Ухвала суду № 38641947, 13.05.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №490/653/14-к 13.05.2014 13.05.2014 13.05.2014

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 травня 2014 року апеляційний суд Миколаївської області у складі колегії суддів судової палати у кримінальних справах :

головуючої Погорєлової Г.М.

суддів: Гребенюк В.І., Міняйла М.П.

за участі секретаря Лі І.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Миколаєві матеріали кримінального провадження № 12013160020007995 за апеляційною скаргою прокурора прокуратури Центрального району м. Миколаєва Куріциної К.О., зміненою заступником прокурора Миколаївської області Капраль М.М., на вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2014 р.

Обвинувачений:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець м. Нижньовартовськ Тюменської області Російської Федерації, зареєстрований та мешкає за адресою: АДРЕСА_1

Учасники судового провадження:

прокурор: Іванов А.О.

обвинувачений ОСОБА_2

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Згідно з остаточною позицією прокурора з урахуванням зміни апеляції в порядку ст. 403 КПК України службовою особою органів прокуратури вищого рівня - заступником прокурора Миколаївської області Капраль М.М. відповідно до ст. 36 ч.4 КПК України, прокурор просить вирок суду 1 інстанції скасувати, призначити новий розгляд в суді 1 інстанції.

___________

провадження № 11-кп/784/286/14 головуючий суду 1 інстанції

категорія: ст. 191 ч.1 КК Голубкін О.І.

України доповідач апеляційного суду

Погорєлова Г.М.

Короткий зміст судового рішення суду 1 інстанції.

Вироком суду ОСОБА_2 визнаний винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 191 ч. 1 КК України, за якою призначено покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки з позбавленням права обіймати посади, пов'язані з індивідуальною матеріальною відповідальністю на строк 1 рік. На підставі ст. 75 КК України обвинуваченого звільнено від відбування покарання з випробуванням протягом іспитового строку 2 роки. За ч.3 ст. 191 КК України ОСОБА_2 виправдано (підстави виправдання у сенсі п.1 ч.3 ст. 374 КПК України у вироку не зазначені).

Узагальнені доводи апелянта з урахуванням зміни апеляції.

Посилається, що за наведених відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 374 КПК України в мотивувальній частині вироку обставин, які суд визнав доведеними, в діях ОСОБА_2 вбачається сукупність двох тотожних злочинів, один з яких вчинено повторно, що відповідає правовій кваліфікації за ч.1, ч.3 ст. 191 КК України.

Зазначає, що викладені в обвинувальному акті обставини, а відтак, і їх правова оцінка, не оспорювалися учасниками судового провадження. Відповідно до положень ч.3 ст. 349 КПК України суд визначив обсяг доказів, що підлягають дослідженню, обмежившись допитом обвинуваченого. За такого обставини, які сторонами не оспорюються, будуть вважатися встановленими в судовому засіданні. Суд враховує їх при ухваленні вироку. Сторони позбавляються права оскаржувати їх в апеляційному порядку.

Однак, суд дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_2 у привласненні ввіреного чужого майна та кваліфікував його дії за ч.1 ст. 191 КПК України. Водночас, не дослідивши докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що органом досудового слідства дії обвинуваченого кваліфіковано невірно та за ч. 3 ст. 191 КК України (за окремим епізодом привласнення майна в серпні 2013 р.) ОСОБА_2 виправдано.

Апелянт вказує, що приймаючи таке рішення, суд не дотримався як вимог ч.3 ст. 349 КПК України, так і вимог п.1 ч.3 ст. 374 КПК України. Зокрема, не зазначив підстави для виправдання обвинуваченого. В мотивувальній частині вироку виклав як доведені обставини, що водночас і виправдовують, і підтверджують обвинувачення.

Вважає, що під час судового провадження не дотримана передбачена п.15 ч.1 ст. 7 КПК України загальна засада кримінального провадження - змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Допущено істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, яке перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване рішення, що є підставою для скасування вироку та призначення нового розгляду в суді 1 інстанції.

Апелянт також зазначає про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність. Вказує, що ОСОБА_2, будучи матеріально-відповідальною особою ЧПТП «Мартель», на протязі місяця вчинив два тотожних злочини. Привласнював грошові кошти одним й тим же способом. Однак, він не мав єдиного умислу на привласнення конкретної суми грошових коштів. Кожне привласнення він здійснював тоді, коли йому були потрібні гроші. Тому кожне привласнення ним майна є самостійним епізодом, а не одним продовжуваним злочином. В обґрунтування своєї позиції наводить положення ст. 32 КК України та зміст роз'яснення, яке міститься в п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України кримінального законодавства про повторність, сукупність та рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 р.

Також вказує, що в судовому засіданні ОСОБА_2 показав, що після привласнення грошових коштів вперше, через певний проміжок часу, у нього повторно виник умисел на привласнення майна і він вчинив злочин повторно. Зазначене дає підстави для кваліфікації дій ОСОБА_2 за сукупністю злочинів, передбачених ч.1, ч.3 ст. 191 КК України.

На думку апелянта неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність потягло за собою невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості злочину, оскільки санкція ч.3 ст. 191 КК України передбачає обмеження волі (вид покарання призначеного йому за вироком суду) на строк від 3 до 5 років. Необхідно також призначити обвинуваченому покарання за сукупністю злочинів на підставі ст. 70 ч.1 КК України.

Встановлені судом 1 інстанції обставини.

ОСОБА_2, працюючи на посаді менеджера по продажам згідно з трудовим договором від 06.01.2012 р. в ЧПТП «Мартель» та будучи матеріально-відповідальною особою згідно з договором про повну матеріальну відповідальність від цієї ж дати, з корисливих мотивів привласнював грошові кошти та розпоряджався ними на власний розсуд.

Так, у серпні 2013 р. він здійснив замовлення товару ЧПТП «Мартель» на адресу ПП «ОСОБА_3». Після цього 15.08.2013 р. відповідно до видаткової накладної № ЧПТ-004121 зі складу ЧПТП «Мартель», розташованого за адресою: Паромний спуск, 1-В в м. Миколаєві, був відвантажений товар на загальну суму 2946 грн. 11 коп. та цього ж дня поставлений до ПП «ОСОБА_3», розташованого за адресою: АДРЕСА_2. 16.08.2013 р. ОСОБА_2 отримав від ПП «ОСОБА_3» грошові кошти в сумі 2946 грн. 11 коп., що належали ЧПТП «Мартель», однак не вніс їх до каси вказаного підприємства, а розпорядився ними на власний розсуд, чим заподіяв цьому підприємству майнову шкоду на зазначену суму.

Після привласнення грошових коштів 16.08.2013 р. у ОСОБА_2 повторно виник умисел на привласнення грошей, які йому були ввірені за поставлений товар.

Так, у серпні 2013 р. він здійснив замовлення товару ЧПТП «Мартель» на адресу ПП «ОСОБА_3». Після цього 21.08.2013 р. відповідно до видаткової накладної № ЧПТ-004215 зі складу ЧПТП «Мартель» був відвантажений товар на загальну суму 1623 грн. 82 коп. та цього ж дня поставлений до ПП «ОСОБА_3». 22.08.2013 р. ОСОБА_2 отримав від ПП «ОСОБА_3» грошові кошти в сумі 1623 грн. 82 коп., які належали ЧПТП «Мартель», однак не вніс їх до каси вказаного підприємства, а розпорядився ними на власний розсуд, чим заподіяв цьому підприємству майнову шкоду на зазначену суму.

Вважаючи неправильною кваліфікацію дій ОСОБА_2 за ч.3 ст. 191 КК України, суд послався на положення ст. 32 ч.2 КК України, згідно з якими повторність відсутня при вчиненні продовжуваного злочину. Навів показання обвинуваченого стосовно причини вчинення ним дій - через заборгованість за кредитним договором. Суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 привласнював гроші з одного джерела, одним й тим же способом, на протязі одного місяця. Тому у нього був єдиний злочинний намір.

Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.

Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурора на підтримку зміненої апеляційної скарги, обвинуваченого, який залишив вирішення апеляційної скарги на розсуд суду, вивчивши матеріали кримінального провадження, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що змінена апеляційна скарга прокурора підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з обвинувального акту, фактичні обставини інкримінованого ОСОБА_2 злочину, які прокурор вважав встановленими, полягали в тому, що у ОСОБА_2, який працював на посаді менеджера ЧПТП «Мартель», в серпні 2013 р. виник умисел на привласнення ввірених йому грошових коштів за поставлений товар.

За видатковою накладною №ЧПТ-004121 вказане підприємство 15.08.2013 р. відвантажило зі свого складу товар на загальну суму 2946 грн. 11 коп. на адресу ПП «ОСОБА_3». Зазначені кошти ОСОБА_2 отримав 16.08.2013 р. Однак, їх до каси не вніс, а розпорядився ними на власний розсуд.

Зазначеним діям ОСОБА_2 органами досудового слідства надана правова кваліфікація за ч.1 ст. 191 КК України.

Після привласнення цих грошових коштів у ОСОБА_2 знов виник умисел на привласнення ввірених йому грошових коштів за поставлений товар. 21.08.2013 р. на адресу того ж підприємства за видатковою накладною ЧП-004215 відвантажено товар зі складу ЧПТП «Мартель» на суму 1623 грн. 82 коп. Отримавши 22.08.2013 р. грошові кошти в цій сумі, ОСОБА_2 їх до каси не вніс та розпорядився ними на власний розсуд.

Зазначеним діям ОСОБА_2 органами досудового слідства надана правова кваліфікація за ч. 3 ст. 191 КК України за кваліфікуючою ознакою повторність.

Суд 1 інстанції, визначаючи обсяг доказів, що підлягали дослідженню під час судового розгляду, застосував положення ч.3 ст. 349 КПК України та обмежився допитом обвинуваченого, проти чого не заперечували учасники судового провадження.

Як вбачається з технічного носія інформації, обвинувачений ОСОБА_2 вину визнав повністю. Підтвердив викладені в обвинувальному акті фактичні обставини інкримінованих йому злочинів. Зокрема, зазначив, що після привласнення ним першої суми грошей, повторив свої дії знов і привласнив другу суму грошей.

Вказане свідчить на користь того, що ОСОБА_2 не оспорював й правову кваліфікацію його дій за ч.1, ч.3 ст.191 КК України.

У зв'язку з прийнятим судом рішенням про спрощений порядок судового розгляду інші докази не досліджувалися.

Суд 1 інстанції виклав в мотивувальній частині вироку формулювання обвинувачення, визнане судом доведеним, дослівно так, як воно викладено в обвинувальному акті. Зокрема, вказав, що після привласнення грошових коштів 16.08.2013 р. у ОСОБА_2 повторно виник умисел на привласнення грошей, які йому були ввірені за поставлений товар. Однак, суд не погодився з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 за ч.1, ч.3 ст. 191 КК України. Визнав його винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 191 КК України. Виправдав за ч.3 ст. 191 КК України, зазначивши про єдиний злочинний намір ОСОБА_2 на привласнення грошей та про вчинення ним одного продовжуваного злочину.

Таким чином, висновки суду, викладені в судовому рішенні, містять істотні суперечності між формулюванням обвинувачення, визнаного судом доведеним, і правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2 Судове рішення є таким, що не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження.

При цьому, мотивувальна частина вироку стосовно виправдання ОСОБА_2 не відповідає вимогам п.1 ч.3 ст.374 КПК України, на що обґрунтовано посилається апелянт. Зокрема, не зазначені підстави для виправдання обвинуваченого. Фактично суд кваліфікував дії ОСОБА_2 за обома епізодами обвинувачення лише за ч.1 ст. 191 КК України.

За змістом положень ч.3 ст. 349 КПК України у разі визнання недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, ці обставини, а відтак, і правова кваліфікація злочину (злочинів), будуть вважатися встановленими.

Не погодившись з правовою кваліфікацією дій ОСОБА_2, суд надав їм оцінку, відмінну від викладеної в обвинувальному акті. Таким чином, надав іншу оцінку обставинам, які ніким не оспорювалися, чим порушив вимоги ст. 349 ч.3 КПК України.

При цьому, сторона обвинувачення була позбавлена можливості в поданні суду своїх доказів щодо правової кваліфікації дій ОСОБА_2 та у доведенні перед судом їх переконливості.

Посилання апелянта і в цій частині є обґрунтованими.

Відповідно до положень ст. 412 ч.1 КПК України вказане порушення вимог кримінального процесуального закону є істотними, оскільки перешкодило суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

Згідно з вимогами ст. 409 ч.1 п. 3 КПК України однією ж підстав для скасування або зміни судового рішення судом апеляційної інстанції є істотне порушення вимог кримінально-процесуального закону. Відповідно до п.1 ч.1 ст. 415 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок чи ухвалу суду 1 інстанції і призначає новий розгляд у суді 1 інстанції, якщо встановлені порушення, передбачені п.п. 2,3,4,5,6,7 ч.2 ст. 412 КПК України.

Однак, положеннями КПК України не врегульовані питання кримінального провадження, які пов'язані зі зміною правової кваліфікації дій обвинуваченого (виправданням в частині обвинувачення) за результатами спрощеного судового розгляду на підставі ч.3 ст. 349 КПК України без дослідження доказів, наданих стороною обвинувачення.

Відповідно до ч.6 ст. 9 КПК України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, застосовуються загальні засади кримінального провадження, визначені ч.1 ст. 7 цього Кодексу.

Значення загальних засад кримінального провадження полягає в тому, що вони мають вищий ступінь нормативності, є підґрунтям для тлумачення норм кримінального процесуального права та для подолання прогалин у правовому регулюванні кримінальних процесуальних правовідносин.

Хоча у даному кримінальному провадженні встановлені порушення, передбачені ч.1 ст. 412 КПК України, але враховуючи наведені положення ч.6 ст. 9 КПК України та порушення судом 1 інстанції загальних засад кримінального провадження - змагальності сторін та свободи в поданні суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (п.15 ч.1 ст. 7 КПК України); а також законності (п.2 ч.1 ст. 7 КПК України), ухвалений вирок підлягає скасуванню з призначенням нового розгляду в суді 1 інстанції в іншому складі суду.

Під час нового судового розгляду суду належить дослідити докази у кримінальному провадженні у відповідності з вимогами КПК України, надати їм належну оцінку та прийняти законне й обґрунтоване рішення.

Інші доводи апелянта щодо неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність (виправдання за частиною обвинувачення - за ч.3 ст. 191 КК України), невідповідності призначеного покарання (строку обмеження волі) ступеню тяжкості злочину пов'язані з наслідками порушення судом 1 інстанції вимог ч. 3 ст. 349 КПК України під час судового розгляду.

Зробити висновки по суті цих тверджень прокурора суд апеляційної інстанції не має можливості, оскільки, як зазначено вище, судовий розгляд проведено в спрощеному порядку.

Керуючись ст.ст. 405, 407, 409, 412, 415, 424, 532 КПК України, суд

П О С Т А Н О В И В :

\

Апеляційну скаргу прокурора прокуратури Центрального району м. Миколаєва Куріциної К.О., змінену заступником прокурора Миколаївської області Капраль М.М. - задовольнити.

Вирок Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 березня 2014 р. відносно ОСОБА_2 - скасувати.

Призначити новий розгляд у суді 1 інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Головуюча:

Судді: