Ухвала суду № 38635210, 13.05.2014, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 22-ц/778/2248/14 Головуючий у 1 інстанції: Пустовіт З.П.

Суддя-доповідач: Кочеткова І.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 травня 2014 р. м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Кочеткової І.В.,

суддів: Маловічко С.В.,

Воробйової І.А.,

при секретарі: Свинаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на рішення і дії державних виконавців відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції під час виконання судового рішення у цивільній справі,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4 на ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2014 року,

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду із вищевказаною скаргою. Зазначали, що на примусовому виконанні ВДВС Бердянського МРУЮ знаходиться рішення Бердянського міськрайонного суду від 10 грудня 2009 року про солідарне стягнення з них на користь ВАТ „Райфайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором на суму 2 115 911, 59 грн. Постановами старшого державного виконавця від 25 вересня 2012 року оголошені у розшук транспортні засоби - три легкових автомобілі іноземного виробництва, що належать на праві власності ОСОБА_3 Постановами від 12 і 13 березня 2014 року накладено арешт не все майно божників та оголошено про заборону на його відчуження у межах суми стягнення 1 409 589, 48 грн. Посилаючись на порушення посадовими особами вимог Закону України „Про виконавче провадження", безпідставне оголошення автомобілів у розшук, просили про задоволення скарги, скасування постанов, якими порушено їх право власності на арештоване майно.

Ухвалою Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2014 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 відмовлено.

В апеляційній скарзі про скасування ухвали суду і постановлення нової про задоволення скарги ОСОБА_3 і ОСОБА_4 посилаються на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

Відмовляючи боржникам у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що дії державних виконавців при виконанні судового рішення узгоджуються з вимогами Закону України "Про виконавче провадження" і не порушують права скаржників.

Проте в повній мірі погодитися з такими висновками суду не можна, оскільки суд дійшов їх з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 124 Конституції України, ст. 14 ЦПК України, ст. 13 Закону України "Про судоустрій та статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України.

Чинним законодавством України у разі невиконання судових рішень, які набрали законної сили, передбачена процедура їх примусового виконання.

Так, статтею 1 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України (ст. 2 цього Закону).

Відповідно до п. 2 ст. 1, ст.11 Закону України "Про державну виконавчу службу" завданням державної виконавчої служби є своєчасне, повне і неупереджене примусове виконання рішень, передбачених законом. Державний виконавець зобов'язаний вживати заходів примусового виконання рішень, встановлених цим Законом, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює необхідні заходи щодо своєчасного і повного виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб і порядок, визначені виконавчим документом і цим законом.

Як передбачено ч.2 ст.30 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний провести виконавчі дії з виконання рішення протягом шести місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, а з виконання рішення немайнового характеру - у двомісячний строк. Строк здійснення зведеного виконавчого провадження обчислюється з моменту приєднання до такого провадження останнього виконавчого документа.

Статтею 57 Закону України "Про виконавче провадження" передбачено, що арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом: винесення постанови про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; винесення постанови про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.

Отже, в силу наведених норм, державний виконавець для забезпечення реального виконання рішення може накласти арешт на майно боржника та оголосити заборону на його відчуження; процесуальні дії з виконання судового рішення мають бути проведені протягом шести місяців з дня винесення постанов про відкриття виконавчого провадження.

Встановлено, що в провадженні відділу державної виконавчої служби Бердянського міськрайонного управління юстиції Запорізької області з 2011 року знаходиться виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів про солідарне стягнення з ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ТОВ „БАРК" на користь ПАТ „Райффайзен Банк Аваль" заборгованості за кредитним договором у розмірі 2 115 911 грн. До пред'явлення виконавчих листів на примусове виконання боржники частково погасили борг, сплативши Банку 861 600 грн. Станом на час відкриття виконавчого провадження розмір боргу склав 1 250 000 грн.

10 липня 2012 року державним виконавцем Куліковою І.І. проведено опис і накладено арешт на майно солідарного боржника скаржників - на рибопереробне обладнання і устаткування ТОВ „БАРК" на суму 1 940 000 грн., яке було передано на відповідальне зберігання представнику стягувача (а.с.35-37).

Пізніше, постановами від 13 і 25 вересня 2012 накладено арешт на транспортні засоби, що належать ОСОБА_3 і оголошено їх у розшук. Постановами від 12 і 13 березня 2014 року накладено арешт на все нерухоме і нерухоме майно боржників у межах суми стягнення і заборонено здійснювати його відчуження у будь-який спосіб (а.с.4-8).

Обґрунтовуючи свої вимоги щодо незаконності дій посадових осіб виконавчої служби при виконанні судового рішення про солідарне стягнення з них і з товариства „БАРК" боргу в загальній сумі 1 250 000 грн., заявники зазначали, що фактично з липня 2012 року у товариства було вилучено обладнання і устаткування на суму, що перевищила розмір заборгованості за виконавчим документом. Фактично з липня 2012 року робота товариства була зупинена, що унеможливило добровільне виконання судового рішення, проте виконавчою службою не було вчинено жодної процесуальної дії з оцінки і реалізації вилученого майна. Натомість, після спливу всіх розумних строків, передбачених ст. 30 ч.2 Закону України „Про виконавче провадження", у березні 2014 року виконавчою службою безпідставно накладено арешт на все рухоме і нерухоме майно боржників вартістю більше 8 000 000 грн., тоді як вилучене у солідарного боржника ще у 2012 році майно на суму 1 940 000 грн. залишилося не реалізованим, жодної процесуальної дії щодо вказаного майна виконавчою службою вчинено не було.

Визнаючи дії виконавчої служби правомірними, суд першої інстанції на порушення вимог ст.ст.10,11,60 ЦПК України не перевірив доводи скаржників щодо вказаних обставин, належної оцінки їм не дав, не з'ясував причини тривалої бездіяльності виконавчої служби щодо реалізації вилученого у солідарного боржника майна і необхідності накладення арешту на інше майно скаржників.

Розглядаючи скаргу, суд першої інстанції допустився порушень норм процесуального права, які унеможливлюють прийняття рішення за скаргою боржників судом апеляційної інстанції за результатом розгляду апеляційної скарги.

Статтею 383 ЦПК України встановлено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Як зазначено у п. 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 року „Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах" Згідно зі статтею 26 ЦПК сторона виконавчого провадження, яка звернулася до суду зі скаргою, бере участь в її розгляді як заявник, а інші учасники цього провадження, прав і обов'язків яких безпосередньо стосується розгляд і вирішення цієї скарги, - як заінтересовані особи.

Справи за скаргами на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи посадової особи державної виконавчої служби розглядаються судом за загальними правилами ЦПК з особливостями, встановленими статтею 386 ЦПК, за участю державного виконавця або іншої посадової особи державної виконавчої служби, рішення, дії або бездіяльність якої оскаржуються. До участі у справі як заінтересованої особи залучається інша сторона виконавчого провадження, оскільки судовим рішенням може бути вирішено питання про її права чи інтереси.

Розглядаючи скаргу боржників, суд першої інстанції на порушення вимог ст.26 ЦПК України не залучив до участі у розгляді справи ні солідарного боржника ТОВ „БАРК", ні стягувача ПАТ „Райффайзен Банк Аваль", хоча вирішував питання про їх права і інтереси.

За таких обставин оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому вона на підставі ч1 п.3 ст.312 ЦПК України підлягає скасуванню з передачею питання на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 307, 312 п.3 ч.1, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 і ОСОБА_4 задовольнити.

Ухвалу Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 03 квітня 2014 року по цій справі скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі суду.

Ухвала набирає законної сили негайно, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді: