Ухвала суду № 38637478, 13.05.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №591/794/14-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Шершак М. І.Номер провадження 22-ц/788/893/14 Суддя-доповідач - Семеній Лідія. Іванівна. Категорія - 55

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 травня 2014 року м.Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

Головуючого - Семеній Л. І.,

суддів - Кононенко О. Ю., Білецького О. М.,

з участю секретаря судового засідання - Кияненко Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»

на рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 березня 2014 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс»

про визнання договору недійсним та відшкодування матеріальної шкоди,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням Зарічного районного суду м. Суми від 26 березня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Визнано недійсним укладений між ПП «Гранфінресурс» та ОСОБА_3 договір від 07.10.2013 року №222657.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» (далі - ТОВ «Гранфінресурс») на користь ОСОБА_3 8930,70 грн., сплачених за договором від 07.10.2013 року №222657.

Вирішено питання судових витрат.

В апеляційній скарзі ТОВ «Гранфінресурс», посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застування норм матеріального права, просить зазначене рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

При цьому зазначає, що предметом спірного договору є надання клієнту адміністративних послуг, спрямованих на отримання грошових коштів, власних коштів товариство не залучає, а лише контролює їх справедливий розподіл. Вказує, що позивачка була ознайомлена з умовами договору і мала реальну можливість відмовитись від його укладення. Крім того, посилається на те, що адміністрування грошових коштів відповідає вимогам діючого законодавства, є комерційною діяльністю, не забороненою законом та що діяльність товариства не спрямована на надання фінансових послуг і не містить жодної з ознак, яка підлягає ліцензуванню.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення позивачки ОСОБА_3, яка заперечила проти задоволення скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно встановлено та з матеріалів справи вбачається, що 07.10.2013 року між сторонами було укладено договір №222657 разом з додатками до нього (а.с.11-17).

Відповідно до умов п.1.1 договору відповідач зобов'язався вчинити від імені та за рахунок учасника - позивача певні юридичні дії, спрямовані на отримання грошової суми у позику, зазначеної у Додатку № 1 до даного договору, на умовах діяльності Програми "Альянс Україна", що міститься в Додатку №2, в тому числі: сформувати реєстр учасників, забезпечити його адміністрування; організовувати та проводити захід по розподілу грошового фонду, надати учаснику відповідну суму у позику; надавати інші послуги і здійснювати інші правочини.

Також зазначеним договором передбачені обов'язки учасника, зокрема, сплатити одноразовий комісійний внесок.

Відповідно до п.п.2.1.1, 2.1.2 договору, учасник в день підписання договору сплачує одноразовий комісійний внесок та адміністративний платіж, який сплачується не пізніше 15 календарних днів з моменту отримання дозволу; своєчасно, не пізніше 15 числа кожного місяця, сплачує загальний платіж, який включає чистий внесок, за рахунок якого адміністратор надає відповідні суми у позику, та адміністративні витрати, що є платою за послуги адміністратора з організації діяльності програми.

Згідно з п.1.3 ст.1 додатку №2 до договору, його предметом є послуги з формування реєстру учасників програми, метою яких є отримання відповідної суми у позику.

Як вбачається з п.4.1 ст.4 додатку №2, після вчасної сплати чергового загального платежу учасник набуває право брати участь у найближчому заході, коли фонд реєстру є достатнім.

Конкретні умови отримання учасником заявленої суми визначені у ст.5 цього додатку.

Адміністратор гарантує учаснику надати обумовлену грошову суму за умови виконання останнім всіх умов договору і додатків до нього ( ст.12 додатку №2 ).

На виконання умов договору, позивачка 07.10.2013 року сплатила одноразовий комісійний внесок у сумі 6800 грн., а 20.11.2013 року сплатила 1416,70 грн. чистого внеску і 714 грн. адміністративних витрат (а.с.18-19), а всього 8930,70 грн.

Вказані обставини вірно встановлені місцевим судом на підставі належним чином досліджених та оцінених письмових доказів, що містяться в матеріалах справи.

Згідно ч.1 ст.227 ЦК України правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що дії відповідача по наданню послуг є фінансовими та підлягали ліцензуванню, однак відповідач свою діяльність не узаконив та не отримав відповідну ліцензію.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на зібраних доказах та відповідає вимогам матеріального права.

Із змісту позовної заяви вбачається, що позивачка просила визнати недійсним спірний договір з підстав, передбачених ст. ст.229, 230 ЦК України, а також ч.1 ст.203, ч.ч.1, 3 ст.215, ч.1 ст.227 ЦК України, оскільки діяльність відповідача по наданню фінансових послуг здійснюється без відповідної на це ліцензії.

Пунктом 3 ч.1 ст.9 Закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» передбачено, що відповідно до спеціальних законів ліцензуванню підлягає господарська діяльність, зокрема, із надання фінансових послуг.

Згідно з п.1, п.5 ч.1 ст.1 Закону «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» під фінансовою установою слід розуміти юридичну особу, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів.

Такими фінансовими послугами, як зазначено у пунктах 2, 6, 11 ч.1 ст.4 цього ж Закону, вважаються довірче управління фінансовими активами, надання коштів у позику, в тому числі й на умовах фінансового кредиту та адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах.

В даному випадку саме на таких умовах було передбачено надання коштів позивачці.

Доводи апеляційної скарги з приводу того, що відповідач здійснює комерційну діяльність, товариство не внесено до реєстру фінансових установ, а тому не надає фінансові послуги і не є фінансовою установою висновків суду не спростовують, оскільки фактичне надання фінансових послуг без здійснення відповідної реєстрації не свідчить про законність діяльності товариства та наявність правових підстав для укладання відповідних правочинів.

Крім того, п.4 ч.1 ст.34 даного Закону передбачено, що національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб.

Здійснення такої діяльності дозволяється тільки після отримання відповідної ліценції (ч. 2 ст.34 вказаного Закону).

Таким чином, для укладення договору з позивачкою відповідач повинен був отримати у встановленому законом порядку відповідну ліцензію.

За таких умов, вчинення відповідачем оспорюваного правочину без відповідного дозволу (ліцензії) відповідно до змісту ч.1 ст.203, ч. ч.1, 3 ст.215, ст.227 ЦК України є підставою для визнання договору недійсним.

Суд першої інстанції вказані обставини врахував і обґрунтовано, виходячи з правових наслідків недійсності правочину, визначених абз.2 ч.1 ст.216 ЦК України, дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню 8930,70 грн. в рахунок повернення сплаченого нею за договором одноразового комісійного внеску, щомісячного чистого внеску та адміністративних витрат.

Відповідно до ст.60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач по справі не довів суду, що його діяльність не підлягає ліцензуванню, не відноситься до фінансових послуг, тому доводи апеляційної скарги в цій частині не можуть бути підставою для скасування рішення суду.

Інші доводи апеляційної скарги ТОВ "Гранфінресурс" висновків суду також не спростовують.

Колегією суддів не виявлено неправильного застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які могли б бути підставою для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.303, 307, 308, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Гранфінресурс» відхилити.

Рішення Зарічного районного суду м. Суми від 26 березня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий -

Судді -