Ухвала суду № 38618525, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/23852/11

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Федоров М.О.,

за участю секретаря Сватко А.О.,

та представників сторін:

позивача - не з'явились,

відповідача - не з'явились,

Генеральної прокуратури України - Клюге Л.М.,

розглянув у судовому засіданні касаційні скарги Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим (далі -Красноперекопська ОДПІ) та прокуратури Автономної Республіки Крим

на постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.08.2010

та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011

у справі № 2-18/5337-2007А/5002

за позовом публічного акціонерного товариства "Державна акціонерна компанія "Титан" (далі - Товариство)

до Красноперекопської ОДПІ

за участю прокуратури Автономної Республіки Крим,

про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії.

За результатами розгляду касаційних скарг Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.08.2010, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011, позов задоволено; визнано недійсними податкові повідомлення-рішення:

від 28.09.2006 № 0000242301/0 та від 29.12.2006 № 0000242301/2, за якими Товариству визначено податкове зобов'язання з ПДВ у сумі 7 319 902,50 грн. (у тому числі 3 666 378 грн. за основним платежем та 3 653 524,40 грн. за штрафними санкціями);

від 29.12.2006 № 0000692301/2 про донарахування позивачеві ПДВ у сумі 2 495 880,60 грн. (у тому числі 1 828 611 грн. за основним платежем та 667 269,60 грн. за штрафними санкціями);

від 29.12.2006 № 0000702301/2, згідно з яким Товариству визначено суму завищення бюджетного відшкодування ПДВ за травень, червень 2005 року в загальному розмірі 20 898 грн. із застосуванням 10449 грн. штрафних санкцій;

від 28.09.2006 № 0000232301/0, за яким позивача зобов'язано сплатити податок на прибуток у сумі 5 673 314,90 грн. (у тому числі 2 971 119 грн. за основним платежем та 2 702 195,90 грн. за штрафними санкціями);

від 29.12.2006 № 0000722301/2 про визначення Товариству податкового зобов'язання з податку на прибуток у сумі 5 680 494,30 грн. (у тому числі 2 709 375,30 грн. за основним платежем та 2 971 119 грн. за штрафними санкціями);

а також рішень про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 28.09.2006 № 0000252301/0 (від 29.12.2006 № 0000252301/2) та від 29.12.2006 № 0000012200/2, за якими позивача притягнуто до відповідальності у вигляді пені за порушення термінів розрахунків у сфері зовнішньоекономічної діяльності у сумах 253 717,50 грн. та 2 040 грн., відповідно.

Посилаючись на невідповідність висновків судів положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Красноперекопська ОДПІ та прокуратура Автономної Республіки Крим звернулися до Вищого адміністративного суду України з касаційними скаргами, в яких просять скасувати судові акти обох попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, яким у позові відмовити, посилаючись на невідповідність висновків судів вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам цього спору.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційних скарг, Вищий адміністративний суд України не вбачає підстав для задоволення розглядуваних касаційних вимог, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані акти індивідуальної дії були прийняті Красноперекопською ОДПІ за наслідками проведення виїзної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.01.2005 по 30.06.2006, оформленої актом від 19.09.2006 № 71/23-1/05762329.

Так, у цьому акті перевірки зафіксовано, зокрема, факт включення позивачем до бази оподаткування податку на прибуток та податку на додану вартість операцій з передачі до статутного фонду пов'язаної особи (закритого акціонерного товариства «Кримський титан») об'єктів незавершеного будівництва за ціною нижчою, ніж звичайна ціна на такі об'єкти.

По даному епізоду суди встановили, що на виконання Указу Президента України від 07.07.2004 № 765 «Про заходи щодо забезпечення розвитку виробництва двоокису титану та підвищення ефективності використання виробничих потужностей підприємств з видобутку ільменітової руди» і доручення Кабінету Міністрів України від 13.07.2004 № 30414/3/1 за рішенням Фонду державного майна України про створення закритого акціонерного товариства «Кримський титан» позивач передав до статутного фонду останнього цілісний майновий комплекс, експертна оцінка якого було проведена експертною установою - товариством з обмеженою відповідальністю «Фінексперт» (в рамках виконання договору від 15.12.2 003 № 1170). Звіт про оцінку цього майна був визнаний таким, що відповідає вимогам нормативно-правових актів згідно з рецензією Фонду державного майна України.

Спірні об'єкти незавершеного будівництва (які, за висновком Красноперекопської ОДПІ, були включені до об'єкта оподаткування податку на прибуток з порушенням правил застосування звичайних цін) увійшли до складу цілісного майнового комплексу, ринкову вартість якого було визначено експертом.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» з метою оподаткування доход, отриманий платником податку від продажу товарів (робіт, послуг) пов'язаним особам, визначається виходячи із договірних цін, але не менших за звичайні ціни на такі товари (роботи, послуги), що діяли на дату такого продажу.

За правилами пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг)). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу в зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

Згідно з підпунктом 1.20.5 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо звичайна ціна не може бути визначена з використанням норм попередніх підпунктів цього пункту, то для доказів обґрунтування її рівня застосовуються правила, визначені національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, а також національними стандартами з питань оцінки майна та майнових прав. З метою оподаткування терміни «справедлива вартість», «ринкова вартість»та «чиста вартість реалізації», які використовуються в національних положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку та національних стандартах з питань оцінки майна і майнових прав, прирівнюються до терміну «звичайна ціна», визначеного цим Законом.

У справі, що переглядається, як вірно зазначили суди, податковим органом не наведено переконливих доводів та не подано належних доказів на підтвердження того, що визначена експертом оціночна ціна спірних об'єктів не відповідає справедливій ринковій вартості та\або здійснена з порушенням вимог національних стандартів або чинного законодавства.

А відтак суди об'єктивно визнали незаконним донарахування позивачеві податкових зобов'язань з податку на прибуток та з податку на додану вартість по цьому епізоду.

Правильним є і висновок судів про відсутність підстав для коригування позивачем податкового кредиту у бік зменшення за фактом передачі цілісного майнового комплексу до статутного фонду іншої юридичної особи. Адже податкове законодавство, яке регулювало спірні правовідносини (зокрема, пункт 4.5 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість») не містило відповідної вимоги. Зазначену операцію не можна кваліфікувати і як використання основних фондів у неоподатковуваній операції.

Іншою підставою для оспорюваних донарахувань став висновок Красноперекопської ОДПІ про порушення позивачем вимог підпункту 5.5.1 пункту 5.5 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», яким передбачено віднесення до складу валових витрат будь-яких витрат, пов'язаних з виплатою або нарахуванням процентів за борговими зобов'язаннями (у тому числі за будь-якими кредитами, депозитами) протягом звітного періоду, якщо такі виплати або нарахування здійснюються у зв'язку з веденням господарської діяльності платника податків. На підтвердження цього висновку відповідач зазначає про включення Товариством до валових витрат витрат на оплату відсотків по товарному кредиту, що не пов'язані з господарською діяльністю платника.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, за договором купівлі-продажу від 17.05.2002 № 02/170502-Т/785 позивач (покупець) придбав у закритого акціонерного товариства «УкрЕСКО» (продавець) устаткування та послуги з енергозберігаючих технологій на умовах відстрочення платежу (товарного кредиту) терміном на 3 роки і 6 місяців із сплатою 10 % річних. За висновком податкового органу, після відчуження цих основних фондів витрати на оплату зазначених відсотків не можна визнати такими, що мають виробничий характер для Товариства.

Суди встановили, що зазначено майно було відчужено позивачем у рамках провадження його господарської діяльності, а саме - шляхом передачі частини цих об'єктів як внеску статутного фонду закритого акціонерного товариства «Кримський титан» та шляхом продажу решти частини відповідних об'єктів цьому ж товариству. Доказів використання цього майна поза межами виробничої діяльності платника податковим органом не представлено.

Отже, сплачені (нараховані) відсотки за придбання названих об'єктів на умовах товарного кредиту є частиною вартості цього майна, яке було фактично використано у господарській діяльності позивача; підстави для зміни або перегляду цієї вартості у зв'язку з відчуженням зазначених об'єктів відсутні.

А відтак у податкового органу не було підстав для кваліфікації витрат на оплату відсотків по товарному кредиту як позагосподарських.

З урахуванням цього та з огляду на правила формування податкового кредиту, наведені у підпункті 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», у податкової інспекції відсутні правові підстави для висновку про порушення Товариством правил формування податкового кредиту по цьому епізоду та, відповідно, для виключення з податкового кредиту позивача ПДВ у складі нарахованих (сплачених) відсотків.

Також на обґрунтування правомірності донарахування позивачеві оспорюваних сум податкових зобов'язань з ПДВ Красноперекопська ОДПІ посилається на те, що у періодах, охоплених перевіркою, позивач включив до податкового кредиту залишок ПДВ за податковими накладними, які були використані при формуванні податкового кредиту у попередніх звітних періодах. На підставі цього Красноперекопська ОДПІ зазначила про протиправне включення платником до податкового кредиту сум ПДВ повторно за тими самими податковими накладними.

Однак названий висновок податкового органу було спростовано судами посиланням на те, що за відповідними податковими накладними позивач не у повному обсязі включив суми ПДВ у відповідних звітних періодах до податкового кредиту. В подальшому позивач скористався правом на самостійне виправлення помилок, включивши до податкового кредиту суми ПДВ, не враховані раніше, що відповідає положенням пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Підставою для донарахування позивачеві оспорюваних сум пені та штрафних санкцій за порушення порядку декларування валютних цінностей став висновок податкової інспекції про існування у Товариства дебіторської заборгованості по зовнішньоекономічним контрактам з нерезидентами - фірмою S.A.R. (Франція), компанією KRULL Corp. (США), компанією AZIZ BOUSLAMIT Mission Conseil (Марокко), якими передбачалося надання позивачеві різних видів послуг на умовах передоплати. За твердженням Красноперекопської ОДПІ, Товариством не представлено доказів фактичного надання названими контрагентами послуг на суму перерахованих позивачем авансових платежів в іноземній валюті.

Оцінюючи наведені доводи податкової інспекції, суди послалися на рішення судів, якими встановлено відсутність у позивача дебіторської заборгованості по цим контрактам та визнано протиправним нарахування Товариству пені. Також суди зазначили, що відповідні імпортні операції були зняті з контролю уповноваженого банку, що є свідченням відсутності неповернутої виручки у позивача, яка підлягає декларуванню.

З урахуванням викладеного суди цілком правомірно задовольнили позов, скасувавши оскаржувані рішення податкової інспекції.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновки судів, покладені в основу прийняття рішень зі спору. Ці доводи відтворюють правову позицію відповідача по справі, отримали належну правову оцінку під час вирішення даного спору попередніми судовими інстанціями та спрямовані на переоцінку установлених ними обставин, що перебуває поза межами перегляду справи в касаційній інстанції.

Оскільки висновки судів відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам спору, установленим на підставі повного та об'єктивного дослідження доказів у справі, то процесуальних підстав для скасування оскаржуваних постанови та ухвали судів першої та апеляційної інстанцій зі спору не вбачається.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 224, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Красноперекопської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим та прокуратури Автономної Республіки Крим залишити без задоволення.

2. Постанову господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.08.2010 та ухвалу Севастопольського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2011 у справі № 2-18/5337-2007А/5002 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров