Ухвала суду № 38627726, 08.04.2014, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №476/1298/13-ц 08.04.2014 08.04.2014 08.04.2014

Провадження №22ц/784/980/14 Головуючий в першій інстанції Раєвич Т.М.

Категорія 41 Доповідач в апеляційній інстанції Довжук Т.С.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі:

головуючого - Шолох З.Л.,

суддів: Коломієць В.В., Довжук Т.С.,

при секретарі судового засідання Богуславській О.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_3,

відповідачки ОСОБА_4,

розглянула у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу ОСОБА_4

на рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року по справі за позовом

ОСОБА_5

до

ОСОБА_4,

третя особа - орган опіки та піклування Єланецької райдержадміністрації (далі - орган опіки та піклування)

про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИЛА:

14 листопада 2013 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Позивач зазначав, що йому на праві власності належить будинок АДРЕСА_2, про що свідчить договір купівлі-продажу № 61-02 від 22 листопада 2002 року, укладений на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі та, який був зареєстрований 23 листопада 2002 року у БТІ. Відповідно до довідки Возсіятської сільської ради у вказаному будинку зареєстрована відповідачка, але з 2003 року в ньому не проживає.

Посилаючись на те, що реєстрація відповідачки у вказаному будинку порушує його права як власника майна, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року позов ОСОБА_5 задоволено. Визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування житловим приміщенням у спірному будинку. Також вирішено питання щодо стягнення судового збору.

В апеляційній скарзі ОСОБА_4 просить рішення суду скасувати та закрити провадження у справі. На думку апелянта, рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши доповідь судді, пояснення представника позивача, відповідачки, дослідивши надані докази та перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено, що колишній власник спірного будинку ОСОБА_4 та відповідачка з 2001 року знаходились в зареєстрованому шлюбі, під час якого придбали вказаний будинок та ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народилась донька. Згодом вони вирішили продати цей будинок та відповідачка надала письмову згоду на його продаж. У 2003 році їх шлюб було розірвано та ОСОБА_4 разом з малолітньою дитиною знімає квартиру в смт. Єланець.

22 листопада 2002 року на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 було укладено договір купівлі-продажу спірного будинку (а.с. 4), який 23 листопада 2002 року був зареєстрований в Бюро технічної інвентаризації Єланецького району Миколаївської області (а.с. 5). Право власності позивача на спірний будинок було зареєстровано у встановленому законом порядку (а.с. 14-16).

Задовольняючи позов, з підстав передбачених ст. 391 ЦК України, суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що відповідачка втратила право користування житловим приміщенням внаслідок припинення права власності на нього колишнього власника та її реєстрація в цьому будинку перешкоджає позивачу, який є власником спірного будинку, у реалізації свого права на володіння, користування та розпорядженням житлом.

Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його права хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння. Способи захисту права власності передбачені нормами ст. ст. 16, 386, 391 ЦК України.

Об'єктом власності особи може бути, зокрема, житло - жилий будинок, садиба, квартира (ст. ст. 379, 382 ЦК України).

Права власника жилого будинку, квартири визначені ст. 383 ЦК України та ст. 150 ЖК України, які передбачають право власника використовувати житло для власного проживання, проживання членів сім'ї, інших осіб і розпоряджатися своїм житлом на власний розсуд.

Обмеження чи втручання у право власника можливе лише з підстав, передбачених законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України з урахуванням положень ч. 1 ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним у будинку (квартирі), що йому належить, користуються жилим приміщенням в обсязі, визначеному відповідно до угоди з власником.

Аналіз змісту вказаних правових норм свідчить про те, що право члена сім'ї власника будинку (квартири) користуватися цим житлом існує лише за наявності у власника права приватної власності на це майно.

Зазначене вказує на те, що виникнення права членів сім'ї власника будинку (квартири) на користування цим будинком та обсяг цих прав залежить від виникнення у власника будинку права власності на цей будинок, а відтак - припинення права власності особи на будинок припиняє право членів її сім'ї на користування цим будинком.

Таким чином, права членів сім'ї власника будинку на об'єкт власності є похідними від прав самого власника.

Відповідно до ч. 4 ст. 156 ЖК України до членів сім'ї власника будинку (квартири) належать особи, зазначені в частині другій ст. 64 цього Кодексу, відповідно до якої до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Припинення сімейних відносин з власником будинку (квартири) не позбавляє їх права користування займаним приміщенням.

Передбачаючи право власника жилого будинку (квартири) на відчуження цих об'єктів, закон не передбачив при цьому перехід прав і обов'язків попереднього власника до нового власника в частині збереження права користування житлом (житлового сервітуту) членів сім'ї колишнього власника у випадку зміни власника будинку (квартири).

Посилання в апеляційній скарзі на те, що договір купівлі-продажу спірного будинку в порушення вимог ст. 227 ЦК України не був нотаріально посвідченим, що вказує на його недійсність є безпідставними, так як на час укладання вказаного договору на Миколаївській універсальній товарно-сировинній біржі, закон передбачав саме такий спосіб укладання угод та, крім того, відповідачкою не оспорюється його дійсність у встановленому законом порядку.

Також не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі на те, що спірний договір порушує права малолітньої дитини, а позивач з позовом саме до неї не звернувся.

Згідно ч. ч. 3, 4 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає.

Відповідачка не заперечувала проти того, що разом з дитиною проживає в АДРЕСА_1.

Згідно довідки виконкому Возсіятської сільради від 16 грудня 2013 року, згоди від ОСОБА_4 на прописку доньки у спірному будинку не поступало (а.с. 29).

Інші доводи апеляційної скарги, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального і процесуального права, безпідставні та спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду, яке переглядалось в межах доводів апеляційної скарги, є законним і обґрунтованим, а тому відсутні підстави для його скасування.

Керуючись ст. ст. 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Єланецького районного суду Миколаївської області від 14 лютого 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді