Ухвала суду № 38619476, 05.05.2014, Апеляційний суд Київської області

Справа № 372/4029/13-ц Головуючий у І інстанції Степанова О.С.Провадження № 22-ц/780/2267/14 Доповідач у 2 інстанції КоцюрбаКатегорія 26 05.05.2014

УХВАЛА

Іменем України

28 квітня 2014 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області в складі:

Головуючого - Коцюрби О.П.,

Суддів - Білоконь О.В., Сержанюка А.С.,

При секретарі - Химинець Н.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк», за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору: приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення безпідставно отриманих коштів, -

Заслухавши доповідь судді Апеляційного суду, пояснення сторін, вивчивши матеріали цивільної справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а:

ОСОБА_1 звернувся до Обухівського районного суду Київської області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український Бізнес Банк», (далі ПАТ «Український Бізнес Банк») за участю третіх осіб: приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_3, приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якому просив стягнути з ПАТ «Український Бізнес Банк» на

його користь безпідставно отримані кошти за кредитним договором №80/Ф від 16 лютого 2009 року, в розмірі 801 638 грн. 43 коп.

Заявлені вимоги позивач мотивував тим, що 16 лютого 2009 року між ПАТ "Український Бізнес Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №80/Ф (з додатковою угодою від 28 квітня 2009 року), відповідно до якого кредитор зобов'язався надати позичальнику у тимчасове користування довгостроковий кредит у вигляді не поновлюваної кредитної лінії у сумі 300 000 доларів США, строком з 16 лютого 2009 року по 16 лютого 2014 року, з відсотковою ставкою в розмірі 18% річних.

В позовній заяві позивач зазначив, що ухвалою Апеляційного суду Київської області від 29 березня 2012 року було встановлено преюдиціальний факт, а саме: в вказаному рішенні було зазначено: «крім того, з матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Український Бізнес Банк» дозвіл на право здійснення банківських операцій, в тому числі з іноземною валютою, за №104-4 отримав 27 серпня 2010 року на підставі банківської ліцензії від 27 серпня 2010 року за №104.

Таким чином, позивач вважає, що на час укладання кредитного договору №80/Ф від 16 лютого 2009 року (з додатковою угодою від 28 квітня 2009 року) у ПАТ «Український Бізнес Банк» був відсутній дозвіл на право здійснення банківських операцій, в тому числі з іноземною валютою.

За таких обставин, позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з ПАТ «Український Бізнес Банк» на його користь безпідставно отримані кошти за даним кредитним договором.

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2014 року позивачу відмовлено в задоволенні позову.

Не погоджуючись з вище зазначеним рішенням, ОСОБА_1 оскаржив його в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі просив, рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2014 року скасувати, ухвалити по справі нове рішення про задоволення його позовних вимог так як вважає, що воно є незаконним та необґрунтованим.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у Обухівському районному суді Київської області, колегія суддів прийшла до висновку про те, що апеляційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим.

Законним є рішення, яким суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно з законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з"ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що дане рішення суду відповідає вказаним вимогам закону.

Так, судом встановлено, що 16 лютого 2009 року між ТОВ "Український Бізнес Банк" та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір №80/Ф.

Згідно з умовами Кредитного договору, Банк зобов'язався надати позичальнику в тимчасове користування довгостроковий кредит у виді непоновлюваної кредитної лінії у сумі 300 000 доларів США, а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити комісії та відсотки за користування кредитом, в порядку та на умовах, встановлених даним договором. Кредитні кошти призначались для споживчих потреб строком з 16 лютого 2009 року по 16 лютого 2014 року, з відсотковою ставкою в розмірі 18% річних.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (Кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) Позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

В ч. 1 ст. 524 ЦК України зазначено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Частина 2 зазначеної статті дозволяє визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті. В такому випадку, згідно з ч. 2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю", який з урахуванням припису ст. 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Надання Банком Позичальникові грошових коштів (кредиту) в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності" ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п.п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю" індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Як вбачається з документів, поданих в судовому засіданні 12 листопада 2013 року представником відповідача ПАТ Український Бізнес Банк», на момент укладення кредитного договору з позивачем, Банк мав відповідну банківську ліцензію №104 від 10 лютого 2004 року та дозвіл №104-1 від 10 лютого 2004 року на здійснення в тому числі операцій з валютними цінностями і відповідно мав всі законні підстави на видачу валютного кредиту.

Тому, є помилковими викладені в апеляційній скарзі доводи позивача про те, що встановлений судом факт, що на час укладення Кредитного договору №80/Ф від 16 лютого 2009 року (з додатковою угодою від 28 квітня 2009 року) у відповідача був відсутній дозвіл на право здійснення банківських операцій з іноземною валютою, так як в ухвалі колегії суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області йдеться лише про отримання ПАТ «Укрбізнесбанк» 27 серпня 2010 року дозволу №104-4 на право здійснення банківських операцій, в тому числі з іноземною валютою на підставі банківської ліцензії №104 і нічого не зазначено, що вказаний дозвіл та ліцензію Банк мав саме на час укладення кредитного договору №80/Ф.

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагентів та визначенні умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

ОСОБА_1 при укладенні договору кредиту, як фізична особа був вільний у виборі контрагента та визначенні умов договору, діяв на свій власний розсуд при укладенні договору, був вільний у виборі валюти кредитування, кредитної організації, умов кредитування.

Також, не можна погодитись з доводами ОСОБА_1 з приводу того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції не спростований ні одиннаведений ним довод, адже на суд не покладений обов'язок спростовувати, а навпаки, приймати судові рішення на основі повно і всебічно з'ясованих обставин по справі, що і було здійснено Обухівським районним судом Київської області при ухваленні оскаржуваного судового рішення.

З матеріалів цивільної справи вбачається, що подана ОСОБА_1 позовна заява про стягнення безпідставно отриманих коштів в розмірі 800638,43 грн. є позовом майнового характеру, а тому, Обухівський районний суд Київської області прийшов до правильного висновку про сплату позивачем судового збору так як п. 5 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають з кредитних правовідносин», у разі пред'явлення позову про захист прав споживачів відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» у заяві має бути викладено, яке саме право споживача порушено, коли і в чому це виявилось. Вказана вимога ОСОБА_1 не була дотримана при складанні позовної заяви.

Аналогічна вимога передбачена в п. 7 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» де зазначено, що від сплати судового збору звільняються державні органи, підприємства, установи, організації та громадяни, які звернулися у випадках, передбачених законодавством, із заявами до суду щодо захисту прав та інтересів інших осіб, а також споживачі - за позовами, що пов'язані з порушенням їхніх прав.

Вказані вимоги не були дотримані ОСОБА_1 при складанні позовної заяви, а враховуючи майновий характер позову, його не можна віднести до позовів про захист прав споживачів.

За таких обставин, Обухівський районний суд Київської області на законних підставах відмовив ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог.

Так як суд першої інстанції розглядаючи спір повно та всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, порушень норм процесуального законодавства при розгляді справи не допустив, тому, апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно відхилити, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 січня 2014 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія

суддів, -

У х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 27 січня

2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий:

Судді: