Ухвала суду № 38618524, 23.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"23" квітня 2014 р. м. Київ К/9991/30953/12

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Степашко О.І., Федоров М.О.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Меніва О.І.,

відповідача - Лаврука В.В.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - Коломийська ОДПІ)

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2012

у справі № 2а-3683/11/0970

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Форест" (далі - Товариство)

до Коломийської ОДПІ

про визнання нечинними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2012, позов задоволено; визнано нечинними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0001022310 та № 0001032310.

У прийнятті цих судових актів попередні судові інстанції виходили з того, що реальність виконання операцій з поставки позивачеві пиломатеріалів в рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Львівресурс» (далі - ПП «Львівресурс») підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено нікчемності правочинів, за результатами виконання Товариством було сформовано валові витрати та податковий кредит.

Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями попередніх судових інстанцій, Коломийська ОДПІ звернулася до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати зазначені судові акти і відмовити у позові. На обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що спірні операції з поставки товару позивачеві не були опосередковані реальним виконанням, у зв'язку з чим у Товариства відсутнє право на відображення цих операцій у податковому обліку.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги Коломийської ОДПІ з урахуванням такого.

Як вбачається з установлених судами обставин справи, податковою інспекцією було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства щодо документального підтвердження господарських відносин із платником податків ПП «Львівресурс», їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.01.2010 по 30.09.2010.

Результати цієї перевірки висвітлені в акті від 19.10.2011 № 2154/231/31509856. За наслідками цієї перевірки податковим органом було прийнято:

податкове повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0001022310, згідно з яким позивачеві збільшено грошове зобов'язання з податку на прибуток на 666 163,50 грн. (у тому числі 444 109 грн. за основним платежем та 222 054,50 грн. за штрафними санкціями);

податкове повідомлення-рішення від 27.10.2011 № 0001032310, за яким Товариству визначено грошове зобов'язання з ПДВ у сумі 532 930,50 грн. (у тому числі 355 287 грн. за основним платежем та 177 643,50 грн. за штрафними санкціями).

Підставою для прийняття зазначених актів індивідуальної дії став висновок податкового органу про те, що у перевіреному періоді позивачем було сформовано податковий кредит та витрати за операціями з придбання пиломатеріалів у рамках господарських правовідносин з названим контрагентом, що мали фіктивний характер та не були опосередковані реальним виконанням.

На обґрунтування цього висновку Коломийська ОДПІ зазначає, що у рамках проведення заходів з податкового контролю податковим органом було виявлено, що: ПП «Львівресурс» не має необхідного обсягу матеріально-технічної бази (основних фондів, складських приміщень, транспортних засобів) та трудового персоналу для виконання поставок товару в адресу позивача заявлених обсягах; особа, що значиться в установчих документах керівником цього підприємства, заперечує свою причетність до його фінансово-економічної діяльності та до підписання від його імені первинних документів; Товариством не представлено документів на підтвердження транспортування товару, його зберігання та прийняття матеріально відповідальною особою у процесі виконання спірних поставок; аналіз автоматизованого співставлення податкової звітності ПП «Львівресурс» у розрізі його контрагентів свідчить про участь цього суб'єкта господарювання у транзитних фінансових потоках з метою сприяння іншим суб'єктам господарювання у формуванні даних податкового обліку з ціллю отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Приймаючи рішення про задоволення цього позову, суди обох попередніх інстанцій підтримали правову позицію позивача по справі, зазначивши, що Товариство підтвердило належним чином оформленими первинними документами його право на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат за фактом придбання спірного товару, а також на включення до податкового кредиту ПДВ у ціні цієї продукції.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, така правова оцінка обставин справи є передчасною.

Як випливає з визначення, що міститься у пункті 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно з підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 названого Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що обов'язковою умовою виникнення у платника права на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податкову вигоду.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість витрат (у тому числі і по сплаті ПДВ) первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податку, яка підлягає перерахуванню до бюджету, а також зменшує об'єкт оподаткування податку на прибуток за фактом понесення витрат.

Однак у справі, що переглядається, суди з урахуванням доводів податкової інспекції не перевірили належним чином реальності виконання ПП «Львівресурс» поставок пиломатеріалів позивачеві. Суди фактично обмежилися дослідженням умов договорів на предмет їх відповідності вимогам цивільного законодавства та посиланням на формальну наявність первинних документів, складенням яких опосередковувалися спірні операції.

Втім слід зазначити, що наявність або відсутність ознак нікчемності у цивільному договорі не має вирішального значення для перевірки правильності формування платником даних податкового обліку. Адже податкові наслідки породжують не власне правочини, а господарські операції, які викликають зміни у структурі активів платника. Дотримання норм цивільного чи господарського права під час укладення договору не означає автоматично реальності вчинення господарської операції та правильності відображення її результатів у податковому обліку.

У даному разі з огляду на зафіксовані податковим органом факти, які свідчать про відсутність об'єктивної можливості у спірного контрагента поставити спірну продукцію в заявлених обсягах судам необхідно було більш ретельно перевірити обставини стосовно змісту цих операцій, дослідивши рух активу на шляху від виробника до покупця (як транспортувався, де зберігався, ким приймався, у тому числі посадових осіб постачальника і покупця, задіяних у такому процесі).

З урахуванням доводів податкової інспекції щодо відсутності у спірного постачальника об'єктивної можливості поставити зазначений товар в силу відсутності основних фондів, трудового персоналу, транспортних засобів, судам необхідно було перевірити рух грошових коштів на рахунку цього контрагента, перевіривши наявність у нього у перевіреному періоді витрат на оплату орендованих у третіх осіб обладнання та механізмів, на залучення інших осіб до виконання розглядуваних господарських операцій, а також перерахування ними коштів на загальногосподарські послуги (як-от - оренда, зв'язок, оплата праці) у процесі провадження реальної господарської діяльності.

Наявні у справі первинні документи, складенням яких оформлювалися операції з реалізації позивачем пиломатеріалів третім особам, не можуть бути доказом реальності господарських операцій між позивачем та спірним контрагентом; з цих документів не вбачається, що товар, який поставлявся позивачем товариству з обмеженою відповідальністю «Опторесурс», був придбаний саме у ПП «Львівресурс».

Слід зазначити, якщо під час вирішення спору буде встановлено, що товар справді придбавалися позивачем, але не в тих осіб, що зазначені в первинних документах, то відповідні первинні документи не є достовірними та не можуть підтверджувати право Товариства на податковий кредит та на формування валових витрат.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи суду слід взяти до уваги викладене в цій ухвалі, з урахуванням висновків податкового органу, наведених в акті перевірки, ретельно перевірити реальність виконання спірних операцій з поставки товару позивачеві саме в рамках правовідносин з ПП «Львівресурс», для чого в разі необхідності зобов'язати сторони надати докази, яких не буде вистачати для з'ясування цих обставин, або ж витребувати такі докази у інших осіб, в яких вони можуть знаходитися, допитати як свідків безпосередніх учасників цих опеарцій; дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам та постановити рішення відповідно до вимог статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу Коломийської об'єднаної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби задовольнити частково.

2. Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 14.12.2011 та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 13.04.2012 у справі № 2а-3683/11/0970 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:О.І. Степашко М.О. Федоров