Ухвала суду № 38665530, 10.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2014 рокусправа № 0870/9001/12

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Ясенової Т.І.

суддів: Головко О.В. Суховарова А.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпропетровську адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у Ленінському районі міста Запоріжжя Запорізької області Державної податкової служби, на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі № 0870/9001/12 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Континент - Р" до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області про визнання неправомірними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Континент - Р" (далі за текстом - ТОВ „Континент - Р") звернулось до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області (далі за текстом - ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя), в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення № 0002502302, № 0002512302, № 0002522302 від 25.05.2012 року.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року позовні вимоги задоволено. Скасовано податкові повідомлення - рішення № 0002502302, №0002512302, №0002522302 від 25.05.2012 року, прийняті Державною податковою інспекцією у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування судом обставин справи, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

На підстав ч.1 ст.196 КАС України, п.2 ч.1 ст.197 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.

Судом встановлено, що ДПІ у Ленінському районі м. Запоріжжя проведено документальну позапланову виїзну перевірку TOB „Континент - Р" з питань дотримання вимог податкового законодавства при взаємовідносинах з TOB „Аркада і К" за період з 01.09.2011 року по 31.12.2011 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт № 1066/22-33836405 від 10.05.2012 року, відповідно дов висновків якого позивачем порушено п. 138.2 ст. 138, п.44.1 ст. 44 ПК України, підприємством занижено податок на прибуток на загальну суму 180 956,00 грн., у тому числі за 2-4 квартал 2011 у сумі 180 956,00 грн.; перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.09.2011 по 31.12.2011 встановлено завищення податкового кредиту в порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податкових зобов'язань на загальну суму 133 345,00 грн., в тому числі по періодам: жовтень 2011 на суму 12 144,00 грн., листопад 2011 на суму 27 352,00 грн., грудень 2011 на суму 93 849,00 грн.; перевіркою повноти нарахування податку на додану вартість за період з 01.09.2011 по 31.12.2011 встановлено завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту в порушення п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. 201.4 ст.201 ПК України на загальну суму 24 009,00 грн., в тому числі по періодам: - грудень 2011 - 24 009,00 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки 25.05.2012 року відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0002502302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток на загальну суму 180956,00 грн., в тому числі за основним платежем - 180 956,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 0,00 грн.; № 0002512302, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 166 681,25 грн., в тому числі за основним платежем - 133 345,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями - 33 336,25 грн.; №0002522302, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 24009,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження податкові повідомлення-рішення №0002502302, № 0002512302, № 0002522302 від 25.05.2012 залишені без змін, а скарга позивача - без задоволення.

Судом встановлено, що 25.10.2011 року між ТОВ „Континент - Р" та ТОВ „Аркада і К" укладено договір поставки №25-10Н, відповідно до якого ТОВ „Аркада і К" (продавець) зобов'язується передати товар, а ТОВ „Континент - Р" (покупець) прийняти та оплати товар згідно накладних, які є невід'ємною частиною даного договору.

На виконання зазначеного зазначеного договору ТОВ „Аркада і К" виписано ТОВ „Континент - Р" податкові та видаткові накладні на загальну суму 944 124,43 грн., в т.ч. ПДВ 157 354,07 грн., сума без ПДВ 786 770,36 грн.

Розрахунки між ТОВ „Континент - Р" та ТОВ „Аркада і К" проводились в безготівковій формі.

В подальшому з придбаних комплектуючих була виготовлена меблева продукція та реалізована ТОВ „Профісвітло" та ТОВ „АК Інжинірінг", що підтверджується договорами поставки, видатковими накладними, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг).

Так, фактичною підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень стали висновки контролюючого органу, викладені в акті перевірки, про те, що договір поставки №25-10Н від 25.10.2011 року, укладений позивачем з ТОВ „Аркада і К" є таким, що порушує публічний порядок, суперечить інтересам держави та суспільства, а тому є недійсним в силу закону.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками податкового органу з огляду на наступне.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з, зокрема, придбання або виготовлення товарів (у томі числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду зокрема, у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів, у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Відповідно п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках обов'язкові реквізити.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України визначено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Згідно з п. 201.8 ст. 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Положеннями п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Судом першої інстанції було досліджено первинні документи (договори, податкові та видаткові накладні, акти здачі-прийняття робіт), встановлено використання у господарській діяльності товариства придбаних товарів та послуг, та використання придбаного товару в подальшому в оподатковуваних господарських операціях позивача, що призвело до змін в активах підприємства та його зобов'язаннях і реально спричинило зміни майнового стану платника податків, встановлено дотримання позивачем вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту, перевірено доводи податкового органу.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок, що надані позивачем первинні документи, підтверджують виконання господарських операцій та мають всі необхідні реквізити первинного документу бухгалтерського обліку, обов'язковість яких встановлена ст. 9 Закону України „Про бухгалтерський облік та звітність в Україні", ст. 44 Податкового кодексу України та п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку №88 від 24.05.1995р.

Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача на відсутність товарно-транспортних накладних як на одну з підстав нікчемності договору укладеного позивачем з контрагентом, виходячи з того що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність здійснення господарських операцій за вказаним договором і факт використання придбаного товару (послуг) у господарській діяльності позивача.

Так, пунктом 11.1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні визначено, що основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Отже, товарно-транспортна накладна відноситься лише до основної первинної транспортної документації.

Таким чином, у разі відсутності первинної транспортної документації, що підтверджує отримання послуг з перевезення вантажів автомобільним транспортом, платник податку не має підстав відносити витрати по отриманню послуг з перевезення вантажів до складу валових витрат.

Отже, відсутність у позивача товарно-транспортних накладних не може бути підставою для не включення до складу валових витрат вартості придбаних товарів та включення до податкового кредиту сум ПДВ сплачених постачальнику відповідних товарів.

Крім того, правилами ведення податкового обліку не передбачено обов'язковості ведення і зберігання товарно-транспортних накладних на перевезення вантажів автомобільним транспортом для підтвердження обставин щодо правомірності віднесення до складу валових витрат вартості придбаних позивачем товарів.

Відповідно до Закону України „Про автомобільний транспорт" та наказу Міністерства транспорту України від 14.10.1997р. №363 „Про затвердження Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні", обов'язок щодо наявності товарно-транспортної накладної покладено на перевізника та його водія. Позивач до зазначеної категорії суб'єктів господарювання не відноситься.

Таким чином, відсутність товарно-транспортних накладних може свідчити лише про порушення правил перевезень автомобільним транспортом, що не пов'язане з дотриманням вимог податкового законодавства.

Крім того, висновки акта перевірки ґрунтуються на твердженні відповідача про порушення позивачем та його контрагентом вимог статей 203, 215, 216, 228 Цивільного кодексу України, проте такі висновки працівниками податкового органу зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби, оскільки Податковий кодекс України та Закон України „Про державну податкову службу в Україні" не визначають за податковими органами компетенції на встановлення фактів порушення платниками податків норм цивільного або господарського законодавства. За загальним визначенням компетенцією є сукупність повноважень, прав та обов'язків державного органу, установи або посадової особи, які вони зобов'язані використовувати для виконання своїх функціональних завдань.

Порядок дій органів державної податкової служби під час реалізації владної управлінської функції контролю за правильністю та повнотою справляння податкових зобов'язань, у тому числі щодо спірних зобов'язань, визначався Законом України „Про державну податкову службу в Україні" та Податковим кодексом України, які не містили і не містять норм, які б наділяли відповідача повноваженнями на визнання правочинів нікчемними або такими, що не відповідають вимогам законодавства, повноваженнями на оцінку відповідності будь-якого правочину вимогам ст. 203, ст. 215, ст. 216, ст. 228 ЦК України.

При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Проте відповідачем під час судового розгляду справи не надано допустимих та належних доказів того, що фактична господарська діяльність позивача та вчинювані ним правочини містять прояви обставин, що передбачені ч. 1 ст. 228 ЦК України. Крім того, відповідно ч. 1 та ч. 2 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Відповідач в акті перевірки вказує на те, що правочини, вчинені позивачем і його контрагентами, кваліфікуються як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте згідно приписів ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Відповідач не навів посилання на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми права в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. За відсутності фактів, що відповідно до законодавства свідчили б про нікчемність укладених угод, інших доказів та обґрунтувань недійсності укладених позивачем правочинів, а тим більш, їх нікчемності відповідачем не надано, що додатково свідчить про недоведеність висновків перевірки.

З огляду на викладене, оцінивши всі докази у справі в їх сукупності, судом першої інстанції було досліджено співвідношення між документальним підтвердженням права позивача на податковий кредит та обставинами реального здійснення господарських операцій, за наслідками аналізу якого суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про реальність господарських операцій та протиправність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що постанова суду першої інстанції ухвалена з дотриманням норм процесуального права, у відповідності до вимог норм матеріального права, є законною та обґрунтованою. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду. Підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Керуючись ст.197, п.1 ч.1 ст.198, ст.ст.200, 205, 206 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Ленінському районі м. Запоріжжя Головного управління Міндоходів у Запорізькій області - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 11 квітня 2013 року у справі № 0870/9001/12 - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: Т.І. Ясенова

Суддя: О.В. Головко

Суддя: А.В. Суховаров