Рішення № 38630045, 29.04.2014, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/940/14-ц

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2014 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді Науменко А.В.

при секретарі Шияновській Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про зобов'язання виконати певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди, суд, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом до КП «Теплопостачання м. Одеси» про заборону КП вчиняти дії, які принижують її честь та гідність, що виражається в розповсюдженні недостовірної інформації про неї та її майновий стан, у вигляді надсилання інформації по заборгованості за послуги теплопостачання, зобов'язати КП надати позивачу довідку про відсутність заборгованості за послуги теплопостачання за весь період користування послугами з теплопостачання до дати звернення до суду. Стягнути з КП на користь позивача суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 393,77 грн. та моральну шкоду в розмірі 20000, 0 грн.

Позов обґрунтований тим, що 29 квітня 2011 року Малиновським судом за заявою КП «Теплопостачання» був виданий судовий наказ № 1519/2н-805\11 про стягнення заборгованості за теплопостачання в розмірі 2659,08 грн. та судові витрати в розмірі 30,0 грн. В свою чергу, позивач з 11.08.2009 року офіційно демонтувала систему центрального опалення та у законному порядку встановила автономне опалювання квартири на що отримала відповідні довідки, та утому числі про відсутність заборгованості на час відключення квартири від міського теплопостачання. Однак, на підставі виданого судового наказу було відкрите виконавче провадження та накладено арешт на виявлений автомобіль позивача. Про наявність судового наказу, виконавчого провадження та постанови виконавця про арешт автомобіля, позивач дізналася тільки 27.04.2012 року, під час коли працівниками ДАІ було намагання здійснити арешт та постановку автомобіля на штрафмайданчик. Враховуючи, що автомобіль використовується у підприємницької діяльності та в ньому знаходився товар власного виробництва, який необхідно було терміново реалізувати, позивач знаючи про відсутність отримання послуг та заборгованості була вимушена захищати автомобіль, під час чого виникла конфліктна ситуація, яка продовжувалася до наступного дня. Під час цього конфлікту позивач закрилася у автомобілі та не давала його арештувати, приїхали додаткові працівники ДАІ, евакуатори, також потім приїхав виконавець і навіть представник «Теплопотачання». Також, при цих обставинах були присутні представники засобів масової інформації та правозахисники. Далі, позивач отримала кошти у знайомих та зовсім сторонніх осіб, а саме журналістів та зранку одразу виплатила через банк кошти зазначені у виконавчому документі в розмірі 2659,08 грн., 30,0 грн. судових витрат, 59,86 грн. комісію банку, а також нарахований виконавцем виконавчий збір в розмірі 268,91 грн., після чого виконавче провадження було закрите та працівники ДАІ відпустили позивача з автомобілем. Всі ці обставини були пов'язані з великими хвилюваннями, після чого в той же день сталося загострення гіпертонічної хвороби та позивач до 15.05.2012 року знаходилася на амбулаторному лікуванні. Після чого позивач звернулася до суду та ухвалою від 26.09.2012 року судовий наказ був скасований. Ухвалою Малиновського районного суду від 12.03.2013 року здійснений поворот судового наказу, після чого їй були повернуті тільки 2659,08 грн. Позивач наполягає, що у відповідача є данні, що позивач ще з 2009 року не отримує послуги теплопостачання, але ці данні постійно втрачаються у абонентську відділку і у 2013 році знову по системі ГЕРЦ знову йдуть нарахування неіснуючої заборгованості, хоча у 2012 році видавалася відповідна довідка КП про відсутність нарахувань.

Для захисту своїх порушених прав позивач вказує, що були майнові витрати, яки не компенсовані поворотом рішення, саме 30,0 грн. судовій збір, 59,86 грн. комісія банку та 268,91 грн. виконавчий збір. Позивач посилається, що сплата по незаконному судовому наказу в порядку виконавчого провадження було єдиним шляхом, щоб не була арештована автомашина, тому як на звернення з оскарженням судового наказу до суду потребував певний час. Тому вказує, що вказані витрати є майновою шкодою, завданою за наслідком дій відповідача, яки сталися при недбальстві працівників «Теплопостачання». Також, позивач наполягає, що звернення про стягнення неіснуючої заборгованості стало наслідком події проведення виконавчого провадження та вимог працівників ДАІ безпідставного вилучення майна позивача. Про неправомірність дій відповідача свідчить скасування судового наказу та поворот його виконання з встановленням обставин неправомірного звернення до суду при відсутності взагалі отримання позивачем послуг теплопостачання з 2009 року. Позивач посилається, що відповідач у 2013 році знову нараховує заборгованість та надсилає ці данні у довідці ГЕРЦ, що є приниження її честі та гідності та розповсюдженням недостовірної інформації.

Позивач в судове засідання з'явилася наполягала на задоволенні позову з підстав зазначених вище. Вважає, що КП «Теплопостачання» не має права вказувати у ГЕРЦ недостовірну інформацію щодо заборгованості. Позивач вказує на недопустимість недбальства одних працівників відповідача щодо безпідставних вимог по оплаті за теплопостачання, та на необхідність приведення обліку по споживачам теплопостачання у відповідність та обов'язкових дій по виключенню зокрема її особисто зі списку утримувачів послуг. Наполягає, що видача довідки про відсутність заборгованості є способом захисту її прав від недбальства та бездіяльності працівників «Теплопостачання», яки не перевіряють одні данні обліку з іншими вже на протязі з 2009 року. Заявляє, що усі події з намаганням арешту та вилучення її майна сталися за наслідком неправомірних дій одних працівників та бездіяльності інших працівників відповідача в хронології обставин, що спричинило позивачу майнові збитки та моральну шкоду.

Представник відповідача в судове засідання не з'явилися, хоча були сповіщені належним чином, про що свідчать розписки, заяв та клопотань не надходило. Суд вказує, що з боку відповідача не надано жодних доказів чи письмових заперечень на доводи позивача. В зв'язку з чим, суд за згодою позивача розглядає справу заочно в порядку ст. 223 ЦПК України за наявними матеріали справи та наданими доказами тільки з боку позивача.

Заслухавши пояснення позивача, його представника, а також свідків ОСОБА_2 ї ОСОБА_3, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги слід задовольнити частково з наступних підстав.

Матеріалами справи доведене, та не спростоване жодним чином відповідачем, що позивач з 11.08.2009 року не є споживачем послуг відповідача, що підтверджується відповідним актом про вимкнення від системи центрального опалення та гарячого водопостачання, яке засвідчене з боку КП «ЖКС «Портофранківський» та Абонентською службою Теплопостачання «Експлуатаційно - ремонтний район № 2» від 11.08.2009 року. Довідкою від 16.07.2009 року № 539 виданою КП «Теплопостачання», а саме на час проведення робіт по вимкненню з системи теплопостачання, підтверджене, що вже на той час заборгованості у позивача по теплопостачанню не було.

Суд враховує пояснення позивача, яки не спростовані відповідачем, що їй не було відомо про неправомірне нове її внесення працівниками відповідача до обліку утримувачів послуг, з цього приводу ніяких перевірок з 2009 по 2011 рік включено відповідачем не здійснювалося, будь-яки акти не складалися.

29 квітня 2011 року Малиновським судом за заявою КП «Теплопостачання» виданий судовий наказ № 1519/2н-805\11 про стягнення з позивача заборгованості за теплопостачання в розмірі 2659,08 грн. та судові витрати в розмірі 30,0 грн. Суд звертає увагу, що у заяві про надання судового наказу від 27.04.2011 р. відповідачем зазначене, що позивач щомісячно не сплачує за надану теплову енергію, яка станом на 01.04.2011 р. складає 2659,08 грн., але без зазначення у який саме період утворилася заборгованість.

Таким чином, суд встановлює, що КП «Теплопостачання» безпідставно звернулося у 2011 році до суду з заявою про видачу судового наказу, тому як данні про те що позивач не є утримувачем послуг теплопостачання та здійснює опалення квартири власним котлом були у відповідача ще з 2009 року.

Ці обставини були додатково перевірені та повторно підтверджені на вимогу позивача Актом КП «Теплопостачання» №15\-2-14 від 06.02.2012 р. та довідкою КП № 13\3-383 від 11.07.2012 року, яким підтверджене, що позивач дійсно не є утримувачем послуг теплопостачання та має свій котел для опалення квартири, не має заборгованості, а нарахування за послуги не здійснюються.

Таким чином, у відповідача відсутні данні, щодо наявності у позивача особливого рахунку, як у утримувача послуг теплопостачання, але за відсутністю представника відповідача суду не представилося можливим встановити взагалі за якими даним періодично виникає інформація у відповідача про виникнення заборгованості у позивача.

Виходячи з того, що з пояснень позивача відповідач після цього та на час розгляду даної справи не звертався до суду в позовному провадженні про стягнення будь-яких заборгованостей за теплопостачання, але в той же час у 2013 році почали знову приходити Рахунки -повідомлення по системі ГЕРЦ (міська єдина розрахункова система) про наявність заборгованості у позивача, суд дійшов висновку, що у відповідача періодично здійснюється помилкове автоматичне включення позивача у список утримувачів послуг. Тобто судом встановлена бездіяльність працівників відповідача щодо належної та ретельної перевірки осіб, що дійсно отримують ці послуги, як це передбачене положеннями «Правил надання послуг з центрального опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», № 630 від 21.07.2005 р.. та Законів України «Про житлово-комунальні послуги» від № 1875-ІV від 24.06.04 року, та «Про Теплопостачання» від № 2633- IV від 02.06.05 року.

Матеріалами справи підтверджене, що на підставі виданого судового наказу постановою виконавця було 27.01.2012 р. відкрите виконавче провадження, що свідчить про дію працівника відповідача щодо звернення до виконавчої служби з заявою про примусове стягнення коштів, знову же коли на той час у відповідача була достеменна інформація що позивач не є утримувачем послуг. Далі постановою від 14.03.2014 року виконавцем накладений арешт на автомобіль позивача, тобто вже після складення на вимогу позивача вказаного вище Акту перевірки від 06.02.2012 р., але відповідачем не був відізваний судовий наказ, як виконавчий документ.

Про наявність судового наказу, виконавчого провадження та постанови виконавця про арешт автомобіля, позивач дізналася тільки 27.04.2012 року, під час коли працівники ДАІ проводили офіційні дії по накладенню арешту та постановку автомобіля на штраф майданчик.

З пояснень позивача, та показань свідків, з яких один є журналістом, слідує, що автомобіль використовується позивачем у підприємницької діяльності та в ньому знаходився товар власного виробництва, який необхідно було реалізувати під час «проводів».

Свідки підтвердили, що позивач вказувала працівникам ДАІ, а потім виконавцю та представнику КП «Теплопостачання» про відсутність отримання послуг та заборгованості, але була вимушена захищати автомобіль, під час чого виникла конфліктна ситуація, яка продовжувалася до наступного дня. Під час цих подій виник фактично конфлікт, тому що позивач наполягала що не має жодних підстав для вилучення у неї автомобіля за наслідком недбалості працівників КП «Теплопостачання». Про відсутність заборгованості дійсно підтвердив працівник КП «Теплопостачання», якого викликав виконавець за вимогою небайдужої громадськості, яки встали на захист позивача, але його прізвища свідки не запам'ятали. Під час цього конфлікту позивач закрилася у автомобілі та не давала його арештувати, приїхали додаткові працівники ДАІ, евакуатори. Також при цих обставинах були присутні представники засобів масової інформації та правозахисники. Далі, вже у ранку наступного дня, позивач отримала кошти у знайомих та зовсім сторонніх осіб, а саме свідка та зранку одразу виплатила через банк кошти зазначені у виконавчому документі. Це було необхідно, тому як інакше неможливо було закрити виконавче провадження та зняти арешт з автомобіля.

Матеріалами справи ( квитанціями) підтверджене, що позивач сплатила суму в розмірі 2659,08 грн. як неіснуючу заборгованість, 30,0 грн. судові витрати на розгляд судом справи по видачі судового наказу, 59,86 грн. комісію банку по цим платежам, а також нарахований виконавцем виконавчий збір в розмірі 268,91 грн.. Після чого, виконавче провадження було дійсно закрите та працівники ДАІ відпустили позивача з автомобілем.

Також з матеріалів справи слідує та не спростоване відповідачем, що після вказаних подій позивач звернулася до суду та ухвалою від 26.09.2012 року судовий наказ був скасований з посиланням що між сторонами існує спір о праві, але с того часу відповідач не заявляв про порушення своїх прав позивачем. Також, ухвалою Малиновського районного суду від 12.03.2013 року здійснений поворот судового наказу, після чого позивачу були повернуті тільки 2659,08 грн., але питання щодо 30.0 грн. не буле вирішене.

Виходячи з меж позовних вимог по справі суд вказує, що згідно до п. 12 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. питання про судові витрати не можуть вирішуватись іншим судом або шляхом пред'явлення позову в іншій справі. Тому в задоволенні вимоги по стягненню витрат по сплаті судового збору в розмірі 30.0 грн. при виконанні судового наказу не підлягають задоволенню.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначені ст. 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоду, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

В свою чергу, суд визнає що підлягають частковому задоволенню позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди завданої завдяки діям та бездіяльності відповідача, за наслідком яких позивач вимушена була для поновлення своїх порушених прав ( ст.. 22 ЦК України) здійснити наступні витрати: 59,86 грн. комісію банку по платежам, а також нарахований виконавцем та сплачений позивачем виконавчий збір в розмірі 268,91 грн., що загально складає 328, 77 грн.

Також суд вказує, що згідно ч.2 ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з п.п. 3 - 5, 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Виходячи з наведеного моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю відповідно до ст. 1167 ЦК України відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є наявність у діях особи відповідача складу цивільного правопорушення, елементами якого, є шкода, протиправна поведінка та причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Зокрема, при вирішенні питання про відшкодування шкоди з'ясуванню підлягає підтвердження факту заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України, розглядаючи спір, суд встановлює фактичні обставини на підставі наданих сторонами письмових або речових доказів, пояснень свідків чи інших передбачених законом фактичних даних. При цьому, за правилами ч.3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог, або заперечень.

Звертаючись до суду з відповідними позовними вимогами щодо стягнення моральної шкоди позивач сама індивідуальна визначає свої моральні душевні страждання.

Суд визнає, що всі зазначені вище обставини та події навколо арешту автомобіля, а потім необхідності оскарження судного наказу та повороту його виконання були пов'язані за наслідками з протиправними діями працівників відповідача, яки виявилися у вказаних діях та бездіяльності та пов'язані для позивача з великими хвилюваннями та напруженням, що слідує з пояснень останньої та показань свідків. Після подій намагання вилучення автомобілю на штрафмайданчик 27.04.2013 року у позивача в той же день сталося загострення гіпертонічної хвороби та позивач до 15.05.2012 року знаходилася на амбулаторному лікуванні, що підтверджується належною довідкою. Таким чином, позивач дійсно втратила звичайний життєвий уклад, зазнала душевні переживання та незручності від несправедливості, змушена була захищати порушені права.

На підставі викладеного виходячи з засад розумності, виваженості та справедливості, характеру та обсягу моральних страждань суд визначає, що позивачу завдана моральна шкода діями та бездіяльністю відповідач та розмір відшкодування визначає в розмірі 2000,0 грн.

Водночас Відповідно до ст.297 ЦК України, кожен має право на повагу до його гідності та че сті. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право зверну тися до суду з позовом про захист її гідності та честі.

Згідно до ч. 1 ст.275 ЦК України, фізична особа має право на захист свого особисто го немайнового права від протиправних посягань інших осіб. Захист особистого немайнового права здійснюється способами, встановленими главою 3 цього Кодексу.

Згідно до п.15 Постанови Пленуму Верховного суду України № 1 від 27.02.2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також діло вої репутації фізичної та юридичної особи», при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

На підставі викладеного суд дійшов висновку, що позивачем не доведене поширення відповідачем недостовірної інформації в розумінні вище зазначених норм законодавства.

Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач у 2009 році та у 2012 році зверталася до відповідача та отримувала довідки про відсутність заборгованості, але позивачем не доведене що відповідачем порушені права позивача щодо невидачі вказаної довідки на час звернення до суду та розгляду справи по суті, зокрема не надані докази відмови відповідача у видачі такої довідки, тобто не доведена наявність підстав ( ст. 3 ЦПК України) для захисту у судовому порядку порушеного права. Також, суд вказує, що позивачем не доведене відповідність позовної вимоги щодо зобов'язання надати позивачу довідку про відсутність заборгованості за послуги теплопостачання за весь період користування послугами з теплопостачання до дати звернення до суду - належному способу захисту порушеного права.

Керуючись ст.ст. 10, 60, 81, 88, 209, 213-215,218, 223-224 ЦПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Теплопостачання м. Одеси» про зобов'язання виконати певні дії, стягнення матеріальної та моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з КП «Теплопостачання м. Одеси» ( код 34674102) на користь ОСОБА_1 суму завданої матеріальної шкоди в розмірі 328, 77 грн.

Стягнути з КП «Теплопостачання м. Одеси» ( код 34674102) на користь ОСОБА_1 суму завданої моральної шкоди в розмірі 2000,0 грн.

Стягнути з КП «Теплопостачання м. Одеси» ( код 34674102) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 243, 60 грн.

В задоволенні позовних вимог про заборону КП «Теплопостачання м. Одеси» вчиняти дії, які принижують честь та гідність ОСОБА_1, що виражається в розповсюдженні недостовірної інформації про неї та її майновий стан, у вигляді надсилання інформації по заборгованості за послуги теплопостачання та про зобов'язання надати позивачу довідку про відсутність заборгованості за послуги теплопостачання за весь період користування послугами з теплопостачання до дати звернення до суду - відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача протягом десяти днів з дня його отримання.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено до апеляційного суду Одеської області шляхом подання до Приморського районного суду м. Одеси апеляційної скарги на рішення суду протягом десяти днів з дня проголошення ухвали про залишення заяви відповідача без задоволення.

Суддя А.В. Науменко

29.04.2014