Ухвала суду № 38677335, 15.04.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2014 р. Справа № 876/8817/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Довгополова О.М.,

суддів Гудима Л.Я., Судової-Хомюк Н.М.,

з участю секретаря судового засідання Омеляновської Л.В.,

представника відповідача Сороки Х.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівській області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ДП «Львівський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» (далі ДП «Львівський облавтодор») звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області (яку суд замінив на правонаступника Державну податкову інспекцію у Бродівському районі Львівської області Державної податкової служби), яким просило скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 04.07.2007 року № 0002191701/0/7174, яким йому визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 66870,00 грн., в тому числі 22290,00 грн. за основним платежем та 44580,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року позов задоволено частково: скасовано податкове повідомлення-рішення від 04.07.2007 року № 0002191701/0/7174, прийняте Державною податковою інспекцією у Бродівському районі Львівської області (правонаступником якого є Державна податкова інспекція у Бродівському районі Львівської області Державної податкової служби), в частині нарахованого платежу з податку з доходів фізичних осіб в сумі 21977,00 грн. та в частині штрафних (фінансових) санкцій у сумі 43954,09 грн.; в решті позовних вимог відмовлено.

Постанова в частині задоволення позовних вимог мотивована тим, що позивач, виплачуючи своїм працівникам надбавки за роз'їзний характер робіт правомірно не включав їх до оподатковуваного доходу, оскільки такі його дії відповідають вимогам пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8, абз. «а» п. 19.2 ст. 19, п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», постанов Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер» та від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, а також роз'яснення Державної податкової адміністрації України від 25.05.2004 року № 5131/5/17-3116 та від 08.06.2004 року № 4528/6/17-3116.

Постанову в частині задоволення позовних вимог в апеляційному порядку оскаржив відповідач, вважає її незаконною та необґрунтованою, оскільки суд неповно з'ясував обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а також суд порушив норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Просить постанову скасувати.

На обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначає, що оскільки робота працівників позивача, що має роз'їзний характер, не оформляється як службові відрядження, цим працівникам здійснюється нарахування надбавок за особливі умови праці, як додаткову заробітну плату, тому такі виплати підлягали оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб, чого позивач не зробив всупереч вимогам п. п. 4.1, 4.2. ст. 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Постанова в частині відмови у задоволенні позову не оскаржена, тому відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України в апеляційному порядку не переглядається, оскільки під час апеляційного провадження не встановлено порушень, допущених судом першої інстанції, які призвели до неправильного вирішення справи в цій частині.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановив суд, працівники Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівської області провели планову виїзну перевірку Філії «Бродівський райавтодор» ДП «Львівський облавтодор» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2005 року до 31.03.2007 року, за результатами якої складено акт від 21.06.2007 року № 120/23-0/26231257.

В акті перевірки зазначено про порушення позивачем, зокрема, вимог (в частині, що стосується предмету спору в даній справі) пп. 4.2.1 п. 4.2 ст. 4, пп. 6.3.2 п. 6.3 ст. 6, пп. 8.1.1, пп. 8.1.2 п. 8.1 ст. 8, пп. «а» п. 19.2 ст. 19, п. 22.3 ст. 22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», а саме не утримано та не перераховано податок з доходів фізичних осіб, виплачених працівникам підприємства за роз'їзний характер робіт, застосовано соціальну пільгу нарахованої заробітної плати працівників, з якими припинено трудові відносини за період березень, травень-червень, серпень, листопад 2005 року, березень, червень, серпень 2006 року, в зв'язку з чим занижено суму податку з доходів фізичних осіб на загальну суму 22290,00 грн.

На підставі даного акта перевірки Державна податкова інспекція у Бродівському районі Львівської області прийняла податкове повідомлення-рішення від 04.07.2007 року № 0002191701/0/7174, яким ДП «Львівський облавтодор» визначено податкове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 66870,00 грн., в тому числі 22290,00 грн. за основним платежем та 44580,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Враховуючи межі апеляційного оскарження постанови суду першої інстанції, колегія суддів під час апеляційного розгляду справи перевіряє правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення в частині визначення позивачу податного зобов'язання з податку з доходів фізичних осіб в розмірі 65931,09 грн. (21977,00 грн. основний платіж та 43954,09 грн. штрафні (фінансові) санкції) за неутримання та неперерахування податку з доходів фізичних осіб, виплачених працівникам підприємства за роз'їзний характер робіт.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення відповідача в зазначеній частині, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 3 п. 1.1 ст. 1 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, для цілей цього Закону під терміном «заробітна плата» розуміються також інші заохочувальні та компенсаційні виплати або інші виплати та винагороди, які виплачуються (надаються) платнику податку у зв'язку з відносинами трудового найму згідно із законом.

Частиною 3 ст. 2 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що до інших заохочувальних та компенсаційних виплат відносяться виплати у формі винагороди за наслідком роботи за рік, премії за спеціальними системами та положеннями, компенсації та інші грошові та матеріальні виплати, які не передбачені актами діючого законодавства, або які здійснюються поза установленими вказаними актами нормами.

Відповідно до п. 3.16 розділу 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13.01.2004 року № 5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2004 року за № 114/8713, до фонду оплати праці не належать надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер у розмірах, визначених чинним законодавством.

Відповідно до п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року № 490 «Про надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджуваних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний характер)» підприємства, установи, організації самостійно встановлюють надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів працівників, направлених для виконання монтажних, налагоджувальних, ремонтних і будівельних робіт, та працівників, робота яких виконується вахтовим методом, постійно проводиться в дорозі або має роз'їзний (пересувний) характер, у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником.

Граничні розміри надбавок (польового забезпечення) працівникам за день не можуть перевищувати граничні норми витрат, установлених Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України.

Як встановив суд, розмір надбавок за роз'їзний характер роботи, що виплачувався працівникам позивача, визначений Колективним договором на 2005-2006 року та не перевищує граничних добових витрат, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордоном», чинної на час виникнення спірних правовідносин.

А згідно з п. 3 постанови Кабінету Міністрів України від 31.03.1999 року № 490 витрати на проїзд до місця відрядження і назад, а також на наймання житлового приміщення зазначеним працівникам відшкодовуються в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України для відряджень у межах України і за кордон.

Норми відшкодування витрат на відрядження встановлені зазначеною вище постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 лише у вигляді добових, у зв'язку з чим колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що надбавки за роз'їзний характер роботи фактично замінюють відшкодування на добові витрати.

Відповідно до пункту 16 Розділу І Інструкції про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженої наказом Міністерства фінансів України № 59 від 13 березня 1998 року, окремим видом витрат, що не потребують спеціального документального підтвердження, є добові витрати (витрати на харчування та фінансування інших власних потреб фізичної особи, понесені у зв'язку з таким відрядженням).

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно оцінивши фактичні обставини справи, з дотриманням норм матеріального та процесуального права дійшов вірного висновку, що якщо робота працівника носить роз'їзний характер, - його поїздки не вважаються відрядженням з їх відповідним оформленням. При цьому, виплата відповідних надбавок прирівнюється за своєю сутністю до виплати добових відрядженому та, відповідно до підпункту 4.3.2. пункту 4.3 статті 4 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» не відноситься до складу доходів працівника, що підлягають оподаткуванню податком з доходів фізичних осіб.

Крім того, колегія суддів враховує, що 25.05.2004 року Державна податкова адміністрація України у своєму роз'ясненні № 5131/5/17-3116, наданому на запит Державної служби автомобільних доріг України (Укравтодор), а також у роз'ясненні Державної податкової адміністрації України від 08.06.2004 року № 4528/6/17-3116 роз'яснила, що надбавки (польове забезпечення) до тарифних ставок і посадових окладів вищезгаданих працівників, що виплачуються у розмірах, передбачених колективними договорами або за погодженням із замовником, але не вище граничних норм витрат, понесених у зв'язку з відрядженням (зокрема, добових витрат), встановлених постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.1999 року № 663 «Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон», Інструкцією про службові відрядження в межах України та за кордон, затвердженою наказом Міністерства фінансів України від 13.03.1998 року № 59, не є об'єктом оподаткування податком з доходів фізичних осіб з підстав, встановлених підпунктом 4.3.2 пункту 4.3 статті 4 Закону.

А згідно пп. 4.4.2 п. 4.4 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, податкове роз'яснення є оприлюдненням офіційного розуміння окремих положень податкового законодавства контролюючими органами у межах їх компетенції, яке використовується при обґрунтуванні їх рішень під час проведення апеляційних процедур. Податковими роз'ясненнями вважаються будь-які відповіді контролюючого органу на запити зацікавлених осіб з питань оподаткування. Податкове роз'яснення, надане контролюючим органом вищого рівня, має пріоритет над податковими роз'ясненнями підпорядкованих йому контролюючих органів. Податкове роз'яснення центрального податкового органу має пріоритет над податковими роз'ясненнями, виданими іншими контролюючими органами. Податкове роз'яснення не має сили нормативно-правового акта. Не може бути притягнутим до відповідальності платник податків, який діяв відповідно до наданого йому податкового роз'яснення (за відсутності податкових роз'яснень з цього питання, що мають пріоритет) або узагальнюючого податкового роз'яснення, тільки на підставі того, що у подальшому таке податкове роз'яснення чи узагальнююче податкове роз'яснення було змінено або скасовано, чи надано нове податкове роз'яснення такому платнику податків або узагальнююче податкове роз'яснення, що суперечить попередньому, яке не було скасовано (відкликано).

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівській області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 28 травня 2013 року у справі № 813/2626/13-а за позовом Дочірнього підприємства «Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного Товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» до Державної податкової інспекції у Бродівському районі Львівській області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий О.М. Довгополов

Судді Л.Я. Гудим

Н.М. Судова-Хомюк

Ухвала складена в повному обсязі 21.04.2014 року