Рішення № 38615212, 29.04.2014, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/11768/13-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Князєв В. Б.Номер провадження 22-ц/788/898/14 Суддя-доповідач - Хвостик С. Г. Категорія - 21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Хвостика С. Г.,

суддів - Левченко Т. А., Собини О. І.,

з участю секретаря судового засідання - Чуприни В.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Апеляційного суду Сумської області апеляційну скаргу ОСОБА_3

на заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 лютого 2014 року

в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, ОСОБА_5, третя особа: приватний нотаріус Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6, про визнання правочинів недійсними, -

в с т а н о в и л а:

У листопаді 2013 року позивачка ОСОБА_4 звернулась до суду з вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що під час її шлюбу з відповідачем ОСОБА_3 останній разом з іншою особою ОСОБА_7 у 2002-2003 роках придбав у спільну часткову власність, в рівних частинах кожний, наступне нерухоме майно: нежитлове приміщення (частину квасильного цеху) площею 152,0 кв.м, а також 7/100 частин нежитлового приміщення загальною площею 102,4 кв.м, що знаходяться по АДРЕСА_1. Їй про це нічого не було відомо, тому будучи обманутою вона вже після їх розлучення у 2011 році дала згоду колишньому чоловіку розпоряджатись будь-яким рухомим та нерухомим майном, яке було набуте під час їх шлюбу, в тому числі і шляхом дарування конкретним особам, про що було зазначено у відповідній заяві, а справжність її підпису була посвідчена нотаріусом. Після цього відповідач подарував оформлене на нього спірне нерухоме майно новій дружині ОСОБА_5, що також посвідчено нотаріусом у відповідних договорах дарування. Посилаючись на те, що надана позивачкою нотаріально посвідчена заява про згоду від 26 вересня 2011 року не відповідала її волевиявленню та внутрішній волі, оскільки була отримана відповідачем шляхом введення її в оману, а також на те, що у вказаній заяві відсутня ідентифікація об'єктів нерухомості, на розпорядження якими вона надала згоду відповідачу, просила скасувати та визнати недійсним вказаний односторонній правочин, а також визнати недійсними правочини: договір дарування 7/200 частин нежитлового приміщення загальною площею 102,4 кв.м від 20 грудня 2011 року, та договір дарування 1/2 частини нежитлового приміщення (частини квасильного цеху) загальною площею 152,0 кв.м від 20 грудня 2011 року, що знаходяться по АДРЕСА_1, як такі, що були вчинені відповідачем без її згоди, як колишньої дружини, так як вказане нерухоме майно було їх спільною сумісною власністю.

Заочним рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 лютого 2014 року задоволено позов ОСОБА_4.

Скасовано та визнано недійсним односторонній правочин - заяву ОСОБА_4 про згоду від 26 вересня 2011 року, підпис якої засвідчений приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6, та зареєстрований в реєстрі за № 7904.

Визнано недійсними правочини: договір дарування 7/200 частин нежилого приміщення, загальною площею 102,4 кв.м, під літерою В-1 згідно плану за адресою: АДРЕСА_1, від 20 грудня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10323, та договір дарування 1/2 частини нежилого приміщення - частини квасильного цеху під літерою «Г», що знаходиться по АДРЕСА_1, від 20 грудня 2011 року, зареєстрованого в реєстрі за № 10322.

Стягнуто з ОСОБА_3, ОСОБА_5 в дольовому порядку на користь ОСОБА_4 524,70 грн. судового збору, тобто по 262,35 грн. з кожного.

Ухвалою Ковпаківського районного суду м. Суми від 03 квітня 2014 року залишено без задоволення заяву ОСОБА_3 про перегляд заочного рішення суду.

Вказане заочне рішення суду відповідач ОСОБА_3 оскаржив в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить заочне рішення суду скасувати і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

В доводах апеляційної скарги зазначається, що позивачкою не доведено факт введення її в оману відповідачем при укладенні правочинів. До того ж, норми ст.230 ЦК України щодо вчинення правочину під впливом обману не можуть бути застосовані до односторонніх правочинів, яким, зокрема, є заява про згоду. Крім того, як вважає відповідач, пославшись в оскаржуваному рішенні на ст.229 ЦК України щодо помилки позивачки при вчиненні нею правочинів, суд першої інстанції, тим самим, вийшов за межі позовних вимог, так як вказана обставина не зазначалась позивачкою в якості підстави для визнання правочинів недійсними.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення відповідача ОСОБА_3, його представника ОСОБА_9 та третьої особи: нотаріуса ОСОБА_6 про задоволення апеляційної скарги, пояснення представника позивача ОСОБА_4 - ОСОБА_10 про залишення рішення суду без змін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_3 з 10 вересня 1999 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано 31 березня 2006 року (а.с.5, 42-43, 44-45).

За нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу нежитлового приміщення від 05 листопада 2002 року ОСОБА_3 купив разом з ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності (в рівних частинах кожний) нежитлове приміщення (частину квасильного цеху) під літерою «Г» №4 площею 152,0 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.6).

Крім того, як зазначено у нотаріально посвідченому договорі купівлі-продажу нежитлового приміщення від 30 вересня 2003 року, ОСОБА_3 разом з ОСОБА_3 також придбав на праві спільної часткової власності (в рівних частинах кожний) 7/100 частин нежитлового приміщення під літерою «В-1» (цех 33 - площею 70,5 кв.м, цех 34 - площею 31,9 кв.м), загальною площею 102,4 кв.м, що знаходиться по АДРЕСА_1 (а.с.7).

26 вересня 2011 року позивачка ОСОБА_4 оформила заяву про згоду, справжність підпису якої посвідчила нотаріус ОСОБА_6, в якій надала своєму колишньому чоловіку ОСОБА_3 згоду розпоряджатися (продати, обміняти, передати в оренду, позичку, заставу, іпотеку), а також в разі необхідності подарувати на ім'я ОСОБА_5 та/або ОСОБА_12 будь-яке нерухоме та рухоме майно, яке було придбане за час їхнього зареєстрованого шлюбу та оформлене на її чи його ім'я, за ціну та на умовах, визначених на його власний розсуд, без витребування від неї будь-яких додаткових згод на це (а.с.12).

А вже 20 грудня 2011 року ОСОБА_3 відповідно до нотаріально посвідчених договорів подарував своїй дружині ОСОБА_5 належні йому 7/200 частин нежитлового приміщення, загальною площею 102,4 кв.м, що згідно плану значаться під літерою «В-1», розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.8, 10), та 1/2 частину нежилого приміщення, частину квасильного цеху під літерою «Г», загальною площею 152,0 кв.м, що також розташоване за тією ж адресою (а.с.9, 11).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції послався на те, що на момент укладення одностороннього правочину щодо надання згоди на відчуження спірного нерухомого майна внутрішня воля позивачки не відповідала її зовнішньому волевиявленню, оскільки вказаний правочин був вчинений нею внаслідок введення її в оману з боку відповідача, який замовчував про існування обставин стосовно наявності у нього спірного нерухомого майна, а їй про це на той момент не було відомо, у зв'язку з чим і вказана заява про згоду, а в послідуючому і укладені відповідачем договори дарування цього нерухомого майна - є недійсними.

Однак, з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч.3 ст.203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Положеннями ч.1 ст.230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно вела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що для чинності правочину волевиявлення його учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, тобто формування волевиявлення повинно бути вільним від факторів, що могли б викривити уяву особи про зміст правочину (омана, обман) або створити бачення наявності внутрішньої волі за її відсутності (погроза, насилля).

В той же час, правочин може бути визнаний недійсним на підставі положень статті 230 ЦК України (тобто такий, який вчинений під впливом обману) тільки у тому випадку, коли обман вчинила сторона правочину, а не будь-яка інша особа.

Таким чином, оскільки в односторонньому правочині є лише одна сторона, він не може бути визнаний недійсним як такий, що вчинений під впливом обману.

Аналогічна позиція викладена у п.20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року № 9, де чітко зазначено, що норми ст.230 ЦК України не застосовуються щодо односторонніх правочинів.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач, посилаючись на те, що правочин щодо надання згоди відповідачу на відчуження будь-якого майна, набутого ними під час шлюбу, був вчинений нею під впливом обману з боку ОСОБА_3, так як останній не повідомив їй про придбання такого майна під час їх шлюбу, просила визнати його недійсним.

Проте, ухвалюючи оскаржуване рішення та визнаючи вчинену позивачкою заяву про згоду недійсною на підставі ст.230 ЦК України (тобто таку, що вчинена під впливом обману), суд першої інстанції не звернув уваги на те, що вказана норма статті не може поширюватись на односторонні правочини, яким є, зокрема, вказана заява про згоду.

Що стосується посилання позивачки на те, що в оспорюваній заяві про згоду не йдеться про ідентифікацію об'єктів нерухомості, тобто про те, які конкретно об'єкти нерухомості відповідач може відчужувати, в тому числі і дарувати, що є підставою для визнання її недійсною, то колегія суддів ставиться до них критично, виходячи з наступного.

Зокрема, у п.44 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 03 березня 2004 року № 20/5 (чинної на час вчинення позивачкою оспорюваного правочину) передбачено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Про наявність згоди другого подружжя зазначається в тексті договору з посиланням на реєстровий номер, за яким ця згода посвідчена, та дату її посвідчення.

Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобов'язаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді.

Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.

На підставі викладеного, враховуючи, що ні Закон України «Про нотаріат», ні підзаконні нормативні акти, які регламентують вчинення нотаріальних дій, чинні на час виникнення спірних правовідносин, не передбачали обов'язковою умовою ідентифікацію майна, щодо якого надається згода на відчуження другим із подружжя, колегія суддів вважає необґрунтованим посилання позивачки на вказану обставину, як на підставу для задоволення її позову.

Що стосується оспорюваних договорів дарування частини нерухомого майна, укладених відповідачем ОСОБА_3 20 грудня 2011 року на користь ОСОБА_5, то, на думку колегії суддів, також відсутні підстави для визнання їх недійсними, на які позивач посилалась у позові, оскільки вони вчинені з дотриманням вимог законодавства.

Зокрема, як вбачається з їх змісту, дані договори дарування вчинені за заявою про згоду колишньої дружини дарувальника - ОСОБА_4, справжність підпису якої посвідчено приватним нотаріусом Сумського міського нотаріального округу ОСОБА_6 від 26 вересня 2011 року № 7904, так як розірвання шлюбу між сторонами не припиняє їх права спільної сумісної власності на майно, набуте за час їх шлюбу.

За таких обставин, коли суд першої інстанції постановив заочне рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки застосовано закон, який не поширюється на спірні правовідносини, а висновки суду не відповідають обставинам справи, тому є підстави для його скасування і ухвалення нового рішення, яким необхідно відмовити у задоволенні позовних вимог за їх необґрунтованістю, отже, апеляційну скаргу необхідно задовольнити.

Судові витрати підлягають розподілу в порядку, встановленому ст.88 ЦПК України.

Оскільки рішення суду апеляційної інстанції ухвалено на користь відповідача, то з позивачки на користь відповідача підлягають стягненню понесені ним і документально підтверджені судові витрати, а саме витрати зі сплати судового збору за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 365,40 грн.

Керуючись ст.ст. 307 ч.1 п.2, 309 ч.1 п.п.3,4, 314 ч.2, 316 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Заочне рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 21 лютого 2014 року в даній справі скасувати і ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір за апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції в сумі 365 грн. 40 коп.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу може бути оскаржено в касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий -

Судді -