Постанова № 38602373, 24.04.2014, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" квітня 2014 р. Справа № 922/261/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Істоміна О.А., суддя Барбашова С.В. , суддя Білецька А.М.

при секретарі Безлепкіній І.П.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків (вх. №950 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.03.14 у справі № 922/261/14

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків

до Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків

про стягнення 151 984,00 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 березня 2014 року по справі № 922/261/14 (суддя Ольшанченко В.І.) позов задоволено повністю. Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків 151984,00 грн. заборгованості та 3039,68 грн. судового збору.

Відповідач з даним рішенням не погодився, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить оскаржуване рішення скасувати та залишити позов без розгляду.

В обґрунтування викладених вимог заявник зазначає, що позивачем не було надано до суду первинних документів (видаткових накладних), що підтверджують факт здійснення господарської операції з поставки товару та наявність заборгованості у відповідача перед позивачем. Відповідач вказує на те, що оскаржуване рішення не містить посилань на огляд і дослідження ані видаткових, ані товаротранспортних, ані податкових накладних, що підтверджують факт передачі товару.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу з наведеними відповідачем доводами не погоджується, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, оскаржуване рішення - без змін. Крім того, позивач повідомив про неможливість забезпечити явку свого уповноваженого представника, в зв'язку з чим просив суд розглянути справу за відсутності позивача та його представника.

Відповідач в призначене судове засідання не з'явився, але 22.04.2014 р. надіслав клопотання про відкладення розгляду справи, посилаючись на те, що ухвала про прийняття апеляційної скарги до провадження була отримана відповідачем 18.04.2014 р.

Колегія суддів залишає надане відповідачем клопотання без задоволення, оскільки заявником не аргументовано та не представлено належних документальних доказів поважності причин щодо неможливості товариства забезпечити явку представника у судове засідання апеляційної інстанції, ніяких інших документів або додаткових пояснень щодо суті спору відповідачем не надано. До того ж, відповідач був не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами першою-четвертою статті 28 ГПК, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Доказів неможливості такої заміни відповідачем також не представлено.

До того ж, згідно з п. 3.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» неявка у судове засідання однієї із сторін, належним чином повідомленої про час та місце цього засідання, не перешкоджає такому переходові до розгляду позовних вимог, якщо у господарського суду відсутні підстави для відкладення розгляду справи, передбачені ч. 1 ст. 77 ГПК України.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку, колегія суддів не вбачає підстав для відкладення розгляду справи, оскільки позиція відповідача достатньо чітко викладена в апеляційній скарзі, будь-яких документів або додаткових пояснень по суті спору відповідач не надав, а також враховуючи також те, що всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду апеляційної скарги, а участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони. За таких обставин, колегія суддів вважає можливим розглянути справу по суті в судовому засіданні 22.04.2014 року за відсутності представників позивача та відповідача за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі доводи відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 101 ГПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав.

Як свідчать матеріали справи, 17.08.2012 р. між позивачем та відповідачем був укладений договір поставки №31ПС (надалі - договір), за яким постачальник (позивач) поставляє та передає у власність покупця цукор, іменований надалі товар, а покупець (відповідач) зобов'язується прийняти цей товар та своєчасно здійснити його оплату на умовах цього договору.

Звертаючись до господарського суду, позивач зазначив про те, що на протязі усього строку дії договору ним було поставлено відповідачу товар, який останнім був оплачений частково, в зв'язку з чим у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 151984,00 грн.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач належним чином виконав умови договору, а саме поставив відповідачу товар на загальну суму 1 067 924,00 грн., що підтверджується наявними у справі копіями видаткових накладних, які підписані уповноваженими представниками сторін. Відповідач товар отримав, однак оплату товару у відповідності з умовами договору не здійснив, в зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість перед позивачем в розмірі 151 984,00 грн., яка на час звернення позивача до господарського суду відповідачем не сплачена.

За таких обставин, у відповідності з вимогами ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України, враховуючи, що матеріалами справи підтверджується факт поставки позивачем товару та його отримання відповідачем, останній не надав доказів належного виконання взятих на себе зобов'язань щодо повної оплати поставленого товару або обґрунтованих заперечень проти позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог щодо стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 151 984,00 грн. за отриманий ним товар.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в рішенні узгоджуються з приписами норм чинного законодавства, які в даному випадку регулюють спірні правовідносини, що призвело до прийняття правомірного рішення.

Повторно переглядаючи справу, здійснивши оцінку обставинам справи та правомірності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права до даних правовідносин, колегія суддів встановила наступне.

Так, за своєю суттю між сторонами склалися відносини за договором поставки товару № 31ПС від 17.08.2012 року.

Пунктом 8.1 договору сторони узгодили, що цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 17 липня 2013 р.

Відповідно до п. 8.2 даного договору, у випадку, якщо жодна із сторін не заявила про свій намір розірвати договір, він вважається пролонгованим на той самий строк.

Зазначений договір поставки підписаний покупцем (відповідачем) із протоколом розбіжностей від 17.08.2012 р.

Згідно з ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що постачальник передає товар у власність покупця за цінами, які зазначаються в накладних і є невід'ємною частиною цього договору.

Відповідно до п. 4.1 зазначеного договору загальна вартість товару складається із сум вартості кожної окремої партії товару, які вказуються в накладних.

Здійснив аналіз матеріалів справи, колегія суддів встановила, що в рамках укладеного між сторонами договору позивачем поставлено, а відповідачем отримано продукцію на загальну суму 1 067 924,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, товарно-транспортними накладними та довіреностями, копії яких знаходяться в матеріалах справи та були надані позивачем на виконання ухвали господарського суду (а.с. 57-163, 168-170).

Дослідивши надані позивачем копії видаткових накладних, які підписані обома сторонами, колегія суддів констатує, що вони повністю відповідають вимогам ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та містять обов'язкові реквізити первинних документів, зокрема: назву документа; дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис та прізвище, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Вказані накладні також містять посилання на договір № 31ПС від 17.08.2012р.

З огляду на надані позивачем до матеріалів справи копії довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей вбачається, що вони також відповідають умовам договору, а також вимогам чинного законодавства, містять необхідні реквізити та інформацію щодо переліку цінностей, а підпис довіреної особи завірена підписом керівника та печаткою підприємства відповідача. В свою чергу, видаткові накладні з боку відповідача підписані уповноваженою особою з зазначенням прізвища, що ідентичний прізвищу особи, уповноваженій на отримання товару за довіреностями.

Отже, відповідач жодним чином не спростував той факт, що він не отримував товар, а його посилання на відсутність в матеріалах справи належних доказів в підтвердження спірної поставки товару є безпідставними та такими, що повністю спростовуються матеріалами справи.

Отже, оскільки факт поставки та отримання відповідачем товару є підтвердженим належними доказами - первинними документами бухгалтерського обліку, а саме видатковими накладними, довіреностями, у відповідача виникло зобов'язання по оплаті отриманого товару на умовах договору.

Відповідно до ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як зазначено Вищим господарським судом України в інформаційному листі від 17.07.2012 за № 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді окремих норм матеріального права», підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним документом у розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Строк виконання відповідного грошового зобов'язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України.

Відповідно до п. 5.2 договору терміни розрахунків за цим договором здійснюються протягом семи календарних днів з дня поставки товару.

Таким чином, твердження відповідача про відсутність у нього обов'язку з оплати отриманого товару не мають належного документального та матеріального обґрунтування, оскільки умовами договору та положеннями ст. 692 Цивільного кодексу України чітко встановлено, що факт отримання товару, який в даному випадку є доведеним та підтвердженими підписаними сторонами видатковими накладними, є підставою для проведення розрахунків.

З матеріалів справи вбачається. що відповідач частково оплатив поставлений позивачем товар на загальну суму 915940,00 грн., що підтверджується копіями довідок ПАТ "Банк Золоті ворота" №687 від 19.02.2014 р. та №904 від 05.03.2014 р. про надходження грошових коштів на рахунок позивача від відповідача.

Таким чином, заборгованість відповідача по оплаті отриманого товару за договором поставки №31ПС від 17.08.2012 р. становить 151984,00 грн., що підтверджується наданими позивачем первинними документами бухгалтерського обліку, а також обґрунтованим розрахунком суми позову (а.с.165-167).

Беручи до уваги, що відповідач будь-якими доказами не спростував факт отримання ним товару за видатковими накладними, а також не надав суду доказів сплати заборгованості за поставлений товар в розмірі 151984,00 грн., позовні вимоги правомірно визнані судом першої інстанції обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З урахуванням викладених обставин, колегія суддів зазначає, що відповідач ні під час вирішення спору у господарському суді Харківської області, ні під час розгляду його апеляційної скарги не надав належного матеріального доказу обґрунтованості та правомірності викладених заперечень. Наведені ним в апеляційній скарзі доводи про порушення судом норм матеріального та процесуального права нічим не обґрунтовані та не узгоджуються з наявними у справі матеріалами, його позиція не підтверджена належними та допустимими доказами. Тому вимоги відповідача, що зазначені в апеляційній скарзі, не підлягають задоволенню, а наведені на їх підтвердження доводи не можуть бути прийнятими до уваги колегією суддів в якості підстав для скасування прийнятого у даній справі рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року.

На підставі викладеного та керуючись статтями 32-34, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105, 110 Господарсько процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Харківський хлібокомбінат "Слобожанський", м. Харків залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.03.2014 року по справі № 922/261/14 залишити без змін.

Постанова набирає чинності з дня її проголошення і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом 20-ти днів.

Повний текст постанови складно та підписано 24.04.2014

Головуючий суддя Істоміна О.А.

Суддя Барбашова С.В.

Суддя Білецька А.М.