Рішення № 38655647, 14.05.2014, Апеляційний суд Донецької області (м. Бахмут)

Єдиний унікальний номер 227/6214/13-ц Номер провадження 22-ц/775/4508/2014

Головуючий у 1-їй інстанції Мавроді Р.Ф.

Доповідач Соломаха Л.І.

Категорія 5

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року Апеляційний суд Донецької області у складі:

головуючого-судді Пономарьової О.М.

суддів Соломахи Л.І., Іванової А.П.

при секретарі Сачко І.В.

за участю:

позивача ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні з апеляційною скаргою відповідача ОСОБА_3 на повторне заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2014 року, -

В С Т А Н О В И В:

18 травня 2012 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про припинення права власності на частку у спільному майні.

Зазначала, що їй на праві власності на підставі договору дарування від 25 жовтня 2005 року належить ? частка квартири АДРЕСА_2. Відповідачу ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 26 жовтня 2002 року також належить ? частка квартири.

Посилаючись на те, що:

- вона бажає розпорядитися своєю власністю, але через небажання відповідача спільно вирішити це питання, позбавлена такої можливості;

- відповідач мешкає в Дніпропетровській області, де має на праві власності інше житло, та не бажає приймати участі в утриманні сумісної власності;

- з вини відповідача між ними постійно трапляються сварки та скандали щодо користування спільною квартирою;

- квартира є неподільною та ? її частка не може бути виділена в натурі, спільне володіння і користування майном є неможливим;

- згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно вартість квартири складає 35 926 грн. і вона згодна сплатити відповідачу вартість ? частки квартири в сумі 17 963 грн.

просила залишити в її власності ? частку квартири АДРЕСА_1 що належить ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 26 жовтня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільської міського нотаріального округу Донецької області в реєстрі за № 3621, та видати ОСОБА_3 з депозитного рахунку Добропільського міськрайонного суду вартість цієї частки квартири в сумі 18 000 грн. (а.с. 2-3).

Повторним заочним рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено.

Визнано за ОСОБА_2 право власності на ? частку квартири АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 26 жовтня 2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу в реєстрі за № 3621 та зареєстрованого в Реєстрі прав власності на нерухоме майно за № 1187174.

Припинено право власності ОСОБА_3 на ? частку квартири АДРЕСА_1, яка належала їй на підставі договору дарування від 26 жовтня 2002 року.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 вартість ? частки цієї квартири в розмірі 18 000 грн. шляхом видачі ОСОБА_3 18 000 грн. з депозитного рахунку Добропільського міськрайонного суду.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 на відшкодування понесених судових витрат по сплаті судового збору 359,26 грн. та витрат, пов'язаних з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, - 630 грн. (а.с. 62-63).

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_3, посилаючись на недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Зазначає, що у позивача відсутні встановлені законом підстави звернення до суду, оскільки та обставина, що вона (ОСОБА_3.) є власником ? частки квартири, жодним чином не порушує прав, свобод та законних інтересів позивача. В оскаржуваному рішенні відсутнє посилання на конкретні фактичні обставини, якими обгрунтовується наявність визначених законом підстав для позбавлення її права власності на належну їй нерухомість. Належна їй ? частка квартири не є незначною та є рівною з часткою позивача. Вона жодним чином не перешкоджає позивачу розпорядитися належною їй (позивачу) часткою квартири. Посилання позивача на неможливість спільного користування квартирою є безпідставними, оскільки тривалий час позивач самостійно користується квартирою, бо вона, відповідач, мешкає в іншому населеному пункті, що виключає наявність з її боку будь-яких перешкод у користуванні квартирою. Крім того, присуджена їй компенсація вартості ? частки квартири в розмірі 18 000 грн., яка визначена виходячи з Реєстру прав власності на нерухоме майно, не є дійсною ринковою вартістю квартири та є заниженою. Примусове позбавлення її права власності на ? частку квартири, тобто частку, яка є значною, та сплата компенсації за цю частку в розмірі 18 000 грн., що не відповідає дійсній вартості цієї частки, завдає їй істотної шкоди (а.с. 69-71).

В судове засідання апеляційного суду відповідач ОСОБА_3 не з'явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена.

Відповідно до частини 2 ст. 305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Позивач ОСОБА_2 у судовому засіданні апеляційного суду проти доводів апеляційної скарги заперечувала, просила її відхилити, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення позивача ОСОБА_2, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга відповідача підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що сторони є співвласниками квартири АДРЕСА_1

- позивачу ОСОБА_2 належить ? частка квартири на підставі договору дарування, посвідченого 22 жовтня 2005 року державним нотаріусом Добропільської державної нотаріальної контори Донецької області (а.с. 5), право власності позивача зареєстровано 02 грудня 2005 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (а.с. 7);

- відповідачу ОСОБА_3 належить ? частка квартири на підставі договору дарування, посвідченого 26 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округ Донецької області, що підтверджується витягом з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 червня 2011 року (а.с. 8).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що спірну квартиру не можливо поділити в натурі в рівних частках, спільне володіння і користування нею є неможливим, позивач мешкає в м. Добропілля, тобто в місті, де розташована спірна квартира, відповідач зареєстрована в м. Дніпродзержинську, а тому є доцільним припинити право власності відповідача на належну їй ? частку квартири з виплатою за неї грошової компенсації.

Суд першої інстанції правильно встановив, що правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються ст. 365 ЦК України.

Відповідно до ст. 358 ЦПК України право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою.

Відповідно до ст. 365 ЦПК України право особи на частку у спільному майні може бути припинене за рішенням суду на підставі позову інших співвласників, якщо:

1) частка є незначною і не може бути виділена в натурі;

2) річ є неподільною;

3) спільне володіння і користування майном є неможливим;

4) таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї.

Суд постановляє рішення про припинення права особи на частку у спільному майні за умови попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Як зазначив Верховний Суд України в постанові від 15 травня 2013 року у справі № 6-37цс13, яка прийнята за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах та яка відповідно до ст. 3607 ЦПК України є обов'язковою для застосування судами, для припинення права особи на частку у спільному майні необхідно встановити наявність будь-якої з обставин, передбачених пунктами 1 - 3 частини 1 ст. 365 ЦК України, за умови, що таке припинення не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника та членам його сім'ї, а також попереднього внесення позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок суду.

Висновок про істотність шкоди, яка може бути завдана співвласнику, вирішується в кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи та особливостей об'єкта, який є спільним майном.

Як встановлено з технічного паспорту на квартиру від 07 липня 2005 року та витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 17 червня 2011 року, спірна квартира розташована на третьому поверсі п'ятиповерхового багатоквартирного будинку, має загальну площу 48,7 кв.м, житлову площу - 25,6 кв.м, складається з двох ізольованих кімнат площею 11,1 кв.м та 14,5 кв.м (ас. 8-10).

Згідно роз'яснень, які викладені в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при вирішенні справ про виділ в натурі часток жилого будинку, що є спільною частковою власністю, судам належить мати на увазі, що це можливо, якщо кожній із сторін може бути виділено відокремлену частину будинку з самостійним виходом (квартиру). Виділ також може мати місце при наявності технічної можливості переобладнати приміщення в ізольовані квартири.

Враховуючи, що спірна квартира розташована на третьому поверсі багатоквартирного будинку і кожному із співвласників технічно неможливо виділити відокремлену частину квартири з самостійним виходом, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що спірна квартира є річчю неподільною.

Проте не можна погодитися з висновком суду про те, що спільне володіння та користування квартирою є неможливим.

Відповідно до статей 10, 11, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини 1 ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

В порушення вимог статей 10, 11, 60, 212, 215 ЦПК України в рішенні суду не зазначені докази, які підтверджують факт неможливості спільного володіння та користування квартирою. В матеріалах справи такі докази також відсутні.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач визнала, що з листопада 2010 року в спірній квартирі фактично ніхто із сторін не мешкає та жодна із сторін не ставила в установленому законом порядку питання про встановлення порядку користування квартирою, яка має дві ізольовані житлові кімнати.

Як обґрунтовано зазначає відповідач в апеляційній скарзі, належна їй частка у спільному майні дорівнює розміру частки, яка належить позивачу, та складає ? частку, яка не є незначною.

Посилання суду першої інстанції на те, що позивач мешкає в м. Добропілля, тобто в місті, де розташована спірна квартира, а відповідач зареєстрована в м. Дніпродзержинську, а тому є доцільним припинити право власності відповідача на належну їй ? частку квартири з виплатою за неї грошової компенсації, суперечить вимогам як ст. 365 ЦК України, так і вимогам частини 2 ст. 317 ЦК України, згідно якої на зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04.10.1991 року № 7 «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок» при неможливості виділу частки будинку в натурі або встановлення порядку користування ним, власнику, що виділяється, за його згодою присуджується грошова компенсація. Розмір грошової компенсації визначається за угодою сторін, а при відсутності такої угоди - судом по дійсній вартості будинку на час розгляду справи. Під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий в даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Проте припиняючи право власності відповідача, суд першої інстанції не врахував, що позивачем не надано суду доказів про дійсну вартість спірної квартири на час розгляду справи судом, що на депозитний рахунок позивачем 18 травня 2012 року були внесені 18 000 грн., які нею були вираховані, виходячи з інвентаризаційної вартості квартири, яка згідно витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 7 червня 2011 року складала 35 926 грн. Є відомим фактом, що інвентаризаційна вартість квартири ніколи не відповідає дійсній вартості квартири, є набагато меншою.

В судовому засіданні апеляційного суду позивач посилалася, що відповідач бажає продати квартиру за ціною, яка є завищеною. Проте яка вартість двокімнатної квартири у м. Добропілля в теперішній час позивач суду не пояснила.

Апеляційним судом позивачу було роз'яснено її право заявити клопотання про призначення по справі судової будівельно-технічної експертизи з метою з'ясування дійсної ринкової вартості спірної квартири, проте таке клопотання позивачем не заявлено.

Посилання позивача на те, що відповідач має інше житло в м. Дніпродзержинську Дніпропетровської області, також є недоведеними. Факт реєстрації місця проживання відповідача за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджується довідкою адресно-довідкового сектору ВГІРФО УМВС України в Дніпропетровській області від 21 червня 2012 року (ас. 25), не є доказом належності відповідачу житла за місцем такої реєстрації.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно позовної заяви ОСОБА_2 та її пояснень у суді апеляційної інстанції вона бажає продати квартиру. Але, виходячи з вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. ст. 41 Конституції України, ст. 358 ЦК України, продаж всієї спірної квартири можливий лише за згодою всіх співвласників та суд не може примусити відповідача розпорядитися належною їй часткою у спільному майні за волею позивача.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та може вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону, проте при здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник не може завдавати шкоди правам, свободам інших осіб, інтересам суспільства і зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. З урахуванням положень статті 13, частини третьої статті 16, статті 319 ЦК у разі вчинення, зокрема, наведених дій суд може відмовити у захисті цивільного права та інтересу.

Враховуючи зазначене, є обґрунтованими доводи відповідача про недоведеність підстав для припинення її права власності на частку у спільному майні. Лише той факт, що спірна квартира є неподільною, не може бути підставою для задоволення позовних вимог позивача, оскільки припинення права власності відповідача на ? частку у спірній квартирі, яка не є незначною та є рівною із часткою позивача, за умови, коли жодна із сторін спірною квартирою фактично не користується, коли запропонована позивачем компенсація за частку відповідача в квартирі є незначною, як обґрунтовано зазначає відповідач, завдасть її інтересам істотної шкоди.

Доводи апеляційної скарги відповідача про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, про недоведеність обставин, що мають значення для справи, є обґрунтованими.

Відповідно до пунктів 2, 4 частини 1 ст. 309 ЦПК України недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; порушення норм матеріального та процесуального права, є підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

Враховуючи зазначене, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову позивачу у задоволенні позовних вимог.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, внесені позивачем на депозитний рахунок Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області 18 травня 2012 року гроші в розмірі 18 000 грн. підлягають поверненню.

Відповідно до частини 5 ст. 88 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до частини 1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Оскільки позивачу у задоволенні позовних вимог відмовлено, понесені нею судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 359,26 грн. (а.с. 1) та витрати, які пов'язані з публікацією в пресі оголошення про виклик відповідача, в розмірі 630 грн. (а.с. 55-56), відшкодуванню їй не підлягають.

Керуючись ст. 307, ст. 309, ст. 314, ст. 316 ЦПК України, апеляційний суд Донецької області, -

В И Р І Ш И В:

Апеляційну скаргу відповідача ОСОБА_3 задовольнити.

Повторне заочне рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 19 березня 2014 року скасувати та ухвалити нове.

Відмовити ОСОБА_2 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_3 про припинення її права власності на ? частку квартири АДРЕСА_1 яка належить їй на підставі договору дарування, посвідченого 26 жовтня 2002 року приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_5

Повернути ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженка села Кучерів Яр Добропільського району Донецької області, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) з депозитного рахунку Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (розрахунковий рахунок 37317004001000, МФО 834016, ОКПО 26288796, банк ГУ ДКСУ в Донецькій області) внесені нею 18 травня 2012 року 18 000 (вісімнадцять тисяч) гривень 00 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення.

Рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий: О.М. Пономарьова

Судді: Л.І. Соломаха

А.П. Іванова

.