Ухвала суду № 3859917, 14.05.2009, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

№К-22799/06

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2009 року                                                                    м. Київ

         Вищий адміністративний суд України у складі:

судді  Костенка М.І. -головуючого, суддів Бившевої Л.І., Маринчак Н.Є., Усенко Є.А., Шипуліної Т.М.,

при секретарі судового засідання:Гусєвій К.О.

за участю представників:

позивача – не з’явились,

відповідача – Діанова О.І., Коваленка О.В.,

Генеральної прокуратури України– Зарудяна Н.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційні скарги Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області (далі – ДПІ) та заступника прокурора Київської області (далі – Прокурор)

на постановугосподарського суду Київської області від 28.02.2006

та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.06.2006

у справі№ 38/12-06

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Граніт»

доДПІ

про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Київської області від 28.02.2006, залишеною без змін ухвалою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.06.2006, позов задоволено: визнано нечинним податкове повідомлення-рішення від 05.12.2005 №0000882320/32678461 (далі – оспорюване рішення). Ухвалені у цій справі судові акти попередніх інстанцій мотивовано тим, що достатніми обов’язковими підставами формування податкового кредиту з ПДВ є факт здійснення операції з придбання товарів та наявність належним чином оформленої податкової накладної, тоді як бюджетне відшкодування не може ставитися у залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами.

У касаційних скаргах до Вищого адміністративного суду України ДПІ та Прокурор просять скасувати оскаржувані рішення місцевого та апеляційного судів з даної спору та відмовити у задоволенні позову. Скарги з посиланням на приписи підпунктів 7.4.1, 7.4.5 пункту 7.4 та підпункту 7.7.1 пункту 7.7 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» мотивовано тим, що необхідною умовою виникнення права на бюджетне відшкодування є фактична надмірна сплата ПДВ до бюджету.

Заслухавши суддю доповідача по справі, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, надання правової оцінки обставин справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційних скарг з огляду на таке.

Попередніми судовими інстанціями у справі встановлено, що:

- ДПІ було проведено позапланову документальну перевірку з питань формування від’ємного значення чистої суми податкового зобов’язання з ПДВ ТОВ «Граніт» за лютий-березень 2005 року;

- результати перевірки зафіксовано в акті від 25.11.2005 №21-62-23/32678461;

- в ході проведеної перевірки було виявлено, що позивач придбав у товариства з обмеженою відповідальністю «Авангард» (далі – ТОВ «Авангард») товар – плату печатну УГ 7.102.065, УГ 7.102.524, УГ 7.102.960 – на загальну суму 24000375,60грн., у тому числі ПДВ – 4000062,60 грн.;

- на виконання цієї операції постачальником товару – ТОВ «Авангард» було складено податкову накладну від 31.03.2005 № 263;

- названий товар було придбано ТОВ «Авангард» у товариства з обмеженою відповідальністю «Теодоліт»,  якому, в свою чергу, вказану продукцію було поставлено товариством з обмеженою відповідальністю «Стоік»;

- перевіркою було з’ясовано, що згідно з довідкою від 01.04.2005 № 186 товариство з обмеженою відповідальністю «Стоік» було знято з обліку платника податків;

- за наслідками проведеної перевірки відповідачем було прийнято оспорюване рішення про зменшення ТОВ «Граніт» суми бюджетного відшкодування з ПДВ на 4000056 грн.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання правомірності формування позивачем податкового кредиту.

Згідно з визначенням, наведеним у пункті 1.8 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) бюджетне відшкодування – це сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Відповідно до підпункту 7.7.1 пункту 7.1 статті 7 названого Закону (у тій самій редакції) суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

За змістом підпункту 7.7.3 цієї ж норми у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з підпунктом 7.7.1 цієї статті, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації. Підставою для отримання відшкодування є дані тільки податкової декларації за звітний період. За бажанням платника податку сума бюджетного відшкодування може бути повністю або частково зарахована в рахунок платежів з цього податку. Таке рішення платника податку відображається в податковій декларації.

Підпунктом 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

З наведених норм Закону вбачається, що підставою бюджетного відшкодування податку на додану вартість є правильно сформований податковий кредит відповідно до вимог Закону. Тобто несплата податку на додану вартість сама по собі не є підставою для зменшення податкового кредиту або відмови у відшкодуванні зазначеного податку покупцю, який відніс до податкового кредиту суму цього податку, сплачену продавцю разом із ціною товару (послуги). До того ж, подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не позбавляє правового значення податкові накладні, видані до цього анулювання таким платником.

Разом з тим, задовольняючи позов, попередні судові інстанції виходили з того, що  наявність у позивача у справі виданої йому продавцем товару податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту та відшкодування цього податку з бюджету.

Однак, на думку колегії суддів Вищого адміністративного суду України, даний висновок було зроблено за неповного з’ясування усього кола обставин, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкового кредиту та відшкодування ПДВ з бюджету. Так, судами не було досліджено правомірного або протиправного характеру договорів, за якими товар по ланцюгу передавався від першого постачальника – товариства з обмеженою відповідальністю «Стоік» до позивача, реальності виконання цих договорів та не з’ясовано факту дійсної поставки товару позивачеві із зазначеними у договорі характеристиками та відповідності вартості, заявленій у податковій накладній від 31.03.2005 № 263, дійсній вартості товару.

Таким чином, суди припустилися порушення частини третьої статті 159 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) щодо ухвалення рішення на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, що перешкоджає Вищому адміністративному суду України зробити висновок про правильність застосування попередніми інстанціями норм матеріального права.

Касаційна ж інстанція відповідно до частини першої статті 220 КАС України не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За таких обставин оскаржувані постанова господарського суду Київської області та ухвала Київського міжобласного апеляційного господарського суду підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції. Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231КАС України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційні скарги Іванківської міжрайонної державної податкової інспекції Київської області та заступника прокурора Київської області задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду Київської області від 28.02.2006 та ухвалу Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 09.06.2006 у справі №38/12-06 скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України за винятковими обставинами протягом 1 місяця з дня виявлення цих обставин.

Головуючий суддя:                                                               М.І. Костенко

судді:                                                                                        Л.І. Бившева

      Н.Є. Маринчак

      Є.А. Усенко

      Т.М. Шипуліна