Ухвала суду № 38692574, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/71154/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м.Харкова Харківської області Державної податкової служби (далі - Основ'янська ОДПІ)

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2012

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012

у справі № 2а-6006/12/2070

за позовом Підприємства "Кобальт" Харківської міської асоціації воїнів-інтернаціоналістів (далі - Підприємство)

до Основ'янської МДПІ

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2012, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012, позов задоволено; скасовано податкове повідомлення-рішення від 27.01.2012 № 0000162330 та № 0000172330.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Основ'янська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та повністю відмовити у задоволенні позову Підприємства.

Підприємством у відповідності до статті 216 Кодексу адміністративного судочинства України подано заперечення на касаційну скаргу, в якому скаржник зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані судові акти без змін, а скаргу - без задоволення.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено позапланову виїзну документальну перевірку Підприємства щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Ліон», товариством з обмеженою відповідальністю «Трубопласт України», товариством з обмеженою відповідальністю «ЮСАЕМ», приватним підприємством «Сапсан» звітні періоди з січня по липень 2011 року. За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 16.01.2012 № 89/233/30655306 та прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 27.01.2012 № 0000162330, за яким позивачеві збільшено суму грошового зобов'язання з ПДВ на 1 382 923 грн. (у тому числі 1 207 593 грн. за основним платежем та 175 330,25 грн. за штрафними санкціями);

від 27.01.2012 № 0000172330, за яким Підприємству зменшено розмір від'ємного значення ПДВ на загальну суму 3 652 979 грн. із застосуванням 1 грн. штрафних санкцій.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії стало невизнання податковою інспекцією права позивача на податковий кредит за операціями з придбання товарів (запасних частин та комплектуючих до автотехніки) у названих контрагентів у зв'язку з фіктивним характером цих операцій.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає, що спірні постачальники відсутні за місцезнаходженням, не мають основних фондів, рухомого та нерухомого майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій з поставки товарів позивачеві; особи, які значаться керівниками спірних контрагентів, заперечують свою причетність до здійснення будь-якої підприємницької діяльності від їх імені. Також, за висновком Основ'янської МДПІ, Підприємством не подано належних первинних документів у повному обсязі для підтвердження дійсного виконання спірних господарських операцій (як-от - товарно-транспортних накладних, сертифікатів якості продукції, доказів зберігання придбаного товару тощо).

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

У справі, що переглядається, суди на підставі дослідження поданих позивачем первинних документів (якими були оформлені операції з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з названими контрагентами) встановили, що ці операції мали реальний характер та були опосередковані дійсним рухом активів. Зокрема, суди перевірили динаміку правовідносин позивача з кожним з названих контрагентів, з'ясували зміст кожної операції та її підтвердження необхідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку (як-от - видатковими накладними, податковими накладними, платіжними дорученнями; транспортування товару у процесі виконання поставок здійснювалося транспортом позивача та підтверджено товарно-транспортними накладними, посвідченнями про відрядження; придбаний товар зберігався Підприємством в орендованих ним нежитлових приміщеннях). Суди також з'ясували факт використання позивачем придбаного товару (комплектуючих та запасних частин) у власному виробництві.

Основ'янською МДПІ, в свою чергу, не подано доказів, які свідчать про те, що товар насправді не поставлявся позивачеві, або поставлявся іншими особами, ніж тими, що вказані у первинних документах.

Висновок податкового органу про недостовірність документів, підписаних не тими особами, що значаться в установчих документах контрагентів керівниками цих товариств, за умови, що платник підтвердив реальність виконання господарських операцій, не може розглядатися як самостійна підстава для визнання податкової вигоди необґрунтованою. У податковому спорі податковий орган не може ставити під сумнів оподатковувану операцію, посилаючись лише на вказану обставину, а повинен довести відсутність реальності такої операції в силу відсутності товарно-грошового обороту, номінального оформлення операції, її імітації з єдиною метою отримати незаконну податкову вигоду та податкову економію.

В умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування податкового кредиту з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

У рамках даної справи відповідачем не подано належних доказів на підтвердження відповідних обставин та не доведено здійснення Підприємством та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Як встановили суди, подані платником документи на обґрунтування понесених витрат за розглядуваними операціями (у тому числі і по сплаті ПДВ) у їх сукупності відповідають вимогам, встановленим статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», містять усі необхідні реквізити, дозволяють достовірно встановити зміст та учасників спірних операцій. Розшифровка відомостей про осіб, що підписували спірні документи від імені контрагентів, відповідає даним про керівників, що містилися на момент такого підписання в реєстраційних документах спірних контрагентів.

Посилання Основ'янської МДПІ на показання осіб, що значилися керівниками та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Підприємство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів поставлених товарів, а також з огляду на те, що вчинення окремих дій у процесі виконання цих поставок (як-от перевезення товару) було покладено на позивача.

Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у Підприємства була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників.

Так само і перевірка фактичного перебування контрагента за місцем реєстрації не входить до кола обов'язків платника податків-покупця, а відтак не може впливати на порядок формування ним даних податкового обліку.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про відсутність законних підстав для прийняття оспорюваних податкових повідомлень-рішень.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Основ'янської міжрайонної державної податкової інспекції м. Харкова Харківської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 20.07.2012 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.10.2012 у справі № 2а-6006/12/2070 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько