Рішення № 38642748, 07.05.2014, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22ц/790/3134/14 р. Головуючий 1 інст.: Омельченко Н.І.

Справа № 643/4379/13 Доповідач: Піддубний Р.М.

Категорія: «договірні»

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 травня 2014 року м. Харків

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Харківської області в складі:

головуючого: судді Піддубного Р.М.,

суддів: Тичкової О.Ю., Швецової Л.А.,

при секретарі: Щегельському Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, про стягнення суми, -

встановила:

У березні 2013 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в обґрунтування якого зазначив, що 28 грудня 2011 року між ним та ОСОБА_1 було укладено договір позики, відповідно до умов якого остання отримала 5 350 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму у строк до 31 грудня 2012 року частинами по 500 грн. на тиждень. Пунктом 2.3.1 договору сторони передбачили, що у разі несплати чергового платежу за договором, позичальник зобов'язується сплатити позикодавцю пеню у розмірі 500 грн. за кожен день прострочення. Посилаючись на те, що ОСОБА_1 взятих на себе за договором позики зобов'язань не виконала, борг не повернула, з урахуванням уточнених у грудні 2013 року позовних вимог, ОСОБА_2 просив стягнути з ОСОБА_1 пеню за порушення виконання зобов'язань за договором за період з 08 грудня 2012 року по 06 квітня 2013 року та з 29 червня 2013 року по 30 листопада 2013 року в сумі 20 000 грн., 3 000 грн. витрат, пов'язаних з наданням йому юридичної допомоги та 229 грн. 40 коп. судового збору.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 пеню за порушення виконання договірних зобов'язань за період з 08 грудня 2012 року по 06 квітня 2013 року та з 29 червня 2013 року по 30 листопада 2013 року в сумі 20 000 грн., а також судовий збір у розмірі 229 грн. 40 коп.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заявленого ОСОБА_2 позову відмовити.

Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, що з'явилися, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції вважав доведеним факт невиконання відповідачкою грошових зобов'язань за договором позики, що за висновком суду є підставою для стягнення з неї пені за період з 08.12.2012 року по 06.04.2013 року та з 29.06.2013 року по 30.11.2013 в сумі 20 000 грн.

Проте повністю погодитись з такими висновками суду першої інстанції не можна з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання виникають на підставах, встановлених ст. 11 цього Кодексу, зокрема договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Судовим розглядом встановлено, що 28 грудня 2011 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 у простій письмовій формі було укладено договір позики, відповідно до умов якого відповідачка отримала 5 350 доларів США та зобов'язалась повернути вказану суму у строк до 31 грудня 2012 року відповідно до графіку, встановленого п. 1.4 договору.

На підтвердження отримання грошових коштів у вищевказаному розмірі ОСОБА_1 видала позивачеві розписку.

Відповідно до ст. 1046, ч. 2 ст. 1047 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Нормами ст. ст. 610 - 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають передбачені законом або договором наслідки, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 2.3.1 договору позики сторони передбачили, що за прострочення відповідно до встановленого п. 1.4 графіку повернення позики, позичальник сплачує позикодавцю пеню у розмірі 500 грн. за кожен тиждень прострочення.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 16 серпня 2012 року, залишеним без змін в цій частині рішенням апеляційного суду Харківської області від 29 травня 2013 року, ухвалено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 42 800 грн. основного боргу за договором позики та 16 500 грн. пені за порушення виконання зобов'язань за договором.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 23 січня 2013 року, залишеним без змін в цій частині рішенням апеляційного суду Харківської області від 04 липня 2013 року, з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 ухвалено стягнути пеню за порушення виконання зобов'язань за договором позики за період з 18 серпня 2012 року до 01 грудня 2012 року в розмірі 8 000 грн.

Зобов'язання перестає діяти в разі його припинення на підставах, передбачених договором або законом (ч. 1 ст. 598 ЦК України).

Ці підстави зазначені у статтях 599, 600, 601, 604 - 609 ЦК України, які не передбачають підставою припинення зобов'язання ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора.

За відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Належним виконанням зобов'язання є виконання, прийняте кредитором, у результаті якого припиняються права та обов'язки сторін зобов'язання.

Саме по собі ухвалення судом рішення про задоволення вимог кредитора, виконання якого не здійснене, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін договору й не звільняє боржника від відповідальності за невиконання ним грошового зобов'язання.

Наявність судових рішень про стягнення боргу та передбаченої умовами договору пені за інші періоди невиконання боржником зобов'язання за відсутності реального виконання боржником свого зобов'язання (добровільного чи примусового) не свідчить про припинення договірних правовідносин сторін.

Разом з тим, частиною 1 ст. 614 ЦК встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Як убачається із матеріалів справи, в ході примусового виконання вищевказаних судових рішень 07 жовтня 2013 року було проведено прилюдні торги з реалізації належної ОСОБА_1 квартири АДРЕСА_1.

28 жовтня 2013 року державним виконавцем Московського відділу державної виконавчої служби Харківського міського управління юстиції винесено розпорядження, згідно з яким грошові кошти, отримані від реалізації належної ОСОБА_1 квартири були розподілені та перераховані відповідно до вимог ст. ст. 43, 45 Закону України «Про виконавче провадження».

Отже, у період з 28 жовтня 2013 року по 30 листопада 2013 року відсутня вина ОСОБА_1, як підстава відповідальності за порушення нею зобов'язання за договором позики.

За таких обставин апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції - зміні, зі зменшенням розміру пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за період 08 грудня 2012 року по 06 квітня 2013 року та з 29 червня 2013 року по 27 жовтня 2013 року з 20 000 грн. до 17 500 грн..

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 16 січня 2014 року змінити.

Зменшити розмір пені, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 за порушення виконання грошового зобов'язання за договором позики від 28 грудня 2011 року з 20 000 грн. до 17 500 (сімнадцяти тисяч п'ятисот) гривень.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий

Судді