Ухвала суду № 38618531, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/800/33345/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - Кузіва П.Г.,

відповідача - Сидорович Н.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби (далі - Бережанська МДПІ)

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013

у справі №2а-1970/1377/11

за позовом українсько-іспанського спільного підприємства - товариства з обмеженою відповідальністю "Санза ТОП" (далі - Товариство)

до Бережанської МДПІ

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 26.11.2010 № 0000432301/0 (а також податкових повідомлень-рішень від 08.12.2010 № 8378/0000432301/1 та від 03.02.2011 № 0000432301/2/612), згідно з яким Товариству визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 1 106 414,30 грн. (у тому числі 817 988 грн. за основним платежем та 288426,30 грн. за штрафними санкціями).

Постановою Тернопільського окружного адміністративного суду від 16.08.2011 у позові відмовлено з посиланням на формування позивачем валових витрат за безтоварними операціями на підставі штучно створеного документообігу.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; позов задоволено частково; оспорюване податкове повідомлення-рішення визнано протиправним та скасовано в частині визначення позивачеві податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 806 485 грн. за основним платежем та 284 700,80 грн. за штрафними санкціями; в решті позову відмовлено. У прийнятті цієї постанови апеляційний суд виходив з того, що фактичне отримання позивачем товару за спірними операціями та використання цього товару в господарській діяльності Товариства підтверджується документально, що обумовлює право позивача на врахування витрат на придбання цієї продукції при визначенні оподатковуваного доходу.

Посилаючись на невідповідність висновків суду апеляційної інстанції вимогам чинного законодавства (зокрема, положенням підпункту 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств») та дійсним обставинам справи, Бережанська МДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить частково скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення Тернопільського окружного адміністративного суду зі спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення касаційних вимог виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення було прийнято за наслідками проведення Бережанською МДПІ планової виїзної перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2009 по 30.06.2010, оформленої актом від 08.11.2010 № 535/23-134/31274081.

Підставою для цього донарахування стало, зокрема, невизнання податковим органом права Товариства на формування валових витрат за операціями з придбання пиломатеріалів та дубу-кругляка у рамках господарських правовідносин з приватними підприємцями ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також з юридичними особами - приватним підприємством «Континент», товариством з обмеженою відповідальністю «Монастириський агробуд» та товариством з обмеженою відповідальністю «ДП «Жидачівліс» у зв'язку з фіктивністю цих операцій. На обґрунтування цього висновку податковий орган зазначає, що: у названих постачальників відсутні необхідні для виконання розглядуваних операцій трудові ресурси, виробничі потужності та дозвільні документи; вартість придбаних Товариством у названих контрагентів товарів є завищеною у порівнянні з цінами на аналогічний товар, установленими іншими суб'єктами господарювання; товарно-транспортні накладні, складені при перевезенні спірної продукції, оформлені з порушенням вимог чинного законодавства.

Наведені обставини у сукупності було розцінено відповідачем як доказ участі позивача у схемі мінімізації податкових зобов'язань шляхом штучного формування валових витрат.

Згідно з визначенням, що міститься у пункті 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин), валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

В силу вимог підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону передбачено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Приймаючи рішення про відмову в задоволенні даного позову, суд першої інстанції на обґрунтування висновку про безтоварність спірних операцій з поставки позивачеві лісоматеріалів послався на неналежне документування цих операцій з огляду на наявність недоліків у товарно-транспортних накладних.

Однак відсутність у цих документах повної адреси місць відправки і отримання товарів, записів про якісні характеристики вантажу, записів про документи, що супроводжують перевезення вантажу, а також даних про матеріально-відповідальних осіб може свідчити про порушення особами, що оформлювали товарно-транспортні накладні, вимог підзаконних нормативно-правових актів, які визначають форму та зміст цих перевізних документів, однак не може спростовувати ані факт придбання позивачем товару, ані наявність у позивача витрат за цими операціями.

З огляду на пріоритетність змісту господарської операції над її оформленням позбавлення платника права на податкову вигоду лише з формальних підстав у зв'язку неналежним оформленням первинних документів є неприпустимим.

Недобросовісність платника має бути встановлена безумовними та однозначно розтлумаченими доказами, однак, як вірно зазначив апеляційний суд, такі докази на порушення вимог частин першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не представлено, реальність виконання господарських операцій, на підставі яких позивачем сформовано валові витрати, не спростовано.

Так, під час розгляду даної справи суд апеляційної інстанції встановив, що факт виконання спірних операцій з поставки товару позивачеві підтверджується необхідними первинними документами - договорами купівлі-продажу, прибутковими ордерами, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, сертифікатами походження лісоматеріалів, які містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст господарської операції, її учасників та підтверджують реальність її виконання. Наявності у цих документах недостовірних, неправдивих або суперечливих відомостей податковим органом не доведено.

Доводи відповідача про відсутність у спірних постачальників задекларованих основних засобів, матеріально-технічної бази, персоналу самі по собі не є доказом безтоварності господарських операцій за участю цих постачальників; ці доводи є оцінкою контрагентів, за дії та поведінку яких Товариство не може нести відповідальність.

Крім того, у комерційній діяльності виконання поставок товарів, робіт, послуг не завжди вимагає наявності власних основних та транспортних засобів, значної кількості персоналу; звичаями ділового обороту встановлені й інші можливості залучення матеріальних ресурсів без реєстрації в уповноважених органах (як-от - на умовах оренди, найму за цивільними договорами тощо); до того ж податковою інспекцією не доведено неможливості виконання названими постачальниками спірних поставок наявними у них силами та засобами.

Доводи податкового органу про штучне завищення позивачем вартості придбаного товару також отримали належну правову оцінку в суді апеляційної інстанції, який встановив, що необхідність придбання лісоматеріалів у посередників (а не власне у виробників - державних лісогосподарських підприємств) зумовлена несвоєчасним виконанням виробниками зобов'язань з поставки попередньо оплаченого товару, про що свідчить наявна у Товариства дебіторська заборгованість.

З урахуванням викладеного апеляційний суд дійшов неспростовуваного доводами касаційної скарги висновку про відсутність підстав для невизнання права позивача на валові витрати, яке виникло за фактом виконання спірних операцій, та правомірно задовольнив позов у відповідній частині.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення судів учасниками провадження не оскаржуються. А відтак з огляду на межі перегляду справи в касаційній інстанції, визначені у частині другій статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, у касаційного суду відсутні підстави для перегляду оскаржуваних судових актів у відповідній частині.

Оскільки висновки апеляційного суду відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Бережанської міжрайонної державної податкової інспекції Тернопільської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 21.05.2013 у справі №2а-1970/1377/11 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько