Постанова № 38644367, 07.05.2014, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року Справа № 147602/12/9104

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Онишкевича Т.В.,

суддів Дяковича В.П., Іщук Л.П.,

з участю секретаря судового засідання Нефедової А.О.,

представника відповідача Лаврука В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року у справі за позовом приватного підприємства «Калина» до Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ :

У березні 2012 року приватне підприємство «Калина» (далі - ПП «Калина») звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області (далі - ОДПІ)

№ 0001222310 від 12.12.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на прибуток на 16354,00 грн., з яких 13083,00 грн. за основним платежем та 3271,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0001232310 від 12.12.2011 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість (далі - ПДВ) на 13084,00 грн., з яких 10467,00 грн. за основним платежем та 2617,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

№ 0000012310 від 03.01.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з ПДВ на 17302,00 грн., з яких 15800,00 грн. за основним платежем та 1502,00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями;

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року у справі № 2а-818/12/0970 позов було задоволено.

У апеляційній скарзі відповідач ОДПІ просить зазначене судове рішення скасувати і ухвалити нове про відмову у задоволенні позову ПП «Калина».

Апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що за результатами проведеної ОДПІ перевірки було зроблено висновок про укладення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, між ПП «Калина» та ТзОВ «Укртехнологія-Ко».

Апелянт зазначає, що за результатами перевірки встановлено нікчемність правочинів, укладених ТзОВ «Укртехнологія-Ко» з його контрагентами-покупцями, усі операції купівлі-продажу ТзОВ «Укртехнологія-Ко» не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до «вигодонабувача».

Представник відповідача у ході апеляційного розгляду підтримав апеляційні вимоги, просив скасувати оскаржуване судове рішення, та прийняти нове про відмову у задоволенні позову ПП «Калина».

Представник позивача на виклик апеляційного суду не прибув, що не перешкоджає розгляду справи у його відсутності на підставі ч. 4 ст. 196 КАС України

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і проаналізувавши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до переконання, що подана апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з таких міркувань.

Задовольняючи позов ПП «Калина», суд першої інстанції виходив із того, що передумовою для формування позивачем податкового кредиту по ПДВ та податкового зобов'язання з податку на прибуток слугували господарські відносини, що склалися з ТзОВ «Укртехнологія-Ко» та СПД ОСОБА_2

15.04.2009 року, 01.06.2009 року, 23.05.2011 року між позивачем та зазначеними контрагентами було укладено договори підряду, предметом по яких слугували послуги по складанню порубочних залишків (деревини, дров, хмизу та інше).

Чинне на момент правовідносин законодавство України не встановлює обов'язку покупця сплачувати ПДВ ще й до бюджету, коли такий податок не буде сплачений продавцем або іншою особою, з урахуванням суми податку, отриманого від покупця разом з ціною товару. Відповідно до положень Закону України «Про податок на додану вартість» сума податку на додану вартість, що включена до ціни товару, є податковим зобов'язанням продавця товару, і саме продавець товару несе обов'язок по сплаті цього податку до бюджету. У даній справі такий обов'язок покладений податковою інспекцією на позивача, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Даючи оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із таких міркувань.

Відповідно до вимог п. 5.1. ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який був чинним на час виникнення спірних правовідносин між сторонами) валові витрати це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Підпунктом 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до пп. 11.2.1, п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно пп. 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

За правилами пп. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту сум сплаченого (нарахованого) податку на додану вартість, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього Закону).

Відповідно до пп. 7.5.1 п. 7.5. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківською рахунку платника податку на оплату товарів, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів.

Положеннями п.138.2 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК) передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу. У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконання робіт, наданням послуг у цьому періоді. Платник податку для визначення об'єкта оподаткування має право на врахування витрат, підтверджених документами, що складені нерезидентами відповідно до правил інших країн.

Згідно з п. 138.4 ст. 138 ПК витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Відповідно до пп. 139.1.9.п.139.1 ст. 139 ПК не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Положеннями пп. 14.1.181. п. 14.1 ст. 14 ПК визначено, що податковим кредитом є сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до пп. 198.6. ст. 198 ПК не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами та вимоги до таких документів передбачено приписами п.1.2 ст. 1, п.2.1, 2.4, 2.15, 2.16 ст. 2 «Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704, ст. 2, п. 3.2 ст. 3, ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На переконання апеляційного суду, суть даного публічно-правового спору зводиться до обґрунтованості висновків ОДПІ щодо безтоварності господарських операції ПП «Калина» з ТзОВ «Укртехнологія-Ко» та з ФОП ОСОБА_2

Як безспірно встановлено судом першої інстанції, ОДПІ було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ПП «Калина» щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ТзОВ «Укртехнологія-Ко», їх реальності та повноти відображення в обліку з 01.04.2009 року по 30.06.2009 року.

За результатами проведеної перевірки, відповідачем складено акт за № 3164/231/13649038 від 05.12.2011 року, згідно висновків якого констатовано порушення позивачем:

1) ч. 1, ч. 5 ст. 203, ст. 215, ч. 1 ст. 216, ч. 1 ст. 228 ЦК України в частині недодержання вимог цих норм у момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, укладених ПП «Калина» з ТзОВ «Укртехнологія-Ко», непідтвердження реальності здійснення господарських відносин у період з 01.05.2009 року по 30.06.2009 року на загальну суму 62800 грн.;

2) п.5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 та пп. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» внаслідок завищення валових витрат на суму 52333 грн. та заниження податку на прибуток на загальну суму 13083 грн. за ІІ квартал 2009 року ;

3) пп. 7.2.4 п.7.2 ст. 7, пп. 7.4.1 п.7.4 та пп. 7.4.5. п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у результаті чого занижено суму податкового зобов'язання по ПДВ на загальну суму 10467 грн., з яких за травень 2009 року - 4800 грн., за червень 2009 року - 5667 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем винесено оспорювані податкові повідомлення-рішення за № 0001232310 та за № 0001222310 від 12.12.2011 року.

Окрім того, проведеною документальною позаплановою невиїзною перевіркою ПП «Калина» щодо документального підтвердження господарських відносин із суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 (далі - СПД ОСОБА_2) їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.05.2011 року по 30.07.2011 року, результати якої оформлено актом № 3506/231/13649038 від 20.12.2011 року, податковим органом констатовано непідтвердження реальності здійснення господарських відносин ПП «Калина» із СПД ОСОБА_2 на загальну суму 94800 грн., у тому числі: у травні 2011 року - 36000,00 грн., у червні 2011 року - 40800,00 грн., у липні 2011 року - 18000,00 грн., оскільки договір підряду № 2305 від 23.05.11 року між ПП «Калина» та СПД ОСОБА_2 не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, ПП «Калина» порушено вимоги п.198.6 ст. 198 ПК, внаслідок чого завищено податковий кредит на загальну суму 15800 грн., у тому числі у травні 2011 року - 6000,00 грн., у червні 2011 року - 6800,00 грн., у липні 2011 року - 3000,00 грн. та відповідно занижено суму податкового зобов'язання по ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 15800,00 грн., у тому числі у травні 2011 року - 6000,00 грн., у червні 2011 року - 6800,00 грн., у липні 2011 року - 3000,00 грн.

За наслідками проведеної перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення за № 0000012310 від 03.01.2012 року.

Як встановлено судом, передумовою для формування позивачем спірних податкового кредиту по ПДВ та податкового зобов'язання з податку на прибуток слугували господарські відносини, що склалися з ТзОВ «Укртехнологія-Ко» та СПД ОСОБА_2

Так, 15.04.2009 року, 01.06.2009 року, 23.05.2011 року між позивачем та зазначеними контрагентами було укладено договори підряду, предметом по яких слугували послуги по складанню порубочних залишків (деревини, дров, хмизу та інше).

23.05.2009 року, 30.06.2009 року, 23.05.2011 року, 17.06.2011 року, 22.07.2011 року на виконання вказаних договорів складено акти здавання-приймання виконаних робіт та видано податкові накладні № 23/5 від 23.05.2009 року, № 30/6 від 30.06.2009 року, № 23051 від 23.05.2011 року, № 17062 від 17.06.2011 року, № 22071 від 22.07.2011 року.

04.03.2011 року ОДПІ складено акт за № 177/231/35766471 «Про результати планової невиїзної перевірки ТзОВ «Укртехнологія-Ко» код ЄДРПОУ 3576471 з питань дотримання вимог податкового та іншого законодавства за період з 16.04.2008 року по 31.12.2010 року».

Як зазначено в акті перевірки, всупереч вимогам чинного законодавства ТзОВ «Укртехнологія-Ко» завищило податкове зобов'язання у сумі 467615 грн., а також завищено суму податкового кредиту у розмірі 528245 грн. У ході перевірки податковий орган вказав на неможливість фактичного здійснення господарських операцій ТзОВ «Укртехнологія-Ко» через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення господарських операцій, трудових резервів, основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів.

Директор ТзОВ «Укртехнологія-Ко» Мартинюк В.О. у своїх письмових поясненнях від 15.02.2011 року (а.с. 143) зазначив, що у середині 2009 року на пропозицію свого знайомого ОСОБА_4 став формальним директором ТзОВ «Укртехнологія-Ко», свої обов'язки фактично не виконував, де знаходився офіс підприємства йому невідомо, документи на підпис йому приносили і він у фінансово-господарську діяльність товариства не вникав.

Також листом від 07.11.2011 року № 748/7/17/0 ДПІ в Косівському районі скеровано до ОДПІ матеріали невиїзної документальної перевірки, результати якої оформлено актом від 28.10.2011 року за № 1464/17-0/НОМЕР_4, відповідно до якого у СПД ОСОБА_2 відсутні необхідні умови для досягнення результатів підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, оборотних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів при значних обсягах реалізації товарів (робіт, послуг), констатовано факт нікчемності правочинів, укладених з контрагентами СПД ОСОБА_2

Постановою Косівського районного суду Івано-Франківської області віж 31.01.2014 року у справі № 0910/1054/2012 ОСОБА_2 звільнено від кримінальної відповідальності за у зв'язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності за ч. 1 ст. 212 КК України за умисне ухилення від сплати податків.

На думку апеляційного суду, надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть також свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;

відсутність необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності у зв'язку з відсутністю управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням податкової вигоди, якщо для такого виду діяльності також потрібне здійснення й облік інших господарських операцій;

здійснення операцій з товаром, що не вироблявся або не міг бути вироблений в обсязі, зазначеному платником податків у документах обліку;

відсутність первинних документів обліку.

Таким чином, докази, на які послався позивач на обґрунтування своєї позиції, є обов'язковими, але не вичерпними, оскільки предмет доказування у справі, що розглядається, становлять обставини, що підтверджують або спростовують реальність здійснення самої господарської операції (поставки товару, надання послуг), а відтак і обґрунтованість визначення податкового кредиту позивача. Зокрема, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Відтак обставинами, які підлягають перевірці у зв'язку із наведеним, є фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції, як-от: наявність кваліфікфованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції; можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо; наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, що необхідні для ведення певного виду господарської діяльності.

З урахуванням наведеного, на думку апеляційного суду, податковий орган правомірно поставив під сумнів реальність господарські операцій між ПП «Калина» та ТзОВ «Укртехнологія-Ко» і СПД ОСОБА_2, а отже підставність відображення їх наслідків у податковому обліку позивача. Тому правових підстав для визнання протиправними і скасування оспорюваних ПП «Калина» податкових повідомлень-рішень ОДПІ, на переконання апеляційного суду, немає.

Таким чином, оскільки при вирішенні даного публічно-правового спору судом першої інстанції було допущено порушення норм матеріального права, а мотиви, з яких виходив суд під час ухвалення свого рішення, не відповідають фактичним обставинам справи, оскаржувана постанова підлягає скасуванню з прийняттям нової про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 160, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ :

апеляційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області задовольнити.

Скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 05 липня 2012 року у справі № 2а-818/12/0970 та прийняти нову, якою у задоволенні позову приватного підприємства «Калина» відмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складання у повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя Т.В.Онишкевич

Судді В.П.Дякович

Л.П.Іщук

Постанова у повному обсязі складена 08 травня 2014 року.