Ухвала суду № 38692562, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/31088/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Федоров М.О.,

розглянув у письмовому провадженні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби (далі - ДПІ)

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2011

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011

у справі № 2а/0470/7000/11

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Фрегат ІСП" (далі - Товариство)

до ДПІ

про визнання недійсним акту та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2011, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011, позов задоволено частково; скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.03.2011 № 0000122306; в задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним акта перевірки від 14.03.2011 № 493/233/34657129 відмовлено.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що позивачем було сформовано податковий кредит за операціями з придбання послуг з доступу до мережі Інтернет в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «ЮСТ-А» (далі - ПП «ЮСТ-А») з дотриманням вимог чинного податкового законодавства, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне податкове законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, ДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і повністю відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає про те, що спірні операції мали безтоварний характер, не були опосередковані реальним рухом активів та належним оформленням первинних документів, а тому не підлягають врахуванню при формуванні платником податкового кредиту.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено документальну невиїзну перевірку фінансово-господарської діяльності Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ під час здійснення взаємовідносин з ПП «ЮСТ-А» по ІІ ланцюгу формування податкового кредиту від «податкових ям»: товариства з обмеженою відповідальністю «Елфра Дісплей», товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Опидевайс» за період з 01.12.2009 по 31.12.2010.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було складено акт від 14.03.2011 № 493/233/34657129 та прийнято оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 2 345 915 грн. за основним платежем та 586 478,75 грн. за штрафними санкціями.

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивачем було сформовано податковий кредит за операціями з придбання послуг по доступу до мережі Інтернет, які мали фіктивний характер.

На обґрунтування цього висновку ДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів з податкового контролю було виявлено факт придбання позивачем відповідних послуг через посередника - ПП «ЮСТ-А» - у названих суб'єктів господарювання (товариства з обмеженою відповідальністю «Елфра Дісплей», товариства з обмеженою відповідальністю «Е-Восток Україна», товариства з обмеженою відповідальністю «Опидевайс»), які відсутні за місцезнаходженням, зареєстровані за адресами масової реєстрації, не мають основних фондів, майна, приміщень та трудових ресурсів для провадження господарської діяльності, не звітують до податкових органів, здійснювали діяльність з надання податкової вигоди третім особам.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту належними документами первинного обліку покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він є суб'єктом, який зменшує суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість, що підлягає перерахуванню до бюджету, на суму податкового кредиту, визначеного постачальником.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є його податковим ризиком. З ціллю підтвердження обґрунтованості заявленої податкової вигоди необхідно встановити їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність представлених первинних документів, у тому числі щодо відомостей про учасників та умови господарських операцій.

Приймаючи рішення про задоволення даного позову, попередні судові інстанції послалися на те, що реальність виконання операції з поставки послуг з доступу до мережі Інтернет позивачеві підтверджується необхідними первинними документами (договором на надання відповідних послуг від 01.06.2007, актами здачі-приймання робіт (надання послуг), податковими накладними), що містять необхідні для цілей оподаткування відомості про розглядувані господарські операції та підтверджують факт їх реального виконання.

Втім з огляду на доводи ДПІ, на які вона посилається на обґрунтування своєї правової позиції по справі, вирішення даного спору вимагало більш ретельної перевірки обставин щодо реального виконання поставки спірних послуг позивачеві за вказаними ланцюгами постачання. Зокрема, судам слід було з'ясувати, хто виступав оператором телекомунікацій у розглядуваних поставках та був власником мережі, по якій йшла передача даних в рамках постачання цих послуг, встановити наявність договірних правовідносин між кожним постачальником з власником мережі передачі даних.

Також судам необхідно було дослідити, чи міг оператор на даному відрізку мережі поставляти Інтернет-послуги, дослідивши, на яких умовах мережа надавалася постачальникам (з підключенням до мережі Інтернет або без такого підключення); під час перевірки існування активу на шляху від постачальника до кінцевого покупця судам необхідно було з'ясувати наявність підключення первісних постачальників па ланцюгу до мереж передачі даних інших операторів.

З метою перевірки реального надання послуг судам слід було перевірити і наявність у кожного з постачальників по ланцюгу власного або орендованого мережевого обладнання для передачі даних (сервера, маршрутизатора тощо). З огляду на те, що відповідно до частини першої статті 42 Закону України «Про телекомунікації» діяльність у сфері телекомунікацій здійснюється за умови включення до реєстру операторів, провайдерів телекомунікацій, а у визначених законом випадках також за наявності відповідних ліцензій та/або дозволів, судам необхідно було перевірки і факт включення постачальників позивача по ланцюгу до реєстру операторів, провайдерів та наявності у них ліцензій для надання цих послуг на ринку телекомунікацій для встановлення наявності об'єктивної можливості у цих постачальників поставити відповідні послуги.

З'ясування реальності операції також потребує встановлення обставин і способу налагодження господарських зв'язків між платником податків (позивачем у справі) та його контрагентом (ПП «ЮСТ-А»), з'ясування осіб, які персонально брали участь у налагодженні господарських зв'язків.

Лише за наслідками перевірки вказаних обставин суди могли дійти об'єктивного висновку про фактичне виконання розглядуваних операцій саме від контрагента, вказаного у первинних документах, як умови відображення цих операцій у податковому обліку Товариства.

У межах перевірки наявності ділової мети у спірних операціях судам необхідно було надати правовий аналіз і факту придбання позивачем розглядуваних послуг за ланцюгами постачання, з'ясувавши наявність економічних переваг для платника у придбанні цих послуг через посередників, існування у Товариства об'єктивної можливості придбати ці послуги безпосередньо у оператора телекомунікацій з метою скорочення витрат.

З огляду на доводи податкової інспекції про фіктивність діяльності усіх постачальників Товариства по ланцюгу судам необхідно було перевірити і обставини щодо прояву платником розумної обережності при укладенні договору зі спірним постачальником. Адже за звичаями ділового обороту при здійсненні такого вибору суб'єктами господарювання оцінюються не лише умови угоди та їх комерційна привабливість, але і ділова репутація, платоспроможність контрагента, ризики невиконання зобов'язань та надання гарантій їх виконання, наявність у контрагента необхідних ресурсів (виробничих потужностей, технологічного обладнання, кваліфікованого персоналу) та відповідного досвіду.

При цьому свідоцтво про державну реєстрацію та наявність реєстрації постачальника в органах податкової служби не характеризують підприємство як добросовісного платника, що має ділову репутацію, як конкурентноспроможну особу на ринку, що гарантує виконання своїх зобов'язань через уповноважених представників. А відтак доказами прояву розумної обережності слугують не лише установчі документи та витяги з Єдиного державного реєстру, але й обґрунтування мотивів вибору контрагента, обставин укладення та виконання договорів, перевірка ділової репутації контрагента, повноважень осіб, що діють від імені підприємства.

Втім суди відповідних обставин не перевірили, натомість обмежившись формальним дотриманням платником умов формування податкового кредиту.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, встановити наведені обставини справи щодо фактичного виконання спірних операцій, для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Дніпропетровської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.08.2011 та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 08.12.2011 у справі № 2а/0470/7000/11 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров