Рішення № 38643975, 05.05.2014, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

05.05.2014 Справа № 905/4142/13

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшляхбудтехніка», м. Донецьк

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком», м. Донецьк.

Ціна позову 626 575 грн. 34 коп.

Колегія суддів у складі:

головуючого судді Говоруна О.В.

суддів Колесника Р.М., Харакоза К.С.

Представники:

від позивача – не з’явився;

від відповідача – не з’явився.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Спецшляхбудтехніка» (далі - позивач) звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (далі - відповідач) про стягнення 626 575 грн. 34 коп., з яких сума основного боргу в розмірі 500 000 грн., пеня в розмірі 37 191 грн. 78 коп. та 25% річних в розмірі 89 383 грн. 56 коп.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між позивачем та відповідачем був укладений договір №ДСА/Р/П/Ж/4-389 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2012. Позивачем відповідачу були надані послуги за вказаним договором, але відповідач з позивачем не розрахувався в повному обсязі, у зв’язку з чим утворилась заборгованість відповідача перед позивачем в загальному розмірі 626 575 грн. 34 коп. з урахуванням пені в розмірі 37 191 грн. 78 коп. та 25% річних в розмірі 89 383 грн. 56 коп.

Відповідач у відзиві на позовну заяву та у доповненні до відзиву заперечив проти задоволення позовних вимог та зазначив, що заборгованість у розмірі 639 106 грн. 86 коп. була відповідачем сплачена.

Згідно ухвали господарського суду Донецької області від 07.08.2013, за клопотанням відповідача, строк розгляду справи був продовжений.

Ухвалами господарського суду провадження у справі зупинялось, у зв’язку з направленням справи до Донецького апеляційного господарського суду та ухвалою суду від 28.04.2014 провадження у справі було поновлено.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши письмові докази у судовому засіданні, встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.

27.04.2012 між позивачем та відповідачем був укладений договір №ДСА/Р/П/Ж/4-389 про перевезення вантажів автомобільним транспортом (далі – договір), відповідно до умов якого позивач зобов’язується доставити довірений йому відповідачем вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу, а відповідач зобов’язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату (а.с.43-46).

На виконання умов договору позивач надав відповідачу послуги щодо перевезення вантажів на загальну суму 3 989 786 грн. 43 коп., що підтверджується актами здачі-прийняття робіт (надання послуг) на зазначену суму та реєстрами транспортних перевезень (а.с.48-52, 54-66, 68-78, 80-88, 90-99).

Крім того, позивачем на адресу відповідача були надіслані рахунки-фактури на загальну суму 3 989 786 грн. 43 коп. (а.с.47, 53, 67, 79, 89).

Разом з тим, зобов’язання відповідача з оплати наданих позивачем послуг були припинені частково в розмірі 1 042 002 грн. 76 коп. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін, згідно зі ст.601 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що підтверджується угодами про зарахування зустрічних однорідних вимог, видатковими накладними та рахунками (а.с.100-108). Крім того, відповідач оплатив заборгованість частково в розмірі 2 447 783 грн. 67 коп., що підтверджується банківськими виписками (а.с.109-114), всього 3 489 786 грн. 43 коп.

Позивачем на адресу відповідача був надісланий лист №79 від 11.04.2013 з проханням сплатити суму боргу у розмірі 500 000грн., однак відповідач відповіді на нього не надав (а.с.35-37).

На час прийняття рішення у справі відповідачем не надано доказів оплати заборгованості позивачу в сумі 500 000 грн.

Сторони погодили у п.4.3 договору, зокрема, що відповідач проводить оплату вартості транспортних послуг на підставі підписаного сторонами акту приймання наданих послуг у відповідності до рахунку, протягом 14 календарних днів з моменту підписання акту наданих послуг та отримання рахунку, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача.

Відповідно до ч.1 ст.509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За приписами ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі – ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В порушення вказаних вимог закону та договору, відповідач надані позивачем послуги за вказаним договором в розмірі 500 000 грн. не оплатив. Відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями в розумінні цього кодексу є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення їм прав здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Статтею 546 ЦК України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

За містом ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 22.11.1996р. №543-96-ВР передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно з п. 5.3 договору, за несвоєчасну оплату відповідач сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діяла на період порушення від несплаченої суми за кожен день прострочення платежу.

Разом з тим, ч. 6 ст. 232 ГК України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Аналіз чинного законодавства та умов договору свідчить про відсутність погодженого сторонами продовження строку нарахування пені, вимоги щодо стягнення якої заявлені позивачем.

Шестимісячний строк від дня коли зобов’язання мало бути виконано за останнім актом надання послуг сплинув 26.12.2012.

Таким чином, нарахування позивачем пені за період з 27.12.2012 по 01.03.2013 (а.с.11) є безпідставним, на підставі чого, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню частково, а саме за період з 01.09.2012 по 26.12.2012 в розмірі 23 975 грн. 41 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.5.5 договору, якщо в рамках виконання цього договору відповідач порушує строк оплати послуг позивача, визначений п.4.3 договору, він повинен заплатити позивачу відсоток за користування чужими грошовими коштами, а саме: 25% річних від суми заборгованості за весь строк прострочення обов’язку по виплаті грошових коштів. Оплата зазначених відсотків за користування чужими грошовими коштами не є неустойкою. Неустойка оплачується окремо.

Отже сторонами було погоджено інший розмір процентів за прострочення виконання грошового зобов’язання.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача 25% річних від простроченої суми (а.с.11), суд дійшов висновку, що вимога позивача в цій частині підлягає задоволенню повністю, а саме в розмірі 89 383 грн. 56 коп.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

Заперечення відповідача щодо відсутності заборгованості перед позивачем, з огляду на те, що відповідачем заборгованість була сплачена, не приймаються судом до уваги, з огляду на те, що умовами договору №ДСА/Р/П/Ж/4-389 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 27.04.2012 не передбачена черговість зарахування платежів щодо розподілу грошових коштів за невиконання умов договору, сплата відповідачем за отримані від позивача послуги та проведення зарахування зустрічних однорідних вимог проводилось позивачем у першу чергу на погашення основної суми боргу у послідовності за кожним актом здачі-прийняття робіт (надання послуг). Разом з тим, загальна сума наданих позивачем послуг складає 3 989 786 грн. 43 коп., з яких відповідачем було частково сплачено 2 447 783 грн. 67 коп. та зобов’язання були також частково припинені в розмірі 1 042 002 грн. 76 коп. шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог сторін, з огляду на що заборгованість відповідача перед позивачем у розмірі 500 000 грн. станом на час розгляду справи останнім сплачена не була, що підтверджується матеріалами справи.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Водночас, судом зазначається, що, на підставі ст. 38 ГПК України, господарський суд витребовує докази за наявності відповідного клопотання, у разі неможливості самостійно надати докази сторонами.

Відповідно до ч.1 ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З урахуванням того, що позивачем при поданні позову судовий збір був сплачений в більшому розмірі, ніж передбачено ст.4 Закону України «Про судовий збір», переплачена сума судового збору у розмірі 01 коп., згідно з п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір», підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України.

Господарські витрати розподілити відповідно до ст.49 ГПК України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Шляхове будівництво «Альтком» (83060, м. Донецьк, вул. Шахтарів Донбасу, 163, код ЄДРПОУ 32794511) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Спецшляхбудтехніка» (83052, м. Донецьк, пр. Миру, буд. 46, код ЄДРПОУ 35270159) 500 000грн. боргу, 23 975 грн. 41 коп. пені, 89 383 грн. 56 коп. 25% річних та 12 267 грн. 18 коп. витрат з оплати судового збору.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Повернути Товариству з обмеженою відповідальністю «Спецшляхбудтехніка» (83052, м. Донецьк, пр. Миру, буд. 46, код ЄДРПОУ 35270159) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 01 коп., перерахований платіжним дорученням №38 від 17.05.2013 на загальну суму 12 531 грн. 52 коп.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не було скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, через господарський суд, який розглянув справу.

Повне рішення складено 08 травня 2014 року.

Головуючий суддя О.В. Говорун

Суддя Р.М. Колесник

Суддя К.С. Харакоз