Ухвала суду № 38618501, 16.04.2014, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"16" квітня 2014 р. м. Київ К/800/20303/13

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Бухтіярова І.О., Приходько І.В.,

за участю секретаря Сватко А.О.

та представників сторін:

позивача - Бухарєва С.В.,

відповідача - Марченко І.О.,

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" (далі - Товариство)

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013

у справі №2а-2901/12/2670

за позовом Товариства

до державної податкової інспекції у Голосіївському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - ДПІ)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 28.10.2011:

№ 0001462306, за яким позивачеві визначено грошове зобов'язання з податку на прибуток у сумі 969 465 грн. (у тому числі 775 572 грн. за основним платежем та 193 893 грн. за штрафними санкціями);

№ 0001472330, згідно з яким Товариству визначено суму завищення від'ємного значення з ПДВ за червень 2011 року в розмірі 620 458 грн.

Постановою окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2012 позов задоволено повністю з тих мотивів, що реальність виконання операцій з придбання позивачем товарів у спірних контрагентів підтверджується документально, тоді як податковою інспекцією не доведено обставин щодо укладення Товариством нікчемних правочинів.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 назване рішення суду першої інстанції скасовано; у позові відмовлено з посиланням, зокрема, на вирок у кримінальній справі, яким підтверджується фіктивність спірних операцій.

Посилаючись на невідповідність висновків апеляційного суду положенням чинного законодавства та дійсним обставинам справи, Товариство звернулося до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення окружного адміністративного суду міста Києва зі спору як помилково скасоване.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків судів наявним у матеріалах справи доказам, правильність застосування судами норм матеріального права та дотримання ними процесуальних норм, обговоривши доводи касаційної скарги, Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне частково задовольнити касаційні вимоги Товариства, виходячи з такого.

Попередніми судовими інстанціями у розгляді справи встановлено, що оспорювані податкові повідомлення-рішення були прийняті податковою інспекцією за наслідками проведення документальної планової перевірки Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2009 по 30.06.2011, оформленої актом від 14.10.2011 № 494/1-23-60-24571799.

Підставою для зазначених донарахувань став висновок податкового органу про те, що позивач безпідставно зменшив оподатковуваний доход на суму витрат за операціями з придбання товарів у рамках господарських правовідносин з приватним підприємством «Меридіан», приватним підприємством «Сталь-Маш», приватним підприємством «Поліхім», приватним підприємством «Флоратекс», товариством з обмеженою відповідальністю «Бікколайдер», товариством з обмеженою відповідальністю «БУД АМВ ГРУПП», товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столичний Град», а також незаконно включив до податкового кредиту ПДВ у ціні придбаної продукції.

На обґрунтування цього висновку податкова інспекція зазначає про безтоварний характер цих операцій, які не опосередковувалися фактичним рухом активів, що підтверджується обставинами, встановленими вироком Святошинського районного суду міста Києва від 20.05.2011 у кримінальній справі № 1-130/2011, яким засуджено колишніх працівників УПМ ДПА у м. Києві ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за проведення безтоварних операцій з використанням фіктивних підприємств - приватного підприємства «Поліхім», приватного підприємства «Флоратекс», товариства з обмеженою відповідальністю «Бікколайдер», товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столичний Град».

На підтвердження правової своєї правової позиції відносно фіктивності правовідносин позивача з іншими постачальниками ДПІ зазначає про відсутність останніх за місцезнаходженням, а також відсутність у них майна, трудових ресурсів та основних фондів, об'єктивно необхідних для виконання розглядуваних поставок; первинні документи від імені цих контрагентів оформлені та підписані невстановленими особами. На підставі цього ДПІ дійшла висновку про те, що складені від імені названих контрагентів первинні документи (у тому числі податкові накладні) не є достовірними, не підтверджують фактичного виконання спірних операцій з поставки товарів в адресу позивача, а відтак не можуть бути підставою для формування товариством даних податкового обліку (зокрема, податкового кредиту та валових витрат).

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» (який визначав порядок формування податкового кредиту до 31.12.2010) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом підпункту 7.2.6 пункту 7.2 цієї ж статті Закону підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Аналогічні за змістом правила формування податкового кредиту наведені і у Податковому кодексі України.

Так, в силу вимог пункту 198.1 статті 198 названого Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 цієї ж статті Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Кодексу передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

На час виникнення спірних правовідносин порядок формування валових витрат був врегульований статтею 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 названого Закону передбачено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Абзацом четвертим підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону заборонено відносити до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведених законодавчих положень вбачається, що підставою виникнення у платника права на податковий кредит та на формування валових витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях, а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку (зокрема, податковими накладними).

При цьому як відомості, що містяться у податкових накладних, так і дані первинних документів, що складаються при здійсненні господарської операції та подаються платником до контролюючого органу, мають відповідати установленим вимогам та містить достовірну інформацію про обставини, з якими законодавством пов'язує реалізацію права платника на податковий кредит.

Відмова в отриманні податкової вигоди за наявності у документах платника недостовірних та суперечливих відомостей є податковим ризиком. У цілях підтвердження обґрунтованості заявлених податкових вигод має бути встановлений їх об'єктивний предметний зв'язок з фактами та результатами реальної підприємницької або іншої економічної діяльності, що слугує підставою для висновку про достовірність первинних документів, у тому числі й відносно учасників та умов господарських операцій.

Слід також зазначити, що обов'язок підтвердити правомірність та обґрунтованість податкового кредиту та валових витрат первинними документами покладається на платника, позаяк саме він виступає суб'єктом, що використовує визначено постачальником вартість товару та включену постачальником до ціни товару суму ПДВ при обчисленні суми податків, які підлягають перерахуванню до бюджету.

У даному разі висновок податкової інспекції (який був підтриманий апеляційним судом) про недостовірність представлених позивачем первинних документів та невідповідність даних податкового обліку Товариства фактичному змісту господарських правовідносин ґрунтується на тому, що вироком суду в кримінальній справі було засуджено працівників податкового органу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 за вчинення злочинів, передбачених статтями 205 (фіктивне підприємництво) та 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу України.

При цьому зазначеними вироком встановлено, що названими особами було створено та зареєстровано на членів сім'ї ряд фіктивних підприємств (у тому числі приватне підприємство «Поліхім», приватне підприємство «Флоратекс», товариство з обмеженою відповідальністю «Бікколайдер», товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Столичний Град»), які не провадили фактичної господарської діяльності та від імені яких складалися завідомо неправдиві первинні документи, що відображали неіснуючі господарські відносини з іншими суб'єктами господарювання з метою здійснення транзитного руху грошових коштів та їх подальшої конвертації у готівку.

Згідно з частиною четвертою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) вирок суду у кримінальному провадженні або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

А відтак з урахуванням факту фіктивності господарської діяльності спірних постачальників Товариства згідно з вироком суду (копію якого долучено до матеріалів справи) апеляційний суд правильно застосував наведену процесуальну норму та об'єктивно оцінив встановлені цим вироком обставини як свідчення відсутності реального характеру поставок між позивачем та названими підприємством; на підставі цього суд апеляційної інстанції зробив правильний висновок, що первинні документи, виписані для оформлення господарських операцій позивача з цими контрагентами, не мають юридичної сили первинних документів та не можуть підтверджувати правомірність формування податкового кредиту та валових витрат. Правова оцінка обставин даної справи була здійснена апеляційним судом з дотриманням правил оцінки доказів, встановлених нормами статті 86 КАС.

Таке правозастосування судом апеляційної інстанції відповідає правовій позиції Верховного Суду України, висловленій, зокрема, в постанові від 27.03.2012 у справі за позовом приватного підприємства «Ангара» до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва, Головного управління Державного казначейства України в м. Києві про скасування податкового повідомлення-рішення та стягнення бюджетного відшкодування. У цій постанові Верховний Суд України зазначив, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

У той же час судами не надано належної правової оцінки господарським правовідносинам позивача з іншими постачальниками, не встановлено змісту господарських операцій, порядку їх виконання, не перевірено існування активу (який виступав об'єктом цих поставок), його руху на шляху від виробника до позивача як кінцевого покупця, вчинення учасниками цих поставок дій, необхідних у процесі виконання господарських операцій (як-от - транспортування товару, його зберігання, прийняття за кількістю та якістю тощо), не встановлено та не допитано осіб, які безпосередньо приймали участь у виконанні цих операцій. Втім лише за наслідками дослідження та надання правової оцінки цим обставинам суди могли дійти об'єктивного та вмотивованого висновку про реальний (або безтоварний) характер розглядуваних операцій як умови для їх відображення у податковому обліку Товариства.

При цьому відсутність розмежування оспорюваних донарахувань за окремими епізодами та по окремим постачальником виключає можливість виокремлення законних донарахувань за оспорюваними податковими повідомленнями-рішеннями.

Допущені судами порушення норм процесуального права унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а отже відповідно до частини другої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухвалених у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції для оцінки поданих ДПІ доказів щодо укладення позивачем правочинів та виконання господарських операцій без мети настання відповідних ним правових наслідків, а також доказів, поданих Товариством на обґрунтування своїх заперечень по вказаним епізодам.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 КАС, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія "Тітал" задовольнити частково.

2. Постанову окружного адміністративного суду міста Києва від 26.10.2012 та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 28.03.2013 у справі №2а-2901/12/2670 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:І.О. Бухтіярова І.В. Приходько