінімальному розмірі встановленому законодавством - 544 гривні. Після надходження інформації про сплату роботодавцем КП «Житловий сервіс» єдиного страхового внеску за лютий-вересень 2013 року ОСОБА_1 буде проведено перерахунок допомоги по безробіттю з урахуванням страхового стажу - у розмірі 70% від середньої заробітної плати, відповідно до ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Представник третьої особи в судове засідання не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ч. 4 ст. 128 КАС України у разі неприбуття відповідача, належним чином повідомленого про дату, час і місце судового розгляду, без поважних причин розгляд справи може не відкладатися і справу може бути вирішено на піставі наявних доказів.

Суд приходить до висновку, що немає підстав для відкладення розгляду справи та відсутні перешкоди для розгляду справи, як то відсутня потреба заслухати свідка чи експерта, сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, тому справу слід розглянути за наявними в ній матеріалами в порядку письмового провадження відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України.

Суд, розглянувши адміністративну справу в межах заявлених позовних вимог, об'єктивно оцінивши докази, які містяться в матеріалах адміністративної справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 01.04.2007 року ОСОБА_1 була прийнята на посаду головного бухгалтера в Комунальне підприємство «Житловий сервіс» та 11.10.2013 року вона була звільнена з посади головного бухгалтера на підставі ч. 3 ст. 38 КЗпП України - розірвання трудового договору за власним бажанням працівника, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умов колективного чи трудового договору, що підтверджується трудовою книжкою позивача, з якої також вбачається, що страховий стаж позивача більше ніж 10 років (а.с. 8-9).

Згідно довідки про середню заробітну плату (дохід) для розрахунку виплат на випадок безробіття, виданої позивачу КП «Житловий сервіс» 11.10.2013 року № 43, позивачу у період з квітня 2013 року по вересень 2013 року було нарахована заробітна плата у загальному розмірі 31024,41 гривні, розмір страхових внесків до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття за цей період становив 1116,69 гривень (а.с. 12).

Згідно довідки КП «Житловий сервіс» від 28.03.2014 року № 11 ОСОБА_1 за період лютий-вересень 2013 року нарахована заробітна плата в сумі 46611,85 гривень, за цей період сума нарахованого єдиного соціального внеску складає 17030,06 гривень (а.с. 14). Зазначене також підтверджується довідкою КП «Житловий сервіс» від 01.04.2014 року № 14, в який додатково зазначено, що за період лютий-вересень 2013 року нарахований та утриманий єдиний соціальний внесок 18659,19 гривень, в тому числі: утримано ЄСВ - 1629,13 гривень; нараховано ЄСВ - 17030,06 гривень (а.с. 42).

Таким чином, підприємством, на якому працювала позивач, при нарахуванні їй заробітної плати було утримано єдиний соціальний внесок.

Згідно листа УПФУ в м. Рубіжному Луганської області № 2473/03 від 18.04.2014 року станом на 01.10.2013 року єдиний соціальний внесок за період з 01.02.2013 року по 30.09.2013 року підприємством не сплачено (а.с. 34).

Згідно довідки Рубіжанського міського центру зайнятості від 26.03.2014 року № 11/04-685 ОСОБА_1 перебуває на обліку як безробітна з 31.10.2013 року та з 12.11.2013 року позивачу призначено допомогу по безробіттю без врахування трудового стажу в розмірі, встановленому законодавством - 544,00 гривні (а.с. 11, 13, 19-20).

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхуванню на випадок безробіття підлягають, зокрема, особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту).

Відповідно до ч. 1 ст. 6 «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на матеріальне забезпечення на випадок безробіття та соціальні послуги мають застраховані особи.

Відповідно до п. 14 ст. 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» страхові внески - кошти відрахувань на страхування на випадок безробіття, сплачені згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», кошти єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, спрямовані на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття відповідно до пропорцій, визначених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.

Відповідно п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та /або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платниками єдиного внеску є роботодавці (страхувальники) - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, які самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами - працівниками.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» платник єдиного внеску зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.

Відповідно до ч. 1 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» право на допомогу по безробіттю залежно від страхового стажу мають застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, страховий стаж яких протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, становить не менше ніж шість місяців за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного страхування.

Відповідно до ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застрахованим особам, зазначеним у частині першій статті 22 цього Закону, розмір допомоги по безробіттю визначається у відсотках до їх середньої заробітної плати (доходу), визначеної відповідно до порядку обчислення середньої заробітної плати (доходу) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, затвердженого Кабінетом Міністрів України, залежно від страхового стажу, зокрема, понад 10 років - 70 відсотків.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» застраховані особи, визнані в установленому порядку безробітними, які протягом 12 місяців, що передували реєстрації особи як безробітної, за даними Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування мають страховий стаж менше шести місяців або звільнені з останнього місця роботи з підстав, передбачених статтею 37, пунктами 3, 4, 7 і 8 статті 40, статтями 41 і 45 Кодексу законів про працю України, особи, зазначені у частині другій статті 6 цього Закону, мають право на допомогу по безробіттю у мінімальному розмірі.

Допомога по безробіттю сплачується фізичним особам з коштів Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття за рахунок коштів, що надходять від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, згідно з ст.ст. 16, 17 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Отже, з огляду на вищезазначені норми законодавства, сплата єдиного соціального внеску є єдиною підставою для зарахування періоду роботи фізичної особи до страхового стажу, який дає право на призначення особі допомоги по безробіттю залежно від страхового стажу цієї особи.

Разом з тим, вищезазначеними нормами законодавства, передбачений обов'язок сплати єдиного соціального внеску роботодавцями (підприємствами) за своїх працівників (фізичних осіб).

Як зазначалося вище, роботодавець КП «Житловий сервіс» здійснювало нарахування та утримання єдиного соціального внеску з заробітної плати позивача (працівника) за період лютий-вересень 2013 року (а.с. 12, 14, 42), проте в порушення п. 1 ч. 2 ст. 6 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» своєчасно не сплачувало єдиний внесок утриманий з заробітної плати позивача (а.с. 34).

Таким чином, суд приходить до висновку, що несплата своєчасно та в повному обсязі єдиного соціального внеску роботодавцем КП «Житловий сервіс» за свого працівника ОСОБА_1 не може позбавити останню конституційного права на соціальний захист, яке передбачено статтею 46 Конституції України, а саме права на допомогу по безробіттю залежно від її страхового стажу відповідно до ч. 1 ст. 22 та ст. 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття».

Отже, відповідач призначаючи позивачу допомогу по безробіттю на підставі ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» діяв неправомірно, оскільки позивач має право на призначення допомоги по безробіттю з врахуванням страхового стажу відповідно до ч. 1 ст. 22 та ст. 23 цього Закону.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пп. 1, 2 ч. 3 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою повноваження надано.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Стаття 46 Конституції України встановлює, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Таким чином, враховуючи протиправність дій відповідача про призначення позивачу допомоги по безробіттю відповідно до ч. 2 ст. 22 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання Рубіжанського міського центру зайнятості призначити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю з дня призначення допомоги - з 12.11.2013 року на підставі ч. 1 ст. 22 та ст. 23 цього Закону та виплатити її з врахуванням вже сплачених сум підлягають до задоволення.

Позивач не вимагає компенсації за понесені нею судові витрати, пов'язані із зверненням до суду і розглядом адміністративної справи. Відповідач є державною установою, тому суд вважає можливим у відповідності до ст. 88 КАС України звільнити його від сплати судових витрат на користь держави.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 71, 94, 100, 128, 159-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Рубіжанського міського центру зайнятості, третя особа Управління Пенсійного фонду України в місті Рубіжному Луганської області про зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.

Зобов'язати Рубіжанський міський центр зайнятості призначити ОСОБА_1 допомогу по безробіттю на підставі частини 1 статті 22, статті 23 Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» з 12.11.2013 року, нарахувати допомогу по безробіттю у належному розмірі та виплатити її з врахуванням вже сплачених сум.

Постанова суду може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Рубіжанський міський суд Луганської області протягом десяти днів з дня її проголошення, а у разі застосування судом частини третьої ст. 160 КАС України апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя О.Ш. Мирошникова