Рішення № 38627730, 08.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №478/2100/13-ц 08.04.2014 08.04.2014 08.04.2014

Провадження №22ц/784/726/14 Головуюча в першій інстанції Сябренко І.П.

Категорія 23 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

представника відповідача Сливчука М.І.,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу фермерського господарства «Росток»

на рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року по справі за позовом

ОСОБА_5

до

фермерського господарства «Росток» Казанківського району Миколаївської області (далі - ФГ «Росток»)

про визнання договору оренди землі недійсним,

ВСТАНОВИЛА:

26 листопада 2013 року ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до ФГ «Росток» про визнання недійсним договору оренди землі.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності належить земельна ділянка сільськогосподарського призначення, площею 14,82 га, що розташована в межах території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області, про що свідчить державний акт на право власності на земельну ділянку серії І-МК № 018956 від 23 листопада 2001 року. 01 січня 2008 року між нею та відповідачем був укладений договір оренди вказаної земельної ділянки строком на 10 років, який в цей же день був зареєстрований у відділі Держкомзему в Казанківському районі.

Проте, зазначений договір не містить істотних умов, передбачених ст. 15 Закону України «Про оренду землі», а саме: орендної плати із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; не зазначені в договорі умови індексації; не визначені форми платежу та порядок внесення орендної плати; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; умови передачі земельної ділянки у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки, які є істотними умовами, відповідно до ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, відсутні визначені законом додатки: план або схема земельної ділянки; кадастровий план земельної ділянки з відображанням обмежень у її використанні та встановлених земельних сервітутів; акт визначення меж земельної ділянки в натурі; акт приймання-передачі об'єкта оренди.

Посилаючись на вказане, позивачка просила визнати договір оренди землі недійсним та стягнути з відповідача на її користь судові витрати.

Рішенням Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано недійсним договір оренди землі укладений 01 січня 2008 року між ОСОБА_5 та фермерським господарством «Росток», також вирішено питання щодо судового збору.

В апеляційній скарзі ФГ «Росток» просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову ОСОБА_5 в задоволенні позову в повному обсязі. На думку апелянта, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивачки та представника відповідача, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки є недійсним в силу ст. 15 Закону України «Про оренду землі» (далі - Закон), оскільки він був укладений без дотримання вимог цієї норми, а саме: відсутні існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, оскільки п. 26 і п. 32 договору не заповнені.

Між тим, з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки суд прийшов до нього без повного з'ясування обставин, що мають значення по справі, прав та обов'язків сторін у цих правовідносинах, належної правової оцінки зібраних у справі доказів, неправильного застосування норм матеріального права, що відповідно до п. п. 1, 4 ст. 309 ЦПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення і ухвалення нового рішення.

Так, судом першої інстанції встановлено, що позивачці на праві приватної власності на землю належить земельна ділянка площею 14, 82 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, яка розташована на території Каширівської сільської ради Казанківського району Миколаївської області (а.с. 6, 32).

01 січня 2008 року між позивачкою та ФГ «Росток» було укладено договір оренди зазначеної земельної ділянки строком на 10 років, який був зареєстрований у Державному реєстрі земель 01 квітня 2008 року, та в день реєстрації основного договору між тими ж сторонами було укладено додаток до цього договору про збільшення розміру орендної плати (3% від грошової оцінки земельної ділянки) (а.с. 26-27).

Правовідносини, пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчиняться у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Положенням ч. 1 ст. 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Статтею 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Відповідно до ст. ст. 13-15 Закону України «Про оренду землі», який був чинним на час укладення договору оренди, договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Положенням ч. 1 ст. 14 Закону України «Про оренду землі» передбачено укладення договору оренди у письмовій формі.

Згідно ст. 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі набуває чинності після його державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що оспорюваний договір оренди земельної ділянки, укладений у письмовій формі, пройшов відповідну державну реєстрацію, орендодавець (позивачка) має необхідний обсяг цивільної дієздатності та її волевиявлення було спрямоване на укладення договору оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваний прав, свобод чи інтересів.

Частино 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Суд першої інстанції залишив поза увагою вимоги ст. 3 ЦПК України та ст. 15 ЦК України про те, що в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право, а позивачкою не доведено чи дійсно порушуються її права у зв'язку з відсутністю в договорі оренди землі заповнених п. п. 26 і 32 про, відповідно, відсутність існуючих обмежень (обтяжень) щодо використання земельної ділянки та визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року, яка, відповідно до вимог ст. 360-7 ЦПК України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність за рішенням Верховного Суду України.

Висновки суду першої інстанції позивачкою не оскаржуються.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду підлягає скасуванню як незаконне, з ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст. ст. 303, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу фермерського господарства «Росток» задовольнити.,

Рішення Казанківського районного суду Миколаївської області від 25 грудня 2013 року скасувати та ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_5 до фермерського господарства «Росток» Казанківського району Миколаївської області про визнання договору оренди землі недійсним, відмовити.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді