Ухвала суду № 38618544, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/800/7245/14

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Федоров М.О.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Вальчук І.О.,

відповідача - Пушкаря Є.С.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Р.А.М" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014

у справі № 826/10827/13-а

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Оболонському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2013 позов задоволено; визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0004802202 та № 0004812202 з тих мотивів, що реальність операцій з поставки товарів та послуг позивачеві (за якими ДПІ не визнала право позивача на валові витрати та на податковий кредит) підтверджується належним чином оформленими первинними документами, тоді як податковою інспекцією не доведено існування обставин, з якими чинне законодавство пов'язує необґрунтованість податкової вигоди платника.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з тих мотивів, що первинні документи, підписані від імені контрагентів позивача неуповноваженими особами, не можуть слугувати підставою для формування даних податкового обліку позивача.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду вимогам чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову окружного адміністративного суду м. Києва як скасовану помилково.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне задовольнити касаційні вимоги Товариства з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, ДПІ було проведено позапланову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2010 по 31.12.2012, оформлену актом від 06.06.2013 № 8/22-2/31724470. За наслідками цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0004802202, згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 975 628 грн. (у тому числі 877 656 грн. за основним платежем та 97972 грн. за штрафними санкціями), а також податкове повідомлення-рішення від 26.06.2013 № 0004812202 про донарахування позивачеві грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 707 929 грн. (у тому числі 605 396 грн. за основним платежем та 102 533 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийнятті названих актів індивідуальної дії став висновок податкової інспекції про незаконне формування позивачем даних податкового обліку (валових витрат та податкового кредиту) за операціями з придбання товарів та послуг, які не були опосередковані реальним виконанням, у контрагентів з ознаками фіктивності (а саме - у товариства з обмеженою відповідальністю «АВ Скайт», товариства з обмеженою відповідальністю Гранд прилад сервіс», товариства з обмеженою відповідальністю Емпанада Груп», товариства з обмеженою відповідальністю «Розетка. УА», товариства з обмеженою відповідальністю «Ла Рош», товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерсітіком», товариства з обмеженою відповідальністю «Юридична фірма «Діалог-Лекс», товариства з обмеженою відповідальністю «Рекламна агенція «Прінцепс», приватного підприємства «Шуін», приватного підприємства «Ардея-Тех» та приватного підприємства «ВКФ «Ніколь плюс»). На обґрунтування цього висновку відповідач посилається на те, що:

особи, які значаться керівниками названих підприємств, заперечують свою причетність до державної реєстрації цих підприємств та до здійснення будь-якої підприємницької діяльності від їх імені;

у названих постачальників відсутні основні фонди, рухоме та нерухоме майно, транспортні засоби та трудові ресурси, об'єктивно необхідні для провадження господарської діяльності та виконання розглядуваних операцій з поставки товарі та послуг позивачеві.

На підставі цього податкова інспекція зазначає, що складені від імені названих контрагентів первинні документи не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій, а є, по суті, фіктивним документообігом для створення сприятливих податкових наслідків для Товариства.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який регулював порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила містяться і у статті 198 Податкового кодексу України.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

До 01.04.2011 порядок формування валових витрат визначався статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 цього Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 цієї ж статті Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З викладених правових норм випливає, що при реалізації права на податковий кредит та на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат платник повинен довести факти придбання товарів (робіт, послуг) з метою виконання операцій, які є об'єктом оподаткування ПДВ та податку на прибуток; платник повинен представити належним чином оформлені первинні облікові документи на купівлю товарів (робіт, послуг) та податкові накладні.

У справі, що переглядається, суди дійшли різних висновків відносно дотримання позивачем наведених вимог.

Так, суд першої інстанції, дослідивши зміст та характер правовідносин позивача з кожним із названих постачальників, встановив, що у періоді, охопленому перевіркою, позивач придбав у названих контрагентів комплекс маркетингових, рекламних послуг, інформаційно-консультаційних послуг, послуг, пов'язаних з розробкою програмних продуктів, веб-сайтів, послуги телефонного центру тощо. На підтвердження факту надання цих послуг позивачем подано договори, акти здачі-прийняття наданих послуг, податкові накладні, а також виписки з банківського рахунку (як засвідчують оплату Товариством цих послуг).

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, акт приймання-передачі наданих послуг з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

З поданих позивачем документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; також на підтвердження реальності виконання операцій з придбання окремих видів послуг позивачем представлено матеріальні носії як доказ фактичної поставки цих послуг (як-от - компакт-диск з розробленими програмними продуктами, рекламні матеріали та макети, розроблені виконавцями у процесі надання рекламних послуг тощо).

Аналізуючи правовідносини позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Ла Рош» за договором поставки від 03.08.2011 № 0308/05-2011, суд першої інстанції встановив що виконання поставки товару (скретч-карток) в рамках виконання названого договору підтверджується актом приймання-передачі товару, видатковими накладними, податковими накладними, що містять відосочті про кількість, вартість, найменування поставленого товару, учасників поставки.

У той же час апеляційний суд, приймаючи рішення про відмову в задоволенні позову, послався на факт підписання первинних документів від імені окремих постачальників неуповноваженими особами. На підставі цього апеляційний суд дійшов висновку про те, що складені від імені цих постачальників первинні документи не відповідають вимогам чинного законодавства, а тому не можуть слугувати підставою для формування платником даних податкового обліку.

Втім в умовах, за яких податковим органом не спростовано реальність виконання господарської операції, неприпустимим є позбавлення платника права на формування даних податкового обліку з формальних підстав в зв'язку з тим, що первинні документи підписані не уповноваженими особами, за недоведеності податковим органом, що платникові було відомо про цей факт, або того, що платником не було проявлено розумної обачності при укладенні та виконанні господарських договорів.

Посилання ДПІ на показання осіб, що значилися керівниками та від імені яких проставлені підписи на спірних документах, з огляду на положення статті 77, 86 Кодексу адміністративного судочинства України є джерелом інформації про певні обставини та не можуть вважатися безумовним доказом у справі про податкове правопорушення, докази в якій підлягають оцінці у сукупності. Самі по собі заперечення керівником своєї причетності до здійснення фінансово-господарської діяльності юридичної особи, яка була створена або керована ним, не є достатньо об'єктивною та достовірною інформацією, адже можуть бути подані у тому числі з метою можливого запобігання для себе негативних кримінально-правових наслідків. Звичаями ділового обороту не передбачено обов'язкове укладення договорів у присутності директорів обох контрагентів, достатнім є обмін екземплярами документів поштою або через представника (кур'єра).

Не можуть слугувати свідченням безтоварності господарських операцій і твердження податкового органу про відсутність у спірних постачальників необхідних умов для досягнення результатів виконання спірних операцій з поставки послуг позивачеві в силу відсутності персоналу, основних засобів, виробничих активів. Адже ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання спірними постачальниками послуг наявними у них силами та засобами з урахуванням видів та обсягів цих послуг.

Відомості ж про наявне у контрагентів на праві власності або оренди майно не знаходяться у вільному доступі, у зв'язку з чим у Товариства була відсутня реальна можливість перевірити такі дані відносно його постачальників.

Інших обставин щодо недобросовісності позивача як платника податків податковою інспекцією не наведено, у зв'язку з чим у апеляційного суду були відсутні підстави для невизнання права позивача на формування валових витрат та податкового кредиту за спірними операціями.

З урахуванням викладеного Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва як скасоване помилково.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Р.А.М" задовольнити.

2. Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.01.2014 у справі № 826/10827/13-а скасувати.

3. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 16.09.2013 у справі № 826/10827/13-а залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров