Ухвала суду № 38692558, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/800/23860/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Соколової О.В.,

відповідача - Маісурадзе З.А.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" (далі - Товариство)

на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2012

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013

у справі № 2а-4216/12/1470

за позовом Товариства

до спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Миколаєві Державної податкової служби (далі - СДПІ)

про скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2012 року Товариство звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 13.04.2012 № 0000060260, № 0000070260, від 20.07.2012 № 0000330260 та від 20.07.2012 № 0000340260.

Постановою названого суду від 19.09.2012, залишеною без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013, у позові відмовлено.

Посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та задовольнити позов у повному обсязі.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.10.2010 по 31.12.2011, оформлену актом від 30.03.2012 № 2/26/25380435.

За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 13.04.2012 № 0000060260 про донарахування Товариству грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 893 701,25 грн. (у тому числі 714 961 грн. за основним платежем та 178 740,25 грн. за штрафними санкціями);

від 13.04.2012 № 0000070260, згідно з яким позивачеві визначено суму завищення від'ємного значення з ПДВ за грудень 2011 року в розмірі 1 910 450 грн.;

від 20.07.2012 № 0000330260, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 808 184 грн.;

від 20.07.2012 № 0000340260 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання з податку на прибуток на 184 925,90 грн. (у тому числі 176 322,51 грн. за основним платежем та 8603,39 грн. за штрафними санкціями).

Так, підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень від 13.04.2012 № 0000060260 та № 0000070260 став висновок податкового органу про незаконне формування позивачем податкового кредиту з ПДВ за безтоварними операціями, які не опосередковувалися реальним виконанням.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає, що спірні постачальники (товариство з обмеженою відповідальністю «Кваркон», товариство з обмеженою відповідальністю «АПК Аля», товариство з обмеженою відповідальністю «РОФФ», товариство з обмеженою відповідальністю «Агросейл», товариство з обмеженою відповідальністю «Індастрі Девелопмент менеджмент груп», приватне підприємство «Тісона», приватне підприємство «Даринет-Сервис», приватне підприємство «Лист-Юг») відсутні за місцезнаходженням, не мають основних фондів, рухомого та нерухомого майна, транспортних засобів та трудових ресурсів, об'єктивно необхідних для провадження господарської діяльності та виконання спірних поставок; особи, зазначені водіями та власниками транспортних засобів, якими здійснювалися перевезення товарів, заперечують факт транспортування продукції в адресу позивача.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Аналогічні за змістом правила формування податкового кредиту наведені і у Податковому кодексі України.

Так, в силу вимог пункту 198.1 статті 198 названого Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні. Зазначені документи повинні відповідати встановленим законодавством вимогам, містити несуперечливу та достовірну інформацію, підтверджувати реальність виконання платником відповідних господарських операцій.

При цьому слід зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість сформованого податкового кредиту первинними документами покладається на платника-покупця товарів (робіт, послуг), позаяк саме він виступає суб'єктом, який використовує при обчисленні кінцевої суми податку, що підлягає сплаті до бюджету, суму податкового кредиту ПДВ, визначену постачальником.

У справі, що переглядається, суди за наслідками оцінки доводів податкового органу та поданих платником доказів на обґрунтування правомірності своїх дій у сфері оподаткування дійшли висновку про безтоварний характер розглядуваних операцій. Наведений факт належить до кола установлених судами попередніх інстанцій обставин даного спору, переоцінка та встановлення яких не входить до компетенції Вищого адміністративного суду України.

На підставі цього слід погодитися з наданою судами правовою оцінкою про отримання позивачем необґрунтованої податкової вигоди шляхом завищення суми податкового кредиту за спірними операціями.

Також СДПІ не погодилася з включенням позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у ціні консультаційних послуг, придбаних у товариства з обмеженою відповідальністю «Ернст Енд Янг», з огляду на непідтвердженість цих операцій необхідними первинними документами.

По цьому епізоду суди підтримали висновок податкового органу про те, що подані Товариством акти виконаних робіт на підтвердження факту надання розглядуваних послуг містять лише інформацію про надання цих послуг та їх загальну вартість; зі змісту цих актів неможливо встановити, які конкретно послуги були надані, в якому обсязі, що виключає і можливість оцінити, чи були їх результати використані у подальшій діяльності Товариства.

На підставі цього суди правомірно зазначили про невідповідність дій платника з врахування витрат на оплату цих послуг при визначенні оподатковуваного доходу положенням підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14, підпункту 138.10.2 пункту 138.10 статті 138 Податкового кодексу України.

Іншою підставою для визначення позивачеві оспорюваного податкового зобов'язання з податку на прибуток став висновок податкового органу про неутримання та неперерахування позивачем до бюджету суми цього податку з доходу, виплаченого нерезидентові (відкритому акціонерному товариству «Білоруськалій» (Республіка Білорусь)) в вигляді орендної плати за користування нерухомим майном та обладнанням за договорами оренди від 09.12.2009 № 2-48/09027 та від 23.01.2010 № 5.

Відповідно до пункту 13.1 статті 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) будь-які доходи, отримані нерезидентом із джерелом їх походження з України, від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях) оподатковуються у порядку і за ставками, визначеними цією статтею.

Для цілей цієї статті під доходами, отриманими нерезидентом із джерелом їх походження з України, слід розуміти, зокрема, проценти, дисконтні доходи, що сплачуються на користь нерезидента, у тому числі проценти за борговими зобов'язаннями, випущеними (виданими) резидентом.

В силу вимог пункту 13.2 статті 13 цього Закону резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в гривнях), крім доходів, зазначених у пунктах 13.3 - 13.6, зобов'язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у пункті 13.1 цієї статті, за ставкою у розмірі 15 відсотків від їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачене нормами міжнародних угод, які набрали чинності.

На підтвердження правомірності своїх дій Товариство послалося на частину першу статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом Республіки Білорусь про уникнення подвійного оподаткування та запобігання ухиленню від сплати податків стосовно податків на доходи і майно (яка підписана 24.12.1993, ратифікована Україною 20.12.1994, набрала чинності для України 30.01.1995), згідно з якою доходи, що їх одержує резидент однієї Договірної Держави від нерухомого майна (включаючи доходи від сільського або лісового господарства), розміщеного в другій Договірній Державі, можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі.

Однак суди цілком об'єктивно відхилили зазначені доводи платника. Адже умови, за яких резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном, яке відповідно до цієї Угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, визначені у статті 22 названої Угоди.

Відповідно до цієї статті якщо резидент однієї Договірної Держави одержує доход або володіє майном, яке відповідно до цієї Угоди може оподатковуватись у другій Договірній Державі, тоді перша Договірна Держава повинна дозволити:

а) у вигляді відрахування із податку на доход цього резидента, вираховувати суму, рівну прибутковому податку, сплаченому в цій другій Державі,

б) у вигляді відрахувань із податку на майно цього резидента вираховувати суму, рівну податку на майно, сплаченому в цій другій Державі.

Ці відрахування в кожному разі не повинні перевищувати тієї частини податку на доход або майно, як було підраховано до надання вирахування, що стосується доходу або майна, котрі можуть оподатковуватись у цій другій Договірній Державі залежно від обставин.

Якщо, відповідно до будь-якого положення Угоди, одержуваний доход або майно резидента Договірної Держави звільнені від податку в цій Державі, ця Держава може, однак, при підрахуванні суми оподаткування на решту доходу або майна цього резидента взяти до уваги звільнений доход або майно.

Товариством не подано доказів дотримання наведених умов, зокрема, отримання дозволу у України на відповідні дії, довідки, яка є обов'язковою умовою звільнення суб'єкта від обов'язку утримувати та сплачувати податок на доходи, отримані його контрагентом-нерезидентом із джерелом їх походження з України, відповідно до пункту 4 Порядку звільнення (зменшення) від оподаткування доходів із джерелом їх походження з України згідно з міжнародними договорами України про уникнення подвійного оподаткування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2001 № 470.

З урахуванням викладеного слід погодитися з висновком судів про правомірність донарахувань за оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Грінтур-Екс" залишити без задоволення.

2. Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19.09.2012 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2013 у справі № 2а-4216/12/1470 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько