Ухвала суду № 38614302, 10.04.2014, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

10 квітня 2014 року

справа № 804/13290/13-а

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого судді: Коршуна А.О. (доповідач)

суддів: Панченко О.М. Чередниченко В.Є.

за участю секретаря судового засідання: Фастовської М.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду

від 19.11.2013р. у справі №804/13290/13-а

за позовом:

Товариства з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро»

до:

про:

Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ:

04.10.2013р. Товариство з обмеженою відповідальністю «АІС Автоцентр Дніпро» (далі – ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро») за допомогою засобів поштового зв’язку звернулось до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (далі – ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська) про скасування податкового повідомлення-рішення / а.с. 54 том 1/, даний позов судом першої інстанції зареєстровано 09.10.2013р. /а.с. 3-11 том 1/.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.10.2013р. за вищезазначеним адміністративним позовом відкрито провадження в адміністративній справі №804/13290/13-а та справу призначено до судового розгляду / а.с. 1 том 1/.

Позивач, посилаючись у позовній заяві з урахуванням доповнень до адміністративного позову / а.с. 69-71 том 1/ на те, що в результаті проведеної відповідачем документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі – ПДВ) та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Центр Автозапчастин» за період з 01.02.2013р. по 28.02.2013р., податковим органом було зроблено висновок про те, що господарські договори укладені позивачем з ТОВ «Центр Автозапчастин» суперечать вимогам ч. 1 ст. 203, ст.ст. 215,216,228 ЦК України в частині недодержання вимог цих статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, а тому є нікчемними, ці договори, на думку відповідача, були укладені з метою заниження об’єкту оподаткування та з метою несплати податків, зазначені порушення призвели до заниження позивачем ПДВ за лютий 2013р. на суму 66467 грн., що було відображено у акті перевірки, та за результатами перевірки податковим органом (відповідачем у справі) 20.06.2013р. було прийнято податкові повідомлення-рішення №0002321530, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з ПДВ на загальну суму 99701 грн., позивач вважає висновки податкового органу у акті перевірки та прийняте за результатами перевірки рішення безпідставним та необґрунтованим з огляду на те, що контрагент позивача – ТОВ «Центр Автозапчастин», на момент укладення господарських договорів та виконання сторонами за договорами своїх зобов’язань був зареєстрований як юридична особа та платник ПДВ, отримані від цього контрагента послуги – суборенди нерухомого майна ( нежитлового приміщення), були використані позивачем у подальшому у власній господарській діяльності, позивач у повному обсязі сплатив вартість отриманих від контрагента послуг, які визначені укладеними угодами, у позивача наявні усі первинні документи, які підтверджують факт виконання позивачем та його контрагентом своїх зобов’язань за договорами, що свідчить про те, що ці угоди були укладені свідомо з метою настання певних наслідків, і саме на підставі цих належних первинних документів у відповідних звітних періодах позивачем формувалась податкова звітність та було визначено розмір валових витрат підприємства та сформовано податковий кредит, тому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська №000232530 від 20.06.2013р.

Постановою ДніпропетровськогоКіровоградського окружного адміністративного суду від 19.11.2013р. у справі №804/13290/13-а адміністративний позов задоволено, скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська №000232530 від 20.06.2013р. (суддя Неклеса О.М.) / а.с. 242-245 том 1/.

Відповідач, не погодившись з постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2013р. у даній справі, подав апеляційну скаргу / а.с. 2-4 том 2/, у якій посилаючись на те, що судом першої інстанції під час розгляду даної справи не було з’ясовано усі обставини справи, які мають значення для її вирішення та зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до постановлення ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд скасувати постанову суду першої інстанції від 19.11.2013р. та постановити у справі нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні заявлених ним позовних вимог у повному обсязі.

Позивач, у письмових запереченнях на апеляційну скаргу / а.с. 16-18 том 2/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції було об’єктивно та повно з’ясовано обставини справи, які мають значення для її вирішення, та постановлено у справі рішення без порушень норм чинного законодавства, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, постанову суду першої інстанції від 19.11.2013р. у даній справі залишити без змін.

Представник позивача у судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, підтримав доводи викладені у письмових запереченнях на апеляційну скаргу та просив суд апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення. постанову суду першої інстанції від 19.11.2013р. у даній справі залишити без змін.

Представник відповідача у судове засідання не з’явився. Відповідач про день, годину та місце розгляду даної справи апеляційним судом повідомлені належним чином /а.с. 13,15 том 2/, про поважність причин не явки свого представника у судове засідання, або про можливість розгляду справи у відсутність свого представника, суд у встановленому законом порядку не повідомив. За таких обставин колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу у відсутність представника відповідача.

Заслухавши у судовому засіданні представника позивача , перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали даної адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро», ідентифікаційний код 35448001, зареєстровано як юридична особа 28.09.2007р. виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради, та як платник податків, у тому числі ПДВ, підприємство перебуває на податковому обліку в ДПІ в АНД районі м. Дніпропетровська, основним видом діяльності підприємства є торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів, технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів, неспеціалізована оптова торгівля, торгівля іншими автотранспортними засобами / а.с. 53 том 1/.

Під час розгляду даної адміністративної справи судом встановлено, що відповідачем у період з 30.05.2013р. по 04.06.2013р. було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро» з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість (далі – ПДВ) та податку на прибуток по взаємовідносинах з ТОВ «Центр Автозапчастин» за період з 01.02.2013р. по 28.02.2013р., за результатами якої було складено акт №1476/222/35448001 від 05.06.2013р. (далі – акт перевірки).

Як вбачається з наданої суду ксерокопії акту перевірки / а.с. 12-29 том 1/ податковим органом було зроблено висновок про те, що угоди на придбання послуг у ТОВ «Центр Автозапчастин», які були укладені між позивачем та цим контрагентом потягом перевіряємого періоду, укладені з порушенням вимог ст. ст. 203, 215,216,228 ЦК України в частині нікчемності цих правочинів, оскільки вони не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними, господарські операції, відображені у податковій звітності щодо послуг у ТОВ «Центр Автозапчастин», не підтверджується стосовно врахування реального часу здійснення операцій, а тому, внаслідок порушення позивачем вимог чинного податкового законодавства, ним безпідставно завищено валові витрати підприємства, ці порушення на думку податкового органу призвели до заниження позивачем ПДВ за лютий 2013р. на суму 66467 грн..

За результатами перевірки на підставі акту №1476/222/35448001 від 05.06.2013р. податковим органом 20.06.2013р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0002321530, яким збільшено суму грошового зобов’язання позивача з ПДВ на загальну суму 99701 грн., у тому числі основний платіж (збільшення) – 66467 грн., штрафні (фінансові) санкцій (штрафи) – 33234 грн. / а.с. 30 том 1/.

Позивач, не погодившись з висновками за результатами перевірки та прийнятим відповідачем вищезазначеним податковим повідомлення-рішення, в порядку апеляційного узгодження оскаржив його шляхом подання відповідних скарги, але скарги позивача залишено без задоволення, а податкове повідомлення – рішення №0002321530 від 20.06.2013р. залишено без змін / а.с. 34-51 том 1/.

З наданої суду ксерокопії акту перевірки №1476/222/35448001 від 05.06.2013р. /а.с. 12-29 том 1/ вбачається, що висновок про нікчемність правочинів , які укладені між ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро» з ТОВ «Центр автозапчастини», та як наслідок висновок про відсутність у ТОВ «АІС Автоцентр Дніпро» права на формування витрат та податкового кредиту по операціях з придбання послуг у ТОВ «Центр автозапчастини» у лютому 2013 р., податковим органом зроблено на підставі висновків акту «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб’єкта господарювання ТОВ «Центр автозапчастини» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за лютий 2013 р.» № 208/220/37023683 від 15.05.2013 р., який складено Харківською ОДПІ Харківської області, у якому встановлено відсутність підтвердження здійснення фінансово-господарської діяльності вірогідних підприємств-постачальників, відсутність технічних та трудових ресурсів, що свідчить про те, що діяльність ТОВ «Центр автозапчастини» за період лютий 2013 р. має ознаки відсутності факту реального здійснення господарської діяльності.

Під час розгляду даної адміністративної справи, як судом першої інстанції так і апеляційним судом встановлено, що позивач у справі протягом перевіряємого періоду дійсно мав господарські взаємовідносини з ТОВ «Центр автозапчастини», на підставі укладених між ними договорів щодо придбання послуг – суборенди нерухомого майна , контрагент позивача за цими договорами під час укладення договорів з позивачем та під час виконання сторонами своїх зобов’язань за цими договорами був у встановлений чинним законодавством спосіб зареєстрований у якості юридичної особи та зареєстрований платником ПДВ, сторонами за договорами суборенди нерухомого майна свої зобов’язання за договорами були виконані , так контрагент позивача надав позивачу визначені договорами нежитлові приміщення, які знаходяться у м. Дніпропетровську, в суборенду, а позивач сплатив встановлену договору вартість наданих ТОВ «Центр автозапчастини» послуг з суборенди нежитлових приміщень, при цьому позивачем під час проведення перевірки було надано податковому органу усі первинні документи за цими правочинами, які характерні для такого роду господарських взаємовідносин та обов’язковість ведення яких передбачена нормами законодавства України, та які свідчать про фактичне виконання сторонами своїх зобов’язань за цими договорами, та подальше використання отриманих позивачем за цими договорами послуг у власній господарській діяльності, і які, у розумінні ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», є підставою для здійснення бухгалтерського обліку та фінансової звітності, і на підставі яких у відповідні звітні періоди позивачем формувались валові витрати підприємства та визначались податкові зобов’язання та податковий кредит / а.с.91-115,127-236 том 1/

Щодо визнання податковим органом правочинів , які були укладені позивачем з ТОВ «Центр автозапчастини» фіктивними та нікчемними, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити.

Аналіз положень ч. 1 ст. 204 ЦК України дає можливість визначити, що головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність, яка встановлена законом, і правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Приймаючи до уваги положення ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні» та ст. 20 Податкового кодексу України, які визначають функції податкових органів та основні засади їх діяльності, обсяг прав та обов’язків податкових органом, можливо зробити висновок про те, що одним з основних завдань органів державної податкової служби є здійснення контролю за дотриманням податкового законодавства та надання роз’яснень законодавства з питань оподаткування платникам податків і жодною нормою чинного законодавства не передбачено право органу державної податкової служби, яким є відповідач у справі, самостійно, в позасудовому порядку визнавати нікчемними правочини і дані, які вказані платником податків в податкових деклараціях.

Враховуючи положення ст. 203, ч. 1 ст. 207, ст. 228 ЦК України, які пов’язують недійсність господарського зобов’язання з наявністю наступних обставин: невідповідність його змісту вимогам закону; наявністю мети, що за відомо суперечить інтересам держави та суспільства, укладення правочину учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності) та порушення публічного порядку, у разі якщо правочин був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, та положення ст. 234 ЦК України відповідно до якої правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків є фіктивним, і фіктивний правочин визнається недійсним судом, і відповідачем у справі під час розгляду даної адміністративної справи в порушення вимог ст. 71 КАС України, не було надано суду будь-яких належних письмових доказів – судових рішень щодо визнання недійсними угод, які протягом перевіряємого періоду були укладені між позивачем та його контрагентом, як і не було надано суду доказів стосовно того, що ці угоди порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Аналіз норм чинного на момент виникнення спірних правовідносин податкового законодавства, дає можливість зазначити, що жодним нормативно-правових актом України не передбачена відповідальність юридичної особи за зобов’язання іншої юридичної особи, яка є його контрагентом у тих чи інших господарських зобов’язаннях, при цьому це стосується і податкових зобов’язань, оскільки відповідно до ст. 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, тому при придбанні товару покупець зобов’язаний сплатити вартість товару продавцю, до складу якої входить податок на додану вартість, а продавець зобов’язаний внести цю суму податку на додану вартість до бюджету у відповідному звітному періоду, і у разі невиконання продавцем товару цього обов’язку саме на нього за це покладається відповідальність, і на продавця товару, який є платником податку, нормами чинного законодавства не покладено обов’язку здійснення контролю за дотриманням усіма постачальниками у ланцюгу постачання вимог законодавства щодо здійснення ними господарської діяльності та сплати податків та зборів (обов’язкових платежів) у даному випадку , що свідчить про те, що несплата продавцем товару податку до додану вартість до бюджету в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем товару і не може бути підставою для позбавлення платника податку (покупця товару) на відшкодування податку на додану вартість, у разі якщо такий платник податку виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має усі визначені чинним законодавством документи на підтвердження розміру податкового кредиту.

При цьому колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного суду України від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ «Мукачівський лісокомбінат» до Мукачівської ОДПІ в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення (реєстраційний номер в ЄДРСР – 14222198), яке відповідно до ст.. 244-2 КАС України є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України, які зобов’язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного суду України.

Так, у вищезазначені постанові Верховний суд України зазначив, що у разі коли контрагент не виконав свого зобов’язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи.

Також колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що така правова позиція, щодо розв’язання спірних правовідносин, які виникли між сторонами у даній адміністративній справі, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який під час розгляду справи «БУЛВЕС» АД проти Болгарії ( заява №3991/03) у рішенні від 22.01.2009р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідки невиконання постачальником його зобов’язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, та сплачувати пеню, оскільки такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватись між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

З огляду на вищенаведені обставини, які були встановлені судом під час розгляду справи та приймаючи до уваги положення п. 138.2, п. 138.4, п. 138.8 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 198.3,198.6, 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, колегія суддів вважає, що позивач у справі мав усі визначені чинним законодавством підстави для визначення податкових зобов’язань та формування податкового кредиту з урахуванням сум податку на додану вартість, який ним було сплачено протягом перевіряємого періоду у вартості отриманих від його контрагента ТОВ «Центр автозапчастини» послуг, та віднесення витрат по цим господарським операціям до складу валових витрат підприємства у податковій звітності, оскільки у позивача у справі були наявні усі необхідні первинні документи, які засвідчують наявність певних юридичних фактів щодо фактичного здійснення господарських операцій, які у свою чергу надають право позивачу на формування податкового кредиту певного звітного періоду з урахуванням сум ПДВ сплаченого у вартості послуг, які позивачем було отримано від його контрагента ТОВ «Центр автозапчастини», що свідчить про те, що обрані відповідачем підстави для визначення позивачу грошових зобов’язань з ПДВ не відповідають нормам Податкового кодексу України , які регулювали спірні правовідносини на момент їх виникнення, і висновок податкового органу про заниження позивачем протягом перевіряємого періоду податкових зобов’язань ПДВ по операціям з ТОВ «Центр автозапчастини» є безпідставним, а тому суд першої інстанції зробив правильний висновок про неправомірність дій відповідача щодо прийняття податкового повідомлення-рішення №000232530 від 20.06.2013р. та постановив у даній справі правильне рішення про задоволення заявлених позивачем у справі позовних вимог.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об’єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке б потягло за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, не було встановлено, тому постанову суду першої інстанції від 19.11.2013р. у даній адміністративній справі необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі відповідача, суперечать зібраним у справі доказам та фактичним обставинам справи, зводяться до переоцінки ним доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду даної адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а також помилкового тлумачення заявником апеляційної скарги норм матеріального та процесуального права, а тому не можуть бути підставою для скасування постанови суду першої інстанції у даній справі..

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.11.2013р. у справі №804/13290/13-а – залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення ухвали в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України.

Повний текст виготовлено – 17.04.2014р.

Головуючий: А.О. Коршун

Суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко