Ухвала суду № 38612442, 12.05.2014, Апеляційний суд Луганської області

Справа № 430/1487/13-ц

Провадження № 22ц/782/5765/13

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 квітня 2014 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Луганської області у складі :

Головуючого судді - Лозко Ю. П.

Суддів: Заіки В. В., Медведєва А. М.

При секретарі : Івасенко І.А.

Розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Луганську справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 11 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до селянського фермерського господарсьва «Жнива» в особі голови Малахової Олени Олексіївни, третя особи - Держземагенство в Станично-Луганському районі, про розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості по орендній платі,-

ВСТАНОВИЛА:

У червні 2013 року позивачка звернулась до суду із вказаним позовом, який згодом уточнила, в обґрунтування якого вказала, що їй на праві приватної власності на підставі Державних актів, виданих 23.12.2004 року належать земельні ділянки ріллі НОМЕР_1 площею 11,2543 га та НОМЕР_2 площею 11,2543 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Розквітненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області. 07 грудня 2010 року між нею та відповідачем селянським ( фермерським) господарством „Жнива" в особі Малахової О.О. було укладено два договори оренди вищевказаних земельних ділянок, терміном на 10 років, які були зареєстровані у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі. Вказані договори за своїм змістом ідентичні. Відповідно до умов договорів відповідач зобов'язався протягом дії договору за кожен рік користування земельними ділянками сплачувати 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки з урахуванням індексів, визначеної відповідно до законодавства, не пізніше 1 січня наступного року, отже орендна плата не є фіксованою за договором, а вона є прив'язаною до визначеного коефіцієнту. У 2012 році нормативна грошова оцінка кожної земельної ділянки з урахуванням коефіцієнта індексації 3,2 відповідно до листа Держагенства земельних ресурсів України № 355/22/6-12 від 12.01.2012 року та коефіцієнту індексації нормативної грошової оцінки ріллі 1,756 згідно постанови КМУ від 31.10.2011 року № 1185, становила 235707,58 гр. Виходячи з вказаної нормативної грошової оцінки розмір орендної плати за умовами кожного з договорів оренди у 2012 році склав 7071,23 гр. Однак відповідачем за 2012 рік позивачці було нараховано та виплачено орендна плата у розмірі всього 4026,89 гр. за кожним договором. Отже відповідач порушив свої зобов'язання за договорами в частині виплати орендної плати у повному обсязі за 2012 рік. На її звернення щодо сплати заборгованості по орендній платі, відповідач відмовився, посилаючись на відсутність додаткової угоди з цього приводу та неможливість її укласти, до моменту пред'явлення позову заборгованість у сумі 6088,67 гр. не сплачена. На її звернення відповідач у 2013 році надав їй проект додаткової угоди до договорів щодо орендної плати, однак вона відмовилася від нього, бо на 2013 рік існували вищевказані індекси і тому відсутня обумовлена законом необхідність оформлення додаткових документів щодо змін до договорів оренди в частині суми орендної плати. Тому розмір орендної плати у 2013 році мав визначатися з урахуванням тих ж індексів 3,2 та 1,756 і тому відповідач повинен був платити за користування кожною земельною ділянкою у 2013 році по 7276,83 гр., і за 2014 рік розмір орендної плати повинен вираховуватися відповідно до умов договорів , виходячи з нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка визначається державним органом відповідно до постанови КМУ від 23.03.1995року зі змінами від 23.05.2012 року № 492 та надається кожного разу у вигляді витягу. Це відповідає Указу Президенту України за №92 « Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян-власників земельних ділянок і земельних часток ( паїв)» від 02.02.2002 року, яким запроваджено плату за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення , земельних часток ( паїв) у розмірі не менше 3% визначеної відповідно до законодавства вартості ділянки чи паю та поступове збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря. Розрахувати таку вартість можливо лише за Методикою нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, затвердженою Постановою КМУ від 21.03.1995 року №213 зі змінами від 31.10.2011 року № 1185. Оскільки порушення строків виплати орендної плати є істотним порушенням виконання зобов'язання, та відповідно до ст..629, 526, 651 ЦК України, ст.. 32 Закону України « Про оренду землі» є підставою для розірвання договору, тому вона 18 березня 2013 року звернулася до відповідача з пропозицією розірвати договори, однак відповіді не отримала. Крім того, відповідно до умов договору та ст.. 611 ЦК України відповідач зобов'язаний у такому випадку сплатити пеню у розмірі 0,1% несплаченої суми за кожен день прострочення що при сумі основного боргу 6088,67 гр. станом на 1 листопаду 2013 року складає 1851,36 гр. Також відповідач повинен сплатити 3% річних від простроченої суми відповідно до ст.. 625 ЦК України, що складає 182,66 гр. Оскільки відповідач належним чином зобов'язання по сплаті орендної плати не виконує, чим порушує її право отримати за цими договорами те, на що вона розраховувала, користується її земельними ділянками, засіявши їх сільськогосподарськими культурами, тому позивачка просила суд:

розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Жнива», в особі голови Малахової Олени Олексіївни та зареєстрований 07 грудня 2010 року у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі, в книзі записів державної реєстрації договорів оренди (запис №041042300042).

- розірвати договір оренди землі, укладений між ОСОБА_2 та СФГ «Жнива», в особі голови Малахової Олени Олексіївни та зареєстрований 07 грудня 2010 року у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі, в книзі записів державної реєстрації договорів оренди (запис №041042300043).

- зобов'язати СФГ «Жнива» передати ОСОБА_2 земельні ділянки НОМЕР_1 площею 11, 2543 га (кадастровий номер 4424885100020020011) та НОМЕР_2 площею 11, 2543 га (кадастровий номер 4424885100020020012), що розташовані на території Розквітненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області, в стані придатному для користування за цільовим призначенням, після збирання на них врожаю сільськогосподарських культур в 2014 році.

- зобов'язати СФГ «Жнива» сплатити ОСОБА_2 орендну плату за використання в 2013 році земельних ділянок ріллі НОМЕР_1 площею 11, 2543 га (кадастровий номер 4424885100020020011) та НОМЕР_2 площею 11, 2543 га (кадастровий номер 4424885100020020012), в розмірі 14553, 66 грн.

- стягнути з СФГ «Жнива» на користь ОСОБА_2 заборгованість по виплаті орендної плати за 2012 рік в розмірі 6088, 67 грн., пеню за несвоєчасне внесення орендної плати в розмірі 1851, 36 грн. та 3% річних від простроченої суми в розмірі 182, 66 грн.

Вирішити питання щодо сплати судового збору.

Рішенням Станично-Луганського районного суду Луганської області від 11 грудня 2013 року позовні вимоги залишено без задоволення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду позивачка звернулась з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд, скасувати рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 11 грудня 2013 року та ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги.

Заслухавши доповідача, дослідивши письмові матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1, ч. 3 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судова колегія вважає, що у даному випадку вказані вимоги закону судом першої інстанції виконано.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог щодо розірвання договорів оренди земельної ділянки, стягнення невиплаченої орендної плати за вказаними договорами, пені та річних відсотків, суд першої інстанції виходив з того, що права позивачки не порушено, орендна плата за 2012 та 2013 роки їй визначена та виплачена у розмірі, встановленому умовами договорів, тому вимоги про дострокове розірвання договору оренди земельної ділянки та стягнення заборгованості за період з 2012 по 2013 роки є безпідставними.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції.

Відповідно до ст. ст. 526, 627, 629 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтею 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено бо розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

За ст. 2 Закону "Про оренду землі", відносини,пов'язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Відповідно із статтею 93 ЗК та статтею 1 Закону України "Про оренду землі" право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі право на строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Згідно ст.ст. 13, 21, 23,30 Закону України "Про оренду землі", договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства. Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди. Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди. Орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін. Зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Положення статті 31 Закону України «Про оренду землі» передбачають, що договір оренди землі може бути розірваний за згодою сторін. На вимогу однієї із сторін договір оренди може бути достроково розірваний за рішенням суду в порядку, встановленому законом. Розірвання договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або цим договором.

Тобто, виходячи зі змісту цієї норми, якщо договором оренди земельної ділянки передбачені підстави його розірвання в односторонньому порядку, або якщо орендар затримує виплату орендної плати за договором оренди на строк більше ніж 3 місяці, то орендодавець вправі розірвати договір в односторонньому порядку згідно зі статтею 782 Цивільного Кодексу України, яка передбачає, що наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування

річчю протягом трьох місяців підряд.

Крім того, згідно статті 32 Закону України «Про оренду землі» на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами, в разі випадкового знищення чи пошкодження об'єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Отже, за змістом ст. 24, 25, 32 Закону України "Про оренду землі", ч. 1 ст. 141 ЗК України, та правової позиції Верховного Суду України (постанови Верховного Суду України від 25 червня 2011 р. у справі № 6-17цс11 та від 12 грудня 2012 року №6-146цс12), у разі о невиконання орендарем обов'язків, передбачених статтями 24, 25 Закону України від 6 жовтня 1998 р. № 161-ХІV "Про оренду землі" та умов договору оренди земельної ділянки, щодо систематичної сплати орендної плати в установлений договором строк, договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду.

Судом встановлено, що позивачці на праві приватної власності на підставі Державних актів, виданих 23.12.2004 року належать земельні ділянки ріллі НОМЕР_1 площею 11,2543 га та НОМЕР_2 площею 11,2543 га, для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, які розташовані на території Розквітненської сільської ради Станично-Луганського району Луганської області. 07 грудня 2010 року між нею та відповідачем селянським ( фермерським) господарством „Жнива" в особі Малахової О.О. було укладено два договори оренди вищевказаних земельних ділянок, терміном на 10 років, які були зареєстровані у Станично-Луганському районному реєстраційному окрузі 07 грудня 2010 року в книзі записів державної реєстрації договорів оренди : запис №041042300042 та №041042300043. Вказані договори за своїм змістом ідентичні. Відповідно до умов п.п.4,7,8,9 цих договорів відповідач зобов'язався протягом дії договору за кожен рік користування земельними ділянками сплачувати орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки даної земельної ділянки з урахуванням індексів інфляції, визначеної відповідно до законодавства, не пізніше 1 січня наступного року, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 41946,82 гр. ; розмір орендної плати 3802,89 гр. на рік, у тому числі 1140,86 гр. у грошовій формі, а2662,03 гр. за цінами державних закупівельних цін рослинницькою продукцією, яка вирішується орендарем; строки внесення орендної плати до 01.01. наступного року. Після укладення сторонами вказаних договорів оренди їх умови відповідачем виконувалися, земельні ділянки отримані за цими договорами оренди ним використовувалися за цільовим призначенням, орендна плата сплачувалася у розмірах та порядку, встановленому цими договорами, у тому числі і у 2012 році орендна плата виплачена позивачці у повному розміру згідно умов договорів. Пунктом 30 договорів передбачено, що зміна умов Договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У 2013 році відповідачем письмово пропонувалося позивачці внести зміни в умови договору щодо розміру орендної плати у бік її збільшення, однак позивачкою було відхилено цю пропозицію, натомість було заявлено вимоги про розірвання договору з посиланням на те, що відповідачем неправильно обраховується розмір орендної плати, тобто порушуються умови договорів.

Вказані обставини підтверджуються наданими сторонами доказами, які досліджені судом у встановленому порядку та їм надано відповідну оцінку у сукупності, також не заперечуються сторонами.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку, що заборгованості по сплати орендної плати за вказаними договорами немає, оскільки вона розрахована та сплачена у розмірі, встановленому умовами договорів, отже відповідачем умови договорів оренди не порушено, тому немає підстав для їх розірвання.

Таким чином, враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки судом вірно були встановлені правовідносини, які склались між сторонами та правильно застосовані норми матеріального права до цих правовідносин.

Доводи апелянта про те, що орендну плату за вказаними договорами необхідно обчислювати з урахуванням індексів 3,2 (лист Держземагентства України від 12.01.2012р. № 355/22/8-12 «Про індексацію нормативної грошової оцінки земель»); та коефіцієнту, який застосовується для врахування змін у рентному доході 1,756 (постанова КМУ від 31.10.2011р. № 1185 «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів») на увагу не заслуговують.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю (земельний пай) встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

В той же час, законодавством України передбачено запровадження мінімального розміру орендної плати за користування земельною часткою (паєм).

Відповідно до п. 1 Указу Президента від 2 лютого 2002 року № 92/2002 «Про додаткові заходи щодо соціального захисту селян - власників земельних ділянок та земельних часток (паїв)» було визнано одним із пріоритетних завдань пореформеного розвитку аграрного сектора економіки забезпечення підвищення рівня соціального захисту сільського населення, зокрема шляхом запровадження плати за оренду земельних ділянок сільськогосподарського призначення, земельних часток (паїв) у розмірі не менше 3 відсотків визначеної відповідно до законодавства вартості земельної ділянки, земельної частки (паю) та поступового збільшення цієї плати залежно від результатів господарської діяльності та фінансово-економічного стану орендаря.

Пунктом 2.2 Типового договору оренди земельної частки (паю), затвердженого наказом Держкомзему України від 17 січня 2000 року № 5 також визначено, що розмір орендної плати визначається за домовленістю між сторонами, але не може бути меншим від розміру, встановленого чинним законодавством.

Базою для розрахунку мінімального розміру орендної плати є нормативна грошова оцінка землі. Вона зазначена в кожному сертифікаті на отримання земельної частки (паю).

Відповідно до ст. 18 ЗУ "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельної ділянки сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населеного пункту, проводиться не рідше одного разу на 5-7 років.

Відповідно до частини 2 статті 23 Закону України "Про плату за землю" грошова оцінка земельної ділянки щороку, станом на 1 січня, уточнюється на коефіцієнт індексації, порядок проведення якої затверджується Кабінетом Міністрів України.

Слід зазначити, що суцільна нормативна грошова оцінка земельних ділянок була проведена у 1995-1996 роках та затверджена обласними (районними) радами.

Щоб визначити, якою є нормативна грошова оцінка земельної ділянки на сьогодні, її слід про індексувати. Тобто, ту нормативну грошову оцінку, яка вказана в сертифікаті, необхідно помножити на коефіцієнт індексації за всі наступні роки або ж отримати в територіальному органі земельних ресурсів вже проіндексовану відповідну нормативну грошову оцінку.

Отже, мінімальний розмір орендної плати в першу чергу буде залежати від розміру нормативної грошової оцінки земельної частки (паю) та індексу інфляції.

Остаточний же розмір орендної плати буде залежати від домовленості орендодавця та орендаря, та не можуть суперечити чинному на час укладення договору законодавству.

Дійсно, відповідно до постанови КМУ № 1185 від 31.10.2011 року "Про внесення змін до Методики нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" показники нормативної грошової оцінки застосовуються із коефіціентом 1.756.

Разом з тим, індекс інфляції і коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки не є тотожними поняттями, їх визначення регулюються різними нормативно-правовими актами, індекс інфляції визначається ЗУ « Про індексацію грошових доходів населення» №1282 від 3.07.1991 року та розраховується Державним комітетом статистики України, а коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки 1,756 визначається постановою КМУ № 213 від 23.03.1995 року зі змінами від 31.10.2011 за №1185, якою затверджено Методику нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів, тому посилання апелянта на те, що відповідачем мав застосовуватися вказаний коефіцієнт індексації нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, як індекс інфляції, при визначенні орендної плати за земельну ділянку, є помилковим.

Отже, Коефіцієнт індексації 1,756, на який посилається апелянт, не є тим індексом інфляції, за яким проводиться обчислення розміру орендної плати за землю, передбаченим умовами договорів оренди земельних ділянок.

Умовами зазначених договорів оренди земельних ділянок передбачено обчислення орендної плати за землю з урахуванням саме індексу інфляції, з тієї нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка зазначена у договорах, ніяких змін з приводу застосування коефіцієнта індексації нормативно-грошової оцінки при обчисленні орендної плати в договори не вносилось, на даний час договори є діючими.

Отже, підстав для застосування в 2012 році при розрахунку розміру орендної плати коефіцієнту 1.756, застосування якого передбачено постановою КМУ № 1185 від 31.10.2011 року "Про внесення змін до Методики нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів" у відповідача не було, оскільки даний коефіцієнт застосовується з 01.01.2012 року при розрахунку нормативної грошової оцінки землі відповідно до Методики нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів.

За таких обставин, оскільки у даному випадку нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок розрахована на час отримання позивачкою державних актів, це унеможливлює врахування в неї коефіцієнта, передбаченного постановою КМ України №1185 від 31.10.2011 року.

Таким чином, у даному випадку умови договорів щодо визначення розміру орендної плати встановлені з урахуванням вказаних положень нормативно-правових актів, які діяли на момент їх укладення, та виконувалися відповідачем на законних підставах.

Відповідно до ч. 2 ст. 23 Закону« Про оренду землі» № 161-XIV орендна плата за земельні ділянки, що перебувають у власності фізичних та юридичних осіб, переглядається за згодою сторін.

Ст. 30 Закону України « Про орендду землі» визначає, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін.

Отже, оскільки нормативна грошова оцінка спірних земельних ділянок була проведена на момент отримання позивачкою Державного акту на право власності на земельну ділянку у 2004 році, і саме ця нормативна грошова оцінка зазначена у договорах оренди земельних ділянок, укладених нею з відповідачем, для реалізації свого права на застосування передбаченного вище вказаною постановою КМ України коефіцієнта при розрахунку орендної плати, позивачка, відповідно до вимог ЗУ "Про оцінку земель" повинна визначити нову грошову оцінку земельної ділянки замовивши спеціально передбаченному для цього органу розробку згідно Методики нової грошової оцінки своєї земельної ділянки, на підставі чого внести зміни щодо її вартості до спірного договору оренди у встановленому порядку.

Посилання апелянта на лист Державного комітету України із земельних ресурсів щодо врахування коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення (1,756) на увагу не заслуговує, оскільки встановлення нового розміру вказаного коефіцієнту не є підставою автоматично брати за основу для розрахунку орендної плати наступні зміни коефіцієнта індексації нормативно-грошової оцінки земельних ділянок після укладення договору.

Зміна вказаного коефіцієнту індексації відповідно тягне зміну нормативної грошової оцінки земель, та відповідно є підставою для внесення змін до договорів оренди в частини розміру орендної плати.

Як вже зазначено, Договори оренди земельних ділянок сторонами було укладено 7 грудня 2010 року, а зміни коефіцієнту індексації нормативно грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення відбулися у 2011 році, тому сторонам необхідно було внести у встановленому порядку відповідні зміни до кожного Договору, що не було зроблено сторонами, позивачка також не зверталася до відповідача з пропозицією внести зміни щодо розміру орендної плати у 2012 році у зв'язку з цим .

Отже, умови вказаних договорів з цього приводу до теперішнього часу залишаються у їх первісній редакції і ці умови відповідачем у 2012 році дотримано.

Крім того, також немає підстав вважати, що відповідач не розрахувався по орендній платі за 2013 рік, оскільки цей строк, на час розгляду справи, згідно умов договору, ще не настав.

До того ж, позивачкою відхилено надану у 2013 році пропозицію відповідача щодо внесення змін до умов договору у бік збільшення розміру орендної плати, з посиланням на наявність заборгованості за 2012 рік, що не відповідає дійсності, інших мотивів відмови у внесенні змін до договорів, не наведено, що не є підставою для розірвання договорів оренди земельних ділянок, на чому наполягає позивачка.

Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці та особистого тлумачення апелянтом норм права, а також були предметом дослідження судом першої інстанції, з висновками якого погоджується і колегія суддів.

Враховуючи наведене вище, судова колегія вважає, що суд дійшов правильного висновку про необґрунтованість позовних вимог, оскільки передбачених законом підстав для дострокового розірвання договору оренди земельної частки (паю), не має та не було встановлено судом.

Згідно з вимогами ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вирішуючи даний спір, який виник між сторонами, суд першої інстанції в достатньо повному об'ємі з'ясував права та обов'язки сторін, обставини справи, перевірив доводи сторін та дав їм належну правову оцінку, постановив рішення, яке відповідає вимогам закону.

Висновки суду достатньо обґрунтовані і підтверджені наявними в матеріалах справи письмовими доказами, а також поясненнями сторін.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не є суттєви ми і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправи льного вирішення справи, а тому апеляційна скарга

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313-315,317 ЦПК України, колегія суддів,-

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Станично-Луганського районного суду Луганської області від 11 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає чинності негайно але може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий :

Судді :