Постанова № 38596605, 29.04.2014, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" квітня 2014 р. Справа № 902/21/14

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючої судді Олексюк Г.Є.

суддів Сініцина Л.М.

суддів Гудак А.В.

при секретарі судового засідання Юрчук Ю.М.

розглянувши апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" на рішення господарського суду Вінницької області від 18.02.14 р.

у справі № 902/21/14 (суддя Яремчук Ю.О. )

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю "Агробізнес"

відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля"

про стягнення 561106,95 грн. згідно договору на виконання робіт №30/09-13 від 30.09.2013 р.

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився

відповідача - не з'явився

Судом роз'яснено представникам сторін права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України.

Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 18 лютого 2014р. у справі №902/21/14 (суддя Яремчук Ю.О.) позов товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи, Підволочиський р-н, Тернопільська обл., 27300) до товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія" Зоря Поділля" (вул. Плеханова, 150, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700) про стягнення 561 106,95 грн. згідно договору на виконання робіт №30/09-13 від 30 вересня 2013р. - задоволено частково.

Припинено провадження в частині стягнення 548 000,00 грн. суми основного боргу; стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія" Зоря Поділля" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" 1096,00 грн. інфляційних витрат, 11222,13 грн. судового збору. В решті позову відмовлено. Повернуто товариству з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" з Державного бюджету України 147,87 грн. зайво сплаченого судового збору згідно платіжного доручення №3056 від 24.12.2013р.

Приймаючи дане рішення з огляду на положення договору № 03/09 від 30.09.2013р. , ст.ст. 173, п.3 ч.1. ст.174, ч.7 ст.194 Господарського кодексу України, ст.ст. 837-864, ч.1 ст.530, 626, 628, 629, 526, 525, 527, ч.1, 2 ст.625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 32, 33, 34, 43, 49 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позову, оскільки вимоги позивача ґрунтуються на умовах:

договору на виконання робіт №30/09-13 від 30 вересня 2013р.;

додатку № 1 до договору в якому сторони обумовили обсяги, термін та вартість виконуваних робіт;

протоколу узгодження розбіжностей від 30 вересня 2013р.;

актів виконаних робіт: від 10.10.13р. загальною вартістю 307740,00 грн., від 14.10.13р. загальною вартістю 164680,00 грн., від 14.10.13р. загальною вартістю 154905,00 грн., від 25.10.13р. загальною вартістю 139150,00 грн., від 25.10.13р. загальною вартістю 329245,00 грн.;

претензії позивача від 29.10.13р. з вимогою про сплату боргу;

заяви позивача від 31.01.14р. про зменшення розміру позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим судом першої інстанції рішенням, відповідач звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого господарського суду скасувати в частині, якою припинено провадження щодо стягнення 548 000 грн. та стягнуто з відповідача 11 222,13 грн. судового збору; прийняти нове рішення, яким відмовити в позові в частині стягнення 548000 грн., стягнути з відповідача 1 096,00 грн. інфляційних нарахувань, 22,40 судового збору.

З посиланням на положення п. 4.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", п.п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", Закону України "Про судовий збір" звертає увагу, що суд мав відмовляти в позові, а не припиняти провадження в частині стягнення основного боргу в розмірі 548 000,00 грн., оскільки до моменту виникнення спору та порушення провадження у справі відповідачем повністю сплачено суму основного боргу. Суд помилково ухвалив стягнути з відповідача судовий збір в повному обсязі - з розрахунку всіх вимог, заявлених в первинній позовній заяві, без врахування вищенаведених обставин (дати погашення зобов'язання, процесуального зменшення розміру позовних вимог тощо).

У письмовому відзиві на апеляційну скаргу представник позивача вказує на те, що вважає рішення місцевого господарського суду законним та обґрунтованим, а також вказує на правомірність задоволення вимог позивача щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 1096,00 грн.

З посиланням на п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір" та п.п.2.8. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.13р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України", п.п.4.6. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" вважає правомірно задоволені вимоги щодо стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 1096,00 грн.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 21.03.14р. у справі № 902/21/14 апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія" Зоря Поділля" на рішення господарського суду Вінницької області від 18.02.14р. прийнято до провадження та призначено розгляд справи.

Сторони не скористалися правом участі під час апеляційного перегляду справи та не забезпечили явку своїх представників у судове засідання апеляційного господарського суду, хоча про час та місце апеляційного перегляду справи повідомлялись заздалегідь та належним чином, на що вказують зворотні повідомлення відділення поштового зв'язку.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Оскільки сторони належним чином повідомлені про час та місце апеляційного перегляду справи, враховуючи обмеженість строків вирішення спору, явка сторін обов'язковою не визнавалась, судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників сторін.

У відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. У процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту з'ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права при винесенні оскарженого рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню , виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи 30 вересня 2013 року між позивачем та відповідачем було укладено договір на виконання робіт № 30/09-13.(а.с.9-10)

Згідно із п.2.1. договору - предметом договору є виконання робіт (надання послуг), передбачених п.1.1. обсяги робіт ( послуг) та їх вартість визначені в додатках, які є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п.2.2. договору - роботи виконуються на паливі Замовника.

Згідно із п.6.1. договору розрахункова вартість робіт визначається в додатковій угоді, яка є невід'ємною частиною цього договору. Загальна вартість робіт, що підлягає оплаті за даним договором встановлюється шляхом підписання акту виконаних робіт з урахуванням актів інвентаризації залишків пального в баку та актів хронометражу.

30 вересня 2013 року сторони підписали додаток № 1 до договору, в якому обумовили обсяги, термін та вартість виконуваних робіт. В додатку також зазначено вид робіт - збирання цукрових буряків, з кількістю комбайнів 3 ( три); обсяг робіт - 800 га.; термін виконання робіт з 30.09. по 23.10.2013 року; паливо: Замовника (Виконавця) згідно акту хронометражу; ціна за одиницю грн./га. З ПДВ 1150,00 грн.; вартість грн., з ПДВ - розрахункова вартість робіт: згідно кінцевого акту виконаних робіт.(а.с. 11)

Крім того, 30 вересня 2013 року до договору №30/09-13 було підписано протокол узгодження розбіжностей.(а.с. 12-13

Позивач належним чином виконав свої зобов'язання за даним договором, що підтверджується актами виконання робіт:

- від 10 жовтня 2013 р. загальною вартістю 307740,00 грн.;

- від 14 жовтня 2013 р. загальною вартістю 164680,00 грн.;

- від 14 жовтня 2013 р. загальною вартістю 154905,00 грн.;

- від 25 жовтня 2013 р. загальною вартістю 139150,00 грн.;

- від 25 жовтня 2013 р. загальною вартістю 329245,00 грн.

Всього позивачем було виконано робіт на 1095720,00 гривень. (а.с.16-20)

Відповідно до п.6.4 договору та протоколу, розрахунок за виконанні роботи проводиться відповідачем на протязі 5 банківських днів з моменту надання акту виконаних робіт та рахунків.(а.с. 12,зворот)

У позовній заяві позивачем зазначено, що один примірник акту виконаних робіт передавався відповідачу разом з рахунком на оплату в момент підписання актів виконаних робіт.

Пунктом 3.2.8 Договору встановлено зобов'язання Відповідача своєчасно здійснювати оплату робіт.

Натомість відповідач проплати зійснював частково.

29.10.2013 року відповідачем було направлено позивачу претензію з вимогою сплатити борг, та яка залишена без задоволення.(а.с. 21)

На день подання позову до суду (26.12.2013р.) за відповідачем рахувався борг в розмірі 548 000,00 грн. суми основного боргу, 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн. і 1096,00 грн. інфляційних втрат.

Аналізуючи встановлені обставини справи, Рівненський апеляційний господарський суд вважає за необхідне врахувати наступні положення чинного законодавства.

Відповідно до ч.2 п.1 ст.175 Господарського кодексу України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Статтями 11 Цивільного кодексу України та 174 Господарського кодексу України унормовано, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ГК України господарсько-договірними зобов'язаннями є майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів.

Статтями 174, 193 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать та повинні виконуватися суб»єктами господарювання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Цивільний кодекс у ч. 1 ст. 509 ЦК України також визначає зобов'язання як правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності з ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями ст. 627 ЦК України встановлено свободу договору, тобто, відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ч.1 ст.837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно зі ст.193 Господарського кодексу України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно із ст.629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Як вбачається з матеріалів справи 08 січня 2014р., до порушення провадження у справі, відповідач,сплативши 548 000 грн., погасив суму основного боргу.

Як встановлено судом апеляційної інстанції та підтверджено матеріалами справи 31.01.2014 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній заявив про зменшення розміру позовних вимог в частині стягнення 548 000,00 грн. суми основного боргу, 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн. і просив суд стягнути з відповідача 1096,00 грн. інфляційних втрат.

Разом з тим, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позов в частині стягнення 548 000 грн. основного боргу підлягає припиненню на підставі п.1-1 ч.1 ст. 80 ГПК, в зв'язку з відсутністю предмету спору, оскільки, з матеріалів справивбачається, що позовна заява була подано до суду 26.12.2013 року, а розрахунки в сумі 548 000,00 грн. відповідач провів 08.01.2014 року, про що свідчить виписка банку, яка наявна в матеріалах справи.

Такий висновок суду першої інстанції колегія Рівненського апеляційного господарського суду вважає помилковим з наступних підстав.

Відповідно до п.1-1 ст. 80 ГПК України ,господарський суд припиняє провадження у справі у зв»язку з відсутністю предмету спору.

Згідно п.4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до порушення провадження провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що 548 000,00 грн. було сплачено відповідачем в рахунок погашення заборгованості 08.01.2014р. Враховуючи те, що ухвалою суду провадження у даній справі було порушено 09.01.2014р., в частині стягнення боргу в сумі 548 000,00 грн. суду слід було відмовити в задоволенні позову, а не припиняти провадження у справі.

Помилковим є висновок суду першої інстанції і про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн. ,оскільки заява про зменшення суми позову ,в т.ч. щодо стягнення пені та 3% річних по суті такою не являється.

Дійсно ,за приписами ст. ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну(у бік зменшення) кількісних показників,у яких виражаєтьсять позовна вимога ,в т.ч. ціни позову. (така правова позиція наведена у п.17 інформаційного листа ВГСУ від 20.10.2006о.№ 01-8/2351)

Враховуючи, що зменшення розміру пені та 3% річних не відбулось ,а позивач по суті відмовився від позовних вимог в цій частині , суд першої інстанції повинен був припинити провадження у справі на підставі п.4 ч.1 ст. 80 ГПК України .

У зв'язку з вище вказаним, рішення суду першої інстанції в частині припинення провадження у справі щодо стягнення боргу в сумі 548 000,00 грн. та відмови в частині стягнення 9758,6 грн. пені та 3% річних в розмірі 2252,05 грн. підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення, яким необхідно відмовити в задоволенні позову в частині стягнення 548 000,00 грн., а в частині стягнення 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн. провадження у справі - припинити.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача на підставі ч.2 ст.625 ЦК України 1096,00 інфляційних втрат.

Згідно із ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив строк виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат , наданий позивачем ,колегія суддів Рівненського апеляційного господарського судувважає його правильним. З урахуванням наведеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню.

Щодо стягнення з відповідача 11222,13 грн. судового збору , колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду зазначає наступне.

Відповідно до ст.1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Згідно із ч.2 ст.4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру з позивача справляється судовий збір у розмірі 2 відсотків ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат.

Пунктом 2 частиною 1 статті 49 господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до п.5.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" № 7 від 21.02.2013р., статтею 7 Закону передбачено підстави повернення судового збору, перелік яких є вичерпним. У їх числі не зазначено такої підстави, як припинення провадження у справі (стаття 80 ГПК).

Таким чином, припинення провадження у справі з підстав, передбачених статтею 80 ГПК, не тягне за собою наслідків у вигляді повернення сплаченої суми судового збору.

З врахуванням викладеного вище, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що місцевим господарським судом безпідставно стягнуто з відповідача 11222,13 грн. судового збору.

Загальна сума заявлених позовних вимог - 561 106,95 грн.

Загальна сума задоволених позовних вимог (з урахуванням 548 000,00 грн. основного боргу, в стягненні якого необхідно відмовити, 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн., провадження за якими необхідно припинити) - 1096,00 грн. інфляційних втрат.

Отже, відношення задоволених позовних вимог до заявлених - 0,00195 %.

На підставі ст. 49 ГПК України на відповідача покладається 21,88 грн.судового збору за подання позовної заяви пропорційно задоволеним позовним вимогам.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд погоджується із доводами скаржника, оскільки вони підтверджуються зібраними по справі доказами і відповідають вимогам закону.

В силу ст.ст. 33, 38, 43 ,47 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, коли кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, а суд, оцінивши подані по справі докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, повинен прийняти рішення за результатами обговорення усіх цих обставин.

Згідно п.2 ч.1 ст.103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.

Відповідно із п.4 ч.1 ст.104 ГПК України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що вимога позивача про стягнення 1096,00 грн. інфляційних втрат підлягає задоволенню. Однак, в частині стягнення 548 000,00 грн. основного боргу необхідно відмовити в задоволенні позову, а в частині стягнення 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн. - припинити провадження у справі.

Отже, рішення господаського суду Вінницької області від 18.02.2014р. у справі №902/21/14 слід скасувати в частині припинення провадження щодо стягнення 548 000,00 грн. основного боргу та відмови в задоволенні позову щодо стягнення 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн., та в частині стягнення з відповідача 11222,13 грн. судового збору.

Враховуючи ,що апеляційна скарга ТзОВ « Продовольча компанія « Зоря Поділля задоволена , судовий збір за подачу апеляційної скарги на підставі ст..ст.49,105 ГПК України в розмірі 913,5грн. підлягає стягненню з ТзОВ " Агро бізнес" на користь апелянта.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103-105 ГПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" задоволити.

Рішення господарського суду Вінницької області від 18.02.2014р. у справі № 902/21/14 в частині припинення провадження щодо стягнення 548 000 грн. суми основного боргу, відмови в стягненні пені в розмірі в розмірі 9758,9 грн та 3% річних в розмірі 2252,05 грн. та стягнення судового збору в розмірі 11222,13 грн. скасувати.

Прийняти в цій частині нове рішення ,яким:

Відмовити в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" про стягнення 548 000 грн. суми основного боргу.

Припинити провадження у справі в частині стягнення 9758,90 грн. пені та 3% річних у розмірі 2252,05 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Плеханова, 150, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700, код ЄДРПОУ 34009446) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи, Підволочиський р-н, Тернопільська обл., 47823, код ЄДРПОУ 30915832) 21,88 грн. судового збору.

В решті рішення господарського суду Вінницької області від 18.02.14р. у справі № 902/21/14 залишити без змін.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агробізнес" (с. Токи, Підволочиський р-н, Тернопільська обл., 47823, код ЄДРПОУ 30915832) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Продовольча компанія "Зоря Поділля" (вул. Плеханова, 150, м. Гайсин, Вінницька обл., 23700, код ЄДРПОУ 34009446) 913 грн. 50 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги.

Господарському суду Вінницької області на виконання постанови видати накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуюча суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Гудак А.В.