Ухвала суду № 38665424, 15.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

15 квітня 2014 рокусправа № 0870/6246/12 Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Добродняк І.Ю

суддів: Бишевської Н.А. Семененка Я.В.

за участю секретаря судового засідання: Новошицька О.О.

за участю представників:

позивача: - Буря О.Є. дов від 17.12.2013

відповідача: - Крошка В.В. дов від 02.07.2013

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпропетровську

апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі ДПС

на постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року

у справі № 0870/6246/12

за позовом Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі ДПС

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

встановиВ:

Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі ДПС, в якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення:

№0000220026 від 15.06.2012, яким позивачу зменшено суму бюджетною відшкодування з податку на додану вартість за лютий 2012 року на суму 2286624 грн. 00 коп. та застосовано штрафну фінансову санкцію у сумі 1143312 грн. 00 коп.;

№0000230026 від 15.06.2012, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року у розмірі 3590242 грн. 00 коп.;

№0000240026 від 15.06.2012, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість на суму 10052791 грн. 00 коп. та застосовано штрафну фінансову санкцію у сумі 5026395 грн. 00 коп.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, не відповідають дійсності, є необґрунтованими та незаконними, оскільки реальність господарських операцій підтверджена належним чином оформленою первинною документацію, суми податків та відповідно податкового кредиту обчислені відповідно до визначених законом ставок та обсягів доходів та витрат.

Постановою Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2012 року адміністративний позов задоволено.

Постанову суду мотивовано доведеністю правомірності формування податкового кредиту, оскільки реалізація товару за ціну навіть нижчу від собівартості є тимчасовим економічно виправданим заходом для формування власного ринку збуту. Крім того, відповідачем зроблено розрахунок сум взагалі без конкретної прив'язки до господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову про відмову в задоволені позову. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції не всебічно та не в повному обсягу з'ясував всі обставини по справі, зокрема, що позивач здійснює придбання товарів, послуг для власного виробництва, які не включаються до обсягів продажу феросплавної продукції. По зазначених операціях підприємство зовсім не отримує компенсації вартості товарів, послуг, які придбаваються. В даному випадку діяльність підприємства не направлена на отримання доходу, як це передбачено податковим законодавством, тому будь-які витрати з придбання товарів, послуг, невраховані в обсягах продажу феросплавів (збиткові операції з придбання) не відносяться до господарської діяльності підприємства.

Представник відповідача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в апеляційній скарзі.

Представник позивача проти задоволення апеляційної скарги заперечує, зазнаючи, що правова оцінка, яку суд першої інстанції надав обставинам справи, не суперечить ані вимогам процесуального, ані матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, відповідачем проведено документальну позапланову виїзну перевірку Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» з питань достовірності нарахування суми бюджетного відшкодування ПДВ на рахунок платника у банку за лютий 2012 року, яка виникла за рахунок від'ємного значення з ПДВ, що декларувалось у листопаді 2011 року, січні 2012 року, за результатами якої складено акт перевірки № 136/26-0/00186542 від 29.05.2012 (т.1, а. с.25-42).

Перевіркою встановлено порушення:

- п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2, п.200.4а ст.200 ПК України, внаслідок якого підприємством завищено заявлену суму бюджетного відшкодування з ПДВ за лютий 2012 року на загальну суму 2286624 грн.;

- п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 та п.200.4б ст.200 ПК України, внаслідок якого підприємством завищено залишок від'ємного значення з податку на додану вартість (рядок 24 Декларації) за лютий 2012 року на загальну суму 3 590 242 грн.;

- п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.2 ст.200 України, внаслідок якого підприємством занижено суму податку на додану вартість, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за лютий 2012 року на суму 10 052 791 грн.

15.06.2012 на підставі акту перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000220026, яким товариству зменшено суму бюджетного відшкодування (у тому числі заявленого в рахунок зменшення податкових зобов'язань наступних періодів) з податку на додану вартість за лютий 2012 року у розмірі 2286624 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції (штраф) у сумі 1143312 грн. (т.1, а. с.43);

- № 0000240026, яким збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на 15079186,50 грн., у тому числі на 10052791 грн. - за основним платежем, на 5026395,50 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (т.1, а. с.45);

- № 0000230026, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість за лютий 2012 року у розмірі 3590242 грн. (т.1 а. с.47).

З огляду на фактичні обставини справи, норми законодавства, що регулюють спірні правовідносини, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про безпідставність означених податкових повідомлень-рішень.

З податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року позивача вбачається, що у рядку 24 даної Податкової декларації сума, що підлягає бюджетному відшкодуванню (рядок 3 Д3) (рядок 23.1+рядок 23.2) визначена як 2 286 624 грн.

Відповідно до рядка 24 Податкової декларації з податку на додану вартість за лютий 2012 року як залишок від'ємного значення, який після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (рядок 22-рядок 23) (значення цього рядка переноситься до рядка 21.2 декларації наступного звітного (податкового) періоду), зазначена сума 3590242 грн.

В акті перевірки № 136/26-0/00186542 від 29.05.2012 зазначено, що підприємством у лютому 2012 року реалізовано феросплавної продукції на загальну суму 155555412,19 грн. (без ПДВ), фактична виробнича собівартість якої склала 221695394,92 грн. Частина готової продукції була реалізована за ціною нижче її собівартості, в результаті чого отримано збиток від реалізації вище переліченої готової (основної) продукції у сумі 66139982,73 грн.

До таких висновків податковий орган дійшов виходячи з наступних розрахунків.

Відповідачем застосовані показники Операційних витрат (їх матеріальну складову) із Звіту про фінансові результати позивача за І квартал 2012 року (при тому, що розраховується сума завищення податкового кредиту лише за один місяць - лютий, а не за квартал в цілому) та визначено процентне співвідношення матеріальних затрат до загального розміру операційних витрат - 85,63 %.

Податковим органом взяті показники з фінансової звітності товариства, яка формується на первинних бухгалтерських документах, у зв'язку з чим, до розділу матеріальні затрати, як елемента операційних витрат, включаються всі витрати понесені товариством у зв'язку із їх придбанням.

Однак, це не означає, що ці всі матеріальні затрати придбавались товариством з метою використання у господарській діяльності та відповідно у зв'язку із їх придбанням нараховувався податковий кредит.

Тобто, якщо бухгалтерський облік враховує всі операції з придбання матеріальних цінностей, то податковий облік - лише ті, що будуть використані в господарській діяльності товариства.

Проте, виходячи з встановленого вище процентного співвідношення, відповідачем зазначено, що частка матеріальної складової в обороті фактичних витрат на виробництво реалізованої продукції по збитковим операціям за лютий 2012 року становить 56635667,21 грн. без ПДВ (66139982,73 грн. * 85,63%).

У кінцевому розрахунку податковий орган вираховує податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності підприємства, - 56635667,21 грн. х 20 % = 11327133,44 грн.

При цьому, податковим органом не надано обґрунтованих пояснень щодо правомірності даного розрахунку, зокрема, стосовно того, що чинним законодавством не передбачено вирахування податку на додану вартість із «матеріальної складової», стосовно того, чому саме береться лише до зменшення податковий кредит лютого 2012 року, оскільки у виробництві феросплавної продукції в цьому місяці, як повідомили представники позивача у судовому засіданні, брали участь запаси, які знаходились на складах у позивача, стосовно того, що розрахунок відповідачем сум здійснено взагалі без конкретної прив'язки до господарських операцій.

Отже, за висновком податкового органу, податок на додану вартість по матеріальній складовій, яка використана не в господарській діяльності товариства за рахунок реалізації продукції за цінами нижчими за собівартості, у лютому 2012 року становить 11327133,44 грн.

Таким чином, в ході перевірки визначено суму податку на додану вартість по вартості сировини та матеріалів, які відповідно до вимог Податкового кодексу України в подальшому не були використані в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача.

У зв'язку з цим податковий орган прийшов до висновку, що позивач в порушення п.198.3 ст.198, п.200.1, п.200.3 ст.200 ПК України завищив суму дозволеного податкового кредиту за лютий 2012 року по операціям придбання з податком на додану вартість матеріальних запасів, які не використано в оподатковуваних операціях у межах здійснення господарської діяльності.

За визначенням, наведеним у п. п. 14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно п.198.1 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій зокрема, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2 ст.198 ПК України).

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, Податковим кодексом України встановлено вичерпний перелік документів, на підставі яких у платника податків виникає право на включення відповідних сум до податкового кредиту.

Статтею 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.99 № 996-ХІV встановлено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.2 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно статті 1 Закону № 996-ХІV господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З матеріалів справи вбачається, що придбання позивачем товарів у контрагентів здійснювалось, зокрема, на підставі належним чином оформлених податкових накладних, вантажних митних декларацій, які були отримані позивачем від постачальників товарів. Оплата отриманих товарів з урахуванням ПДВ підтверджується платіжними дорученнями, виписками банку, вантажними митними деклараціями з відмітками «Сплачено», наданими до суду підприємством.

Крім того, судом першої інстанції встановлено і не спростовано відповідачем, що податковий кредит з ПДВ у лютому 2012 року сформовано позивачем на підставі податкових накладних, отриманих від постачальників товарів, робіт, послуг (включених до реєстру отриманих та виданих податкових накладних), доказів невідповідності яких вимогам Наказу Міністерства фінансів України «Про порядок заповнення податкової накладної» від 01.11.2011 № 1379, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 22 листопада 2011 р. за № 1333/20071, відповідачем не надано.

Також з огляду на наявність вантажних митних декларацій вірним є висновок суду першої інстанції, що позивачем цілком правомірно включило суми податку на додану вартість по отриманим товарам (послугам) до складу податкового кредиту лютого 2012 року, оскільки його право на податковий кредит підтверджується єдиним і належним, з точки зору діючого законодавства, доказом.

Враховуючи наведене, позивач мав право віднести до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які були сплачені в зв'язку із придбанням товарів (послуг) для потреб власної господарської діяльності, організації та забезпечення виробництва продукції у лютому 2012 року.

Пунктом 198.3 статті 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, приписи п.198.3 ст.198 ПК України вимагають необхідність наявності у платника податків «мети» подальшого використання товарів в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За позицією відповідача, оскільки позивачем при придбанні сировини було сплачено коштів більше, ніж отримано від реалізації готової продукції, на підставі математичних розрахунків, податковий орган дійшов висновку, що позивачем в ціну товару включено лише частину витрат, а тому останній втрачає право на формування податкового кредиту, тобто, на думку податкового органу, собівартість товару має дорівнювати сумі реалізації товару, в протилежному випадку реалізація товару призводить до збитків, що свідчить про не здійснення підприємством господарської діяльності.

Разом з тим, за визначенням, наведеним у статті 3 ГК України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.

У п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України визначено, що господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Згідно статті 42 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Діяльність по придбанню товарів, матеріалів та виробництву продукції цих товарів, матеріалів супроводжується витратами підприємства. На окремих стадіях, при здійсненні окремих господарських операцій придбання товарів, матеріалів платник податку може не отримати доходів, а понести витрати.

При цьому, чинним законодавством не висунуто умов щодо прямої залежності формування податкового кредиту відповідного звітного періоду лише за тими господарськими операціями, внаслідок яких платник податків отримав дохід.

Таким чином, господарська діяльність пов'язана із підприємницьким ризиком і може привести до того, що товар не буде використаний в оподатковуваних операціях, у зв'язку із непередбачуваними обставинами діяльності господарства, попиту ринку тощо.

Отже, збитковість господарської діяльності сама по собі не може бути підставою для визначення діяльності як негосподарської, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний ризик не отримати дохід.

Колегія суддів не вважає правомірними доводи відповідача про правомірність здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на додану вартість з причин продажу позивачем феросплавної продукції за ціною, нижчою ніж собівартість його виготовлення, оскільки до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Колегія суддів звертає увагу, що чинним законодавством не передбачено обов'язковості визначення бази оподаткування податку на додану вартість, виходячи з собівартості товару.

З огляду ж на вищенаведене визначення господарської діяльності, що міститься у пункті п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України, прибутковість кожної окремої операції не є обов'язковою ознакою господарської діяльності, яка може включати і окремі збиткові операції, здійснення яких викликано об'єктивними причинами, а відтак і продаж позивачем феросплавної продукції за ціною, нижчою собівартості, не можна розглядати операцією поза межами господарської діяльності позивача.

Крім того, пункт 198.5 статті 198 ПК України закріплює можливість суб'єкта господарювання в подальшій господарській діяльності відкоригувати раніше заявлений податковий кредит.

В свою чергу обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни, покладається на податковий орган у порядку, встановленому чинним законодавством.

В акті перевірки від 29.05.2012 жодних доказів щодо реалізації продукції товариства за цінами, які не відповідають звичайним, контролюючим органом не наведено і під час судового розгляду справи також не надано.

Отже, при визначенні податкових зобов'язань з податку на додану вартість за операціями з поставки товарів товариство виходило з договірних цін, які встановлені сторонами договорів поставки та відповідають рівню звичайних цін, чого податковим органом не було спростовано.

Як визначено у п.2 ст.3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством, фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Товариство, з метою складання податкового обліку, використовує дані по кожній окремій господарській операції. На підставі саме даних первинного обліку підприємством відносяться відповідні суми до складу валового доходу та на валові витрати в податковому обліку. Товариство має право відображати в бухгалтерському обліку всі господарські операції, в тому числі ті, які призвели до отримання балансового збитку.

Судом першої інстанції встановлено, не заперечується відповідачем, що при виробництві феросплавної продукції позивачем в лютому 2012 року брали участь запаси, які знаходились на складах у позивача ще по операціям придбання 2011 року, січня 2012 року, а придбана у лютому 2012 року сировина не була використана у повному обсязі у виробництві цього ж місяця, у зв'язку з чим знаходиться на складах товариства.

Тобто не всі товари і сировина, по яким позивачем сформовано податковий кредит у лютому 2012 року, увійшли до собівартості реалізованої продукції, оскільки частина товарів та сировини залишилася на складі та спрямована на використання її позивачем в господарській діяльності у майбутніх періодах.

Разом з тим, відповідачем безпідставно порівняно показники фінансової звітності з показниками податкової звітності з податку на додану вартість, оскільки у фінансовій звітності відображаються всі операції, які здійснює суб'єкт господарювання. Водночас положення Податкового кодексу України дають право відображати в декларації з ПДВ податковий кредит з ПДВ в разі, якщо операції пов'язані з господарською діяльність та підтверджуються відповідними документами.

Крім того, для фінансової звітності встановлені звітні періоди 1-й квартал, півріччя, 9 місяці, рік, в той час, як для декларації з ПДВ встановлений базовий звітний період, який дорівнює календарному місяцю.

Згідно п.п.14.1.18 п.14.1 ст.14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від'ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника, у тому числі автоматичне бюджетне відшкодування у порядку та за критеріями, визначеними у розділі V цього Кодексу.

Пунктом 200.1 ст. 200 ПК України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом (п.200.2 ст.200 ПК України).

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3 ст.200 ПК України).

Якщо в наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з пунктом 200.1 цієї статті, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, а в разі отримання від нерезидента послуг на митній території України - сумі податкового зобов'язання, включеного до податкової декларації за попередній період за отримані від нерезидента послуги отримувачем товарів/послуг;

б) залишок від'ємного значення попередніх податкових періодів після бюджетного відшкодування включається до складу сум, що відносяться до податкового кредиту наступного податкового періоду (п. 200.4 ст. 200 ПК України).

Тобто, право платника податку на додану вартість на бюджетне відшкодування залежить лише від оплати останнім сум такого податку контрагентам у попередніх податкових періодах, що позивачем було здійснено і вказане не заперечується відповідачем.

Обставини ж, які стали фактичною підставою для зменшення позивачу суми від'ємного значення та бюджетного відшкодування з податку на додану вартість згідно оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, знаходяться поза межами приписів Податкового кодексу України.

З огляду на викладене, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги про скасування податкових повідомлень-рішень від 15.06.2012 № 0000220026, № 0000230026, № 0000240026.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правового обґрунтування, покладеного в основу судового рішення, тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції.

У відповідності до ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Запоріжжі Державної податкової служби - залишити без задоволення.

Постанову Запорізького окружного адміністративного суду від 03 вересня 2013 року у справі № 0870/6246/12 - залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 254 КАС України та може бути оскаржена відповідно до ст. 212 КАС України.

Головуючий: І.Ю. Добродняк

Суддя: Н.А. Бишевська

Суддя: Я.В. Семененко